Поняття податкової звітності та особливості її складання

3. Особливості паперового та електронного подання податкової звітності

1. Сутність, функції та основні елементи податків

Податки – це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі до бюджетів та державних цільових фондів, які сплачують юридичні та фізичні особи в порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством.

Податки встановлюються тільки державою і є її атрибутом. Податки є одним з найдавніших фінансових інструментів будь-якої економічної системи світу. Розвиток цивілізації та демократичних засад довів, що податки є об'єктивно необхідним явищем, і можуть бути ефективно використані на благо людини, забезпечити захист її прав і свобод, доступ до соціальних послуг, сприяти зростанню суспільного добробуту. Податки стають необхідним елементом розширеного відтворення та чинником економічного зростання в державі.

Економічна сутність податку полягає в тому, що податок – це об'єктивна економічна категорія, яка відображає фінансові відносини між державою та платниками податку з приводу примусового відчуження частини вартості національного продукту (ВВП) з метою утворення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій (управлінської, оборонної, соціальної та економічної).

У правовій термінології використовується дві категорії, що відображають грошовий платіж на користь держави, а саме податок і збір (плата, внесок).

Збір (плата, внесок) – це обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у т. ч. внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій (п. 6.2 ПКУ).

Однак у фінансовій термінології плата і внесок мають різний зміст.

Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою, тобто платник перераховує кошти до бюджету, одночасно отримуючи від держави певні ресурси чи послуги. Розмір плати залежить від обсягу наданих ресурсів (послуг). Наприклад, платою є плата за землю, плата за користування надрами.

Внесок передбачає цільове призначення платежу, тобто для фінансування певних цілей. Наприклад, внесками є єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Нецільове використання цих внесків заборонено.

Податок – це обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу України (п. 6.1 ПКУ). Як фінансова категорія податок не має цільового призначення і еквівалентності відносин, та встановлюється для фінансування загальних функцій держави. Податку властиві такі ознаки (більшість з цих ознак властиві також і зборами):

1) обов'язковість сплати;

2) безеквівалентність (індивідуальна безоплатність) (держава не бере на себе обов'язок щодо надання окремому платнику податку певного індивідуального еквіваленту, рівного його платежу);

3) відсутність цільового призначення (платнику податку невідомо, на фінансування яких саме потреб держава витратить одержані кошти);

4) регулярність стягнення (податок вноситься періодично, у чітко встановлені законодавством строки);

5) законодавча закріпленість (податок встановлюється виключно державою на підставі закону);

6) примусовість сплати (за порушення платником податку встановлених правил оподаткування передбачається відповідна відповідальність).

Функціями податків є:

1. Фіскальна функція (від давньоримського "фіск" - казна) передбачає реалізацію головного суспільного призначення податків – формування грошових ресурсів держави для фінансування суспільних потреб. Дану функцію можна поділити на контрольну і розподільчу підфункції.

Сутність контрольної підфункції полягає в організації надходження, обліку податків, а також оцінці ефективності кожного каналу податкових надходжень. Основна мета контрольної підфункції – досягнення своєчасної і повної за обсягом сплати податків до бюджету.

Сутність розподільчої підфункції полягає в тому, що податки при надходженні до бюджету знеособлюються і потім розподіляються за призначенням в залежності від потреб держави.

2. Соціальна функція полягає у підтримці соціальної рівноваги в суспільстві шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп населення. Реалізуючи цю функцію, держава спрямовує кошти на користь слабших і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на ті верстви населення, що є більш забезпеченими.

Виходячи із практики рівномірного і соціально справедливого розподілу податкового тягаря виникли наступні системи оподаткування:

– система пропорційного оподаткування – передбачає рівну частку податку в доходах громадянина незалежно від їх величини;

– система прогресивного оподаткування – чим більше дохід, тим більша частина коштів у вигляді податку сплачується громадянином до бюджету;

– система регресивного оподаткування – передбачає зменшення частки податку у міру збільшення доходу громадянина.

Соціальні наслідки цих систем оподаткування є протилежними. Найбільш соціально справедливими є прогресивні прибуткові податки. Однак ці податки можуть призвести до знищення стимулів для збільшення інтенсивності праці та збільшення доходів, і, як наслідок, зменшення коштів, що підлягають перерозподілу на користь малозабезпечених верств населення.

3. Регулююча функція полягає у забезпеченні регулювання економічних процесів в державі за допомогою елементів податків (ставок податків, податкових пільг тощо). Дану функцію можна поділити на такі підфункції:

– стимулююча підфункція – спрямована на підтримку розвитку економічних явищ, що проявляється через зміну об'єктів оподаткування, зменшення бази оподаткування, ставок податків, застосування податкових пільг, звільнень від сплати податків тощо (наприклад, впровадження єдиного податку для стимулювання розвитку малого підприємництва);

– стримуюча підфункція – спрямована на встановлення перешкод для розвитку економічних явищ, що проявляється через запровадження податків на товари, які шкідливі для довкілля або здоров'я населення (наприклад, акцизний податок на тютюнові вироби і алкогольні напої), для захисту вітчизняного товаровиробника (наприклад, ввізне мито) тощо;

– підфункція відтворного призначення – спрямована на акумулювання коштів для відновлення та примноження наявних ресурсів (наприклад, плата за землю – на розвиток земельного господарства в державі).

Елемент податку – це системна категорія податку, що розкриває його сутнісні характеристики. Можна виділити дві групи елементів податків: функціональні елементи і організаційні елементи.

А. Функціональні елементи податків визначають функціонально-сутнісні особливості механізму стягнення податків. До них відносяться:

1. Суб'єкт оподаткування – це особа, на яку прямо чи опосередковано покладено податковий обов'язок перед державою і яка несе на собі тягар зі сплати податку.

Суб'єктами податку можуть бути:

– платник податку – це фізична особа (резидент і нерезидент України), юридична особа (резидент і нерезидент України) та її відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Податковим кодексом України або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з Податковим кодексом України; кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами (ст. 15 ПКУ);

– податковий агент – це особа, на яку Податковим кодексом України покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків; податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені Податковим кодексом України для платників податків (ст. 18 ПКУ);

– представник платника податку – це особа, яка може здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Платник податків веде справи, пов'язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства. Представник платника податків користується правами, встановленими Податковим кодексом України для платників податків (ст. 19 ПКУ);

– носій податку – це особа, на яку на кінцевому етапі процесу споживання покладається податковий тягар певного податку; носій податку формально не несе юридичної відповідальності за сплату податку, але є фактичним платником через механізм перекладання податку.

2.Об'єкт оподаткування. Так, об'єктами оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, за наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов'язку (ст.22 ПКУ).

3. База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування і порядок її визначення встановлюються ПКУ для кожного податку окремо. (ст. 23 ПКУ)

У Податковому кодексі України використовується термін «одиниця виміру бази оподаткування», тобто конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку. При цьому, одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування. Саме до бази оподаткування застосовується ставка для визначення суми податку. (ст. 24 ПКУ).

Необхідно зазначити: що терміни "об'єкт оподаткування" та "база оподаткування" відрізняються за своїм змістом. Якщо перший термін визначає юридичне поняття, тобто виражає податковий обов'язок та наявність платника податку, який його виконує, то база оподаткування – це економічне поняття і визначає розмір об'єкта оподаткування, до якого застосовується ставка податку. В деяких випадках об'єкт і база оподаткування співпадають. Наприклад, об'єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток. Це також є базою оподаткування в грошовому вимірі.

Наприклад, для земельного податку об’єктом виступає земельна ділянка, базою – нормативна грошова оцінка земельної ділянки чи її площа, якщо оцінку не проведено, одиниця виміру бази оподаткування – грн. або га.

4. Ставка податку – це розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування (ст. 25 ПКУ). Ставки класифікуються за наступними ознаками:

1) в залежності від виду діяльності платника податку або об'єктів оподаткування:

– базова (основна, універсальна, єдина) – застосовуються для всіх або більшості платників податків незалежно від особливостей їх діяльності та об'єктів оподаткування (ПДВ – 20 %, податок на прибуток – 18 %);

Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена Податковим кодексом України такою для окремого податку. У випадках, передбачених Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок (ст. 26 ПКУ) (раніше, ПДФО -15 % і 17 %);

– гранична – це максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений Податковим кодексом України (ст. 27 ПКУ): (наприклад, ставки збору за місця для паркування транспортних засобів встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 % мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року);

2) в залежності від методу встановлення ставки податку:

– абсолютна (специфічна, тверда) – це ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування (п. 28.1 ПКУ);

– відносна (адвалорна, процентна) – це ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування (п. 28.2 ПКУ).

Б. Організаційні елементи податків визначають процедурно-організаційні особливості механізму стягнення податку.

5. Податкова пільга – це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності відповідних підстав. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.1, 30.2 ПКУ).

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії. Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено Податковим кодексом України. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно Податковим кодексом України, рішеннями Верховної Ради АРК та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Кодексу. Суми податку та збору, не сплачені суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб'єктом - платником податків. Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг. Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 % річних облікової ставки НБУ (п. 30.3-30.8 ПКУ).

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору (п. 30.9 ПКУ).

6.Неоподатковуваний мінімум доходів громадин – це найменша частина бази оподаткування, яка повністю звільнена від сплати податку.

Примітка. Якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу ІV ПКУ (п. 5, Підрозділ 1, Розділ ХХ ПКУ).

7. Порядок обчислення податку. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів. Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені Податковим кодексом України у вартісному вимірі, підлягають індексації у встановленому порядку (ст. 29 ПКУ).

8.Податковий період – це період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів. Базовий податковий (звітний) період – це період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених Податковим кодексом України, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку (ст. 33 ПКУ).

Податковим періодом може бути: календарний рік; календарне півріччя; календарні три квартали; календарний квартал; календарний місяць; календарний день (ст. 34 ПКУ).

9. Строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (п. 16.1.3 ПКУ).

Способами подання податкової звітності є: дискретний (окремо за кожний податковий період) і наростаючим підсумком (за декілька періодів).

10. Строк та порядок сплати податку. Порядок сплати податків та зборів встановлюється Податковим кодексом України або законами з питань митної справи для кожного податку окремо. Способи сплати податку: перерахування суми податку до бюджету в грошовій формі у національній валюті України; сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених Податковим кодексом України або законами з питань митної справи (ст. 35 ПКУ).

Строк сплати податку – це період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному законодавством.

Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у т. ч. податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених Податковим кодексом України. Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки: розстрочки: податкового кредиту. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов’язку (ст. 31, 32 ПКУ).

Строки сплати податки поділяються на:

– періодичні (деклараційні (встановлюються для кожного податку окремо, як правило протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації); авансові (передують граничним строкам подання декларації; наприклад, єдиний податок); авансово-деклараційні (рентна плата));

– термінові – податок сплачується до або після виникнення об'єкта оподаткування (мито, збір за першу реєстрацію транспортного засобу);

– періодично-термінові (наприклад, ПДФО перераховується до бюджету податковим агентом під час виплати оподаткованого доходу платнику податку, але якщо оподатковуваний дохід надається у не грошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агенту, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання)).

11. Місце декларування та сплати податку обумовлюються при визначенні порядку сплати податку. Податок може сплачуватися і декларуватися:

– за місцем податкової реєстрації платника податку (наприклад, ПДВ);

– за місцем знаходження майна або ресурсів, наявність яких обумовлює виникнення податкового зобов'язання (плата за землю);

– за місцем здійснення операції, виконання якої обумовлює виникнення податкового зобов'язання.

Необхідно зазначити, що такі елементи, як платники податків, об'єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, податковий період, строк та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку є обов'язковими при встановленні податків і зборів (п. 7.1. ПКУ). Усі інші елементи встановлюються за необхідністю.