Система та види договорів перевезення

ТРАНСПОРТНІ ДОГОВОРИ

Відносини, що складаються в процесі перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти регулюються ЦК й спеціальними нормативними актами, що відображають специфіку різних видів транспорту. Загальні умови перевезення визначаються транспортними статутами й кодексами, іншими законами й видаваними відповідно до них підзаконними нормативними актами.

У Цивільному кодексі Уераїни регулюванню перевізних правовідносин присвячена глава 64, яка має назву «Перевезення». Структура гл. 64 побудована таким чином, що крім традиційних договорів перевезення вантажу - ст. 909 і пасажира - ст.910, у даній главі ЦК згадуються й договори, що опосередковують перевезення: договір чартеру (фрахтування) - ст.912 ; угоди між організаціями різних видів транспорту, що регламентують взаємини транспортних організацій під час перевезення вантажів, пасажирів і багажу в прямому змішаному сполученні - ст. 913; договір перевезення транспортом загального користування - ст. 915; довгостроковий договір (спрямований на організацію перевезень) - ст. 914.

Всі названі в гл. 64 ЦК договори, звичайно ж, відрізняються один від одного по всіляких ознаках: правовому значенню, суб'єктному складу, предмету зобов'язань, що випливають із них, і т.д., - але їх поєднує те, що всі вони в остаточному підсумку призначені для регулювання відносин, що виникають у процесі перевезення вантажів, пасажирів і багажу, тому в сучасних умовах повинна йти мова про систему цивільно-правових договорів, які опосередковують перевезення вантажів, пасажирів і багажу.

Таку систему, стосовно до всіх видів транспорту, складаюь наступні договори.

Договір перевезення вантажу - це договір, за яким перевізник зобов'язується доставити довірений йому відправником вантаж у пункт призначення й видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладання такого договору підтверджується складанням і видачею відправникові вантажу транспортної накладної, коносаменту або іншого документу на вантаж, передбаченого відповідним транспортним уставом або кодексом .

Договір перевезення пасажира — це такий договір, за яким перевізник зобов'язується перевезти пасажира в пункт призначення, а у випадку здачі пасажиром багажу також доставити багаж у пункт призначення й видати його управомоченій на одержання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу й за провіз багажу. Укладання договору перевезення пасажира засвідчується квитком, а здача пасажиром багажу - багажною квитанцією, форма яких (квитка й багажної квитанції) установлюється в порядку, передбаченому транспортними статутами й кодексами.

Договір чартеру (фрахтування)це договір за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному або декількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів і багажу. Порядок укладання договору фрахтування, а також форма зазначеного договору встановлюються транспортними статутами й кодексами.

Довгостроковий договір - являє собою такий договір, по якому перевізник зобов'язується у встановлений термін приймати, а вантажовласник - пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У довгостроковому договорі визначаються обсяги, строки й інші умови надання транспортних засобів і пред'явлення вантажів для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови організації перевезення. Такі договори відрізняються певною тривалістю в часі й укладаються перевізником з вантажовласником при необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів.

Угоди між транспортними організаціями, що опосередковуюь перевезеня вантажів, пасажирів і багажу являють собою договори, у яких визначається порядок передачі й приймання вантажів, пасажирів і багажу з одного транспорту на іншій, коли перевезення здійснюються різними видами транспорту за єдиним перевізним документом , а також умови виконання таких перевезень.

Види договорів перевезення.

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, залежно від видів транспорту, якими вони здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) морські; в) внутрішні водні (річкові); г) повітряні; д) автомобільні.

Традиційним для вітчизняної юридичної літератури стало, також, виділення перевезень, які здійснюються у місцевому, прямому й прямому змішаному сполученні. При цьому під місцевими перевезеннями розуміють перевезення в межах однієї транспортної організації (залізниці, пароплавства й т.п.); прямими – перевезення двома чи кількома транспортними організаціями одного виду транспорту; і прямими змішаними вважаються перевезення, які здійснюються транспортними організаціями, що належать до різних видів транспорту за єдиним транспортним документом.

При використанні такого критерію, як момент, з якого договір вважається укладеним, ми одержимо за принципом дихотомії дві групи договорів перевезення, відповідно: реальний договір перевезення конкретного вантажу й всі інші договори перевезення, які носять консенсуальний характер (договір перевезення пасажира, довгостроковий договір, та ін.).

За предметом договору можна виділити: договір перевезення пасажира, предметом якого є доставка пасажира та його багажу в пункт призначення; договори перевезення вантажу, включаючи як реальний договір перевезення конкретного вантажу, так і консенсуальні договори перевезення (довгостроковий договір, договір про надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення, та ін.) предметом яких є перевезення вантажів; договір фрахтування (чартер), предметом якого є надання всієї або частини місткості транспортного засобу для здійснення перевезень вантажу, пасажирів та багажу.

Залежно від суб'єктного складу відносин, пов'язаних з перевезенням, можна виділити: а)договір перевезення пасажира, учасником якого є пасажир; б)договори перевезення вантажів (як консенсуальні, так і реальні), що укладаються між перевізником та відправником вантажу; в)договори, що опосередковують перевезення вантажу, пасажирів та багажу, що укладаються тільки між транспортними організаціями.

Якщо узяти за основу ціль договору перевезення, то всі договори, що опосередковують перевезення, можуть бути диференційовані на три групи: договори, спрямовані на організацію перевезень, метою яких є визначення обсягу перевезень вантажів, кількості подаваних транспортних засобів, а також визначають порядок роботи відправників вантажу й перевізників (довгострокові договори, договори про надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення); договори, спрямовані на забезпечення транспортування вантажів, пасажирів і багажу й доставки їх у пункт призначення (вузлові угоди, договори про подачу й збирання вагонів, й ін.); договори, спрямовані на доставку вантажів, пасажирів і багажу в пункт призначення (реальний договір перевезення конкретного вантажу й договір перевезення пасажира).

За правовим становищем (статусом) перевізника всі договори, що опосередковують перевезення можуть бути поділені на договори, перевезення по яких здійснюються транспортом загального користування, і договори, перевізником по яких є інші транспортні організації. Як відомо, перевезення яке здійснюється комерційною організацією, визнається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших правових актів або виданого цій організації дозволу (ліцензії) випливає, що така організація зобов'язана здійснити перевезення вантажів, пасажирів і багажу за зверненням будь-якого громадянина або юридичної особи. Договір перевезення транспортом загального користування визнається публічним договором (ст. 426 ЦК).

За формою договору можна виділити: договори, які оформляються транспортною накладною або коносаментом (реальні договори перевезення конкретного вантажу); договори, що укладають шляхом акцепту оферти, що виражається у вигляді конклюдентних дій (надання транспортних засобів під завантаження, безпосередньо, посадка пасажира у транспортний засіб, або прохід через турнікет у метро); договори, що укладають у загальному порядку.

Учасники договірних правовідносин, пов’язаних з перевезеннями вантажу, пасажирів і багажу.

Перевізник. У процесі переходу України до ринкових умов, перевізником може бути тільки особа (фізична або юридична) для якої перевезення, як особлива діяльність, спрямована на переміщення товарів із сфери виробництва в сферу споживання, і є елементом її дієздатності.

Згідно з ст. 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, віднесено цілий ряд видів підприємницької діяльності, пов’язаних з перевезенням вантажів та пасажирів, а саме: надання послуг з перевезення вантажів річковим, морським, залізничним та повітряним транспортом.

Характерною ознакою осіб, що виступають в ролі перевізників є наявність у них на речовому праві або іншій законній підставі транспортних перевізних засобів, придатних для здійснення перевезень пасажирів, вантажів або багажу.

Згідно із ст. 20 КТМ України, морським перевізником (судновласником) визнається - фізична або юридична особа, що експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи належить їй право власності на судно, чи вона використовує його на інших законних підставах. У цьому значенні судновласником визнається і фрахтувальник, що експлуатує судно на підставі договорів тайм-чартеру або бербоут-чартеру, який від свого імені як перевізник укладає договори морського перевезення з відправниками вантажів.

У ролі судновласника, що експлуатує судно, звичайно ж, може виступати й безпосередньо особа, якій належить право власності на судно і яка має право здійснювати відносно судна будь-які дії, що не суперечать закону та іншим правовим актам, не порушують права та інтереси інших осіб. Проте в тих випадках, коли особа, якій належить право власності на судно передає своє судно у володіння і користування іншій особі, вона тим самим втрачає статус судновласника і виключає себе з кола суб’єктів перевізних правовідносин.

Разом з тим, в деяких випадках особа, якій належить право власності на судно і яка водночас не є судновласником і не виступає в ролі перевізника за договором перевезення, має самостійне правове значення у відносинах, пов'язаних з морськими перевезеннями. Так, відповідно до ст. 304 КТМ України, власник судна відповідає за збиток від забруднення, заподіяний внаслідок витоку з його судна або скидання з нього нафти або інших речовин, шкідливих для здоров'я людей або живих ресурсів моря.

Правовий статус повітряного перевізника закріплено у Повітряному кодексі України.

Відповідно до ст. 59 ПК України повітряний перевізник – це будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має право експлуатанта авіаційної техніки. Іноземні повітряні перевізники також можуть брати участь у здійсненні перевезень на території України, у випадку визнання їх експлуатантами авіаційної техніки за документами, які видані компетентним органом зарубіжної держави і які відповідають вимогам міжнародних договорів та угод, учасницею яких є Україна.

У свою чергу експлуатант – це особа, організація або підприємство, що експлуатує повітряні судна чи пропонує свої послуги в цій галузі.

З точки зору цивільного права, поняття „експлуатант” введено в ПК України без достатніх на те підстав. Насправді під експлуатантом мається на увазі особа, що володіє повітряним судном на законній підставі, і його слід було б назвати, по аналогії з морським перевізником – „судновласником”.

У Правилах повітряних перевезень вантажів надається інше визначення авіаційного перевізника – це особа, що має постійне місце діяльності в Україні (й Україна забезпечує і підтримує нормативний контроль за діяльністю цієї особи) і яка є стороною договору перевезення, а також усі інші особи, що беруть участь у перевезенні згідно з авіавантажною накладною та беруть на себе зобов'язання виконати перевезення.

Вантажним перевізником на автомобільному транспорті, відповідно до ст. 59 Закону України „Про автомобільний транспорт”, визнається суб’єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послуги згідно з договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом, що використовується ним на законних підставах.

Особи, що здійснюють підприємницьку діяльність, надають послуги з перевезення вантажів, метою яких є отримання прибутку, мають бути професіоналами у цій галузі діяльності. Причому професіоналізм у сфері перевезень, на думку автора цього дослідження, підтверджує ліцензія, яка видається перевізникові відповідно до закону та інших нормативно-правових актів.

Значними особливостями відрізняється правове становище перевізника на залізничному транспорті. Як перевізник по договорах перевезення вантажів тут виступає залізниця.

Залізниця - це статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі.

Майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування є загальнодержавною власністю

Управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом – Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізницею), яка підпорядкована Міністерству транспорту України.

Відправники вантажу й вантажоодержувачі. Поряд з перевізниками учасниками відносин по перевезенню вантажу є відправники вантажу й вантажоодержувачі.

В якості вантажовідправника може виступати будь-яка фізична або юридична особа, що володіє властивостями право- і дієздатності. Звичайно, частіше за інших в цій ролі виявляються комерційні організації, що здійснюють відправку вантажів (в основному, вироблених ними товарів) для виконання своїх договірних зобов'язань, пов'язаних з продажем, постачанням товарів і виконанням інших договорів. Як правило, вантажовідправник є власником вантажу (вантажовласником), що відправляється, або особою, якій власником надано відповідні повноваження по відправці вантажу. Вантажовідправник безпосередньо укладає договори перевезення з перевізником (договори про подачу транспортних засобів і пред'явлення вантажів до перевезення, довгострокові договори, договори перевезення конкретних партій вантажу в прямому змішаному сполученні) і є стороною таких договорів.

На відміну від вантажовідправника та перевізника вантажоодержувач не бере участі в укладанні договорів перевезення. В той же час законодавство наділяє вантажоодержувача певними правами, пов’язаними з перевезенням вантажу і, більш того, покладає на вантажоодрежувача низку обов’язків, що випливають з перевезення вантажу. Дана обставина, народила позицію, яка пояснює правове положення одержувача тим, що він є третьою особою, на користь якої укладається договір перевезення (ст. 636 ЦК).

Інші транспортні організації, що беруть участь у процесі перевезення.

Необхідно відзначити окрім перевізника, що приймає вантаж до перевезення від вантажовідправника, також існування (при здійсненні певних видів перевезень) транспортних організацій які не приймають участі в укладанні договору перевезення вантажу або пасажирів, але дійсно є учасниками процесу їхнього транспортування. Такі організації також вступають у певні правовідносини з вантажоодержувачами й одержувачами багажу з приводу видачі вантажів і багажу, що прибули в пункт призначення. Подібні ситуації виникають у всіх випадках, коли вантажі перевозяться в прямому й прямому змішаному сполученні.

У сучасній юридичній літературі можна виявити різні позиції, що пояснюють правове становище таких транспортних організацій у системі правовідносин пов'язаних з перевезеннями пасажирів і вантажів. Найбільш виправданою є позиція, відповідно до якої правове становище транспортних організацій, що приймають участь у перевезенні вантажів і пасажирів, які слідують у прямому або прямому змішаному сполученні, характеризується тим, що вони є третіми особами на які боржником (перевізником) покладається виконання зобов'язань, які випливають із відповідного договору перевезення.

Пасажири. Пасажиром вважається фізична особа, що перевозиться у вагоні, на судні, в автомобілі, на літаку, що не входить до складу службового персоналу (екіпажу) даного транспортного засобу і має проїзний квиток. Згідно з договором перевезення, транспортна організація зобов'язується перевезти пасажира в пункт призначення, а пасажир – внести плату, встановлену за проїзд.

У випадках коли однією з сторін у зобов'язанні є громадянин, який використовує, здобуває, замовляє або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб, такий громадянин користується правами сторони в зобов'язанні відповідно до ЦК, а також правами, наданими як споживачеві, згідно з Законом України «Про захист прав споживачів». Ця обставина служить підставою для покладання на перевізника за договором перевезення пасажира додаткових обов'язків, у тому числі й публічно-правового характеру.

Договір перевезення укладається з дієздатною особою. Хворобливий стан тієї або іншої особи сам по собі не перешкоджає укладанню з ним договору. Однак прийнявши до перевезення хворого, транспорт зобов'язаний відповідати за безпечну доставку такого пасажира в пункт призначення. У випадку, якщо хворобливий стан такої особи може загрожувати здоров'ю інших пасажирів, хворий з метою загальної безпеки підлягає ізоляції в шляху; при відсутності особливого приміщення для проїзду такому хворому відмовляють в укладанні договору перевезення. Якщо технічно можливо забезпечити перевезення душевнохворого (недієздатного), то договір перевезення в інтересах хворого повинна укласти супровідна особа.

Малолітня особа у віці до 14 років може бути пасажиром, за умови укладення договору перевезення його батьками, усиновлювачами, або іншими законними представниками. Неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років має право укласти договір перевезення і придбати проїзний квиток з відома одного з батьків (усиновлювачей). Проте, слід зазначити, що проїзд даної категорії осіб в міському транспорті загального користування слід вважати дрібним побутовим правочином, оскільки він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному і соціальному розвитку і має невисоку вартість, і отже ці особи мають право в даному випадку самостійно укладати договір перевезення пасажира.