Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом
3. 2. Перевезення залізничним транспортом
4.
5.
6. П.1 Договір залізничного перевезення вантажів є основною формою правового регулювання вантажних перевезень. Це двосторонній, оплатний договір. На відміну від інших договорів, які опосередковують перевізний процес, а саме договір перевезення пасажирів, договір про організацію роботи по забезпеченню перевезень (довгостроковий договір) та інші, які за правовою природою визнаються консенсуальними, є реальним договором.
7. У цивілістичній літературі договір перевезення віднесено до групи зобов'язань, що опосередковують надання послуг. Стосовно цього потрібно зазначити наступне. Дійсно, мета процесу перевезення полягає в переміщенні вантажів та пасажирів, тобто в наданні таких благ, які невіддільними від діяльності транспорту і можуть споживатися лише в процесі цієї діяльності. Однак, щодо договору перевезення вантажів, такий висновок, на погляд деяких науковців, є спірним. Хоча договори перевезення пасажирів і вантажів начебто однакові за своєю метою, разом із цим мета перевезення пасажирів полягає в наданні послуг, а мета перевезення вантажів - не тільки в наданні послуг, а й (що немалозначно), у продовженні процесу виробництва в межах процесу обороту і для процесу обороту. Іншими словами, не можна розуміти процес перевезення вантажів лише як кінцевий результат роботи транспорту, бо тоді суть договору перевезення вантажів нічим не відрізнятиметься від договору підряду. В юридичній літературі суть договору перевезення вантажів визначається за аналогією з іншими цивільно-правовими договорами або як різновид договору підряду, або договору по наданню послуг.
8. Істотною особливістю правовідносин, що опосередковують перевезення вантажів залізничним транспортом, є те, що вони фактично розвиваються всередині самої транспортної системи. Саме те, що становить предмет споживання для галузей господарства України, які користуються транспортом, є саме перевезення, тобто єдиний технологічний процес перевезення залізницею.
9. Договір перевезення вантажів завжди укладається в письмовій формі з дотриманням обов'язкових реквізитів, установлених законодавством.
10. За умови перевезення транспортом загального користування даний договір визнається публічним договором.
11.
12. За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити доручений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачеві, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Таке поняття договору відрізняється від його визначення в ЦК України, де не зауважено, що доручений вантаж залізниця має доставити в зазначений термін, але це випливає зі загальних положень зобов'язальних правовідносин і у випадку порушення встановленого терміну доставки стає причиною майнової відповідальності залізниці.
13.
14. Характеристика договору перевезення вантажу залізничним транспортом:
15.
16. 1. Оплатний, оскільки вантажовідправник зобов'язаний сплатити за перевезення встановлену плату.
17.
18. 2. Двосторонній, адже сторони наділені взаємними правами й обов'язками.
19.
20. 3. Реальний, бо вважається укладеним з моменту здавання вантажу транспортній організації для перевезення, чим і відрізняється від договорів про організування перевезень, які є консенсуальними, оскільки укладений з моменту надання договору належної
21.
22. (письмової) форми. Причому угода не передбачає перевезення конкретного вантажу, тому вона не є товарною угодою.
23.
24. Предметом договору перевезення, незалежно від того, що становить предмет перевезення, є не окремі дії транспортного підприємства, спрямовані на переміщення, а транспортні послуги, тобто послуги з переміщення (транспортування) матеріальних цінностей. Договір перевезення вантажу укладають між собою дві особи - вантажовідправник та перевізник. Оскільки перевезення вантажу характерне тим, що одержувач вантажу зазвичай не відправник, а інша особа (одержувач), то суб'єктами відносин перевезення вантажів стають перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
25.
26. Вантажовідправник - це зазначена в документі на перевезення вантажу (накладній) юридична або фізична особа, яка доручає вантаж залізниці для перевезення.
27.
28. Вантажоодержувач - особа, наділена правом на отримання вантажу і бере участь у зазначеному договорі. Серед дослідників триває дискусія про правове становище одержувача вантажу: одні вважають його стороною договору, інші - ні.
29.
30. П 2. Сторони договору перевезення вантажу залізничним транспортом
31. Суб'єктами зобов'язань з вантажного перевезення є перевізник і відправник вантажу. Відправником може бути будь-який суб'єкт цивільного права, а перевізником — суб'єкт підприємницької діяльності, наділений правом здійснення перевезень на підставі ліцензії. Вантажоодержувач, що не збігається з відправником, не бере участі в укладенні договору перевезення, проте здобуває права і несе перед перевізником певні обов'язки. В таких випадках вантажоодержувач виступає як особливий суб'єкт зобов'язань з перевезення — третя особа, на користь якої укладено договір перевезення. Договір перевезення вантажу — це договір на користь третьої особи.
32. Основною ланкою в організації відносин по перевезенню вантажів виступають залізниці. На сьогодні в Україні діють 6 залізниць, повноваження яких, права та обов’язки визначаються Законом "Про залізничний транспорт" та їх статутами. Найважливішою функцією, яку виконують залізниці в процесі залізничного перевезення вантажів є те, що вони виступають стороною в договорі перевезення вантажів.
33. За змістом ст.ст. 22, 23 Статуту залізниць України стороною в договорі перевезення вантажу є залізниця, але необхідні дії по укладанню таких договорів здійснює залізнична станція. Станція виступає в якості основного оператора (оперативної служби) в організації відносин по перевезенню вантажів і є одним із головних учасників цих відносин, виступаючи в якості законного представника перевізника.
34. Безпосередніми учасниками організації та здійснення процесу перевезення виступають також інші підприємства і організації залізничного транспорту, які обслуговують цей процес. Ці підприємства і організації є важливими учасниками процесу перевезення, оскільки від кожного з них залежить належне здійснення технології процесу перевезення вантажів.
35. Слід зазначити: якщо правове становище відправника та залізниці в цілому з'ясоване, то проблема правового становища одержувача не є повністю вирішеною в юридичній літературі. Впродовж багатьох років вона привертала увагу юристів.
36. Аналізуючи наукові позиції дослідників із цього питання, можна дійти висновку, що всі вони так чи інакше зводяться до двох протилежних тез: на думку одних авторів, одержувач вантажу - це сторона в договорі перевезення; на думку інших - він такою стороною не є.
37. Деякі автори, наприклад М.К. Александров-Дольник, О.С.Йоффе, С.С.Алексєєв вважають, що відправник і одержувач складають у договорі одну сторону, а залізниця - другу. І.Б.Новицький, М.Є.Ходунов та інші кваліфікують договір про перевезення як договір на користь третьої особи і тим самим виключають можливість визнання одержувача стороною в договорі. Але є автори, які не погоджуються ні з тими, ні з іншими. Так, Л.Я.Носко зазначає, що "в конструкции договоре перевозки грузов как договора в пользу третьего лица много подкупающего, почему она и разделяется большинством авторов. Такая конструкция объясняет появление в договоре перевозки грузов грузополучателя, не участвовавшего в заключении договора, соответствует содержанию основного перевозочного документа - железнодорожной накладной. Тем не менее, она уязвима, и самим уязвимым в ней является то, что она обрекает грузополучателя на пассивное участив в отношениях по перевозке". М.А. Тарасов вважає: "Отправитель (сторона) и получатель не производят своих прав один от другого: право каждого участника вытекает из одного и того же договора и имеет самостоятельный характер. Эти соображения доказывают, что договор перевозки не может конструироваться так, чтобы отправитель и получатель составляли в нем одну сторону, а перевозчик другую. Нельзя отнести соглашения о перевозке и к числу договоров в пользу третьих лиц. Правовые последствия для третьего лица могут выражаться лишь в установлений прав, но не обязанностей".
38. Аналізуючи точки зору Л.Я.Носко та М.А.Тарасова, не можна не погодитись з ними, по-перше, в тому, що не можна визнати одержувача пасивною особою у відносинах з перевезення вантажів. Він є активною постаттю, і це підтверджується тим, що він має не лише права, але й наділений цілим рядом обов'язків. По-друге, очевидно те, що відправник не є представником одержувача, а, в свою чергу, одержувач безпосередньо не бере участі в укладанні договору, а між тим на нього покладається ряд обов'язків за договором (наприклад, згідно із п.35 Статуту залізниць України одержувач зобов'язаний повністю вивантажити вантаж із вагона і контейнера; очистити зовнішню поверхню кузова вагона від залишків, які її забруднюють; п.47 передбачає, що у разі прибуття вантажу на адресу одержувача, поставка якого не передбачена планом, одержувач зобов'язаний прийняти такий вантаж від станції на відповідальне зберігання; п. 119 встановлено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками вантажоодержувачами вноситься плата; п. 124 зазначає, що вантажовідправник або вантажоодержувач зобов'язані відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу; п. 125 встановлює, що після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач, тощо). По-третє, конструкція тих авторів, які вважають, що відправник та одержувач виступають однією стороною в договорі перевезення, не є задовільною, оскільки ці автори не пояснюють, чому відправник та одержувач, які є однією стороною, мають різні права і обов'язки та несуть неоднакову відповідальність перед перевізником. Враховуючи вищезазначене, на наш погляд, не можна погодитися з тими авторами, які вважають, що договір перевезення вантажу - це договір на користь третьої особи, а також з тими, хто вважає, що відправник і одержувач - це одна сторона цього договору.
39. Найбільш обґрунтованою є позиція тих учених (Л.Я.Носко, М.А.Тарасов, В.Н.Ізволенський), які наголошують на специфічності договору перевезення вантажів та виділяють його в особливий вид договору, відособлений від інших договорів. Нам імпонує точка зору тих учених, які виділяють договір перевезення вантажів в особливий вид. Це зумовлено, перш за все, тим, що, як уже зазначалося, цей вид договору має особливу мету, по-друге, одержувач є самостійною стороною в договорі перевезення, яка хоч і не бере участі в укладанні договору, але набуває відповідних прав та несе конкретні обов'язки в процесі виконання договору.
40. П 3
41.
42. Договори залізничного перевезення вантажів обов'язкові для залізниці під час звернення до неї клієнта за наданням відповідної послуги, причому укладає договори від імені залізниці залізнична станція, яка не є стороною договору. Договір на перевезення вантажу укладають в письмовій формі, оформляючи відповідні документи встановленого зразка. До комплекту перевізних документів належать: накладна, дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.
43.
44. Накладна - основний перевізний документ установленої форми, оформлений відповідно до статуту і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Вона є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яку укладають відправник та залізниця на користь третьої особи - одержувача. Накладна є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення і супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, у зв'язку з чим договір перевезення вантажів вважають укладеним лише за умови пред'явлення відправником накладної.
45.
46. Отримавши накладну разом з вантажем від відправника, станція відправлення повинна на підставі накладної скласти дорожню відомість, яка: 1) є внутрішнім транспортним документом залізниці (на відміну від накладної її не видають одержувачеві разом із вантажем); 2) виконує роль розписки, оскільки саме розписка в дорожній відомості про отримання вантажу та накладної посвідчує виконання договору перевезення. Талон, який разом з дорожньою відомістю надходить на станцію призначення, відривають від дорожньої відомості й пересилають на станцію відправлення. У такий спосіб здійснюють матеріальний облік перевезень вантажів на станції відправлення, яка під час отримання талона встановлює доставку вантажу.
47.
48.
49.
50. Квитанцію про приймання вантажу видають вантажовідправникові. Вона за юридичним значенням є: 1) розпискою перевізника в прийнятті вантажу; 2) доказом прав та обов'язків за договором перевезення; 3) документом, який засвідчує право розпоряджання вантажем на шляху проходження.
51.
52. Отже, саме залізнична накладна - єдина форма договору перевезення вантажів, а всі інші транспортні документи разом із накладною становлять комплект перевізних документів.
53.
54. П 4. Права та обов'язки сторін. У договорі перевезення вантажу його учасники мають різні за змістом права й обов'язки, що визначають особливості транспортних операцій та реалізуються на різних стадіях укладання договору, під час транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.
55.
56. Нормативні документи, які визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
57.
58. У процесі укладання договору перевезення перевізника зобов'язують подати для перевезення відповідні транспортні засоби, а відправника - вантаж. Перевізник зобов'язаний надати відправникові вантажу справні транспортні засоби в стані, придатному для перевезення відповідного вантажу. Відправник має право відмовитися від наданих транспортних засобів, непридатних для перевезення відповідного вантажу.
59.
60. Обов'язки перевізника.
61.
62. - доставити доручений вантаж в обумовлений пункт призначення;
63.
64. - забезпечити збереження вантажу;
65.
66. - доставити вантаж у зазначений термін;
67.
68. - видати вантаж після доставлення в пункт призначення названому в накладній одержувачу.
69.
70. Обов'язки вантажовідправника:
71.
72. - сплатити залізниці провізну плату;
73.
74. - прийняти вантаж після його доставления в пункт призначення, якщо відправник назвав себе одержувачем вантажу.
75.
76. Обов'язки вантажоодержувача:
77.
78. - прийняти та вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу;
79.
80. - вивантажити багаж із вагона (контейнера), очистити зовнішню поверхню кузова вагона від залишків багажу, повністю прибрати з вагона всі елементи кріплення вантажів, а також папір, картон та інші засоби упакування й збереження багажів;
81.
82. - сплатити всі додаткові платежі.
83.
84. На транспорті укладають й інші договори, які не є договорами перевезення вантажу, але тісно пов'язані з процесами транспортування вантажів і регламентуються у межах транспортного законодавства. Серед таких договорів особливо вагомими й одночасно своєрідними є договори на експлуатацію залізничних під'їзних колій і на подання та прибирання вагонів, що укладають вантажовласники та залізниці.
85.
86. П 5. вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) -зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична
чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує
вантаж;87. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції
призначення він вивантажений засобами залізниці, про що
повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем
подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення
встановленого терміну доставки.88. Залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день
прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Порядок і
способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач
може визначити спосіб повідомлення.89. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач
звільняється від внесення плати за користування вагонами
(контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде
надіслано повідомлення.90. За угодою між одержувачем і станцією вагони (контейнери)
можуть подаватися без попереднього повідомлення.91. Одержувач може відмовитись від прийняття вантажу лише у разі,
коли якість вантажу через псування або пошкодження змінилася
настільки, що виключається можливість повного або часткового його
використання.92. У разі потреби в здійсненні експертизи вантажу залізниця за
власною ініціативою або на вимогу одержувача запрошує експертів.
93.
94.
95. П 6. Цивільно-правова відповідальність залізниці за порушення умов договору перевезення вантажу залізничним транспортом
96. У разі невиконання чи неналежного виконання стороною свого зобов'язання за договором вона повинна нести цивільну відповідальність.
97. Фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення, який включає наступні елементи протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкідливим результатом; вина особи, яка заподіяла шкоду.
98. Протиправною поведінкою за загальним правилом вважається поведінка особи, що порушує вимоги закону або іншого нормативно-правового акту. Якщо говорити про протиправну поведінку у цивільно-правових відносинах, то необхідно мати на увазі, що протиправними будуть вважатись також і такі дії (чи бездіяльність), що порушують, умови договору.
99. Так п. 10 Статуту залізниць України встановлює, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу. У деяких випадках (особливо цінний вантаж) охорона вантажу під час перевезення може покладатись на відправника. Таким чином, протиправною поведінкою залізниці буде вважатись така поведінка, яка призвела до втрати чи пошкодження вантажу, що був прийнятий до перевезення. Така поведінка буде вважатися протиправною, тому що вона порушує вимоги закону (Цивільний кодекс України, Статут залізниць України), а також умови договору перевезення, за яким залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантаж та видати його одержувачу у належному стані. Протиправними будуть вважатися такі дії залізниці, як порушення правил навантаження, недотримання умов транспортування (температурний режим, строки, спосіб транспортування), незабезпечення або неналежне забезпечення охорони вантажу (якщо такий обов'язок покладається на залізницю) та інше.
100. Шкідливий результат є другою неодмінною умовою цивільної відповідальності. Шкода представляє собою втрату чи загибель, або зменшення цінності певного майна, що належить потерпілій особі. За загальним правилом шкода може бути як матеріальною (збитки), так і моральною.
101. Втрата вантажу - це не лише його загибель, фактичне знищення, а й неможливість для перевізника видати вантаж одержувачу у встановлений строк. У відповідності до Статуту залізниць вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачу на протязі 30 днів.
102. Часткова втрата чи нестача вантажу - це кількісне зменшення прийнятого до перевезення вантажу (зменшення ваги, міри, кількості у порівнянні з даними, що вказані у накладній). Пошкодження вантажу - це таке якісна зміна вантажу, яка викликає зменшення його цінності у вигляді неможливості або зменшення ефективності використання вантажу за призначенням.
103. Наступною необхідною умовою цивільної відповідальності залізниці за втрату чи пошкодження вантажу є причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Іншими словами, щоб залізницю притягти до відповідальності, необхідно довести, що саме її протиправні дії призвели до втрати чи пошкодження вантажу. Наявність причинного зв'язку обов'язкова. Транспортне законодавство встановлює, що перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження вантажу, які сталися не через його протиправні дії.
104. І остання умова цивільної відповідальності - це вина того, хто заподіює шкоду. Вина у цивільному праві (як до речі і в інших галузях права) визначається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки. Тобто, той, хто заподіював шкоду знав, або повинен був знати, що його дії порушують вимоги закону чи умови договору та можуть привести до збитків у інших осіб. У цивільному праві, на відміну від права кримінального чи адміністративного, діє презумпція вини. Іншими словами, особа, на яку покладається цивільна відповідальність, повинна сама довести, що заподіяні збитки сталися з незалежних від неї причин. Так, ст.113 Статуту залізниць України встановлює, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу, залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження виникли з незалежних від них причин. Таким чином залізниця повинна відшкодувати збитки лише у тому випадку, якщо саме її винні протиправні дії привели до збитків у власника вантажу.
105. Основні положення відповідальності регулюються заключним розділом Статуту 1998 р. "Відповідальність залізниці, відправників вантажу, вантажоодержувачів і пасажирів. Акти, претензії і позови" (ст.ст. 105-137). Згідно з ст. 105 суб'єкти договору залізничного перевезення несуть обмежену майнову відповідальність "у межах і розмірах, передбачених цим Статутом і окремими договорами". Це положення суперечить ст. 6 Закону "Про транспорт", де говориться про "рівну і повну відповідальність". Статті 118, 120, 122 СЗУ 1998 р. передбачають не тільки повну, а й підвищену відповідальність для відправників вантажу. Так, відповідно до ст. 118 СЗУ з відправника стягуються заподіяні дорозі збитки і витрати (повна відповідальність), а поверх того — штраф у розмірі 50-кратної провізної плати за всю відстань перевезення. Повна відповідальність відправника передбачена і ст. 120 СЗУ за затримку вагонів і контейнерів через непредставлення до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших адміністративних правил, або неналежне їх оформлення. Разом з тим у СЗУ 1998 р. об'єктивно вирішене питання відповідальності за невиконання планів перевезень (ст.ст. 106-109). Це адекватна, збалансована відповідальність сторін як за розмірами штрафу, так і за умовами звільнення сторін від штрафу: за вантажі, плановані в тонах і вагонах, — 5 відсотків ставки за користування вагонами і по дві добові ставки при плануванні тільки у вагонах (контейнерах). Обидві сторони звільняються від цієї відповідальності у випадку стихійних лих, аварій з припиненням виробництва продукції, що відвантажується, не менше трьох діб, обмежень перевезень, передбачених ст. 29 Статуту. Дорога звільняється у випадках: затримки відправником вагонів під розвантаженням, неплатоспроможності відправника, виконання відправником плану власними вагонами, недовантаження відправником вагонів, поданих у меншій кількості, ніж було заплановано. Крім того, відправник звільняється від відповідальності частково (на третину), якщо відмовиться від вагонів не менш ніж за дві доби до дня відвантаження.
106. Дорога звільняється від відповідальності за втрату вантажу і за наявності її вини, якщо сума відшкодування становить "менше однієї мінімальної заробітної плати за кожною накладної" (ст. 132 Статуту). Така редакція не дозволяє об'єднати "дрібні" претензії сторін і до того ж визначає динамічне підвищення бар'єру безвідповідальності з 165 гривень у даний час до 300-400 гривень у майбутньому.
107. Надійніше захищені права вантажовласників ст. 113 СЗУ, відповідно до якої тягар доведення відсутності вини у втраті, нестачі, псуванні, пошкодженні вантажу покладено на дорогу в усіх випадках. Крім того, вантажоодержувач має право вимагати від дороги перевірки за вагою будь-яких вагонів без зовнішніх ознак втрати в дорозі, але не більше 10 відсотків прибулих одним під'їздом (не менше двох вагонів).
108. Дорога відшкодовує фактичні, тобто тільки прямі збитки від повної чи часткової втрати вантажу з її вині. Поряд зі збитками дорога відшкодовує провізну плату, якщо вона не була включена у вартість втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі рахунків або інших документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу. Сума відшкодування зменшується на норму граничної розбіжності в показаннях ваг і природного збитку (ст.ст. 114, 115 СЗУ). Особливе занепокоєння викликають положення ч. 5 ст. 114 Статуту, якою обумовлено, що витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом, відшкодуванню не підлягають. Дане положення має застосовуватися судовими органами з урахуванням ст. 4 ГПК, внаслідок якої нормативно-правові акти, що суперечать законодавству, не застосовуються.
109. У частині, не пов'язаної з договором перевезення, дорога несе повну майнову відповідальність.
110. Всі обставини, що є підставою відповідальності дороги і вантажовласників під час залізничного перевезення, посвідчуються комерційними актами чи актами загальної форми, що складаються станціями доріг за формою, встановленою додатком 1 до Правил складання актів. Дорога зобов'язана складати ці акти за власною ініціативою або за вимогою вантажовласників, коли виявляються відповідні обставини (ст. 129 СЗУ). Обов'язок складання комерційного акта виникає в залізниці лише у випадках, коли вона згідно з ст. 52 Статуту зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу. Правила видачі вантажів (п.п. 18, 23, 24 припускають, що одержувач не має права вимагати від дороги проведення перевірки і складання комерційного акта після початку розвантаження, яке здійснюється в місцях загального користування; коли одержувач почав розвантаження без представника станції; у разі видачі швидкопсувних вантажів, що прибули в справних вагонах без порушення граничного строку перевезення і режиму обслуговування. Відповідно до п. 12 Правил видачі вантажів комерційний акт про пошкодження тари не складається у разі відсутності пошкодження вантажу.
111. У разі, якщо начальник станції необґрунтовано відмовився скласти комерційний акт чи акт загальної форми, вантажоодержувач має право оскаржити таку відмову в порядку, передбаченому п. 16 Правил складання актів, здійснити приймання вантажу відповідно до Інструкцій про порядок приймання продукції за якістю і за кількістю. У разі дотримання порядку оскарження відмови в складанні зазначених актів вантажоодержувач має право звернутися до залізниці з претензією, до якої необхідно додати докази оскарження дій начальника станції дороги та акти приймання вантажу. В разі, коли начальник дирекції залізничних перевезень визнав обґрунтованою заяву вантажоодержувача про безпідставну відмову начальника станції скласти і видати комерційний акт, з відправника вантажу за весь період затримки складання і видачі комерційного акта плата за збереження вантажу і користування вагонами не стягується.
112. До пред'явлення дорозі позовів обов'язковим є пред'явлення претензії, при цьому накладна і квитанція (вантажна, багажна, вантажобагажна) додаються тільки в оригіналі. Претензії з приводу перевезення вантажів заявляються дорозі призначення, і багажу і вантажобагажу — дорозі відправлення або призначення (на вибір пред'явника претензії). Претензії, що виниклі під час перевезення в прямому змішаному сполученні, заявляються дорозі призначення, якщо кінцевий пункт перевезень — залізнична станція, або іншому транспортному органу, якщо кінцевий пункт перевезень — порт.
113. Претензії по штрафах заявляються: відправником вантажу— дорозі відправлення; вантажоодержувачем — дорозі призначення. "Укрзалізниця" може доручити розгляд претензій своїм структурним підрозділам.
114. Передача права на пред'явлення претензії не допускається за винятком відправником вантажу вантажоодержувачу, і навпаки, своїм вищим організаціям, уповноваженій особі, що виступає від їх імені на підставі доручення.
115. Претензії до доріг заявляються протягом 6 місяців, а по штрафу — 45 доби. Ці строки є припинювальними і не можуть бути відновлені. Згідно з ст. 135 СЗУ дорога зобов'язана розглянути претензію і повідомити результати в такий строк: 3 місяців — претензії, пов'язані з залізничним сполученням, і 6 місяців, пов'язані з прямим змішаним сполученням; 45 доби — для претензій про оплату штрафів. Позови до дороги, що випливають з СЗУ України, пред'являються в суд або господарський суд не пізніше 2 місяців із дня одержання відповіді на претензію чи скінчення строку відповіді на неї (ст. 136 СЗУ).
116. Разом з тим слід мати на увазі, що: Конституційний Суд України прийняв рішення від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 зі справи № 1-2/2002 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів).
117. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини цього рішення положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
118. До внесення відповідних змін до Господарського процесуального кодексу України та інших актів законодавства господарським судам слід виходити з того, що правові норми, якими встановлено порядок досудового врегулювання спорів, а також наслідки недотримання вимог зазначених норм не можуть застосовуватися у вирішенні господарських спорів.
119.