Основні правила класифікації

За Гармонізованою системою опису

І кодування товарів

Основні правила інтерпретації визначають послідовність дій під час визначення коду товару і є невід'ємною частиною ТН ЗЕД. Іс­нує шість основних правил інтерпретації. Правила 1—5 регламен­тують порядок визначення чотиризначного коду товару, тобто визначають правила співвіднесення товару до тієї чи іншої товар­ної позиції. Правило 6 використовується після того, як визначе-

но чотиризначний код товару і необхідно визначити відповідну субпозицію та підпозицію. Слід пам'ятати, що правила інтерпре­тації треба використовувати послідовно один за іншим. Розглянемо детальніше всі шість правил.

1. Найменування розділів, груп і підгруп присвоюються тільки для зручності користування під час роботи. Для юридичних цілей класи­фікація визначається відповідно до найменування товарних позицій і приміток до розділів та груп і, якщо такі найменування і примітки не вимагають іншого тлумачення, відповідно до таких положень.

2. а) Будь-яке посилання в найменуванні товарної позиції на який-небудь товар треба розуміти як виключне посилання на цей товар, некомплектний або незавершений у виробництві, якщо цей товар має основні риси комплектного або закінченого виробниц­твом товару (або такий, що підлягає класифікації як готовий або завершений) відповідно до наведених правил.

б) Будь-яке посилання в найменуванні товарної позиції на який-небудь матеріал або речовину треба розуміти як виключне посилання на матеріал або речовину, на суміш або сполуку цього матеріалу або речовини з іншими матеріалами або речовинами. Будь-яке посилання на товари з визначеного матеріалу або речо­вини слід розуміти як виключне посилання на товари, які повніс­тю або частково складаються з такого матеріалу або речовини. Класифікація товарів, до складу яких входять більш ніж один ма­теріал або речовина, повинна здійснюватися відповідно до поло­жень, вказаних у Правилі 3.

3. Якщо під час застосування Правила 2(6) або з яких-небудь інших причин товари можна включити (prima facie) до двох або більше товарних позицій, класифікація повинна проводитись так:

а) перевага надається тій товарній позиції, яка має більш кон­кретний опис товару, ніж товарні позиції з більш точним описом. З іншого боку, коли кожна з двох або більше товарних позицій має посилання лише на частину матеріалу чи сировини, які містяться в змішаних або складних товарах, або тільки на частину виробів у наборі, який упакований для роздрібного продажу, то такі товарні позиції слід розглядати як специфічні відносно таких товарів, на­віть якщо одна з них дає більш точний і повний опис товару;

б) суміші, композитні товари, які складаються з різних матері­алів або вироблені з різних компонентів, або товари, які упакова­ні в набори для роздрібного продажу і не можуть бути класифі­ковані відповідно до Правила 3(а), треба класифікувати на основі тих матеріалів або складових частин, які визначають істотні ознаки товарів, якщо цей принцип підходить;

в) товари, які не можуть бути класифіковані відповідно до Правил 3(а) і 3(6), треба класифікувати за останньою з товарних позицій, що розглядаються.

4. Товари, класифікація яких не може бути визначена відпові­дно до положення Правил, слід класифікувати за товарною пози­цією, яка відповідає найбільш близьким (відносно до тих, що ви­значаються) товарам.

5. У додаток до згаданих вище положень відносно названих товарів слід застосовувати такі правила:

а) чохли та футляри для фотоапаратів, музичних інструментів, гвинтівок, знаряддя для креслення, а також тара (упаковка), що має особливу форму та призначена для зберігання відповідних виробів чи наборів виробів, прийнятна для тривалого використання та пода­на разом з виробами, до яких вона призначена, повинна класифіку­ватися разом з упакованими в неї виробами. Однак це правило не за­стосовується до тари (упаковки), яка, утворюючи з упакованими виробами єдине ціле, надає останнім суттєво інший характер;

б) відповідно до положень наведеного вище Правила 5(а), па­кувальні матеріали та пакувальні контейнери, що постачаються разом з товарами, повинні класифікуватися разом, якщо вони та­кого виду, який звичайно використовується для пакування даних товарів. Однак це положення не є обов'язковим, якщо матеріали чи контейнери можуть використовуватися повторно.

6. Для юридичних цілей класифікація товарів у субпозиціях будь-якої товарної позиції повинна визначитись відповідно до найменувань таких субпозицій і будь-яких зв'язаних з ними при­міток, а також, mutatis mutandia, згаданих вище правил за умови, що лише субпозиції на одному рівні є порівнянними. Можуть та­кож застосовуватись відповідні пояснення і примітки до розділів і груп, якщо в контексті не обумовлене інше.

5.2. Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (Правила Інкотермс)

Практика світової торгівлі свідчить, що єдине розуміння і тлума­чення термінів — це необхідні умови безконфліктних відносин сто­рін у рамках торговельних угод. Виходячи з цього, Міжнародна тор­говельна палата (МТП) прийняла в 1936 р. перший звід факуль­тативних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс — 1936. Доповнення 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 та 2000 років сприяли досягненню більшої впорядкованості відносин експортерів і імпор-

терів у зв'язку з навантаженням, переміщенням, розвантаженням і страхуванням товарів у широкому діапазоні відповідальності, яка послідовно переходить від продавця до покупця.

Однією з головних причин переробки Інкотермс у 1990 р. стало загальне прагнення пристосувати термінологію до електронного обміну інформацією (ЕОІ), який набув в останні роки значного розповсюдження.

Відзначаючи ці та інші особливості і зміни в розвитку умов Інкотермс, важливо також підкреслити незмінність їх основного завдання визначення «критичної точки», тобто ситуації, за якої вважається, що продавець виконав свої умови, тому товар може вважатись поставленим. Але не треба недооцінювати їх вплив на оформлення товаросупроводжувальної і комерційної документа­ції, експортно-імпортного ліцензування і платежів за поставку товару, організацію перевірних операцій, зміст і тип договірних документів, визначення обов'язків продавця з пакування і марку­вання вантажів, строків страхування та ін.

Тлумачення умов Інкотермс має рекомендаційний характер. Учасники торговельних операцій, погоджуючись дотримуватися цих умов, повинні зробити в контракті відповідні застереження. При цьому контрагенти можуть розглядати Інкотермс як загаль­ний базис контракту і доповнювати його спеціальними дефініці­ями, щоб узгодити термін з особливостями угоди або іншими ви­могами. Для більш точного формулювання умови, яка б відпо­відала характеру і особливостям конкретної угоди, доцільно не тільки обговорити всі нюанси між сторонами, а й звернутися за порадою до компетентної і незалежної організації.

Умови Інкотермс стають складовою договору тільки за наяв­ності взаємного рішення сторін, тобто якщо у разі визначення взаємних зобов'язань вони прямо або опосередковано посилаю­ться на ці умови. Щоб уникнути непорозумінь і суперечок під час укладання письмового договору, звичайно включають у текст та­ку фразу: «При тлумаченні цього контракту мають силу умови Інкотермс у чинній редакції».

У зв'язку з підготовкою Інкотермс — 1990 МТП висловилась за прийняття нової методики оформлення комерційних термінів, які були поділені на чотири ірупи:

• група Е включає умови ЕХW, згідно з якими покупець одер­жує готовий до відправлення товар поблизу заводу-продавця;

• група F включає умови, згідно з якими продавець зобо­в'язаний доставити товар до транспортних засобів, які вказані покупцем (умови FCA, FAS, FOB);

• група С включає умови, які передбачають, що продавець по­винен укласти договір перевезення, однак не несе ризику втрати і пошкодження вантажу і додаткових витрат після його завершен­ня (умовиCER, CIF, CPT, CIP);

• група D включає умови, згідно з якими продавець несе всі ризики і витрати, що пов'язані з доставкою вантажу в порт при­значення (DAF, DES, DEQ, DDU, DDP).

Нижче наведені класифікація умов Інкотермс з точки зору обов'язків продавця (табл. 5.2) і класифікація за застосовуваними видами транспорту (табл. 5.3).

Далі до кожного з термінів йде десять пунктів, які відповідно описують зобов'язання сторін. Наприклад, ЕХW Франко-завод (місце зазначене).

«Франко-завод» означає, що зобов'язання продавця щодо поставки вважається виконаним після того, як він надав покупце­ві товар на своєму підприємстві (тобто на заводі, фабриці, складі і т. д.). Зокрема, продавець не відповідає за вантаження товарів на надані покупцем транспортні засоби або за очистку товарів від мита на експорт (якщо не домовлено про інше). Покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товарів з підпри­ємств продавця до місця призначення. Таким чином^ це правило передбачає мінімальні зобов'язання для продавця. Його не слід використовувати, якщо покупець не може прямо або опосередко­вано виконати експортні формальності. За таких обставин слід використовувати термін FСА.

В Указі Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про засто­сування міжнародних правил інтерпретації комерційних термі­нів» зазначається:

«З метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єк­тами підприємницької діяльності України при укладанні догово­рів, а також учасниками відносин, що виникають у зв'язку з та­кими договорами, постановляю:

1. Установити, що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари (роботи, послуги), застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною тор­говельною палатою у 1953 році (далі Правила ІНКОТЕРМС у ре­дакції 1990 року).

Суб'єкти підприємницької діяльності України при укладанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрак­тів), повинні дотримуватися Правил ІНКОТЕРМС».