Захисне заземлення, його призначення, конструктивна схема, принцип дії

Призначення захисного заземлення полягає в тому, щоб у випадку появи напруги на металевих частинах електроустаткування (наприклад, внаслідок замикання на корпус при пошкодженні ізоляції) забезпечити захист людини від ураження електричним струмом при її доторканні до цих частин. Захист від ураження струмом забезпечується шляхом приєднання корпуса до заземлювача, який має малий опір заземлення та малий коефіцієнт напруги доторкання.

Якщо корпус устаткування є незаземленим і відбулося замикання на нього однієї із фаз, то доторкання людини до такого корпуса рівнозначно доторканню до фази.

Заземлювальний пристрій, як правило, складається із сукупності заземлювачів (провідників, електродів), які з’єднані між собою і перебувають у безпосередньому контакті із землею або її еквівалентом, та заземлювальних провідників, котрі з'єднують заземлювані частини електроустановки із цими заземлювачами.

Заземлювачі використовуються як природні так і штучні. В якості природних заземлювачів можуть використовуватися:

1) металеві та залізобетонні конструкції будівель, які знаходяться в контакті із землею, у тому числі їх залізобетонні фундаменти, які мають захисні гідроізоляційні покриття в неагресивних, малоагресивних і середньоагресивних середовищах;

2) металеві труби водопроводу, прокладені в землі та інші металеві конструкції, які знаходяться в землі;

4) металеві оболонки броньованих кабелів, прокладених у землі.

Не допускається використовувати в якості природних заземлювачів трубопроводи горючих рідин, горючих або вибухонебезпечнх газів і сумішей, а також трубопроводів каналізації та центрального опалення. Однак ці обмеження не виключають необхідність приєднання таких трубопроводів до заземлюючого пристрою з метою вирівнювання потенціалів.

Можливість використання природних заземлювачів за умовою густини протікаючих по них струмів, а також можливість використання фундаментів у сильноагресивних середовищах повинна бути доведена розрахунковим шляхом.

Штучні заземлювачі повинні виготовлятися із чорної або оцинкованої сталі чи міді. Фарбувати їх забороняється.

Уникнення небезпечних наслідків корозії заземлюючих пристроїв забезпечується:

1) або збільшенням розмірів поперечних перерізів заземлювачів і заземлюючих провідників із врахуванням розрахункового терміну їх служби;

2) або застосовуванням заземлювачів і заземлюючих провідників із гальванічним покриттям чи мідних.

При цьому потрібно враховувати можливе збільшення опору заземлюючих пристроїв, обумовлене корозією.

Траншеї для горизонтальних заземлювачів повинні заповнюватися однорідним ґрунтом, який не містить щебеню та будівельного сміття.

Не можна розміщувати заземлювачі у місцях, де земля підсушується під дією тепла від трубопроводів та інших джерел.

Провідник, який сполучає заземлювач із головною заземлюючою шиною (шина, яка є частиною заземлюючого пристрою електроустановки напругою до 1 кВ і призначена для приєднання певної кількості провідників із метою заземлення і вирівнювання потенціалів) в електроустановках напругою до 1 кВ, повинен мати наступні розміри поперечного перерізу:

- мідний – не менше 10 мм²;

- алюмінієвий – не менше 16 мм²;

- сталевий – не менше 75 мм².

У місцях введення заземлюючих провідників у приміщення повинен бути передбачений пізнавальний знак .

В якості штучних заземлювачів використовують сталеві труби діаметром 35-50 мм з товщиною стінок не менше 3,5 мм і кутники розмірами 40x40 мм та 60x60 мм довжиною 2,5-3,0 м, а також сталеві прути діаметром не менше ніж 10 мм та довжиною до 10 м. У більшості випадків штучні вертикальні заземлювачі знаходяться у землі на глибині 0,5-0,8 м. Вертикальні заземлювачі з'єднують між собою сталевою стрічкою з поперечним перерізом не менше ніж 4x12 мм або прутком з діаметром не менше 6 мм за допомогоюзварювання.

Переріз головної заземлюючої шини (як правило мідної) повинен бути не меншим за переріз провідника лінії живлення. У місцях, доступних тільки для кваліфікованого персоналу, шина встановлюється відкрито, а у місцях, доступних для сторонніх осіб (наприклад, під’їздах та підвалах будинків), вона повинна мати захисну оболонку – шафу або ящик із закритими на ключ дверцятами, на яких повинен бути нанесений знак . Якщо приміщення має декілька окремих вводів, то головні заземлюючі шини повинні виготовлятися для кожного ввідного пристрою і бути з’єднані між собою.

Залежно від місця розташування заземлювачів відносно заземлюваного устаткування використовується виносне (зосереджене) та контурне (розподілене) заземлення.

Перевага виносного заземлення полягає в тому, що можна вибрати місце розташування заземлювачів із найменшим опором ґрунту. Недолік – віддаленість від захищуваного обладнання, внаслідок чого коефіцієнт доторкання рівний одиниці. Тобто виносне заземлення захищає тільки за рахунок малого опору заземлення. Тому даний тип заземлювального пристрою використовують лише при малих значеннях струму замикання на землю.

У контурного заземлювального пристрою заземлювачі розміщуються по контуру (периметру) площадки, на якій знаходиться заземлюване обладнання, або розподілені, по можливості, рівномірно по всій площадці. Різниця потенціалів між точками, що знаходяться всередині контуру, невелика, через що коефіцієнт доторкання значно менший за одиницю. Тому струм, що проходить через тіло працівника, який доторкається до “пробитого” корпуса, набагато менший, ніж при виносному заземленні.

У процесі експлуатації електроустановок можливе порушення цілісності заземлювальних провідників та підвищення опору заземлення вище норми. Тому Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ) передбачено проведення візуального контролю цілісності заземлювальних провідників та вимірювання опору заземлення. Такі вимірювання проводяться при найменшій провідності ґрунту: влітку - при найбільшому висиханні та зимою - при найбільшому промерзанні ґрунту.

Занулення

Суть захисного занулення електроустановок полягає у навмисному електричному з'єднанні їх металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитись під напругою, з нульовим захисним провідником (рис. 1).

Рис. 1. Схема захисного занулення електроустановки: 1 – корпус електроустановки; 2 – захисний пристрій; R_о – опір заземлення нейтралі джерела струму (нульового робочого провідника); R_д - опір додаткового заземлення нейтралі джерела струму; І_к.з – струм короткого замикання

Принцип дії занулення полягає у перетворенні замикання мережі на корпус електроустановки в однофазне коротке замикання (тобто замикання між фазним та нульовим робочим провідниками) з метою раптового збільшення величини сили струму, здатної призвести до спрацювання захисного пристрою (котре полягає у перегоранні плавких запобіжників чи приведенні в дію автоматичних вимикачів) і автоматичного відімкнення пошкодженої установки від мережі живлення

аким чином призначення:

- нульового захисного провідника – створення для струму короткого замикання ланцюга з малим опором із метою забезпечення швидкого спрацювання захисного пристрою і автоматичного відімкнення пошкодженої установки від мережі живлення; - заземлення нейтралі джерела струму – зниження до безпечного рівня величини напруги нульового робочого провідника (і всіх під’єднаних до нього корпусів електроустановок) відносно землі при випадковому замиканні на неї фази;

- додаткового заземлення нейтралі джерела струму – зменшення небезпеки враження працівників електричним струмом у випадку обривання нульового робочого провідника.

Послідовність надання першої допомоги:

— усунути вплив на організм ушкоджуючих факторів, котрі
загрожують здоров'ю та життю потерпших, оцінити стан потерпшого;

— визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для
життя потерпшого і послідовність заходів щодо його рятування;

— виконати необхідні заходи з рятування потерпших в послідовності
терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, здійснити штучне
дихання, провести зовнішній масаж серця);

— підтримати основні життєві функції потерпшого до прибуття
медичного працівника;

— викликати швидку медичну допомогу або вжити заходів щодо
транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.