Для бронегрупи готуються 2-3 рубежі розгортання

Вогнева засідка виставляється з метою завдання противнику максимального ураження раптовим вогнем прямою наводкою, кинджальним вогнем і застосуванням мінно-вибухових загороджень. У вогневу засідку може виділятися взвод (відділення, танк), посилений саперами.

Підрозділи тилу батальйону призначені для технічного й тилового забезпечення підрозділів та звичайно розміщуються:

– за першим ешелоном – пункт технічного спостереження, ремонтно-евакуаційна група;

– за другим ешелоном – пункт бойового постачання, заправний і продовольчий пункти на відстані, що забезпечує потаємність їх розташування та зручність забезпечення матеріальними засобами, їх відстань від переднього краю оборони становить 2,5-3,5 км.

Медичний пункт батальйону, як правило, розміщується за підрозділами другого ешелону, медичний пост роти й пункт бойового постачання роти розгортаються в опорному пункті роти, в прихованому місці, доступному для підходу транспорту.

До системи опорних пунктів і вогневих позицій роти (батальйону) належать:

– позиція бойової охорони (створюється в батальйоні);

– опорні пункти взводів (рот), що об'єднані в батальйонний район оборони;

– вогневі позиції танків, БМП (БТР), протитанкових керованих ракетних комплексів та інших штатних і приданих вогневих засобів;

– інженерних загороджень;

– траншей та ходів сполучення.

Батальйонний район оборони обладнується трьома-чотирма траншеями.

Опорний пункт механізованої роти обладнується двома траншеями і складається з:

– опорних пунктів механізованих взводів;

– позицій вогневих засобів роти приданих підрозділів, пов'язаних між собою єдиною системою вогню;

– інженерних загороджень;

– траншей та ходів сполучення.

Проміжки між ротними опорними пунктами можуть бути до 1000 м, а між опорними пунктами взводів – до 300 м, позиціями відділеннями до 50 м. Проміжки між опорними пунктами повинні знаходитися під безперервним спостереженням, прострілюватися фланговим і перехресним вогнем всіх засобів, особливо протитанкових, а також прикриватися вогневими засідками, вогнем артилерії та загородженнями.

Траншеї і ходи сполучення повинні забезпечувати зручність ведення вогню, особливо флангового та перехресного, приховане розташування особового складу та вогневих засобів, швидкий і потайний маневр підрозділами по фронту і в глибину, ускладнити противнику розкривання бойового порядку і системи вогню в обороні.

Перша траншея першої позиції є переднім краєм оборони. Передній край призначається старшим командиром. Перша траншея вибирається по можливості за природними протитанковими перешкодами.

Друга траншея обладнується на відстані 300-600 м від першої. Підрозділи, які обороняють її, можуть своїм вогнем підтримати підрозділи, що займають першу траншею.

Третя траншея обладнується на відстані 600-1000 м від другої траншеї, четверта на відстані 400-600 м від третьої.

Система вогню в обороні– це організоване за єдиним планом поєднання підготовленого вогню всіх видів звичайної зброї підрозділу із замислом бою, з урахуванням характеру місцевості та інженерних загороджень.

Система вогню роти (батальйону) в обороні включає:

– ділянки зосередженого й рубежі загороджувального вогню артилерії та мінометів, що підготовлені на підступах до оборони, перед переднім краєм, на флангах, у проміжках між ротними опорними пунктами та у глибині оборони;

– зони вогню протитанкових засобів і суцільного багатошарового вогню всіх видів зброї перед переднім краєм, у проміжках, на флангах і в глибині оборони для знищення в першу чергу танків та інших броньованих машин противника;

– підготовлений маневр вогнем з метою його зосередження в стислі строки на будь-якому загрозливому напрямку або ділянці.

Основу системи вогню батальйону становить протитанковий вогонь, який включає організований вогонь артилерії, танків і протитанкових засобів для знищення танків противника прямою наводкою перед переднім краєм і у глибині оборони.

Бойові машини піхоти й танки розташовуються в опорному пункті роти (взводу) по фронту та у глибину на відстані до 200 м один від одного, а бронетранспортери – на вогневих позиціях у глибині опорного пункту роти (взводу) в місцях, що забезпечують ведення вогню переважно у бік флангів та в проміжки.

Система вогню вважається готовою тоді, коли вогневі засоби зайняли позиції, підготовлені дані для стрільби та є необхідна кількість боєприпасів.

Система інженерних загороджень включає: мінні поля, групи мін, вузли загороджень, завали та інші перешкоди, підготовлені до руйнування (заміновані) об'єкти. Інженерні загородження готуються перед позицією бойової охорони, переднім краєм, у проміжках і на флангах роти (батальйону) на всю глибину опорного пункту роти (району оборони батальйону).

Система інженерних загороджень будується відповідно до замислу бою, у поєднанні з системою вогню, природними перешкодами та з урахуванням маневру своїх підрозділів і сусідів. Основу системи загороджень становлять мінно-вибухові загородження.

Бойове забезпечення в роті (батальйоні) в обороні включає:

– розвідку;

– захист від зброї масового ураження,

– тактичне маскування;

– інженерне забезпечення,

– забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту (РХБ захисту);

– охорону.

Розвідка в обороні повинна своєчасно встановити підготовку противника до наступу, виявити його сили, можливі напрямки дій і час переходу в наступ, місця позицій артилерії та інших вогневих засобів, а з початком наступу уточнити його склад, наявність резервів і напрямок їх висування.

Захист від зброї масового ураження й запалювальної зброї досягається використанням окопів, траншей, ходів сполучення, перекритих щілин, бліндажів, сховищ і укриттів, засобів індивідуального захисту, а також захисних властивостей місцевості й техніки.

Тактичне маскування в обороні проводиться з метою введення противника в оману стосовно напрямку зосередження основних зусиль, побудови бойового порядку, накреслення переднього краю, системи вогню, інженерного обладнання опорного пункту (району оборони), напрямку й часу здійснення маневру.

Основними завданнями інженерного забезпечення в обороні є:

– фортифікаційне обладнання опорного пункту (району оборони);

– влаштування загороджень;

– виконання інженерних заходів щодо маскування;

– підготовка шляхів маневру;

– добування, очищення води й обладнання пункту водопостачання.

Основними завданнями забезпечення РХБ захисту в обороні є:

– радіаційна й хімічна розвідка в опорному пункті (районі оборони) та на вогневих рубежах;

– проведення спеціальної обробки, дегазації (дезінфекції) фортифікаційних споруд і окремих ділянок місцевості;

– застосування запалювальної зброї, а також маскування підрозділів аерозолями (димами).

Командир роти (батальйону) керує підрозділами з командно-спостережного пункту (КСП). Командно-спостережний пункт роти обладнується звичайно в глибині опорного пункту на відстані до 800 м від свого переднього краю в такому місці, звідки забезпечується спостереження за місцевістю перед фронтом і на флангах оборони роти, а також проглядання по можливості всього опорного пункту та зручність управління підрозділами в ході бою.

Командна-спостережний пункт батальйону обладнується за ротами першого ешелону (резерву) батальйону на відстані до 2 км від переднього краю оборони батальйону. КСП командира батальйону по можливості обладнується у важкодоступному для танків місці і повинен забезпечувати спостереження за місцевістю, діями противника та своїх підрозділів.

2-е питання: Підготовка та ведення оборони механізованим батальйоном (ротою)

Підготовка оборони в роті (батальйоні) починається після отриман­ня бойового завдання від старшого командира та включає:

– організацію бою (прийняття рішення, поставлення бойових завдань підрозділам, рекогносцировку, організацію взаємодії й системи вогню, всебічного забезпечення бою та управління, розроблення схеми опорного пункту роти, району оборони батальйону);

– підготовку роти (батальйону) до виконання бойового завдання;

– зайняття оборони, створення бойового порядку і системи вогню;

– інженерне обладнання опорного пункту (району оборони);

– практичну роботу командира роти (батальйону, його заступників і штабу) в підлеглих підрозділах та інші заходи.

Порядок роботи командира роти (батальйону) щодо організації оборонного бою залежить від умов переходу до оборони, отриманого завдання, віддаленості противника та його дій, характеру місцевості й наявності часу.

Якщо перехід до оборони здійснюється в умовах відсутності безпосереднього зіткнення з противником, командир роти (батальйону) приймає рішення, доводить його до командирів підрозділів, своїх заступників, проводить рекогносцировку, віддає бойовий наказ, організує взаємодію й систему вогню, всебічне забезпечення бою і управління. Потім виводить роту (батальйон) у зазначений опорний пункт (район оборони) і організує взаємодію й систему вогню, інженерне обладнання, всебічне забезпечення бою та управління.

Прийняття рішення є головною складовою частиною організації бою, оскільки всі наступні організаційні заходи проводяться на основі та у відповідності до прийнятого рішення. Рішення приймається командиром роти (батальйону) одноособове на основі усвідомлення отриманого завдання й оцінки обстановки.

Усвідомлюючи отримане завдання, командир роти (батальйону) повинен:

– зрозуміти замисел командира батальйону (бригади), тобто напрямок зосередження основних зусиль і райони місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони;

– бойовий порядок і побудову оборони батальйону (бригади);

– порядок вогневого ураження противника підчас підходу його до оборони, розгортання й переходу в атаку;

– порядок розгрому противника, що вклинився в оборону, і напрямок контратак, а також завдання, місце та роль роти (батальйону) в бою;

– положення, завдання сусідніх підрозділів і умови взаємодії з ними;

– час готовності до виконання поставленого завдання.

Оцінюючи обстановку, командир роти (батальйону) вивчає й оцінює:

– противника;

– свої війська;

– сусідів;

– місцевість;

– радіаційну, хімічну та біологічну обстановку.

Крім того, командир ураховує стан погоди, пору року й час доби.

Оцінюючи противника, командир роти (батальйону) вивчає:

– склад, положення, стан і можливий характер його дій безпосередньо перед фронтом оборони роти (батальйону) й на флангах;

– ймовірні напрямки головного удару противника;

– місця можливого розташування засобів масового ураження;

– наявність резервів і можливий характер їх використання.

У висновках із оцінки противника командир роти (батальйону) визначає:

– район місцевості, від утримання якого залежить стійкість оборони;

– напрямок зосередження основних зусиль;

– як побудувати бойовий порядок;

– завдання штатних, приданих і підтримуючих підрозділів, порядок ураження противника вогнем штатних і приданих засобів.

У висновках з оцінки своїх, приданих і підтримуючих підрозділів командир роти (батальйону) намічає:

– які підрозділи доцільно використати на напрямку зосередження основних зусиль;

– склад першого та другого ешелонів (резерву);

– розподіл сил і засобів посилення;

– заходи щодо поповнення підрозділів матеріальними засобами та відновлення техніки.

У результаті оцінки сусідів необхідно визначити: який вплив їх бойові дії справлять на виконання завдання роти (батальйону), які заходи провести для забезпечення флангів і проміжків, порядок підтримки взаємодії й зв'язку з ними.

Оцінка місцевості, як правило, провадиться в сукупності з оцінкою кожного елемента обстановки.

У висновках з оцінки місцевості доцільно визначити:

– ймовірний напрямок головного удару противника;

– можливі рубежі розгортання його танків, піхоти, вогневі позиції артилерії та місця пунктів управління противника;

– межі взводних (ротних) опорних пунктів;

– ділянки для мінно-вибухових загороджень;

– місця влаштування укриттів і бліндажів;

– напрямки контратак другого ешелону (резерву);

– вогневі рубежі танкових і механізованих рот на БМП;

– вогневі позиції штатних і приданих вогневих засобів;

– місця вогневих засідок і кочуючих гармат, танків (БМП);

– місце командно-спостережного пункту;

– райони розташування підрозділів технічного забезпечення й тилу.

У висновках з оцінки радіаційної, хімічної та біологічної обстановки слід визначити:

– ступінь впливу обстановки на виконання бойового завдання роти (батальйону), заходи щодо захисту особового складу;

– сили й засоби для ведення розвідки та їх завдання;

– порядок забезпечення підрозділів засобами захисту.

У результаті усвідомлення завдання й оцінки обстановки командир роти (батальйону) приймає рішення, у якому визначає:

– замисел бою;

– бойові завдання підрозділам;

– основні питання взаємодії; організацію управління.

Крім того, у рішенні можуть визначатися завдання з видів забезпечення та виховної роботи.

Основу рішення становить замисел бою, у якому визначаються:

– напрямок зосередження основних зусиль і райони місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони;

– способи відбиття наступу й знищення противника, що вклинився в оборону (якого противника, де, у якій послідовності та як розгромити з зазначенням порядку вогневого ураження та заходів для його обману);

– бойовий порядок і система опорних пунктів та вогневих позицій. Прийняте рішення командир роти (батальйону) оформлює на своїй робочій карті.

Рекогносцировка проводиться командиром роти (батальйону) з метою вивчення місцевості й противника, а також для уточнення на місцевості прийнятого по карті рішення та доведення уточнених бойових завдань підрозділам. До участі в рекогносцировці залучаються командири взводів, рот, а також командири приданих і підтримуючих підрозділів.

Командир батальйону залежно від наявності часу може проводити рекогносцировку послідовно в усіх опорних пунктах або тільки у тих, які розташовані в районі зосередження основних зусиль батальйону. На другорядному напрямку в цьому випадку він може доручити провести рекогносцировку начальникові штабу.

Бойові завдання командир роти (батальйону) ставить шляхом віддання усного бойового наказу, а також бойовими розпорядженнями. Способи поставлення завдань залежать від умов переходу до оборони.

Під час поставлення завдань командир роти (батальйону) у бойовому наказі вказує:

взводам (ротам) першого ешелону – засоби посилення; опорні пункти й напрямки зосередження основних зусиль; завдання щодо відбиття наступу й знищення противника, що вклинився в оборону; кількість траншей та їх накреслення; смуги вогню, додаткові сектори обстрілу й ділянки зосередженого вогню; якими силами та засобами забезпечити фланги, стики, проміжки й хто відповідальний за них; хто підтримує;

взводу (роті) другого ешелону – те ж, що і взводам (ротам) першого ешелону, а для роти додатково напрямки та рубежі розгортання для контратак;

для танкової роти й механізованої роти на БМП, крім того, – вогневі рубежі;

резерву– район зосередження (опорний пункт), завдання, до виконання яких бути готовим; для танкової роти й механізованої роти на БМП, крім того, – вогневі рубежі;

бронегрупі – склад, район і час зосередження в ньому, вогневі рубежі й завдання, до виконання яких бути готовою;

вогневій засідці – склад, місце, завдання щодо знищення наступаючого противника та порядок дій після виконання завдання;

приданим підрозділам артилерії та мінометній (артилерійській) батареї – порядок підтримки вогнем бойової охорони, завдання щодо вогневого ураження противника підчас підходу до переднього краю оборони й розгортання, переходу в атаку, вклинення в оборону і підтримки контратаки другого ешелону; основні та запасні (тимчасові) вогневі позиції;

гранатометному взводу – завдання щодо підтримки рот першого ешелону та відбиття атаки піхоти противника; основні й запасні позиції, смугу вогню, додатковий сектор обстрілу, ділянки зосередженого і рубежі загороджувального вогню;

протитанковим підрозділам – місце в бойовому порядку та напрямки можливих дій, рубежі розгортання, порядок їх зайняття й завдання, до виконання яких бути готовими; сигнали відкриття та припинення вогню, порядок дій після виконання завдання;

зенітно-ракетному взводу – завдання, щодо підтримки рот першого ешелону та відбивають нальоту низьколітаючих літаків і вертольотів противника;

підрозділу, призначеному в бойову охорону, – позицію, завдання, які вогневі засоби виділяються для підтримки, порядок виклику їх вогню й порядок відходу.

У шостому пункті бойового наказу, крім часу готовності до виконання завдання, вказуються також час зайняття оборони, готовність системи вогню та інженерних загороджень, черговість і строки виконання заходів щодо маскування та інженерного обладнання опорного пункту (району оборони).

Під час переходу до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником немає можливості зібрати разом усіх командирів підрозділів. Бойові завдання в цьому випадку доводяться бойовими розпорядженнями, як правило, по радіо.

У бойовому розпорядженні командир роти (батальйону) указує:

– стислі висновки з оцінки противника;

– об'єкти, які уражуються в інтересах взводу (роти) засобами старшого командира;

– бойове завдання взводу (роті) і час готовності системи вогню.

За необхідності в бойовому розпорядженні можуть зазначатися завдання сусідів та інші дані.

Організовуючи взаємодію, командир роти (батальйону) узгоджує дії взводів (рот) між собою, з діями бронегрупи, вогневих засідок, підрозділів артилерії, інших вогневих засобів і сусідами для знищення противника.

Систему вогню командир роти (батальйону) організує в ході рекогносцировки, а також підчас постановки завдань підрозділам і організації взаємодії.

Підчас організації всебічного забезпечення бою командир роти (батальйону) дає вказівки з основних видів бойового, технічного і тилового забезпечення.

Організовуючи управління в обороні, командир роти (батальйону) визначає:

– місця й час розгортання командно-спостережних пунктів роти (батальйону) і приданих підрозділів;

– порядок їх переміщення;

– порядок підтримання зв'язку і радіообміну;

– способи та строки подання донесень;

– ступінь інженерного обладнання командно-спостережних пунктів і порядок їх охорони.

Після завершення роботи на місцевості командир роти розробляє схему опорного пункту, а командир батальйону – схему району оборони батальйону.

Схему ротного опорного пункту рекомендується розроблювати на ватманському аркуші, який з метою скорочення часу на виготовлення схеми має бути заздалегідь розмічений як формалізований документ і мати рамку, назву, підпис командира, дату та умовні позначення.

На схемі зазначаються:

– орієнтири та їх номери, найменування й відстань до них;

– положення противника;

– смуга вогню роти;

– опорні пункти взводів, їх смуги вогню та додаткові сектори обстрілу;

– основні та запасні вогневі позиції БТР, БМП, танків, протитанкових, вогнеметних і зенітних засобів;

– вогневі позиції й сектори обстрілу вогневих засобів, що забезпечують фланги роти та проміжки між взводними опорними пунктами, а на схемі опорного пункту механізованої роти – і приданих танків, ділянки зосередженого вогню роти і кожного взводу;

– рубежі відкриття вогню з танків, БМП, протитанкових керованих ракетних комплексів та інших вогневих засобів;

– район зосередження та вогневі рубежі бронегрупи;

– позиції та шляхи маневру кочуючих вогневих засобів;

– місця влаштування вогневих засідок;

– інженерні загородження для кочуючих вогневих засобів і діючих у вогневих засідках;

– місця розгортання пунктів технічного спостереження, бойового постачання і медичного поста роти;

– місця командно-спостережних пунктів роти і взводів, розташування автомобілів механізованої роти.

На схемі опорного пункту танкової роти, крім того, позначаються позиції приданого механізованого підрозділу та система вогню його засобів.

Схема опорного пункту, схема району оборони батальйону є планом ведення оборонного бою роти, її копія подається командиру батальйону (командиру бригади).

До початку наступу противника в ротах виділяються чергові танки, бронетранспортери (БМП) та інші вогневі засоби, які займаючи запасні або тимчасові вогневі позиції, перебувають у постійній готовності до знищення окремих груп противника, що намагаються вести розвідку, пророблювати проходи в загородженнях або проникнути в глибину оборони. Снайпери знищують офіцерів, снайперів, спостерігачів, обслуги вогневих засобів та інші цілі противника. Чергові стрільці-зенітники, що придані батальйону, й особовий склад вогневих засобів, призначених для боротьби з повітряним противником, перебувають у постійній бойовій готовності до відкриття вогню по літаках, вертольотах та інших повітряних цілях. Решта підрозділів, підтримуючи постійну готовність до відбиття атак противника, удосконалюють інженерне обладнання позицій, проводять заняття з бойової підготовки, обслуговують озброєння й техніку.

Особовий склад, що відпочиває, розташовується в укриттях (бліндажах) поблизу траншей і вогневих засобів у готовності зайняти свої місця за тривогою.

Дрібні групи і розвідувальні підрозділи противника знищуються раптовим вогнем бойової охорони. Командир батальйону керує боєм бойової охорони, підтримує його вогнем мінометної (артилерійської) батареї, приданої і підтримуючої артилерії з тимчасових вогневих позицій. Для керування боєм за утримання позиції бойової охорони командир батальйону висуває свій командно-спостережний пункт вперед і розміщує його в одному з опорних пунктів роти першого ешелону.

Великі сили противника під час підходу до позиції бойової охорони уражуються вогнем штатних засобів взводу, а також вогневими засобами, які виділені від механізованих (танкових) рот, діючих на передньому краї оборони. Бойова охорона у взаємодії з призначеними вогневими засобами знищує головним чином танки та інші броньовані машини противника перед фронтом оборони. Виділені танки, протитанкові засоби, міномети й підтримуюча артилерія батальйону, а також чергові вогневі засоби старшого командира знищують танки й піхоту противника, які намагаються обминути бойову охорону та вийти їй у фланг і тил.

У зоні досяжності вогневих засобів роти (батальйону) противник уражується вогнем призначених для цього танків, БМП і ПТРК у взаємодії з приданою і підтримуючою артилерією роти (батальйону). У першу чергу знищуються танки та інші броньовані цілі. У міру наближення противника до переднього краю роти (батальйону) він знищується вогнем усіх засобів. Після відбиття атаки й відходу бойової охорони вогневі засоби, які розкрили себе, за вказівкою командира роти (батальйону) потай змінюють вогневі позиції. Проходи, пророблені противником у наших загородженнях, негайно закриваються, через неможливість цього по них готується вогонь артилерії та інших засобів.

З початком вогневої підготовки противника особовий склад роти (батальйону), за винятком командирів взводів (рот, батальйону), спостерігачів і чергових вогневих засобів, укриваються в щілинах, бліндажах, сховищах, бойових машинах піхоти (танках), на дні окопів і траншей у готовності швидко зайняти свої місця на позиціях для відбиття атаки після закінчення вогневої підготовки. Усі командири уважно слідкують за вогневою підготовкою й станом своїх підрозділів. Основне їхнє завдання в цей період – визначити напрямок зосередження основних зусиль противника, своєчасно ставити завдання підрозділам артилерії та іншим вогневим засобам щодо ураження виявлених засобів високоточної зброї, артилерії, танків, інших броньованих машин і піхоти противника, що висуваються або приготувалися для атаки. У випадку застосування противником отруйних і біологічних засобів особовий склад надягає засоби індивідуального захисту.

У випадку завдання противником ударів високоточною зброєю командир роти (батальйону) вживає заходів щодо закриття проломів у бойовому порядку ліквідації наслідків.

Для закриття проломів у обороні командир роти здійснює:

– маневр частиною сил з інших взводів,

– зосереджує вогонь приданої, підтримуючої артилерії й мінометів, а також танків і бронетранспортерів (БМП).

Командир батальйону, крім того, здійснює:

– маневр своїм другим ешелоном (резервом) і протитанковими засобами для зайняття вогневих рубежів,

– зосереджує вогонь мінометів, ПТРК, автоматичних гранатометів, приданої й підтримуючої артилерії.

З виходом танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів) противника в зону досяжності вогневих засобів роти (батальйону) вони уражуються зосередженим і загороджувальним вогнем артилерії та мінометів. У міру підходу противника до переднього краю в бій вступають інші вогневі засоби.

З переходом противника в атаку командир роти (батальйону) зосереджує вогонь усіх засобів по найбільш загрозливій частині його бойового порядку. Штатна й придана артилерія зосередженим вогнем і вогнем по окремих цілях, рухомих і нерухомих, загороджувальним вогнем завдає ураження противнику, розладнуючи його бойові порядки, створює вигідні умови для знищення його вогнем танків, БМП, ПТРК і гранатометів з граничних дальностей стрільби. У міру підходу противника до переднього краю вогонь артилерії, танків та інших вогневих засобів доводиться до найвищого напруження, ті, що обороняються, відсікають піхоту від танків.

Якщо противник атакує на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах), вогонь усіх протитанкових засобів роти (батальйону) зосереджується на знищенні його танків. Якщо атака здійснюється у пішому порядку, у першу чергу знищуються броньовані цілі противника, а його мотопіхота знищується у міру її підходу вогнем з стрілецької зброї.

Бій за кожну траншею ведеться за принципом «ні кроку назад». Для заборони поширення противника по траншеях і ходах сполучення в них швидко встановлюються заздалегідь підготовлені їжаки, рогатки та інші загородження.

Танки, БМП і БТР, що входять до складу бронегрупи, під прикриттям аерозолів (димів) або використовуючи приховані шляхи можуть висунутися й зайняти позиції у своїх опорних пунктах.

У ході бою велика увага приділяється протиповітряній обороні. Зенітний підрозділ батальйону, а також механізовані (танкові) підрозділи, не зайняті боєм з наземним противником, відбивають нальоти низьколітаючих літаків і вертольотів противника.

Управління підрозділами командир роти (батальйону) здійснює з командно-спостережного пункту. При цьому до початку вогневої підготовки управління здійснюється по телефону, а з початком – по радіо, за необхідності – рухомими засобами.

У випадку вклинення противника в опорний пункт (район оборони) командир роти (батальйону) повинен вогнем усіх засобів і бронегрупою зупинити поширення його по фронту та у глибину, закріпити свої фланги на ділянці вклинення й придушити противника вогнем. Танки, що прорвалися, знищуються вогнем усіх протитанкових засобів, танків і БМП із займаних позицій. Артилерія веде вогонь прямою наводкою. Командир батальйону, крім того, може висунути до місця вклинення танки (БМП) другого ешелону на вогневий рубіж, а протитанковий підрозділ – на рубіж розгортання, підготовлений на цьому напрямку.

Якщо противник обійшов опорний пункт (район оборони), рота (батальйон) організує кругову оборону й продовжує утримувати займані позиції. Частина вогневих засобів переміщується на загрозливий напрямок.

За сприятливих умов обстановки знищення противника, що вклинився, здійснюється контратакою другого ешелону. Вона ведеться до повного знищення противника і відновлення оборони.

Після відбиття атаки противника командир роти (батальйону) вживає заходів щодо швидкого відновлення управління і порушеної системи вогню, перш за все протитанкового. Посилюється спостереження, евакуюються поранені, озброєння та техніка, які вийшли з ладу, поповнюються запаси боєприпасів

3-е питання: Ведення оборони механізованим батальйоном (ротою) в особливих умовах:

А) Оборона вночі

Умови ночі справляють значний вплив на ведення оборонного бою. З одного боку, вони дають тому, хто обороняється, деякі переваги, використання яких полегшує вирішення завдання оборони. Вночі легше приховати й замаскувати бойові порядки, систему вогню та несподівано для противника використати різні вогневі засоби. З другого боку, умови ночі створюють і ряд труднощів для підготовки й ведення оборонного бою. Вночі ускладнюється спостереження та орієнтування на місцевості. Противник отримує велику можливість потай підійти до оборони й раптово атакувати, вести розвідку, робити проходи у загородженнях і просочуватися у проміжки в глибину оборони.

Ускладнюється управління підрозділами, збільшуються витрати боєприпасів усіх видів на 20-30%. Знижується ефективність вогню зі стрілецької зброї, танків, зенітних засобів та артилерії на 20-30%, а протитанкових керованих ракет – у два рази.

Основним завданням підрозділів підчас оборони вночі є відбиття раптової атаки противника.

Для цього командир роти (батальйону) має передбачити цілий комплекс різних заходів:

– визначити добре видимі вночі орієнтири, розпізнавальні знаки своїх підрозділів та способи орієнтування;

– посилити бойову охорону, спостереження за противником та за своїми загородженнями перед переднім краєм оборони й організувати підслуховування;

– з метою безпосередньої оборони у всіх підрозділах виставити спостерігачів і парні патрулі;

– більшу частину підрозділів та вогневих засобів, що займають опорні пункти на першій позиції, тримати у постійній готовності до відкриття вогню й відбиття атак противника;

– завидна підготувати всі вогневі засоби, резерв і бронегрупу до дій уночі й визначити порядок застосування приладів пічного бачення;

– вогневі засоби, розташовані у глибині опорних пунктів, підготувати до зайняття тимчасових позицій на передньому краї;

– указати командирам підрозділів, по яких ділянках місцевості перед переднім краєм, у проміжках між підрозділами і на флангах підготувати додатковий вогонь і передбачити інші заходи щодо забезпечення проміжків між опорними пунктами, стиків і флангів;

– поставити завдання підрозділам щодо знищення й засліплення засобів нічного бачення противника;

– добре продумати і встановити порядок освітлення місцевості перед переднім краєм своєї оборони, а також у ході ведення бою;

– забезпечити усі підрозділи трасуючими снарядами, патронами з трасуючими кулями й засобами освітлення місцевості.

У випадку виявлення переходу противника в атаку по ньому відкривають вогонь підрозділи, що обороняються на позиції бойової охорони, а також артилерія, міномети й чергові вогневі засоби. Артилерія, танки і бойові машини піхоти ведуть вогонь прямою наводкою по окремих цілях, а також зосереджений вогонь по атакуючому противнику.

Атаки противника відбиваються з відстаней, які забезпечують ефективне ведення вогню з використанням приладів нічного бачення або підчас освітлення бойового порядку противника всіма засобами світлового забезпечення. Безпосередньо перед переднім краєм оборони освітлення місцевості і противника здійснюється за вказівкою командира батальйону спеціально виділеною артиле­рійською батареєю із складу приданого артилерійського дивізіону або мінометним підрозділом, особлива увага звертається на освітлення бойових порядків атакуючого противника. З підходом противника до переднього краю оборони на 300-400 м до освітлення місцевості підключаються освітлювальні пости рот першого ешелону. Одночасно з цим здійснюється засліплення атакуючого противника за допомогою освітлювальних і димових снарядів (мін) і ракет.

б) Оборона у місті (населеному пункті)

Кам'яні будови, підвальні й підземні споруди міста (населеного пункту) дозволяють підрозділам у короткий строк створити стійку оборону. У місті (населеному пункті) рота, як правило, обороняє квартал або декілька будівель, а батальйон – один або декілька кварталів. Кожну окрему будову і населений пункт рота (батальйон) своїми силами повинна перетворити на неприступну фортецю з круговою обороною, яка забезпечує тривале їх утримання навіть за повного оточення противником. З цією метою вона посилюється танками, артилерією, інженерними й хімічними підрозділами.

Підчас організації оборони у місті (населеному пункті) командир роти (батальйону), крім загальних питань організації бою, вивчає і визначає:

– яка кількість будівель є у опорному пункті (районі оборони);

– які з них включити в опорні пункти взводів (рот) і підготувати до оборони;

– порядок маневру силами й засобами;

– у яких будівлях (приміщеннях) обладнувати сховища, створити запаси боєприпасів, продовольства, медичного майна і питної води;

– порядок і строки підготовки будівель і у цілому опорних пунктів взводів (рот) до оборони, а також яких заходів вжити для боротьби з пожежами.

Ротні опорні пункти і батальйонні райони (вузли) оборонистворюються з таким розрахунком, щоб вони перекривали магістральні вулиці, бульвари, площі й мости через річки й канали. Передній край оборони звичайно готується по околиці міста (населеного пункту) або виноситься вперед, якщо до міста прилягають командні висоти. Опорні пункти готуються до кругової оборони й повинні мати вогневий зв'язок між собою та обладнані ходи сполучення. Підчас створення опорних пунктів у першу чергу використовуються особливо міцні наріжні будівлі з напів­підвальними і підвальними приміщеннями, які забезпечують можливість обстрілу вулиць і площ усіма штатними й приданими вогневими засобами.

Під час підготовки будівель до оборони підрозділи повинні закласти цеглою або мішками з піском (землею) вікна й двері, залишаючи в них амбразури для ведення вогню. У горищних та міжповерхових перекриттях проробити ходи зв'язку з поверхами.

Підвали кам'яних будівель обладнати під сховища. Усі приміщення очистити від легкозаймистих предметів. Дерев'яні підлоги засипати шаром піску або землі. У кожній будівлі підготувати засоби пожежогасіння.

У проміжках між опорними пунктами й на вулицях влашто­вуються барикади, загородження, руйнування і завали, підступи до яких мінуються та мають прострілюватися фланговим і перехресним вогнем. Легкі будівлі, які заважають спостереженню й веденню вогню, руйнуються.

Система вогню у ротному опорному пункті (районі оборони батальйону) будується на поєднанні флангового та перехресного вогню стрілецької зброї, танків, бойових машин піхоти, гармат, виділених для стрільби прямою наводкою, а також вогню протитанкових ракетних комплексів, гранатометів, вогнеметів та артилерії, яка перебуває на закритих вогневих позиціях.

Вогневі позиції протитанкових керованих ракетних комплексів та гранатометів вибираються й обладнуються в таких місцях, звідки забезпечується можливість ведення вогню уздовж вулиць і майданів.

Більша частина артилерії додається ротам.

Зенітні засоби розміщуються на дахах будівель, де для них обладнуються майданчики, з яких забезпечується круговий огляд.

Командно-спостережний пункт роти (батальйону) обладнується в одній із будівель у такому місці, звідки проглядаються підступи до будівлі й опорного пункту.

Керування командир роти (батальйону) здійснює по радіо, сигналами та за допомогою зв'язкових.

Оборонний бій у місті (населеному пункті), як правило, має осередковий характер й ведеться за утримання кожної будівлі й опорного пункту.

Атаку противника рота (батальйон) відбиває вогнем усіх вогневих засобів, широко застосовуючи ручні та протитанкові гранати.

В) Оборона в лісі

Ліс є значною перепоною для противника, який наступає, а сучасна бойова техніка не може скрізь пройти в лісі. В лісі мало добрих доріг. В лісі батальйон (рота) будують оборону на більш широкому фронті, ніж на відкритій місцевості, окремими ротними (взводними) опорними пунктами.

Ротні (взводні) опорні пункти обладнуються на вірогідних напрямках наступу противника. Вони, як правило, перехоплюють дороги, просіки, дефіле між озерами та болотами. Опорні пункти підготовляються до кругової оборони. Проміжки між опорними пунктами прикриваються загородженнями, головним чином мінованими завалами, а також безперервно ведеться розвідка, організуються засідки та патрулювання. На ніч встановлюються секрети.

Перед переднім краєм оборони опорних пунктів, на флангах та з тилу як загороди широко використовуються мінні поля, фугаси, міновані завали, різні дротяні огорожі (дротяні паркани, малопомітні перешкоди та опутування дерев дротом, засіки, протитанкові перешкоди та ін.).

Залежно від характеристики лісу передній край може вибиратися попереду околиці лісу, на околиці або відноситися вглиб лісу.

Передній край зазвичай вибирається на відстані 50-100 м від околиці лісу або відноситься на таку ж відстань в глибину лісу.

В останньому випадку на околиці лісу може виставлятися бойова охорона, а ліс попереду переднього краю для покращення спостереження та ведення вогню розчищається, але так, щоб не демаскувалося розташування своїх підрозділів від наземної та повітряної розвідки противника.

Бойовий порядок механізований батальйон (рота) будує, як правило, в два ешелони, при цьому другий ешелон (резерв) розташовується в опорному пункті поблизу доріг або на перехрестях (вузлах) шосейних, залізничних доріг, просік та інших місцях, які дозволяють швидко провести контратаку або здійснити маневр на загрозливий напрямок.

Систему вогню командир батальйону (роти) організує так, щоб всі доступні напрямки (дороги, просіки, галявини, вирубки), по яких можливий підхід та наступ противника, знаходились під ефективним вогнем підрозділів, що обороняються. На цих же напрямках готується зосереджений та загороджувальний вогонь артилерії. Виступи лісу використовуються для створення засідок, організації флангового та перехресного вогню.

У лісистій місцевості з високим рівнем ґрунтових вод окопи, укриття, вогневі позиції, траншеї та ходи сполучення обладнуються комбінованим та насипним типами. Над окопами та вогневими позиціями обладнуються перекриття та козирки для захисту особового складу, озброєння та бойової техніки від ураження осколками снарядів та мін, які можуть розриватися від ударів об гілки та стовбури дерев.

На тих ділянках, де немає необхідності відривати ходи сполучення, шляхи руху в тил позначаються вказівними знаками, позначками на деревах та трасуванням напрямків.

З метою створення кругової оборони проводиться розчищення смуг обстрілу. Для маневру вогневими засобами, які залишаються в розпорядженні командира батальйону (роти), та механізованими підрозділами готуються шляхи маневру. Передбачаються також заходи щодо боротьби з лісовими пожежами. З цією метою поблизу вогневих позицій, розташування техніки та озброєння ліс очищується від сухих гілок, листя, встановлюються ємкості з водою, обладнуються протипожежні пости і т.ін.

Встановивши підхід противника та розгортання його для атаки, командир батальйону (роти) вживає заходів для того, щоб нанести йому ураження перед переднім краєм.

Бій в лісі внаслідок обмеженої видимості ведеться з близької відстані. При цьому широко застосовуються дії невеликих підрозділів із засідок, кинджальний вогонь. Широкого використання набуває використання ручних та протитанкових гранат та гранатометів.

Великого значення під час ведення бою в лісі набувають раптові контратаки, які проводяться невеликими підрозділами з метою знищення противника, який вклинився в оборону. Рубежі та напрямки контратак ретельно вибираються та рекогносцируються на місцевості під час організації оборонного бою в лісі.

Пункти управління наближаються до підрозділів, а для їх охорони та оборони виділяються додаткові сили.