Договір перевезення пасажира та багажу

За договором перевезення пасажира - перевізник зобов'язується перевезти пасажира в пункт призначення, а у випадку здачі пасажиром багажу також доставити багаж у пункт призначення й видати його уповноваженій на одержання багажу особі, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу й за провіз багажу (ст. 910 ЦК).

Ознаками даного договору, які дозволяють виділити його в окремий вид договору перевезення, є особливості його предмета, а також суб'єктного складу.

Предметом договору перевезення пасажира є дії перевізника по доставці пасажира в пункт призначення, а при здачі пасажиром багажу - і зазначеного багажу, який повинен бути виданий уповноваженій на одержання його особі, а також дії пасажира по сплаті встановленої плати за проїзд і провіз багажу.

Особливість суб'єктного складу договору перевезення пасажира полягає в тому, що як пасажир тут виступає фізична особа. Як відомо, у випадках коли однією з сторін у зобов'язанні є громадянин, який використовує, здобуває, замовляє або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб, такий громадянин користується правами сторони в зобов'язанні відповідно до ЦК, а також правами, наданими йому, як споживачеві, згідно з Законом України «Про захист прав споживачів». Ця обставина є підставою для покладання на перевізника за договором перевезення пасажира додаткових обов'язків, у тому числі й публічно-правового характеру.

Договір перевезення укладається з дієздатною особою. Хворобливий стан тієї або іншої особи сам по собі не перешкоджає укладанню з ним договору. Однак прийнявши до перевезення хворого, транспорт зобов'язаний відповідати за безпечну доставку такого пасажира в пункт призначення. У випадку, якщо хворобливий стан даної особи може загрожувати здоров'ю інших пасажирів, хворий з метою загальної безпеки підлягає ізоляції в шляху; при відсутності особливого приміщення для проїзду такому хворому відмовляють в укладанні договору перевезення. Якщо технічно можливо забезпечити перевезення душевнохворого (недієздатного), то договір перевезення в інтересах хворого повинна укласти супровідна особа.

До особливостей суб'єктного складу договору перевезення пасажира варто віднести також таку обставину, що у якості контрагенту пасажира – перевізника, виступає транспортна організація, що відноситься, як правило, до транспорту загального користування і визнається суб'єктом публічного договору. Так як транспортна організація зобов'язана здійснити перевезення за зверненням будь-якого громадянина (ст. 633 ЦК).

Перевізник не має права віддати перевагу одним пасажирам перед іншими й довільно відмовитися від прийняття будь-кого до перевезення при наявності вільних місць. У перевезенні може бути відмовлено лише у випадках, строго встановлених законом, наприклад, допускається відмова в перевезенні хворого, який потребує ізольованого приміщення, якщо неможливо надати таке приміщення в шляху, або відмова в перевезенні особи, що перебуває в нетверезому стані.

З точки зору характеристики будь-якого цивільно-правового договірного зобов'язання договір перевезення пасажира належить до числа договорів двосторонніх (взаємних), відплатних, консенсуальних, Двосторонній характер зобов'язання, що випливає з договору перевезення пасажира, виражається в тому, що як на стороні перевізника, так і на стороні пасажира є як право вимоги, так і певні обов'язки. Відплатність договору перевезення пасажира полягає в тому, що обов'язку транспортної організації по доставці пасажира та його багажу в пункт призначення протистоїть зустрічне надання у вигляді обов'язку сплатити провізну плату. Консенсуальний характер договору перевезення пасажира слідує з того, що він вважається укладеним з моменту придбання пасажиром проїзного квитка.

Порядок укладання договору перевезення пасажира відрізняється певною своєрідністю.

По-перше, транспортні організації, що забезпечують більшість перевезень пасажирів, як вже зазначалось, належать до так званого транспорту загального користування і з цієї причини є суб'єктами публічного договору. Тому укладання договору перевезення пасажира з будь-яким громадянином, для таких транспортних організацій є обов'язковим. Крім того, основні умови договору перевезення для всіх пасажирів, які придбали відповідні провізні квитки, повинні бути однаковими (ст. 633 ЦК).

По-друге, по способу укладання договір перевезення пасажира належить до числа договорів приєднання: його умови визначаються в стандартних формах, які розробляються транспортними міністерствами й відомствами на основі правових актів; зазначені умови можуть бути прийняті пасажиром не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (ст. 634 ЦК).

Як правило, умови договору перевезення пасажира вказуються в тексті проїзного квитку, що набувається пасажиром. Можливі й інші ситуації, коли умови договору перевезення пасажира публікуються в засобах масової інформації або містяться в правилах користування відповідним видом транспорту, які вивішуються в місцях придбання проїзних квитків або замінюючих їх абонементів, жетонів й інших аналогів. Однак й у цих випадках громадянин, купуючи відповідний жетон і т.п., укладає договір перевезення, власно кажучи приєднуючись до відомих йому стандартних умов договору перевезення пасажира.

По-третє, значною специфікою відрізняється порядок укладання договору перевезення пасажира. Сама пропозиція укласти договір, що надходить від транспортних організацій, носить характер публічної оферти, оскільки являє собою пропозицію, яка містить всі істотні умови договору, з якої визначається воля особи, що робить пропозицію, укласти договір на зазначених в пропозиції умовах з кожним, хто звернеться. З боку ж громадянина (пасажира), який придбаває квиток, акцепт оферти відбувається у формі конклюдентних дій (сплата вартості квитка, тобто провізної плати).

У тих випадках, коли для здійснення перевезення не потрібно придбання проїзного квитка, конклюдентні дії громадянина виражаються в інших формах: прохід через турнікети метро, здійснення платежу магнітною картою або жетоном, посадка пасажира в таксі й т.д. Однак із правової точки зору ситуація не змінюється: і в цих випадках завжди присутня публічна оферта (відомі умови перевезення, зокрема розмір провізної плати) та її акцепт, вчинений певними діями пасажира, які свідчать про згоду останнього з запропонованими умовами перевезення.

Транспортним законодавством докладно регулюються відносини, пов'язані із придбанням пасажирами проїзних квитків, що по суті, засвідчує укладання договору перевезення пасажира. Так, на залізничному транспорті у відповідності зі ст. 82 Статуту Залізниць України, укладання договорів перевезення пасажирів засвідчується проїзними документами (квитками), здача пасажирами багажу, відправниками вантажу вантажобагажу - багажними, вантажобагажними квитанціями.

Придбання проїзного документа (крім квитків на приміські поїзди) провадиться на підставі відомостей про документ, що засвідчує особистість пасажира (паспорт, військовий квиток, посвідчення пні інший документ, а для дітей до 14 років - свідоцтво про народження). При оформленні проїзного квитка на поїзди далекого й місцевого сполучення вказівка на прізвище пасажира й номери документа, що засвідчує особистість, є обов'язковою.

Пасажирові, що придбав проїзний квиток, і таким чином, уклав договір перевезення, надано право в певних рамках надалі змінювати умови укладеного договору перевезення. Зокрема, пасажир вправі: провозити із собою безкоштовно одну дитину у віці не старше п'яти років, якщо вона не посідає окремого місця; робити зупинку на шляху слідування із продовженням терміну дії квитка не більше ніж на 10 діб; продовжувати термін дії проїзного квитка у випадку хвороби на шляху слідування на час хвороби, підтвердженої документами лікувальних установ, і у випадку ненадання пасажирові місця в поїзді на час до відправлення наступного поїзда; виїжджати поїздом, що відходить раніше того поїзда, на який придбаний квиток; відновити дію квитка на інший поїзд за умови доплати вартості плацкарту внаслідок запізнення на поїзд протягом трьох годин або внаслідок хвороби або нещасного випадку протягом трьох діб з моменту відправлення поїзда, на який придбаний квиток, а у випадку відмови від поїздки одержати назад гроші в розмірі вартості проїзду за винятком вартості плацкарту; переоформити проїзний квиток для виїзду першим поїздом, що відходить, у якому будуть вільні місця; продовжити термін дії квитка на поїзди далекого й місцевого сполучення при невикористанні вчасно безкоштовних або пільгових проїзних документів.

На морському транспорті укладання договору морського перевезення пасажира також засвідчується квитком, а здача пасажиром багажу - багажною квитанцією (ст. 179 КТМ). Зміст квитка для проїзду на морських судах каботажних ліній становить сукупність всіх істотних умов договору морського перевезення пасажира, у ньому вказуються: прізвище й ініціали пасажира, номер і серія паспорта або іншого документа, що засвідчує особистість пасажира, порт відправлення й порт призначення, назва морського судна, дата й час його відходу, номер каюти й місця пасажира, вартість проїзду, дата придбання квитка.

Пасажир, що купив проїзний квиток, вправі в будь-який час за своїм розсудом відмовитися від договору перевезення пасажира, що рівносильне однобічному розірванню договору. Справа законодавця - визначити правові наслідки такого однобічного припинення зобов'язань за договором перевезення пасажира.

Наприклад, стосовно до договору морського перевезення пасажира діють правила, згідно яким пасажир вправі до відходу судна, а також після початку рейса в будь-якому порту, у якому судно зайде для посадки або висадки пасажирів, відмовитися від договору морського перевезення пасажира. У випадку, якщо пасажир відмовився від договору морського перевезення не пізніше строку, установленого правилами морського перевезення пасажирів, або не з'явився до відходу судна внаслідок хвороби, або до відходу судна відмовився від договору морського перевезення внаслідок хвороби або по залежним від перевізника причинам, пасажирові повертаються вся сплачена їм плата за проїзд і плата за провіз багажу (ст. 183 КТМ).

Таким чином, сприятливі для пасажира наслідки у випадку відмови останнього від договору морського перевезення (повернення сплаченої ціни за проїзний квиток) настають лише за умови належного оформлення однобічної відмови від договору морського перевезення пасажира. Пасажир, що не заявив у встановленому порядку про свою відмову від договору, не вправі надалі претендувати на одержання будь-яких виплат від перевізника.

На залізничному транспорті необхідною умовою повернення внесеної пасажиром провізної плати (вартості квитка) при відмові останнього від договору перевезення пасажира є повернення невикористаного проїзного документа (квитка) у залізничну касу. Зокрема, пасажир вправі: не пізніше ніж за 15 годин до відправлення поїзда одержати назад вартість проїзду, що складає з вартості квитка й вартості плацкарту; менш ніж за 15, але не пізніше ніж за чотири години до відправлення поїзда одержати вартість квитка й 50 % вартості плацкарти; менш ніж за чотири години до відправлення поїзда одержати назад вартість квитка (вартість плацкарти в такому випадку не виплачується). Незалежно від строків повернення проїзного документа (квитка) до відправлення поїзда вартість проїзду виплачується у випадках скасування поїзда, затримки відправлення поїзда, ненадання зазначеного у квитку місця й незгоди пасажира скористатися іншим місцем, хвороби пасажира. Утримання вартості проїзду при поверненні квитка також не провадиться при запізненні пасажира в пункті пересадження на погоджений поїзд із вини залізниці.

Від випадків відмови пасажира від договору перевезення варто відрізняти втрату пасажиром проїзного документа (квитка). Справа в тому, що в транспортному законодавстві є досить тверді правила, по суті прирівнюють втрату квитка до відмови пасажира від договору перевезення без належного оформлення, що позбавляє пасажира права як скористатися послугами транспортної організації, так й одержати назад сплачену їм вартість квитка. Наприклад, Статут Залізниць України (ст. 82) встановлює, що загублені, зіпсовані пасажирами проїзні документи (квитки) не відновляються, якщо їхнє відновлення або ідентифікація не може бути здійснена залізницею, і сплачені за них гроші не повертаються. Відповідно до Правил надання послуг з перевезення пасажирів, а також вантажів, багажу й вантажобагажу для особистих (побутових) потреб на державному залізничному транспорті (п. 20) при наявності можливості відновити або ідентифікувати втрачені або зіпсовані проїзні документи (квитки) пасажирові для здійснення поїздки видається новий проїзний документ (квиток) без стягнення вартості проїзду. Відновлені загублені проїзні документи (квитки) поверненню й переоформленню не підлягають. Повернення грошей по загублених проїзних документах (квиткам) не провадиться.

Представляється, що зазначені правила, що допускають відновлення прав пасажирів по втрачених або зіпсованих проїзних документах лише у виняткових випадках, не враховують правове положення зазначених проїзних документів (квитків), які насправді лише засвідчують (підтверджують) факт укладання договору перевезення пасажира, і не більше того. Тому втрата зазначеного документа ніяк не може свідчити про недійсність договору перевезення пасажира або про припинення його дії.

Близьким до договору морського перевезення пасажира є договір морського круїзу.

Договір морського круїзу, як самостійний вид договору, використовується не у всіх національних правових системах. У національному морському праві України круїз одержав своє поширення лише в 1995 р. із прийняттям КТМ України. Відсутні й міжнародні нормативні документи регулюючі відносини виникаючі в процесі морського круїзу.

У процесі круїзного рейсу пасажирське судно робить рейс за особливим розкладом, розрахованим на чергування морських переходів із тривалими стоянками в портових містах для ознайомлень із ними. Таким чином, круїзні рейси, як би перетворюють судно в плавучий готель із відповідним обслуговуванням, що включає, крім заходу в порти по туристському маршруті, організацію берегових екскурсій, а також харчування й відпочинок пасажирів на судні. Тому, крім основної умови, що передбачає переміщення пасажира, договір перевезення пасажира може містити додаткові, але граючі вирішальну роль у його укладанні умови, такі як надання під час рейса організованого харчування, включення в маршрут заходів у певні порти в зручний для пасажирів час і т.д.

Для використання пасажирського судна під круїз між організатором круїзу й судновласником може укладатися договір щодо фрахтування судна на рейс або на певний час. Однак, цей договір варто відрізняти від договору перевезення пасажира, що укладається з кожним із пасажирів.

У відповідності зі ст. 195 КТМ України: «За договором морського круїзу одна сторона - організатор круїзу зобов'язується здійснити колективну морську подорож (круїз) по певній програмі, і надати учасникові круїзу всі пов'язані із цим послуги (морське перевезення, харчування,

побутове й екскурсійне обслуговування й т.п.), а інша сторона - учасник круїзу зобов'язується сплатити за це встановлену плату».

Під організатором круїзу варто розуміти юридичну або фізичну особу, якою, або від імені якої, укладений договір морського круїзу.

Учасником круїзу визнається будь-яка фізична особа, що уклала договір морського круїзу. Підтвердженням цього факту служить іменна путівка або інший, прирівняний до неї документ, виданий організатором круїзу.

По своїй юридичній природі договір морського круїзу є комплексним договором, що включає в себе елементи договорів морського перевезення пасажирів, побутового й екскурсійного обслуговування, найму й т.п. Тому основні права та обов'язки сторін за даним договором, а також відповідальність сторін, аналогічні тим, які передбачені цими договорами.

Норми, що регулюють відносини, які виникають із договору морського круїзу, носять диспозитивний характер, і будь-яка угода сторін, що обмежує права учасника круїзу, передбачені гл. 4 розд. V КТМ України, є недійсною.

3. Договір перевезення вантажу

Відповідно до ст. 909 ЦК, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладання такого договору підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента), форма якої встановлюється транспортним законодавством.

Відповідно до ЦК договори перевезення належать до групи договорів про надання відплатних послуг. У договорі перевезення вантажу, надання послуги з перевезення вантажу невіддільне від діяльності перевізника - послугонадавача. Крім того, корисний ефект перевезення не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, а полягає в самому процесі надання послуги перевезення і виражається в юридичних наслідках - в набутті прав та обов'язків вантажовідправника, перевізника, вантажоодержувача. Отже, договори перевезення вантажів (незалежно від виду перевезення) належать до групи цивільно-правових договорів про надання послуг.

Договір перевезення вантажу є двостороннім, оскільки в ньому міститься нерозривний зв'язок двох зобов'язань і кожна з сторін договору має права та несе обов'язки.

Згідно з ст. 909 ЦК відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Крім цього, ст. 916 ЦК регламентує порядок внесення провізної плати. Таким чином, виконання перевізником обов'язку по переміщенню вантажу передбачає визначену зустрічну дію з боку вантажовідправника (внести провізну плату). Таким чином, договори перевезення конкретного вантажу належать до відплатних договорів.

Специфіка договору перевезення вантажу полягає у тому, що в тих випадках, коли перевізник відноситься до транспорту загального користування (ст. 915 ЦК), плата за перевезення вантажів визначається на підставі тарифів, що затверджуються в порядку, передбаченому транспортними статутами й кодексами.

Виходячи з визначення договору перевезення вантажу, даний договір слід визнати як реальний. Про реальний характер договору свідчить той факт, що зобов'язання перевізника по доставці в пункт призначення розповсюджується лише на вантаж, що був переданий йому відправником. Отже, саме зобов'язання перевізника виникає лише з моменту отримання останнім вантажу від відправника.

Однією з новел ЦК є те, що в ньому були враховані властивості договорів перевезення транспортом загального користування як публічних.

Перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, що було видано цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу за зверненням будь-якої особи. Публічність договору перевезення особливо підкреслена в частині 2 статті 915 ЦК: „Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором”.

До транспорту загального користування слід віднести залізниці, що входять у загальну мережу залізниць України й відкриті для загального користування, а також в більшості випадків повітряний та водний транспорт.

Умови перевезення вантажу транспортом загального користування визначаються перевізником і можуть бути прийняті іншою стороною лише шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У зв’язку з цим, договори перевезення вантажів транспортом загального користування відносять до категорії договорів приєднання.

Сторонами договору перевезення вантажу є вантажовідправник і перевізник. Але у зобов'язанні, що виникає з договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, бере участь також управомочена на отримання вантажу особа – вантажоодержувач. У якості вантажоодержувача може виступати сам відправник, але зазвичай, вантажоодржувачем стає третя особа, яка зазначається у перевізних документах і на користь якої здійснюється відповідне перевезення. На відміну від вантажовідправника та перевізника, вантажоодержувач не приймає участі в укладанні договору перевезення, а отже не може вважатися стороною цього договору.

Всі види договору перевезення вантажу належать до операцій, для яких встановлена письмова форма їх здійснення. Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом зазвичай транспортною накладною (залізничною, автомобільною, повітряною, внутрішнього водного транспорту) або коносаментом.

Накладна містить всі необхідні відомості про вантаж, що перевозиться, ступінь використання вантажопідйомності вагону (контейнера), швидкість перевезення, час прийняття вантажу до перевезення і т.д. Відсутність накладної свідчить про відсутність договору перевезення, оскільки договір перевезення належить до формальних операцій і його наявність і зміст може бути підтверджено тільки письмовими документами.

Товарно-транспортна накладна складається із двох розділів: товарного й транспортного й відповідно до цього має двояке правове значення: юридичне і розрахунково-касове.

Юридичне значення накладної полягає в тому, що вона є товаросупровідним документом (супроводжує вантаж на всьому шляху його прямування і видається вантажоодержувачеві разом з вантажем) і письмовим доказом як факту укладення договору перевезення, так і його змісту (прав та обов'язків сторін, що з нього витікають).

Зміст накладної не може бути доведений ніяким іншим документом, окрім як самою накладною. Тому при неналежному виконанні транспортною організацією своїх обов'язків по перевезенню, вантажоодержувач або вантажовідправник можуть пред'явити вимоги лише за умови надання накладної. Зокрема, претензії і позови до транспортної організації, що виникають, після доставки вантажу і видачі його вантажоодержувачеві (при простроченні доставки, частковій втраті, псуванні або пошкодженні вантажу і т. д.), приймаються до розгляду і можуть бути задоволені лише за умови пред'явлення вантажоодержувачем оригіналу накладної.

Розрахунково-касове значення накладної визначається тим, що по накладній перевіряється правильність застосування тарифів і різних зборів за перевезення, а також її дані служать підставою для розрахунків між учасниками перевізних правовідносин.

У відповідності зі ст.ст. 134 КТМ України, договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору морського перевезення вантажу можуть підтверджуватися чартером, коносаментом або іншими письмовими доказами(ст. 134 КТМ).

Коносамент видається перевізником після приймання вантажу для перевезення, що свідчить про реальний характер договору морського перевезення вантажу по коносаменту.

Коносамент є не тільки документом, що посвідчує факт приймання перевізником ванатжу для перевезення та факт укладення договору морського перевезення вантажу, але коносамент ще й визнається товаророзпорядчим документом. Разом з передачею коносаменту до особи, яка стає його новим утримувачем, переходять усі права по розпорядженню майном, відносно якого цей документ було оформлено.

Зміст договору перевезення вантажу (незалежно від виду транспорту) зумовлений предметом даного договору, а саме: необхідністю врегулювати дії перевізника по доставці вантажу в пункт призначення і видачі його одержувачеві, а також дії вантажовідправника по сплаті за перевезення вантажу встановленої плати.

Передаючи вантаж у повне розпорядження транспортної організації, вантажовідправник позбавлений можливості забезпечити збереження цього вантажу в дорозі. У зв'язку з цим перевізникам необхідно застосовувати заходи, які в таких умовах вчинив би власник речей, і більше того, проявляти турботу, властиву організаціям, що займаються зберіганням товарів та інших речей. Тому істотною умовою збереження вантажу при транспортуванні є належне його пакування. Упаковка товару – це тара, матеріал, в якому розташовується товар з метою його збереження після виготовлення, а також додання йому компактності для зручності перевезення і зберігання.

Вимоги до упаковки повинні виходити із способу, відстані й тривалості перевезення, необхідності перевалки товару в дорозі, температурного режиму та вологості під час транспортування, пори року (умов погоди), способу оплати транспортування (за піддон, кіпу, контейнер і т.д.), сумісності з іншими вантажами та ін.

Так, наприклад, при морському перевезенні необхідно враховувати тиск на вантаж інших вантажів, а також бічний тиск під впливом крену судна, глибину трюмів та їх розміри, розміри вантажних люків, можливість проникнення води, сторонніх запахів і забруднюючих речовин.

При залізничних перевезеннях необхідно враховувати можливість частих перевантажень, поштовхів в дорозі в результаті гальмування і при маневруванні на залізничних станціях, розміри тунелів і мостів, а також габарити, вагу і зовнішню форму вантажного місця.

Витрати, пов'язані з приведенням тари в належний стан, у всіх випадках покладається на вантажовідправника, за винятком тих випадків, коли несправність тари стала результатом недбалого відношення до неї перевізника.

Відправник відповідає за наслідки недоліків тари і внутрішньої упаковки, які призвели до бою, пошкодження, деформації, протікання, псування вантажу, порушення термінів доставки, затримки транспортних засобів, додаткових витрат у пунктах перевалки на підготовку вантажу для подальшого перевезення або його реалізації.

До моменту пред'явлення тарно-пакувальних і штучних вантажів до перевезення вони повинні бути обов'язково замарковані.

Під маркуванням розуміється: умовні позначення, відомості та зображення, що наносяться на упаковку, бірки або на відвантажувані товари, з метою уникнення їх засортування, а також створення умов для схороннього транспортування з урахуванням фізико-хімічних і транспортних особливостей вантажу.

Маркування вантажу покликано забезпечити збереження вантажів, що перевозяться, прискорити процес їх завантаження і перевалки, а при втраті перевізних документів - полегшити уточнення одержувача і пункту призначення.

Всі наслідки неправильного маркування відправника несе відправник.

Перевізник повинен перевірити наявність маркування відправника, але він не зобов’язаний перевіряти правильність маркування та його відповідність характеру вантажу. Тому перевізник не несе відповідальності за пошкодження вантажу, обумовлене недоліками маркування, але не звільняється від відповідальності, якщо всупереч вимогам транспортного законодавства, прийняв вантаж без маркування.

На користь збереження вантажів, що перевозяться, транспортне законодавство встановлює певні вимоги і для транспортних засобів, що подаються під завантаження. В першу чергу, вони повинні бути справними в технічному відношенні. Крім придатності транспортних засобів в технічному відношенні існує ще поняття придатності транспортних засобів в комерційному відношенні.

Під технічною справністю транспортних засобів слід розуміти такий технічний стан транспортного засобу, який повністю забезпечує збереження вантажу при його перевезенні, тобто виключається можливість його псування, пошкодження і т.д.

Під придатністю в комерційному відношенні слід розуміти такий стан транспортних засобів, який придатний для перевезення саме даного вантажу (наприклад, відсутній стійкий запах, стіни і підлога чисті і т. д.).

Відповідальність за придатність транспортних засобів в технічному відношенні повинен нести перевізник, який їх подає, - транспортні засоби належать йому і він повинен відповідати за їх технічний стан. Визначати ж придатність транспортного засобу в комерційному відношенні повинен перевізник, який завантажує в нього вантаж. Завантаживши вантаж в транспортний засіб, непридатний в комерційному відношенні, перевізник який здійснив завантаження, приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з незбереженням вантажу.

Основний обов'язок вантажовідправника, як сторони в договорі перевезення вантажу, полягає у тому, що він повинен сплатити перевізнику вантажу встановлену плату. Загальні правила про оплату перевезення вантажів містяться в ст. 916 ЦК, згідно з якою за перевезення вантажів стягується провізна плата, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено законом або іншими нормативно-правовими актами. Плата за перевезення вантажів транспортом загального користування визначається на підставі тарифів, затверджуваних у порядку, встановленому транспортними статутами й кодексами.

Зобов'язання по своєчасному внесенню перевізнику всіх платежів, що належать йому, за перевезення вантажу забезпечується правом притримання цього вантажу, яким наділений перевізник (п. 4 ст. 916 ЦК).

Разом з тим у ході виконання зобов’язання з перевезення вантажу можуть виникнути різні обставини, які змінюють первинне зобов’язання або перешкоджають його виконанню.

За певних умов транспортне законодавство допускає зміну пункту призначення або одержувача вантажу, що перевозиться. Переадресування вантажу після укладення договору перевезення є зміною умов відповідного договору. За загальним правилом, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін.

Транспортна організація має право відмовити в переадресуванні. Зокрема, переадресування вантажів, що швидко псуються, допускається лише в тому випадку, якщо вантаж у новий пункт призначення може бути доставлений протягом терміну дії сертифікату, або посвідчення про якість вантажу, або після продовження дії їх відповідною організацією, або органом санітарного контролю (Правила перевезення швидкопсувних вантажів: Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 9 грудня 2002 р.).

Статут ВВТ СРСР (ст. 92 - 93) говорить про те, що зміна пункту первинного призначення проводиться з оформленням подальшого перевезення новою накладною. У новій накладній порт (пристань), що проводить переадресування, повинен зробити відмітку про переадресування з вказівкою номера накладної, згідно з якою вантаж був прийнятий до перевезення.

У всіх випадках зміни вантажоодержувача або станції (порту) призначення вантажу організація, за заявою якої проведена така зміна, є відповідальною перед первинним адресатом за наслідки цієї зміни і зобов'язана врегулювати розрахунки між вантажовідправником, первинним адресатом і фактичним вантажоодержувачем.

Перевізник зобов’язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу.

Одержувач зобов’язаний прийняти вантаж, який надійшов на його адресу. Але він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув , в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.

Вантаж не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається невитребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку.