Нормативно-правові аспекти сучасної оцінки підприємницьких структур

Лекція 2_ОВМБ

– спеціалізоване майно – майно, що, як правило, не буває самостійним об’єктом продажу на ринку і має найбільшу корисність та цінність у складі цілісного майнового комплексу;

– надлишкове майно– майно, що не використовується у господарській діяльності підприємства і максимальна цінність якого досягається внаслідок відчуження;

– дата оцінки – дата (число, місяць та рік), на яку проводиться оцінка майна та визначається його вартість; вихідні дані – документи, в яких містяться характеристики об’єкта оцінки;

– ідентифікація об’єкта оцінки та пов’язаних з ним прав – встановлення відповідності об’єкта оцінки наявним вихідним даним та інформації про нього;

– ціна – фактична сума грошей, сплачена за об’єкт оцінки або подібне майно;

– термін експозиції – термін, протягом якого об’єкт оцінки може бути виставлений для продажу на ринку з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною і тривалість якого залежить від співвідношення попиту та пропонування на подібне майно, кількості потенційних покупців, їх купівельної спроможності та інших факторів;

– контрольна надбавка – збільшення вартості об’єкта оцінки через наявність більших прав контролю порівняно з вартістю об’єктів, які характеризуються правами контролю в меншому обсязі;

– контрольна знижка – зменшення вартості об’єкта оцінки через відсутність права контролю або їх меншого обсягу порівняно з вартістю об’єктів, які характеризуються правами контролю в більшому обсязі.

Нормативно-правові аспекти сучасної оцінки підприємницьких структур

Об’єктивність оцінки потенціалу підприємства значною мірою залежить від інформованості оцінювача та його здатності ефективно використовувати наявну інформацію.

Державне регулювання оціночної діяльності, відповідно до ст. 23 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року, полягає в забезпеченні формування та розвитку інфраструктури оцінки майна в Україні, об’єктивності та законності її проведення, у тому числі відповідності оцінки майна нормативно-правовим актам з оцінки майна, впровадження в практику оціночної діяльності міжнародних норм та правил оцінки майна, забезпеченні суспільних інтересів у питаннях оцінки майна, створення конкурентного середовища серед суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання та навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку оцінювачів, проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Основним органом державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України, який має також забезпечити широке інформування суспільства з питань оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно та майнові права в Україні.

До саморегулівних організацій оцінювачів в Україні відноситься Українське товариство оцінювачів та Український інститут оцінки, які здійснюють повноваження з громадського регулювання оціночної діяльності.

Cучасна нормативна база вже містить більш легітимні документи:

– Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року, який визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів;

– Національний стандарт № 1 “Загальні засади оцінки майна та майнових прав”, який визначає базові принципи та вимоги оцінки будь-якого типу майна, а також вимоги щодо порядку проведення оцінки та правил складання звітів про оцінку;

– Національного стандарту №2 “Оцінка нерухомого майна”, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 28 жовтня 2004 року № 1442. Стандарт містить такі частини: “Загальна частина”, “Особливості застосування методичних підходів” та “Особливості оцінки окремих видів нерухомого майна”;

– Національний стандарт № 3 “Оцінка цілісних майнових комплексів”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 р. N 1655. Стандарт є обов’язковим для застосування під час проведення оцінки цілісного майнового комплексу суб'єкта господарювання суб’єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку цілісного майнового комплексу;

– Національний стандарт № 4 “Оцінка майнових прав інтелектуальної власності”, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 3 жовтня 2007 року № 1185. Стандарт є обов’язковим для застосування суб’єктами оціночної діяльності під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності, а також особами, які здійснюють відповідно до законодавства рецензування звітів про оцінку. Може також застосовуватись для визначення розміру збитків, завданих у зв’язку з неправомірним використанням об’єктів права інтелектуальної власності;

– на стадії розробки знаходяться проекти національних стандартів з оцінки нематеріальних активів, оцінки цілісних майнових комплексів, оцінки фінансових інтересів у вигляді часток в статутному фонді господарських товариств, а також пакетів акцій, оцінки машин і обладнання;

– Методика оцінки вартості майна під час приватизації, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1554, яка базується майже виключно на ринкових принципах оцінки майна, встановлює єдині підходи до оцінки державного та комунального майна у всіх випадках його відчуження, які передбачені законодавством України;

– інші нормативно-правові акти, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Слід зазначити, що формування вітчизняної нормативної бази оцінки ґрунтується на Міжнародних стандартах оцінки (МСО), які містять базові визначення, пов’язані з оцінкою, та основні принципи здійснення оціночної діяльності.

Основними джерелами зовнішньої інформації є програми уряду, законодавство, дані Держкомстату, інформаційні галузеві бюлетені, дані інформаційних служб, засоби масової інформації, бази даних мережі Internet, результати маркетингових досліджень відповідних відділів підприємства – об’єкта оцінки та його бізнес-план, а також особисті контакти оцінювача; внутрішня інформація;

Інформація, що використовується в процесі оцінки, повинна відповідати таким вимогам:

– релевантності – відповідності кількості та якості інформації вимогам, обумовленим цілями проведення оцінки;

– достатності (повноти) – означає, що інформація повинна містити мінімальний, але достатній для ухвалення правильного рішення склад (набір показників).

– комплексності – комплексне урахування зовнішніх і внутрішніх умов функціонування об’єкта;

– актуальності – визначається ступенем збереження цінності інформації для прийняття рішень у момент її використання і залежить від динаміки зміни її характеристик та інтервалу часу, що пройшов з моменту виникнення даної інформації;

– своєчасності – означає надходження інформації не пізніше заздалегідь призначеного моменту часу, погодженого з часом вирішення поставленої задачі;

– точності – визначається ступенем близькості одержуваної інформації до реального стану об’єкта, процесу, явища і т. п.;

– вірогідності – визначається властивістю інформації відбивати реально існуючі об’єкти з необхідною точністю.