Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину
Конституцією України (ст. 55) кожному гарантовано право на судовий захист від протиправних посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу і майно. Кожна особа, яка потерпіла від злочину, має право звернутися до суду з позовом до порушника її прав про відшкодування завданої шкоди. Про шкоду, завдану злочином, може йтися лише тоді, коли по справі винесено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили.
ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Однією з особливостей делікту з відшкодування шкоди фізичній особі, яка постраждала від злочину, є те, що з таким позовом може звернутися не будь-хто, а тільки потерпілий від злочину або особа, яка має право діяти від його імені. Порядок визнання особи потерпілою встановлено кримінально-процесуальним законодавством. Пленум Верховного Суду України звертає увагу судів на те, що особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, набуває передбачених законом прав учасника процесу лише після визнання її потерпілим. Визнання особи потерпілим у справі або відмова в цьому мають бути процесуально оформлені постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду1.
Якщо при призначенні справи до судового розгляду буде встановлено, що будь-хто з осіб, які постраждали від злочину, не визнаний потерпілим у стадії досудового слідства, суддя своєю постановою, а суд ухвалою мають визнати таку особу потерпілою по справі і повідомити її про це.
Вирішуючи питання про визнання особи потерпілою, суд має з'ясувати, яку конкретно шкоду їй завдано злочином (моральну, фізичну чи майнову), і вказати про це в ухвалі. Особу, якій завдано майнової шкоди і яка пред'явила вимогу про відшкодування збитків, необхідно одночасно визнавати цивільним позивачем та забезпечити їй всі передбачені законом права як потерпілого та цивільного позивача.
Потерпілий може також звернутися з позовом про відшкодування шкоди, завданої йому злочином, у порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законодавством України, у разі, якщо він з будь-яких причин не зміг заявити такий позов у процесі розгляду кримінальної справи.
У разі, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають його родичі, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими.
У законі зазначено вичерпний перелік близьких родичів (згідно з п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України ними
'Див.: пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 2 липня 2004 р. № 13.
РОЗДІЛ 2. НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
є батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки). Інші особи не можуть визнаватися потерпілими по цих справах.
В інтересах малолітніх, неповнолітніх чи недієздатних осіб можуть звертатися до суду їх батьки, опікуни, піклувальники або представники установ та організацій, під опікою чи піклуванням яких перебувають ці особи. Представником потерпілого може бути адвокат.
Позивачем у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином, може бути заклад охорони здоров'я, в якому лікувався потерпілий від злочину (ст. 1206 ЦК України). Позивачем може виступати також юридична особа, держава, територіальна громада.
Відшкодовувати шкоду, як правило, повинна особа, яка вчинила злочин, завдавши цим шкоду потерпілому, а у встановлених законом випадках таке відшкодування може покладатись і на інших осіб. Так, відповідно до ч. 2 ст. 1206 ЦК України, якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними ст. 1178 і 1179 ЦК України.
Майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, у встановленому законом порядку може відшкодовуватися також державою.
У ЦК України вперше введено норми (ст. 1177,1207), які покладають на державу обов'язок такого відшкодування.
У ст. 1177 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
А згідно зі ст. 1207 ЦК України, держава повинна відшкодовувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину. Таке відшкодування також може мати місце тільки тоді, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
Отже, держава зобов'язується відшкодовувати майнову шкоду. Про відшкодування моральної шкоди в зазначених нормах не йдеться. Проте передбачене ст. 1177,1207 ЦК України накладення на державу відшкодування шкоди потерпілому від злочину поки що
є обов'язком на майбутнє. Доти, доки не прийнято спеціального закону, в якому будуть встановлені умови та порядок відшкодування державою майнової шкоди потерпілому, зазначені норми не можуть бути застосовані.
У разі, якщо шкода була завдана злочином, вчиненим декількома особами, то всі вони є солідарними боржниками (ч. 1 ст. 1190 ЦК України). Але на підставі ч. 2 даної статті за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їх вини.
Специфікою відповідальності за шкоду, завдану вчиненням злочину, є неможливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).
Список рекомендованої літератури
1. Клименко Я. Добровільне відшкодування шкоди особам, по-страждалим від злочину // Право України. - 2002. - № 3. - С. 82-86.
2. Кривобок В., Сульженко Ж. До питання про визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином // Право України. -1997. - № 3. - С 49-50.
3. Цивільне право України: Навч. посіб. / За ред. P.O. Стефан-чука. - К.: Наук, думка, Прецедент, 2004. - С. 385-387.
4. Шаповалова Л.И. Возмещение потерпевшему вреда, причиненного преступлением, как средство обеспечения его прав и законных интересов // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. - Дніпропетровськ, 1999. - С 308-313.
Відшкодування шкоди, завданої малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами, особами, цивільна дієздатність яких обмежена, та особами, які не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними
8.1. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою
Особи, які не досягли 14 років, за чинним законодавством України не відповідають за шкоду, завдану іншим особам. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1178 ЦК України, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
У справах про відшкодування шкоди, завданої малолітніми, важливого значення набуває питання визначення кола осіб, які притягуються до відповідальності. Законодавець їх чітко визначив - це батьки (усиновлювачі), опікуни, інші фізичні особи, які здійснюють виховання малолітнього (наприклад, патронатний вихователь), при наявності загальних підстав визначених законом.
Сімейним законодавством України (ст. 141 Сімейного кодексу України), встановлено принцип повної рівності обох батьків у вихованні дітей. Жоден із них не користується будь-якими превагами. Тому при завданні дітьми шкоди, до відповідальності притягуються обоє батьків. Так само встановлюється відповідальність батьків у разі розірвання ними шлюбу.
Дещо інша ситуація складається в тих випадках, коли шкода завдана дитиною, батьки якої не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Якщо в передбаченому законом порядку стосовно.дитини буде встановлено батьківство (немає значення, визнано батьківство добровільно чи за рішенням суду), то, звичайно, нести відповідальність будуть обидва батьки. Якщо ж стосовно дитини батьківство не встановлено, відповідає тільки мати, оскільки в такому разі на неї покладено юридичний обов'язок виховувати дитину та
здійснювати нагляд за нею. Особа, яка є фактичним батьком, але стосовно якої не встановлено батьківство, може бути притягнута до відповідальності за шкоду, завдану малолітнім, тільки у тому випадку, якщо вона призначена опікуном цієї дитини.
У зв'язку з тим, що відповідальність батьків за шкоду, завдану їх дітьми, є окремим випадком деліктної відповідальності, загальні положення про відповідальність за завдання шкоди поширюються і на них.
Протиправність поведінки батьків полягає в невиконанні покладених на них обов'язків з виховання дітей. Безумовно, в такому випадку протиправність поведінки батьків буде виступати у формі бездіяльності.
Отже, батьки безпосередньо шкоди потерпілому не завдають, однак безпосередньо в зобов'язальні відносини з ним з приводу заподіяння шкоди не вступають. їх обов'язок відшкодувати шкоду виникає не тому, що вони її заподіяли, а тому що не виконали свого обов'язку з виховання дітей та нагляду за ними, що сприяло скоєнню малолітнім правопорушення. Тобто протиправність поведінки дітей виражається у завданні шкоди, а протиправність поведінки батьків — у невиконанні обов'язку з виховання дітей та здійснення за ними нагляду.
Бездіяльність батьків у вихованні та здійсненні нагляду за дітьми сама по собі майнової шкоди завдати не може. Вона причинно пов'язана зі шкодою тільки через дії дітей. Цей зв'язок полягає в тому, що невиконання чи неналежне виконання батьками обов'язків з виховання призводить до негідної поведінки дитини, яка у свою чергу і викликає шкоду. Таким чином, хоча шкода виникає безпосередньо від дій дітей, але оскільки самі дії - результат бездіяльності батьків, то і завдана дітьми шкода є результатом бездіяльності батьків.
Щодо вини батьків, то вона є необережною. Намір у неналежному вихованні та здійсненні нагляду як форма вини в ЦК України повністю виключається. Якщо навіть припустити, що батьки умисно залишали своїх дітей без виховання і будь-якого нагляду, то і тоді неможливо було б притягти їх до відповідальності за навмисну вину, оскільки їх намір було спрямовано не на завдання шкоди.
Оскільки батьки несуть майнову відповідальність при наявності своєї вини у нездійсненні виховання чи нагляду за дитиною, вони можуть бути звільнені від відповідальності, якщо:
- не порушували обов'язку щодо виховання та нагляду за дитиною;
- відсутня їх вина за порушення цього обов'язку;
- порушення обов'язку виховання та нагляду за дітьми причинно не пов'язане з поведінкою дітей, внаслідок якої настала шкода.
Такі випадки можуть мати місце, наприклад, у разі перебування одного з батьків на тривалому лікуванні, в місцях позбавлення волі, тобто коли між ним і малолітнім було припинено фактичний зв'язок. Проте наявність таких об'єктивних обставин повинна бути підтверджена документально.
У свою чергу, відповідальні особи не можуть звільнятися від відповідальності, посилаючись на такі обставини, як відсутність у момент завдання дитиною шкоди, тривале окреме проживання подружжя, розірваний шлюб тощо.
Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом відповідного закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини.
Частина 2 ст. 1178 ЦК України містить перелік закладів, які зобов'язані здійснювати нагляд за малолітніми особами: навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, інші заклади (приватні школи, спеціальні навчальні заклади тощо). Водночас не може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану шкоду на такі дитячі заклади, як, наприклад, центр дитячої творчості, художня, музична школа, станція юних натуралістів тощо, оскільки дитина перебуває в них нетривалий час.
Так само, якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування в закладі, який виконує щодо неї функції опікуна, до відповідальності буде притягнутий цей заклад, якщо не доведе, що шкоду було завдано не з його вини.
У деяких випадках може бути застосований принцип часткової (вольової) відповідальності за шкоду, завдану малолітньою особою.
Часткова відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою, може мати місце, коли шкода сталася під час перебування дитини під наглядом навчально-виховного закладу. У даному випадку вина батьків буде полягати у нездійсненні належного виховання дитини, а вина навчального (чи іншого закладу) - у нездійсненні належного нагляду за нею. Таке положення закріплене ч. 4 ст. 1178 ЦК України: якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язана здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та особи зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Крім того, про часткову відповідальність йдеться і у випадках, коли має місце спільне завдання шкоди малолітніми особами, які походять від різних батьків або перебувають під опікою різних осіб.
У разі завдання шкоди спільними діями декількох малолітніх осіб шкода відшкодовується їх батьками (усиновлювачами), опікунами (ч. 1 ст. 1181 ЦК України).
У даному випадку діє загальне правило ст. 540 ЦК України про дольовий характер зобов'язань із множинністю осіб: частки відповідальності зобов'язаних осіб (батьків (усиновлювачів), опікунів) є рівними, крім випадків, коли один із них не доведе, що його вина у неналежному вихованні та здійсненні нагляду є меншою від інших.
Ступінь вини самих малолітніх осіб, які завдали шкоди, на розмір відповідальності їх батьків (усиновлювачів), опікунів не впливає.
Розмір відшкодування визначається за домовленістю співборж-ників, а у разі недосягнення такої домовленості — за рішенням суду, тобто батьки або інші законні представники малолітньої особи, які є боржниками, мають право узгодити розмір часток відшкодування самостійно або ж звернутися до суду для визначення частки відшкодування кожним з них.
Якщо має місце спільне заподіяння шкоди малолітніми особами, одна з яких перебувала під наглядом виховного закладу, який фактично є опікуном дитини, то частка відшкодування, що поклада-
ється на цей заклад, визначається виключно рішенням суду (ч. 2 ст. 1181 ЦК України).
Відповідальність батьків (усиновлювачів), опікунів, інших фізичних осіб, які на законних підставах здійснюють виховання малолітньої особи, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я та інших закладів, які виконують щодо такої дитини функції опікуна - це відповідальність за власну вину. А отже, їх обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, не припиняється у разі досягнення останнім повноліття, у зв'язку з чим вони позбавлені права регресної вимоги до малолітньої особи після досягнення нею повної дієздатності.
Водночас дане правило має виняток. Так, обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладено і на безпосереднього заподіювача шкоди, тобто на малолітнього, але тільки після досягнення останнім повноліття. Покладення відповідальності на малолітнього може мати місце лише за сукупності певних обставин, закріплених законом (ч. 5 ст. 1178 ЦК України), а саме:
- якщо шкода завдана життю або здоров'ю потерпілого;
- якщо заподіювач шкоди має достатні кошти для відшкодування;
- якщо суб'єкти відповідальності є неплатоспроможними або померли.