До перевезень, що здійснюються внутрішніми водними шляхами (змішаними шляхами: ріка - море) застосовується як Кодекс торгівельного мореплавства, так і ціла низка конвенцій.

1) Конвенція про обмеження відповідальності власників суден внутрішнього плавання, 1 березня 1973 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Згідно із її положеннями власник судна внутрішнього плавання може обмежити свою відповідальність щодо претензій, зазначених у ній, за допомогою утворення лімітованого фонду у відповідності з названим актом. Положення даної Конвенції також розповсюджуються на осіб, які експлуатують судно, орендарів, володільців суден, а також фрахтівників. Обмеження відповідальності виключається, якщо доказано, що випадок, внаслідок якого було пред’явлено претензію, є наслідком особистої провини особи, яка посилається на обмеження.

Відповідальність може бути обмежена як за договірними, так і позадоговірними претензіями, зокрема, при відшкодуваннях у випадку смерті, поранень або іншого пошкодження фізичного або психічного здоров’я будь-якої особи, яка знаходиться на борту судна; відшкодування за втрату або пошкодження вантажу або будь-якого іншого майна, що знаходиться на борту судна та в інших випадках зазначених у Конвенції. Разом з тим, не підлягають обмеженню претензії від осіб, які перевозяться на підставі договору перевезення пасажирів; претензії до власника судна, що випливають з договору про наїм капітана та членів екіпажа або будь-яких агентів власника судна, які знаходяться на борту судна; претензії за здійснену допомогу, врятування а також внесок за спільну аварію.

2) Конвенція про договір міжнародного перевезення пасажирів та багажу внутрішніми водними шляхами, 1 травня 1976 р., для України є чинною (див. www.nau.kiev.ua). Конвенція застосовується до будь-якого договору перевезення та, у відповідних випадках, їх багажу по внутрішнім водним шляхам, коли у договорі передбачено, що перевезення буде здійснюватися по водним шляхам не менше двох країн, і що, місце посадки або місце висадки, або і перше і друге, знаходяться на території однієї з Договірних країн. Разом з тим, вона не застосовується, якщо на договір перевезення розповсюджуються положення морського права, у силу того, що перевезення частково здійснюється морем; положення залізничного права в силу будь-якої конвенції. Як і в інших конвенціях, що присвячені договорам міжнародного перевезення, у даній Конвенції значну увагу приділено транспортним документам (порядку їх оформлення та змісту) та положенням відповідальності перевізника (сума відшкодування і т. і.). При перевезення пасажирів, перевізник, згідно із статями Конвенції, повинен видати індивідуальний або колективний білет. Відсутність, неправильність оформлення або втрата білету не зачіплює існування та дійсність договору перевезення, якій продовжує підпадати під дію положень Конвенції. Якщо пасажир бажає здати перевізнику багаж, останній може виписати у відповідних випадках в поєднанні з білетом багажну квитанцію або інший аналогічний документ, в якому зазначається кількість та характер багажу. При наявності прохання пасажира оформлення такої багажної квитанції є обов’язковим.

Конвенція містить низку інших важливих питань, які виникають як при укладенні так і в процесі реалізації договірних зобов’язань щодо міжнародного перевезення пасажирів та вантажу внутрішніми водними шляхами.

3) Європейська угода щодо найважливіших внутрішніх водних шляхів міжнародного значення, 19 січня 1996 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Країни – Договірні Сторони прийняли положення даної Угоди у якості узгодженого плану розвитку та будівництва мережі внутрішніх водних шляхів, що має назву мережа водних шляхів категорії “Е”. Зазначена мережа включає у свій склад внутрішні водні шляхи та порти міжнародного значення, перелік яких міститься у додатках I та II до даної Угоди.

4) Європейська угода про міжнародне перевезення небезпечних вантажів внутрішніми водними шляхами, 26 травня 2000 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Під “внутрішніми водними шляхами” Конвенція розуміє усі внутрішні судноплавні шляхи, включаючи морські судноплавні шляхи, на території країни – Договірної Сторони, які є відкритими для плавання судів у відповідності з національним правом. У свою чергу, “небезпечними вантажами” є речовини та вироби, міжнародне перевезення яких, відповідно до Правил, що додаються, заборонене або дозволяється на відповідних умовах. До Конвенції додаються Правила, які складають разом із нею невід’ємну частину. Зазначені правила включають: приписи, що стосуються міжнародних перевезень небезпечних вантажів внутрішніми водними шляхами; приписи та процедури, що стосуються огляду, видачі свідоцтв про допуск, спеціальних дозволів, контролю, а також положення щодо підготовки та складення іспитів експертами тощо.

5) Будапештська конвенція про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, 22 червня 2001 р., застосовується добудь-якого договору перевезення вантажів, у відповідності з яким порт навантаження або місце приймання вантажу та порт розвантаження або порт здачі вантажу розташовані на території двох різних країн, хоча одна з яких є учасницею Конвенції. Остання, насамперед, врегульовує права та обов’язки сторін договору: перевізника та відправника вантажу, та порядок розірвання договору. Як і більшість інших міжнародних актів, що просвічено міжнародному перевезенню пасажирів та вантажів, дана Конвенція передбачає можливість здійснення такого перевезення фактичним перевізником. Відповідно до її положень, за умови здійснення міжнародного перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, перевізник залишається відповідальним за все перевезення у відповідності з положеннями даної Конвенції. У тих випадках і у тій мірі, у якій перевізник та фактичний перевізник несуть відповідальність, їх відповідальність є солідарною. Зазначений акт також містить положення щодо небезпечного вантажу та вантажу, що забруднює навколишнє середовище. Низку статей присвячено транспортним документам, їх змісту та порядку складення. Так, перевізник для кожного перевезення вантажу, що врегульовується даною Конвенцією, транспортний документ (передбачено застереження, які він може містити); перевізник повинен видати коносамент лише за проханням відправника вантажу або, якщо про це було застереження до навантаження вантажу чи до прийняття його до перевезення. Відсутність транспортного документу або його неповне оформлення не впливають на дійсність договору перевезення.

В Конвенції також отримали своє закріплення положення відносно: права розпорядження вантажем та умови його здійснення; відповідальності перевізника, та характеру його взаємовідносин з агентами та службовцями; суми відшкодування, максимальних меж відповідальності, можливості її обмеження та втрати права на таке обмеження; порядку повідомлення про збиток; претензійного строку, позивної давності тощо.

2.6 Міжнародні змішані перевезення

Положення щодо змішаних (або комбінованих) перевезень, як вже відзначалася, містяться в окремих розділах конвенцій, що присвячено перевезенню за допомогою того чи іншого виду транспорту. Разом з тим, слід обов’язково згадати про конвенції та угоди, які повністю присвячено саме такому виду перевезень.

1) Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажу, 24 травня 1980 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Відповідно до її положень “міжнародним змішаним перевезенням” є перевезення вантажів двома різними видами транспорту на підставі договору змішаного перевезення з місця в одній країні, в якій вантажі поступають у ведення оператора змішаного перевезення, до обумовленого місця доставки в іншій країні. Оператором змішаного перевезення є особа, яка від власного імені або діючих від її імені осіб укладає договір змішаного перевезення, виступає як сторона договору та приймає на себе відповідальність за виконання договору. При прийняті вантажів оператором змішаного перевезення, останній, відповідно до положень Конвенції, повинен видати документ змішаного перевезення, який за вибором відправника вантажу може бути як оборотним так й необоротним. Конвенція містить низку положень щодо форми та змісту, а також можливих застережень в зазначеному документі (двох вищевказаних його різновидів), відповідальності за вмисне внесення невірних відомостей чи за приховування потрібних відомостей тощо. В Конвенції врегульовані питання, пов’язані з відповідальністю (як договірною так і позадоговірною) оператора змішаного перевезення, агентів та інших осіб, а також підстави їх відповідальності та її межі; передбачено як право оператора на обмеження відповідальності, так і підстави втрати такого права. Частину IV конвенції присвячено питанням, пов’язаним з відповідальністю відправника вантажу, вона містить як загальні правила, так і спеціальні правила щодо небезпечних вантажів (зокрема, йдеться про неналежне позначення вантажу як небезпечного. Окрему частину (V) присвячено положення щодо вимог та позовів, насамперед питанням вирішення юрисдикції, позивної давності, арбітражного розгляду. У даному акті урегульовано митні та деякі інші питання, що можуть виникнути при здійсненні міжнародних змішаних перевезень.

2) Угода про міжнародне пряме змішане залізнично-водне вантажне сполучення), 14 грудня 1959 р., для СРСР вступила у силу 2 серпня 1960 р., є чинною для України як правонаступниці СРСР. Даною Угодою встановлюється міжнародне пряме змішане залізнично-водне вантажне сполучення по залізницям країн – Договірних Сторін та по річці Дунаю у межах цих країн. Відповідно до неї умови перевезення вантажів у міжнародному прямому змішаному залізнично-водному сповіщенні, та права, які випливають з них, відповідальність, взаємовідносини між залізницями, дунайськими портами та судноплавними підприємствами, з одного боку, та відправниками й одержувачами вантажів, з іншого боку, а також тарифні та інші питання, що передбачено в Угоді, повинні регулюватися правилами та інструкціями, які узгоджуються між транспортними міністерствами та міністерствами зовнішньої торгівлі Договірних Сторін.

3) Європейська угода про найважливіші лінії міжнародних комбінованих перевезень та відповідні об’єкти, 1 лютого 1991 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Відповідно до неї термін “комбіноване перевезення” означає перевезення вантажів на одній і тій же транспортній одиниці з використанням декількох видів транспорту. Країни – Договірні сторони приймають положення даної Угоди у якості узгодженого міжнародного плану розвитку та функціонування мережі найважливіших ліній міжнародних комбінованих перевезень, який вони мають намір здійснювати у межах національних програм. Мережа міжнародних комбінованих перевезень включає залізничні лінії, що зазначені У додатку I до названої Угоди, залізнично - паромні переплави / порти, які мають важливе значення для міжнародних комбінованих перевезень, та які наводяться у додатку II до названої Угоди тощо. З метою полегшення міжнародних комбінованих перевезень, що здійснюються за допомогою мережі міжнародних комбінованих перевезень, країни – учасниці Угоди домовилися про вжиття необхідних заходів для досягнення необхідних стандартів в зазначеній сфері.

міжнародний перевезення договір безпека

Висновки

Таким чином на підставі викладеного вище можемо зробити висновки, що у сучасних умовах гнучка, надійна, недорога транспортна система, яка дозволяє здійснювати міжнародні перевезення, набуває вирішального значення. Оскільки, ефективність економічного співробітництва між країнами багато в чому залежить і від рівня розвитку міжнародного перевезення, яке покликане забезпечувати перевезення вантажів і пасажирів з однієї країни в іншу.

По-друге, не зважаючи на те, що в міжнародно-правовій літературі довгий час точилась дискусія щодо визначення поняття міжнародних перевезень. Всі вони зводили до того, що під міжнародними перевезеннями слід розуміти переміщення вантажів або пасажирів, що здійснюються з допомогою будь-якого виду транспорту, якщо таке переміщення має міжнародний характер: місце відправлення та місце призначення знаходяться на території різних країн. На мою думку, саме це розуміння міжнародного перевезення відповідає сучасним напрямам розвитку міжнародно-правової науки у галузі міжнародних перевезень.

По-третє, з'ясуванню змісту міжнародних перевезень значною мірою сприяє аналіз його видів. Міжнародні перевезення, залежності від виду транспорту, можуть здійснюватися залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим транспортом. Розрізняють прямі перевезення, тобто здійснювані одним видом транспорту, та змішані або комбіновані, здійснювані кількома видами транспорту. За договором перевезення транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити пасажирів, вантаж, багаж до пункту призначення в іншій державі, видати вантаж (багаж) уповноваженій особі (одержувачу). Відправник чи пасажир зобов'язані оплатити таку послугу. Міжнародним вважається перевезення, здійснюване між двома чи більшою кількістю держав. Особливістю договору міжнародного перевезення є застосування матеріальних норм права на підставі колізійних принципів, передбачених міжнародними договорами, національним законодавством чи транспортним документом, виданим перевізником. Колізійними прив'язками, що переважно застосовують для обрання матеріального законодавства при відправленні вантажу, є закон країни відправлення, при його видачі в кінцевому пункті — закон країни призначення. Застосовують також закон перевізника та закон країни суду.

По-четверте, правове регулювання відносин, які виникають із здійснення міжнародних перевезень, має специфіку.

По-перше, їх найважливіші умови визначені у міжнародних угодах — транспортних конвенціях, що є основним джерелом регулювання у цій сфері відносин. Угоди містять уніфіковані матеріально-правові норми, необхідні для врегулювання колізій, що найчастіше виникають при морських та автомобільних міжнародних перевезеннях. Звичайно уніфіковані норми міжнародних договорів регулюють вимоги до перевізної документації, порядку приймання вантажу до перевезення та його видачі у пункті призначення, умови відповідальності перевізника, процедуру заявлення претензій і позовів. Міжнародні транспортні конвенції мають і колізійні норми, до яких звертаються у разі відсутності уніфікованих матеріально-правових норм. Переважно договірні колізійні норми відсилають до національного законодавства.

По-друге, норми конвенцій про міжнародні перевезення є імперативними.

По-третє, специфіка регулювання міжнародних перевезень може виявлятися у відображенні норм міжнародних договорів у національному законодавстві без попередньої ратифікації, підписання або ж приєднання до них. Таке явище відоме за назвою рецепційного ефекту міжнародного договору. Воно є достатньо поширеним.

По-п’яте, міжнародне перевезення має широке коло джерел правового регулювання як міжнародному рівні, так і на національному рівні.

Список використаної літератури

1. Садиков О.Н. Правовое регулирование международных перевозок.- М.: Юрид. лит., 1981.- С. 6, 7

2. Федосеева Г.Ю. Международное частное право: Учебник.- М.: Острожье, 1999.- С. 173 – 175.

3. Діковська І.А. Договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві: Автореф. дис. к. ю.- К., 2002.- С.3

4. Міжнародні автомобільні перевезення. Ч. I. Організаційні та правові аспекти: Учеб. посібник/Зад ред. Ю.С. Сухіна, В.С. Лукинський. - СПб.: СПбГІЕА, 2000. - 170 с.

5. Зайцев Є.І. Все для перевезень вантажів. - СПб.: Закон і бізнес, 1998 - 94с.

6. Короткий автомобільний довідник. Під редакцією Понізовкіна А.Н. - М.: АТ "Трансконсалдінг", 1994 - 779 с.

7. Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Особенная часть: Учебник. — М.: Изд-во БЕК...

8. Дахно І.І. Міжнародне економічне право. — К.: Центр учбової літератури...

9. Дахно І.І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП.

10. Додонов В.Н., Каминская Е.В., Румянцев О.Г. Словарь гражданского права / Под ред. В.В.Залесского. — М.: ИНФРА-М...

11. Європейська угода про міжнародні магістральні залізничні лінії, 31 травня 1985 p. // Зеркалов Д.В. Транспортное обеспечение международной торговли. Справочник. — К.

12. Закон України «Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)» від 5 червня 2003 p. №943-IV // Відомості верховної Ради.

13. Звеков В.П. Международное частное право. — М.: НОРМА.

14. Зеркалов Д.В. Транспортное обеспечение международной торговли. Справочник. — К.: Дакор, КНТ.

15. Кибенко Е.Р. Международное частное право. — Х. Михеев С.А. Международное экономическое право. — Х...

16. Міжнародні перевезення: опорний конспект лекцій / Уклад. О.О.Донченко. — К.

17. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право. — К.: КНЕУ.

18. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право. — К.: Либідь.

19. Попов А.А. Международное частное право. — Х.: РА.

20. Угода про міжнародне залізничне вантажне сповіщення (УМВС)

21. Угода про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)

22. Фединяк Г.О., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. — К.

23. Фомішин С.В., Шутак І.Д. Правові основи міжнародної економічної діяльності. — К.

24. Чубарєв В.Л. Міжнародне економічне право. — К.: Юрінком Інтер.

25. Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право. — К.: Ін Юре...Міжнародні перевезення: питання і відповіді. - М.: АСМАП, 1994 -71 с.

26. Миколаїв Д.С. Міжнародні торговельні перевезення. - М.: МДІМВ-Прес, 1995 -190 с.

27. Таблиці найкоротших відстаней по іноземній території. - М.: АСМАП, 1994.123с.

28. Савін В.І. Перевезення вантажів автомобільним транспортом: Довідковий посібник. - М.: Видавництво "Дело І Сервіс", 2002. - 544 с.

29. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана - К.: Юрінком Інтер, 2007. — 368 с.

30. Книжка МДП – книжка Міжнародного дорожнього перевезення. Цей документ видає Асоціація, яка входить до складу міжнародного Союзу автомобільного транспорту, а в Україні – уповноважені на це митні органи.

31. Шмиттгофф К.М. Экспорт и практика международной торговли.- М.: Юрид. лит., 1993.- С. 281-303.

[1] Відомості Верховної Ради, 1994.- № 51.- Ст. 446.

[2] Садиков О.Н. Правовое регулирование международных перевозок.- М.: Юрид. лит., 1981.- С. 6, 7

[3] Федосеева Г.Ю. Международное частное право: Учебник.- М.: Острожье, 1999.- С. 173 – 175.

[4] Діковська І.А. Договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві: Автореф. дис. к. ю.- К., 2002.- С.3

[5] Садиков О.Н. Згадана праця. С. 8.

[6] Шмиттгофф К.М. Экспорт и практика международной торговли.- М.: Юрид. лит., 1993.- С. 281-303.

[7] Відомості Верховної Ради, 1994.- № 33.- Ст. 305.

[8] Відом. Верх. Ради, 2000, N 13, ст. 116

[9] Книжка МДП – книжка Міжнародного дорожнього перевезення. Цей документ видає Асоціація, яка входить до складу міжнародного Союзу автомобільного транспорту, а в Україні – уповноважені на це митні органи.

[10] Відомості Верховної Ради, 1994. № 33. Ст. 307.