Клас Війчасті черви або Турбелярії – Turbellaria.

Нараховує клас більше 3 500 видів.Переважна більшість війчастих червів — вільноживучі види. Типовий представник класу — молочно-біла планарія Dendrocoelum lacteum , хижак, мешканець прісних вод (рис.12).

У покривному епітелії планарій є два види клітин: війчасті і залозисті, які секретують слиз. Завдяки узгодженому рухові війок і слизовому чохлу планарії швидко пересуваються в товщі води. Слиз виконує також захисну функцію. У епітелії можуть знаходитися отруйні залози та органи нападу і захисту. Під епітелієм розташовані три шари м'язових волокон.

Планарія живиться дрібними молюсками, членистоногими. Ротовий отвір розміщений на черевному боці і веде до глотки, яка продовжується розгалуженим, сліпо замкненим кишечником. У просвіт кишки виділяються травні ферменти, проте велику роль виконує внутрішньоклітинне травлення. Неперетравлені залишки викидаються через рот. Розчинені продукти обміну виводяться каналами протонефридіїв.

Нервова система представлена нервовими вузлами і нервовими стовбурами з комісурами. Від цієї центральної частини нервової системи до різних органів та тканин прямують нервові закінчення (периферична частина нервової системи). Вони мають примітивні очі. Механо- та хеморецептори представлені поодинокими війчастими чутливими клітинами епідермісу (сенсилами), щільність яких більша на головному кінці тіла. У багатьох є непарний орган рівноваги – статоцист.

Турбелярії — гермафродити. Кожна особина має чоловічі (сім'яники) і жіночі (яєчники) статеві залози. Перші продукують сперматозоїди, а другі — яйцеклітини. Жіноча статева система найчастіше складається з яєчників, жовтівників, яйцепроводів, матки, іноді піхви. До жіночої статевої системи також можуть належати сім’яприймач, у якому зберігаються чоловічі статеві клітини, отримані під час копуляції, додаткові залози тощо. Сперматозоїди однієї особини виходять з сім‘яників крізь сім‘япроводи і за допомогою сім‘явипорскувального каналу і копулятивного органу (сім’яевакуаційної системи) потрапляють у жіночі статеві шляхи іншої особини, де запліднюють яйцеклітину. Зигота вкривається поживними та захисними оболонками та евакуюється назовні. Таким чином для плоских червів характерне внутрішнє запліднення. Деякі турбелярії здатні до нестатевого (вегетативного) розмноження, при якому тіло тварини розділяється на дві частини.

Клас Сисуни, Дигенетичні сисуни або Трематоди – Trematoda.

Сисуни – ендопаразитичні черви, що нараховують близько 7 000 видів.

Зберігаючи всі основні ознаки типу Плоскі черви, сисуни характеризуються специфічними особливостями, зумовленими паразитичним способом життя:

1) наявність спеціальних органів прикріплення (присосків, гачків);

2) тенденція до спрощення травної системи і здатність всмоктувати поживні речовини крізь покриви тіла;

3) відсутність війчастого епітелію, утворення тегументу;

4) анаеробне дихання;

5) високий рівень розвитку статевої системи та складні життєві
цикли із зміною хазяїв.

Зовнішня будова (форма тіла) сисунів сплющена, листоподібна. Є дві присоски — передня (ротова), у глибині якої розташований рот, і задня (черевна). Завдяки цьому походить назва – двовустки. Покриви не несуть війок, окремі клітини епітелію зливаються, утворюючи на поверхні суцільну ущільнену цитоплазматичну плівку. При цьому тіла окремих клітин з ядрами занурюються глибоко під базальну мембрану у сполучну тканину: так формується епітелій зануреного типу, або тегумент. Такі покриви значно стійкіші до дії захисних механізмів організму хазяїна, ніж війчастий епітелій. Шари м'язів добре розвинені.

Рис. 2. Травна і нервова системи печінкового сисуна Fasciola hepatica: 1 – ротова присоска; 2 – глотка; 3 – стравохід; 4-8 – кишелник , 9 – паренхіма; 10 – черевна присоска; 11-12 – нрвова система (11 – церебральний ганглій, 12 – черевні нервові тяжі)

Рот веде до м'язистої глотки, яка виконує роль насоса під час ковтання їжі. Кишечник закінчується сліпо, але має у великих форм безліч виростів. У багатьох сисунів, добре пристосованих до паразитизму, травна система спрощується. Ці види здатні всмоктувати поживні речовини всією поверхнею тіла.

Нервова система представлена нервовим ганглієм і поздовжніми нервовими стовбурами. Органи чуттів спрощені у зв'язку з паразитичним способом життя. В той же час на стадії мірацидія – рухливої личинки, трематодам характерна наявність очей і численних органів хімічного чуття, що вказує на спорідненість з турбеляріями.

Більшість сисунів — гермафродити. Запліднення перехресне

Для трематод характерні життєві цикли зі зміною хазяїв та чергуванням статевого та нестатевих поколінь (метагенез). Як приклади розглянемо життєві цикли печінкового (здійснюється за участі одного проміжного хазяїна) та котячого (за участі двох проміжних хазяїв) сисунів.

Печінковий сисун Fasciola hepatica паразитує в жовчних протоках печінки великої рогатої худоби і людини.

У циклі розвитку печінкового сисуна спостерігається зміна хазяїв. Статевозрілагермафродитнаособина цієї трематоди (марита) паразитує у печінці широкого кола ссавців, зрідка – і в людині (остаточні хазяї), викликаючи захворювання – фасціольоз. Вона живиться кров‘ю та тканинами печінки. Цей паразит здатний існувати в організмі остаточного хазяїна багато років ( 3–5, інколи до 10), внаслідок чого тканина печінки перероджується на фіброзну – виникає паразитарний цироз печінки. А навколо жовчних протоків та кровоносних судин розвивається сполучна тканина.

Протягом життя одна гермафродитна особина здатна відкласти багато мільйонів яєць (до 1 млн. яєць за тиждень), які виводяться назовні з екскрементами. Для подальшого розвитку яйця повинні потрапити у водне середовище, де з яйця виходить личинка, вкрита війками – мірацидій (рис. 3. – 3). Вона певний час активно плаває у пошуках проміжного хазяїна – черевоногого молюска малого ставковика. Мірацидій руйнує покриви молюска і проникає до його тіла. Там він перетворюється на особину нестатевого покоління – материнську спороцисту (рис. 3 – 4a). В середині спороцисти з особливих зародкових клітин формується наступне нестатеве покоління – редії (рис. 3. – 4б,в). Редії активно живляться тканинами молюска. Всередині редій також знаходяться зародкові клітини, з яких розвиваються наступні покоління редій. Часто молюск в результаті інтенсивного зараження паразитами гине. Останнє покоління редій народжують церкарій – личинок гермафродитного покоління. Церкарії, які виходять з тіла молюска (рис. 3 – 5), певний час здатні плавати за допомогою мускулястого хвоста, а потім прикріплюються присосками до водних рослин чи поверхневої плівки води й інцистується, перетворюючись на адолескарію (рис. 3 – 6). При цьому відкидається мускульний хвіст й особливі залози виділяють щільну оболонку цисти. Адолескарія здатна витримувати несприятливі умови і може зберігати життєздатність протягом кількох місяців, аж до морозів. Якщо тварина з рослинною їжею або підчас пиття води проковтне адолескарію, в кишечнику вона перетворюється на мариту, яка потрапляє до печінки. Зараження людини може відбуватись при питті сирої води з неглибоких стоячих водойм.

Котячий сисун (Opistorchis felineus)– збудник небезпечної хвороби – опісторхозу. Марита локалізується у жовчних протоках печінки та у жовчному міхурі (зрідка – у підшлунковій залозі) людини та різних видів рибоїдних ссавців. Незважаючи на свої дрібні розміри (до 18 мм завдовжки), ці черви здатні руйнувати тканини печінки й закупорювати жовчні протоки, викликати переродження їхніх стінок. Крім того вони викликають подразнення епітелію жовчного міхура, що може призводити до холециститу та відкладення жовчних кислот навколо паразита (жовчнокам‘яна хвороба). Має схожий життєвий цикл, але у нього два проміжні хазяї. Перший — прісноводний молюск бітинія, який проковтує яйця паразита, в яких знаходиться сформований мірацидій. В тілі молюска відбувається проходження стадій спороцисти і редії, формуються церкарії. Після виходу з молюска, церкарії активно шукають другого проміжного хазяїна – прісноводну рибу (різні види коропових). Церкарії проникають крізь її шкіру та інцистуються у м’язах, перетворюючись на метацеркарій, здатних зберігати життєздатність протягом багатьох років. Кішки, собаки й інші рибоїдні ссавці поїдаючи рибу заражуються паразитом. Поїдання риби без відповідної кулінарної обробки, мороженої або недостатньо просоленої риби може призводити до зараження людини котячим сисуном.

Рис.4. Життєвий цикл котячого сисуна Opistorchis felineus:

А – кінцевий хазяїн, б – марита; в – яйце з мірацидієм; г – проміжний хазяїн – молюск; д – спороциста; е – редія; є– церкарія; ж – другий проміжний хазяїн – риба;

з – метацеркарій.