Транспортно-експедиторське посередництво

Наявність великої сукупності суб'єктів, що беруть участь у міжнародних перевезеннях, також велика кількість транспортних операцій, що здійснюються за час міжнародних перевезень, за­ставляють експортера звертатись до підприємств (фірм), котрі спеціалізуються на організації транспортних операцій, а загалом і міжнародних перевезень. Як уже зазначалося в першому пара­графі, такі спеціалісти-посередники називаються експедиторами. Міжнародні транспортні відносини у формі перевезень з викорис­танням послуг експедиторів можна спробувати передати схемою, що на малюнку 21.

За наведеною схемою можна побачити, що експортер домов­ляється про організацію перевезення товару з експедитором, кот­рий має домовленості з перевізниками і стивідорами. Перевіз­ник І перевозить товар по території країни експортера і передає в порту товар стивідору, котрий його передає перевізникові IT. Перевізник II доставляє товар на кордон (у порт) країни-імпортера, де передає його тамтешньому стивідорові, від якого товар потрапляє до перевізника , котрий по території країни-імпортера доставляє вантаж імпортерові. Якщо експедитор один ор­ганізовує перевезення вантажу, домовляючись з кожним із пе­ревізників, стивідорів і може ще й з експедиторами в пунктах просування товару, то його називають генеральним експедитором. Але експортери часто домовляються з декількома експедиторами, котрі організовують переміщення вантажу кожен на своїй ділян­ці. Останній варіант буває дешевшим, та вимагає додаткових зу­силь на укладання декількох договорів замість одного. Слід зазначити, що експедитори домовляються з іншими суб'єктами в основному від імені відправника вантажу, але буває, що експе­диторські підприємства відіграють роль повного посередника.

домовляючись з перевізниками та іншими задіяними особами від свого імені.

Загалом експедиторські фірми надають наступні послуги:

— відпрацювання транспортних умов контракту в плані ви­бору найоптимальнішого маршруту перевезення і вибору транс­портних засобів;

— вивчення кон'юнктури світового транспортного ринку;

— контроль за зберіганням і перевантаженням вантажів у портах і на прикордонних переходах;

— фрахтування суден і розрахунки за фрахтом;

— укладання домовленостей з іншими перевізниками (is за­лізничними та автомобільними фірмами);

__ проведення розрахункових операцій за зовнішньоторговель­ними контрактами;

— надання інформаційних послуг;

— організація навантажувально-розвантажувальних робіт;

— здійснення митного декларування;— оформлення необхідної товаросупроводжувальної докумен­тації;

— страхування вантажів;

— виступ у судах та арбітражах на боці володаря вантажу;

— організація сортування, перетарювання. нагромадження, комплектації вантажних партій, збірних відправлень, маркуван­ня, перемаркування, а також організація інших операцій, що не виконуються перевізниками в пунктах перевантаження і збері­гання вантажів.

Буває, що експортери створюють свої власні експедиторські служби, але вони далеко не завжди стають ефективнішими за уже створені спеціалізовані експедиторські фірми.

5. Міжнародні інститути регулювання міжнародних транспортних перевезень

Оскільки транспортні засоби мають приналежність до певної країни, то регулювання транспортних відносин насамперед здійс­нюється державами кожної з країн. Але держави, зацікавлені в розширенні діяльності своїх національних транспортних підпри­ємств у сфері міжнародних економічних відносин, змушені брати участь у міжнародному співробітництві з питань вироблення уні­фікованих умов перевезення вантажів і пасажирів, з питань узгодження юридичних норм, що відносяться до режиму перебу­вання перевізних засобів й обслуговуючого їх персоналу в межах юрисдикції чужої країни. З цією метою на міжнародному рівні створено міжнародні організації та укладено багато міжнародних угод щодо окремих видів транспорту, названих транспортними конвенціями. Наприклад, у світі функціонує більше 60 міжнарод­них організацій, діяльність яких в тій чи іншій мірі пов'язана з використанням морських просторів і ресурсів. Найголовнішими серед них є: Міжнародна морська організація і Міжнародна ор­ганізація морського супутникового зв'язку.

Міжнародна морська організація (ІМО) до 1982 року мала назву Міжурядова морська консультативна організація (ІМКО). Ця міжурядовий організація функціонує з 1958 року і має статус спеціалізованого закладу ООН.

Основні завдання ІМО:

— сприяння співробітництву держав при вирішенні різних питань щодо морських перевезень;

— вирішення технічних питань діяльності морських торгових флотів;

— налагодження безпеки на морі;

— підвищення ефективності мореплавання;

— захист морського середовища від забруднення з кораблів.

Для виконання цих завдань ІМО приймає участь у розроблен­ні різного роду міжнародних конвенцій: з питань суднобудуван­ня, з питань мореплавання і з питань запобігання забрудненню морів. ІМО скликає міжнародні конференції для розгляду і прий­няття цих конвенцій членами ІМО.

Міжнародна організація морського супутникового зв'язку (ІНМАРСАТ) також є міжурядовою організацією, але членами її крім держав можуть бути і національні неурядові організації. Функціонує з 1979 року. Мета створення: сприяння докорінному покращенню морського зв'язку за допомогою штучних супутників Землі для того, щоб можна було якнайшвидше сповістити про лихо і вчасно врятувати людські життя на морі, для підвищення ефективності морських перевезень "тощо.

Не менші проблеми виникають і при повітряних перевезеннях, що викликало потребу створення Міжнародної організації цивільної авіації (JKAO), яка також є спеціалізованим закладом ООН, як і FMO. Створено цю міжурядову організацію в 1944 році. Головна мета створення: упорядкування розвитку міжнародної цивільної авіації та вироблення системи безпеки при авіаперевезеннях.

Основні напрямки діяльності ІКАО:

— розробка проектів багатосторонніх конвенцій з окремих питань міжнародного повітряного права;

— скликання міжнародних конференцій;

— сприяння уніфікацій і стандартизації національних норм і правил, що стосуються повітряних перевезень;

—. надання допомоги країнам, що розвиваються, (не і від­рядження експертів, і постачання обладнання для аеропортів, і наданим стипендій для підготовки спеціалістів в області цивіль­ної авіації);

— співробітництво з іншими організаціями, що функціонують у царині цивільної авіації, і певна координація їхньої діяльності.

Головним інститутом, що регулює міжнародні залізничні пе­ревезення, є Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), то була підписана у 1980 році. КОТІФ є багатосторон­ньою угодою, що охоплює перевезення по залізницях вантажів і пасажирів між країнами.

Міжнародні перевезення вантажів автотранспортом регулю­ються Конвенцією про договір міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом (КМР), що була підписана в м. Же­нева у 1956 році, а вступила в силу у 1961 році.