Витрати виробництва у короткостроковому періоді. Постійні та змінні витрати. Поняття сукупних, середніх та граничних витрат
Витрати виробництва.
У ринковій економіці виробництво має товарний характер, тому витрати факторів виробництва трансформуються у витрати виробництва, тобто набуває вартісної оцінки.
Витрати виробництва - вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції.
Витрати виробництва є основним чинником, який визначає спроможність фірми пропонувати продукт. Існування цих витрат зумовлене рідкісністюресурсів і можливістю їх використання для інших виробничих цілей. Інакше кажучи, витрати в економіці пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних благ.
Оскільки усі ресурси обмежені, то використання їх для виробництва одного товару, означає втрату можливості використати їх для виробництва інших товарів. Тому економічні витрати повинні враховувати не лише прямі витрати на виробництво, а й витрати пов’язані із втраченими можливостямиотримати дохід він альтернативних варіантів використання ресурсів. У мікроекономіці витрати виробництва розглядаються з позицій концепції альтернативної вартості.
Альтернативна вартість - вартість витрачених на виробництво коштів, яка визначається найбільш можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих коштів, якби вони були вкладені в щось інше (депозит у банку, інвестиції у виробництво, купівля товару та ін.).
Економічні витрати— це платежі, потрібні для отримання і використання ресурсів,тобто дохід, який фірма повинна забезпечити постачальникам ресурсів, щоб не допустити їх альтернативного використання.
Економічні витрати поділяють на явні та неявні витрати.
Явні (зовнішні) - являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії, придбання устаткування і т.п.). Вони відображаються на балансі підприємства, тому їх називають бухгалтерськими. У бухгалтерській звітності їм відповідає поняття собівартості. Собівартість – грошовий вираз витрат підприємства на виробництво продукції. Вона відображає витрати сировини і матеріалів, амортизаційні відрахування, оплату праці, відрахування на соціальне страхування, плату за кредит і ін.
Неявні (внутрішні) - це неоплачені витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс. Вони не враховуються як витрати в бухгалтерській звітності і являють собою недоотримані доходи внаслідок відмови від використання власних ресурсів за межами фірми. До неявних відносять і нормальний підприємницький прибуток. Неявні (внутрішні) витрати - це грошові платежі, які могло б отримати підприємство при альтернативному використанні власних ресурсів (підприємець використовує власні приміщення, але міг би передавати їх в оренду і отримувати дохід; вкладає кошти в розвиток виробництва, але міг би покласти їх у банк на депозит).
Зовнішні і внутрішні витрати формують економічні. До складу економічних витрат належить нормальний прибуток.
Нормальний прибуток - плата за виконання підприємцем його підприємницьких функцій. Його розмір визначається рівнем дохідності, який є середнім (нормальним) для певної галузі і утримує підприємця в ній.
Іншою формою прибутку є прибуток економічний.
Економічний прибуток - додатковий прибуток підприємця в результаті його більш ефективної (порівняно з конкурентами) діяльності в цій галузі. Оскільки його отримують не всі підприємці, то він не належить до економічних витрат. Економічний прибуток розраховується як різниця між бухгалтерським прибутком та внутрішніми витратами.
Дохід, який відшкодовує тільки економічні витрати, достатній для створення умов зацікавленості у виробничий діяльності, оскільки він дає підприємцю нормальний прибуток. Надлишок доходу над економічними витратами є економічним прибутком. Економічні витрати дають змогу зрозуміти різницю між підходами бухгалтера і економіста до оцінювання діяльності фірми. Бухгалтера цікавлять насамперед результати діяльності фірми за певний (звітний) період. Він аналізує минулу діяльність фірми. Економіста, навпаки, цікавлять перспективи діяльності фірми, її майбутнє. Тому він уважно стежить за ціною найкращої альтернативи використання власних ресурсів.
Витрати виробництва у короткостроковому періоді. Постійні та змінні витрати. Поняття сукупних, середніх та граничних витрат
У своїй діяльності фірма на завжди може переглянути свої витрати. Завжди можна виділити такий період часу, протягом якого витрати для неї залишаються заданими. Такий період називають короткостроковим. У короткостроковому періоді фірма не може змінити певні елементи витрат, а отже вимушена пристосовуватись до ринкової ситуації.
Короткостроковий період– період часу, у якому хоча б один із елементів витрат залишається незмінним.
Довгостроковий період- період у якому фірма здатна змінити усі елементи своїх витрат.
У короткостроковому періоді усі витрати фірми можна поділити на постійні та змінні.
Постійні витрати (FС) — це витрати, величина яких не залежить від обсягу продукції, виробленої фірмою. До постійних витрат відносять орендну плату, обслуговування позик, частину відрахувань на амортизацію устаткування, заробітну плату адміністративного персоналу, а також неявні витрати. Фірма має постійні витрати навіть у тому разі, якщо не випускає жодної одиниці продукції. Графіком постійних витрат є пряма лінія, паралельна до горизонтальної осі.
 |
FС
FС
Q
Змінні витрати (VС) — це витрати, величина яких залежить від обсягу виробленої продукції. VС зростають (зменшуються) зі збільшенням (зменшенням) обсягу виробництва фірми. До змінних витрат належать витрати на сировину, електроенергію, транспортні послуги, більшу частину послуг праці та інші змінні ресурси.
 |
VС
VС
Q
Якщо фірма не виробляє продукції, її змінні витрати дорівнюють нулю. З початком виробництва, поки граничний продукт змінного ресурсу збільшується, VС зростають спадним темпом. З досягненням певного рівня виробництва, коли починає діяти закон спадної віддачі, змінні витрати зростають на щораз більшу величину.
Сума постійних та змінних витрат визначає загальні витрати (ТС) фірми:
ТС = FС + VС.
Крива загальних витрат повторює обриси кривої змінних витрат, але зміщена вгору на величину постійних витрат.
ТС ТС
FС
VС VС
FС
Q
Для ухвалення виробничих рішень важливу роль відіграють оцінки різних видів середніх витрат, тобто витрат, що припадають на одиницю виробленої продукцію. Вирізняють такі показники середніх витрат:
- середні постійні витрати АFС = FС / Q;
- середні змінні витрати АVС = VС / Q;
- середні загальні витрати АТС = ТС / Q = АFС + АVС.
Середні постійні витрати зменшуються зі збільшенням обсягу виробництва фірми. Середні змінні витрати спочатку зменшуються унаслідок зростання віддачі, а потім, коли проявляється спадна віддача, починають зростати. Крива середніх загальних витрат АТС досягає мінімуму дещо пізніше ніж крива АVС, зі зростанням обсягу виробництва ці криві наближаються одна до одної.
АТС
АFС
АVС АТС
АVС
АFС
Q
Ключовим під час аналізу особливостей ціноутворення у найрізноманітніших ринкових ситуаціях є поняття граничних витрат. Граничні витрати (МС) — це додаткові витрати на виробництво ще однієї одиниці продукції: MC = ∆TC / ∆Q. У диференціальній формі граничні витрати знаходять як похідну функції загальних витрат: МС = ТС′.
Вигляд кривої МС відображає закон спадної віддачі. Поки граничний продукт змінного ресурсу зростає, граничні витрати зменшуються і досягають мінімуму за максимального значення граничного продукту. З початком зниження граничного продукту граничні витрати доволі швидко зростають. Крива МС перетинає криві АVС і АТС у їхніх точках мінімуму Зниження цін ресурсів і технічний прогрес сприяють зменшенню витрат виробництва, натомість зростання цін факторів переміщує криві витрат вгору.
АТС
АFС МС
АVС АТС
АVС
Q