Розміщення дощоприймальних і оглядових колодязів

Паркових територій

Сполучення в межах перехрещення двох, частіше всього,дахоподібних поверхонь проїжджих частин вулиць вимагає перетворення хоча б однієї з них у форму, яка відрізняється від типової.

При вертикальному плануванні перехресть слід виконати дві най­важливіші вимоги - забезпечити зручність транспортного та пішохідного руху (плавність зміни уклонів та їх неперевищення припу­стимих меж) і сприяти водовідведенню поверхневих вод.

Це досягається виконанням таких умов:

• при перехрещенні вулиць різних категорій поперечний профіль головної в межах перехрестя лишається незмінним, а другорядної - змінюється від двоскатного до односкатного відповідно до напрямку і значення поздовжнього уклону головної, тобто виконується спря­женість в лотік головної вулиці;

• при перехрещенні рівнозначних вулиць поперечні профілі обох вулиць найчастіше змінюються на односкатні. При цьому в центрі перехрестя утворюється односкатна поверхня (сполучення у вісь)

• вулицю, по якій прокладено полотно трамваю, слід розглядати як головну;

• слід уникати прокладання поперечних водопропускних лотоків через головну вулицю;

• не можна допускати утворення безстічних місць на перехрес­тях, не обладнаних закритою дощовою каналізацією.

Проектування поверхні перехресть доцільно провадити методом проектних горизонталей.

При вертикальному плануванні перехрестя, розташованого на пагорбі, пересічні вулиці сполучаються в гребінь (рис. 1). Точки однойменних горизонталей, знайдені на усіх чотирьох відрізках осей, з’єднуються разом і утворюють двоскатні поверхні вулиць.

Рис. 1. Вертикальне планування Рис. 2. Вертикальне планування

перехрестя, розташованого на пагорбі. перехрестя, одна з вулиць якого проходить по гребеню.

На перехресті, де одна з вулиць проходить по гребеню (рис. 2.), лише на одному з відрізків вулиць уклон направлений до перехрес­тя. Відмітка центру є сполучуваною для поздовжніх профілів обох вулиць. Гребінь “витічної” на перехрестя вулиці розділяється по трьох напрямках. При цьому поперечний профіль вулиці, що йде по гребеню, майже не змінюється. Водовідведення здійснюється без особливих труднощів: вода з лотоків, що йдуть до перехрестя, пря­мує вздовж закруглення бортових каменів згідно з уклонами вулиць.

На перехресті вулиць в тальвезі планувальне рішення його по­верхні залежить від значення вулиці (рис. 3.). Якщо по тальвегу проходить головна вулиця, її профіль лишається незмінним, а про­філі другорядних вулиць розмощуються на підходах до перехрестя в односкатні. Відмітка спряження - точка перетину осей другоряд­них вулиць з продовженням лінії лотоків головної. Поперечні ло- токи не тільки пропускають воду, що тече вздовж тальвегу, але й збирають воду з його схилів.

Якщо в таких умовах перетинаються рівнозначні вулиці, уникнути утворення поперечних лотоків і максимально зберегти типовий по­перечний профіль обох вулиць можливо лише за умов наявності зак­ритої дощової мережі: зменшуються поздовжні уклони обох вулиць, а у верховій частині поверхні перехрестя утворюються два замкну­тих пониження, де збираються дощові води (рис. 4.).

Рис. 3. Вертикальне планування Рис. 4. Вертикальне планування

Перехрестя, розташованого в тальвезі перехрестя, розташоване в тальвезі

(при наявності дощової каналізації)

Найчастіше зустрічається розташування перехрестя, коли вулиці проходять по схилу під кутом до горизонталей. На рис. 5, а одна з вулиць головна. Для верхової частини другорядної вулиці сполу­чуваною є відмітка перетинання її осі з лотоком головної; вісь ни­зової ділянки зорієнтована на таку ж точку (відмітка 65,08). При перехрещенні в тих самих умовах рельєфу рівнозначних вулиць про­ектна поверхня в межах перехрестя оформлюється як односкатна з уклоном в напрямку уклону схилу з розмосткою поверхонь усіх вулиць в односкатну (рис. 5, б).

Найнесприятливіший випадок розташування перехрестя - в зам­кнутій улоговині, коли уклони усіх відрізків вулиць збігаються до його центру (рис. 6). У цьому разі центральна частина перехре­стя штучно скількось підіймається для створення чотирьох занижень біля закруглення бортів, де розміщуються дощоприймальні колодязі.

Вертикальне планування тротуарних частин на перехрестях про­вадиться відповідно до висотного положення поверхні проїжджої частини - висотні відмітки з боку транспортних смуг чітко визна­чаються додаванням до відміток лотока висоти бортового каменю. Планування їх поверхні відбувається залежно від сполучення на­прямків поздовжніх уклонів .

Якщо напрямок уклонів тротуару не змінюється після його за­вороту (сектори 1 і 3 на рис. 5, а), у міру наближення до пере­хрестя з вищої частини поступово зменшується поперечний уклон тротуару з переходом його на протилежний напрямок.

Рис. 5. Вертикальне планування перехрестя, розташованого на косогорі:

а – при нерівнозначних вулицях; б – при вулицях рівного значення

Рис. 6. Вертикальне планування перехрестя, роз­ташованого в улоговині

Внаслідок цього тротуар в низовій частині поступово набуває поверхню, ха­рактерну типовій. Однак при крутому рельєфі уклон біля кута чер­воних ліній може виявитись настільки значним, що виникне потре­ба в підпірних стінках, укосах для з’єднання з поверхнею кварта­лу і сходів на пішохідній частині тротуарних смуг. На широких тротуарних смугах іноді можна обійтись без сходів, якщо набли­зити пішохідну доріжку в бік бортових каменів, де поздовжній ук­лон зменшується.

Якщо поздовжні уклони тротуару з обох боків спрямовані до його /закруглення (сектор 2 на рис. 5, а), характер схилу поверхні в межах закруглення в цілому відповідає типовій поверхні тротуарів на перегонах. У міру віддалення від перехрестя здійснюється лише плавне наближення поперечного уклону, що склався біля завороту, до його типового значення (з позицій графічного відтворення - плав­не змінення похилу горизонталей до типового).

При напрямках уклонів тротуарів від завороту (сектор 4 на рис. 5, а) для подальшого надання тротуарам типової поверхні в межах завороту створюється гребінь в напрямку від кута черво­них ліній до борту, який може бути нахиленим. Тим самим безпосе­редньо біля перехрестя тротуарні полоси отримують поверхню, близьку до типової.

ВЕРТИКАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ МАЙДАНІВ

При вертикальному плануванні майданів окрім необхідності на­дання сприятливих умов транспортному руху і відведенню поверх­невих вод, необхідно враховувати і умови зорового сприймання простору майдану.

Існуючий рельєф багато в чому впливає на висотну організацію поверхні майдану. Найліпші умови для проектування забезпечуються при уклонах схилів в межах 10...15%о.

Майданам прямокутної конфігурації найчастіше надають двоскат- ну поверхню з гребенем, орієнтованим на вісь головної вулиці, що виходить на нього, або на домінуючу споруду.

Невеликим за розміром майданам на територіях з пересічним рель­єфом може бути надана односкатна поверхня з нахилом в напрям­ку схилу. Якщо простір майдану передбачено використовувати для пішохідного руху, острівці зелених насаджень, пішохідні доріжки і малі архітектурні форми дозволять сховати недоліки рельєфу і різни­цю відміток протилежних сторін майдану.

У разі, якщо окремі зони майдану не потребують транспортного зв’язку одна з одною, при значних уклонах (30%о і більше) майдан проектують у вигляді терас, сполучених укосами, підпірними стінка­ми, пандусами та сходами.

Здебільшого поздовжні профілі формуючих майдан магістралей і відмітки існуючих споруд передумовлюють рішення вертикального планування. На план виносяться фіксовані відмітки по краях по­верхні майдану (або його окремих ділянок) і виходячи з них проек­тується рельєф.

Проектування найчастіше здійснюється проектними горизонталями з залученням профілів. Побудовані по характерних напрямках майда­ну профілі дозволяють не тільки повніше відобразити реальний рельєф території і врахувати місця, де поверхня повинна лишитись недотор­каною чи змінитись в передбачених допусках, але й намітити принци­пове рішення поверхні, отримавши з профілей набір проектних відміток для побудови в подальшому проектних горизонталей.

При проектуванні транспортних майданів з кільцевим рухом ви­сотне положення майдану і особисто кільця повністю залежить від висотного рішення вулиць, що вливаються в кільце. Згідно з напрям­ками уклонів між точками пересічення осей вулиць і кільцевого про­їзду (проектні відмітки яких визначені в профілях вулиць) можна уявити проектну поверхню усієї площі і визначити чисельне значення уклонів на ділянках кільця. Для сприяння водовідводу бажано на­дати кільцевому проїзду поперечний уклон в бік тротуарів.

Виконане планування кільцевого проїзду в проектних горизонта­лях дозволяє в подальшому побудувати горизонталі і на кільцево­му та направляючих острівцях, розподільних полосах та ін.: згідно з їх підвищенням над поверхйею проїздів знаходять місця горизон­талей на верху бортового каменю і з’єднують однойменні, надаючи поверхні бажану форму.

При проектуванні майданів з транспортними розв’язками в різних рівнях основне рішення поверхні здобувається побудовою профілів по осях проїздів. Таким чином досягаються потрібні габарити спо­руд, уклони і вертикальні криві на магістралях і з’їздах транспорт­них розв’язок. Принципові рішення з профілів переносяться на план у вигляді фіксованих висотних відміток характерних точок, і з ура­хуванням них проектними горизонталями деталізується уся проект­на поверхня.

Вертикальне планування проїжджої частини і тротуарів викону­ють тими же прийомами, що і перехресть вулиць. Враховуючи різни­цю рівней окремих елементів транспортних розв’язок відповідно до проектних горизонталей проектують укоси.

Розміщення дощоприймальних і оглядових колодязів

При розміщенні водоприймальних колодязів перший колодязь встановлюють на лотку проїзної частини в низовому кінці ділянки вільного пробігу води, враховуючи від вододілу. Потім намічають дощоприймальники на перехрестях, положення яких передбачено проектом вертикального планування (рис. 7), і в знижених місцях. Після цього намічають двірські водоприймальники, число і місце розташування яких визначають відповідно до вимог благоустрою двора. Далі розміщують додаткові колодязі так, щоб відстань між ними не перевищувала:

при ухилі вулиці 4 ‰ – 50 м;

4-6 ‰ – 60 м;

6-10 ‰ – 70 м;

10-30 ‰ – 80 м;

> 30 ‰ – 90 м.

При поздовжньому ухилі вулиці чи дороги більше 50 ‰ на прямих ділянках через 300 – 400 м улаштовують дощоприймальні колодязі посиленої приймальної здатності (подвійні грати, колодязі спеціальної конструкції).

Число водоприймальних колодязів має бути достатнім для забезпечення швидкого водовідводу. Розміщення їх не повинно перешкоджати руху транспортних і пішохідних потоків.

Дощоприймальники на бульварах, смугах зелених насаджень розміщують через інтервали в 1,5 – 2 рази більше, ніж на вулицях, тобто через 100 – 180 м.

Дощоприймальники приєднують до магістральних водостоків трубами діаметром 0,30 – 0,40 м і довжиною до 40 м. При довжині приєднувальної гілки більше 40 м на ній влаштовують додатковий оглядовий колодязь. Гілки від дощоприймальників, як правило, приєднують до оглядового колодязя водостоку, але дозволяється і безколодязьне приєднання при діаметрі водостоку не менше 800 мм і відстані від найближчого оглядового колодязя не більше 30 м. Поздовжній ухил водостічних гілок приймають 20 – 30 ‰ (найменший – 5 ‰).

Мінімальні розміри дощоприймальних колодязів у плані: круглої форми – 0,7 м, прямокутної – 0,6х0,9 м, найменша їх глибина – 0,8 м.

Оглядові колодязі встановлюють у місцях повороту траси, зміни діаметрів, ухилів, прийому гілок від водоприймальних колодязів або бічних колекторів і на прямих ділянках на відстані, що не перевищує:

при діаметрі колектора до 0,45 м – 50 м;

0, 50-0,60 м – 75 м;

0,70-0,9 м – 100 м;

1,0-1,4 м – 150 м;

більше 1,5 м – 200 м.

Рис. 7 – Розміщення водоприймальних колодязів на перехрестях і примиканнях, що розташовані:

А, Ж – на пагорбі; Б, З – на вододілі; В, – на косогорі; Г, Д, И, К – у тальвегу;

Е, Л – в улоговині

Розміри у плані оглядових колодязів дощової каналізації слід приймати: на трубопроводах діаметром до 600 мм включно – 1000 мм, на трубопроводах діаметром 700 мм і більше – довжиною 1000 мм і шириною, що дорівнює діаметру найбільшої труби.

Розміщення оглядових колодязів проектують на плані після розміщення дощоприймальних колодязів і вибору траси магістральних водостоків і гілок від водоприймальних колодязів.