Загальні положення про гарантію. Відмінності поруки від гарантії

Гарантія становить собою односторонній договір, за яким одна організація (гарант) зобов’язується нести майнову від­повідальність перед кредитором за неналежне виконання зобов’язань боржником. Гарантія має багато схожих рис з по рукою, тому норми, які регулюють договір поруки, поширюють­ся і на договір гарантії, якщо інше не передбачено законодав­ством. У договорі, забезпеченому гарантією, як і у договорі, забезпеченому порукою, участь беруть три особи: кредитор, боржник і гарант.

Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання (ст.562 ЦКУ).

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, кредитор повинен пред’явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

1. сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2. закінчення строку гарантії;

3. відмови кредитора від своїх прав за гарантією.

Гарантія відрізняється від поруки наступними рисами:

1. за договором поруки зобов’язання може бути забезпечене
будь-якою особою, за гарантією – як правило, юридичною
особою (банк, інша фінансова установа, страхова організація);

2. обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою
суми, на яку видана гарантія. Обов’язок поручителя пов'язаний із сумою невиконаного зобов’язання;

3. гарантія надається у межах суми, якої бракує боржнику, порука ж забезпечує зобов’язання повністю. Тобто за гарантією виникає субсидіарне зобов’язання, за порукою – солідарне.

Поняття та види застави

Під заставою розуміють як безпосередню передачу, так й інше виділення боржником кредитору певного свого майна чи майна майнового поручителя для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, гарантування можливості задоволення кре­дитором своєї вимоги за рахунок вартості цього майна переважно перед іншими кредиторами.

Особа, яка надає майно в заставу, є заставодавцем. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Особа, яка отримує майно в заставу, називаються заставодержатель.

Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно, крім того, що за законодавством не може бути відчужене заставодавцем і на яке не може бути звернене стягнення. В заставу можна передавати і очікуване майно, наприклад, майбутній урожай, приплід худоби, плоди та інші прибутки, якщо це передбачено договором.

Договір застави має укладатися у письмовій формі. Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є: нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об’єкти. Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації.

Залежно від предмета застави розрізняють такі її види:

1. іпотека. Іпотека – це застава нерухомості, що залишається у заставо­давця або у третьої особи. Застава космічних об’єктів та транспортних засобів, що залишаються у володінні заставодавця, також регулюється нормами, які регулюють іпо­течні відносини;

2. заклад. Заклад – це застава рухомого майна; при цьому предмет застави передається заставодержателю;

3. застава товарів в обігу або переробці. Предметом цього виду застави є: сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція;

4. застава цінних паперів. Передання у заставу цінних паперів на пред’явника здійснюється шляхом простого їх вручення заставодержателю, іменних – шляхом вчинення заставного індосаменту. Заставлені па­пери за угодою сторін можуть бути передані на збереження в депозит нотаріальної контори або банку;

5. застава майнових прав. Суть застави майнових прав полягає в тому, що в разі не­виконання боржником зобов’язання до заставодержателя пере­ходять закладені права в тому обсязі, в якому вони належали заставодавцю. Предметом договору застави можуть бути належні заставодавцю вимоги за зобов’язаннями, де він є кредитором, або за зобов’язаннями, які виникнуть у майбут­ньому. Наприклад, одна із форм факторингових операцій.

Застава припиняється у разі:

1. припинення забезпеченого заставою зобов’язання;

2. загибелі або втрати майна застави, якщо заставодавець не
замінив предмет застави;

3. примусової реалізації предмета застави;

4. закінчення строку дії права, що становить предмет застави;

5. набуття заставодержателем права власності на предмет
застави.

ЛЕКЦІЯ 5