Історія розвитку міжнародних перевезень

Міжнародні автобусні перевезення.

Автобусний міжнародний транспорт належить до популярних і недорогих видів сполучення. Незважаючи на це, до 60-х років XX сторіччя він не користувався великою популярністю з причин низького сервісу та комфортності поїздки. З початку 70-x років міжнародний автобусний транспорт починає стрімко розвиватись. В Західній Європі з'являються маршрути, які проходять через 2-3 країни. Складається стабільний ринок міжнародних транспортних послуг з перевезення пасажирів. З розширенням системи міжнародних маршрутів облаштовуються автостанційні термінали, розширюється коло надання різних послуг не лише на автостанціях, але і безпосередньо в автобусах. Енергетична криза в другій половині 70-х років дещо змінила міжнародні автобусні перевезення. З виходом з енергетичної кризи на початку 80-х років міжнародний автобусний транспорт набуває великого значення серед розвинутих країн Західної Європи, Американського континенту та азійських країн. Це пояснюється бурхливим розвитком автомобільної промисловості яка, почала виробляти автобуси для міжнародних перевезень з рівнем комфортності, близьким до літаків, а за окремими показниками і кращою комфортністю. Автобуси починають обладнувати кондиціонерами, відкидними сидіннями, барами, радіо та телебаченням, вбиральнями, душовими кабінами, засобами телекомунікаційних технологій та засобами для тривалого відпочинку пасажирів. Місткість міжнародних автобусів зростає до 70 місць. Автобуси мають потужні двигуни та здатність рухатись з великими швидкостями, що підвищує конкурентоспроможність з іншими видами транспорту. В той же час поїздка в автобусах з піднятими салонами дає змогу добре оглядати місцевість, по якій проїжджає автобус. В організації міжнародних автобусних перевезень поступово накопичується досвід, в порівнянні з іншими видами транспорту мають місце давні традиції - сімейні поїздки пасажирів. Основою міжнародних автобусних перевезень стає туризм та перевезення пасажирів на регулярних маршрутах.

З розпадом СРСР та переходом до ринку країн Східної Європи автобусні міжнародні перевезення набули нового розвитку. З цих країн почали виїжджати в капіталістичні країни Західної Європи громадяни Східної Європи. Розпочиналась велика хвиля еміграції, основний потік якої був направлений на Німеччину.

Існуюча на той час транспортна система не в змозі була задовольнити швидко зростаючий попит населення на перевезення. На початок 90-х років з країнами близького зарубіжжя були налагоджені транспортні зв'язки лише залізничним та повітряним транспортом. Вартість квитків на літаки була занадто висока, а існуюча кількість залізничних зв'язків не могла задовольнити швидко зростаючий попит населення у перевезеннях з такими країнами, як Польща, Чехія, Німеччина, Угорщина, Болгарія, Австрія. Наприклад, потяг «Київ - Берлін» ходив лише два рази на тиждень і повинен був задовольнити попит такого великого транспортного коридору, як Варшава та Берлін.

З початку 90-х років в Україні почався бурхливий розвиток автобусного сполучення в першу чергу з такими країнами, як Польща, до якої був направлений великий потік населення України, яке виїжджало до цієї країни на базари та ринки з комерційними цілями. Орієнтований обсяг перевезень в період з дев'яностого по дев'яносто четвертий роки складав більше 3 млн. людей на рік, які перетинали кордон Польщі. На автомобільний транспорт проипало близько 80 % всього обсягу перевезень. Аналогічна ситуація склалася з такими країнами, як Югославія, Угорщина, до яких навіть не було налагоджено залізничних зв'язків, за винятком столиць цих країн.

Основний пасажиропотік був направлений на прикордонні міста Новий Сад, Суботіца, Самбор (Югославія), Дебрецен, Кечмент (Угорщина), так як в цих містах

були розташовані найбільші ринки. Але саме в ці місця сполучення всіма видами транспорту не було налагоджено; цю проблему вирішував автомобільний транспорт.

В період перебудови, коли Горбачов дозволив еміграцію з колишнього СРСР, Німеччина дозволила приймати до себе людей іудейської національності, так як відчувала провину за заподіяні у роки Другої світової війни злочини перед іудеями.

За даними, в період до 1997 р. з України виїхали приблизно 3 млн. євреїв. Більшість з них емігрували до Німеччини. Повітряний транспорт не зміг цілком задовольнити їхні потреби, так як у них був великий за обсягом багаж, крім того вони виїжджали з різних міст України, де не було авіаційного сполучення. Квитки на літак коштували дорого, а залізничне сполучення було лише з Берліном. Виходячи з цього, бурхливо розвивався автомобільний транспорт.

Побудова тунелю під протокою Ла-Манш дала змогу відкрити автобусні маршрути, які пролягали з України через Польщу, Німеччину, ФранціюдоАнглії.

Автобусне сполучення набуло особливо бурхливого розвитку на початку XXI сторіччя, і цей розвиток триває і досі.