Етапи обліку витрат виробництва

Лекція 8 Облік виробничих запасів і малоцінних та швидкозношуваних

Предметів

Мета вивчення

Після вивчення лекції 8 студент повинен знати:

– основні етапи обліку витрат виробництва;

– основні методи обліку витрат і калькулювання;

– рахунки, призначені для обліку витрат виробництва;

– податкове законодавство щодо обліку витрат виробництва.

Після вивчення лекції 8 студент повинен вміти:

– класифікувати витрати за рядом ознак;

– визначати собівартість продукції (робіт, послуг) за різними методам калькулювання.

У лекції розглядаються наступні питання:

8.1. Склад витрат виробництва

8.2. Етапи обліку витрат виробництва

8.3. Характеристика основних методів калькулювання

8.4. Відображення операцій з обліку витрат виробництва на рахунках бухгалтерського обліку

Загальну схему обліку витрат виробництва наведено на рис. 8.1.

Рис. 8.1. Загальна схема обліку витрат виробництва

Склад витрат виробництва

Характерною особливістю виробничих процесів є виникнення витрат на виробництво продукції. Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку від цієї реалізації - головна мета виробничої діяльності підприємства.

Стан виробництва характеризується ефективністю, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю робітника у виробничому процесі. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності виникає потреба постійного порівняння понесених витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно порівнювати з майбутніми витратами, що значною мірою залежать від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх і зовнішніх факторів з'являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

Механізм господарювання підприємства визначається ступенем управління витратами. Основні елементи системи управління витратами на виробництво наведено на рис. 8.2.

Рис. 8.2. Елементи системи управління витратами та їх взаємозв'язок

Вимоги управління визначають окреме вивчення методики визначення витрат виробничої діяльності та необхідність розробки для підприємств системи контролю за собівартістю продукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності групувань витрат, що застосовують в обліку.

Облік витрат - відображення на рахунках бухгалтерського обліку витрат, понесених на підприємстві протягом певного періоду, пов'язаних з процесами постачання, виробництва та реалізації в розрізах, що формують собівартість готової продукції (робіт, послуг).

Таке відображення забезпечує отримання вичерпної інформації, необхідної для управління витратами підприємства та оцінки його діяльності шляхом визначення фінансових результатів.

Облік витрат на виробництво необхідно розглядати як сукупність взаємопов'язаних, послідовних, організаційних, логічних, розрахункових операцій і процедур формування інформації про витрати. В обліковому процесі здійснюється реєстрація, групування, систематизація даних, а також калькулювання собівартості продукції.

Для контролю й аналізу за витратами поряд з їх обліком за економічними елементами застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, в розрізі яких обчислюється собівартість продукції. Класифікація витрат за калькуляційними статтями розкриває цільове призначення витрат і їх зв'язок з технологічним процесом. Це групування використовується для розрахунку суми витрат за видами виготовленої продукції та місцем виникнення витрат (цехами, відділами тощо) і залежить від багатьох факторів: методу планування витрат, технологічного процесу та продукції, що виготовляється. Встановлення переліку та складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) повинно бути регламентоване Положенням про облікову політику підприємства.

У П(С)БО 16 "Витрати" передбачено єдине для всіх підприємств групування витрат за економічними елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші витрати.

Згідно з П(С)БО 16 "Витрати" собівартість реалізованої готової продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і понаднормативних виробничих витрат. Собівартість реалізованої готової продукції визначається за методами оцінки вибуття запасів (див. лекцію 6).

За способом включення до собівартості витрати поділяють на прямі та непрямі. Прямими називаються витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів.

Непрямі витрати - це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкту витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.

Склад витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, відображено в табл. 8.1.

Таблиця 8.1. Склад собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг)

Скпад витрат у фінансовій звітності згідно з ЩС)БО 3 "Звіт про фінансові результати"	Структура видів витрат згідно з П(С)БО 16 "Витрати"	Склад витрат, які можна віднести до конкретного об'єкту витрат згідно з П(С)БО 16 "Витрати"
Прямі	Прямі матеріальні витрати	Вартість сировини, основних матеріалів, придбаних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів
Прямі витрати на оплату праці	Заробітна плата й інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг)
Інші прямі витрати	Відрахування на соціальні заходи, амортизація, втрати від браку, які складають вартість остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовуються робітниками, які допустили брак; інші прямі виробничі витрати
Непрямі	Загально-виробничі витрати: - змінні - постійні розподілені	Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, ділянками, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування апарату управління цехами, їх відрядження тощо)
Амортизація необоротних активів загально-виробничого (цехового) призначення
Витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування основних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого призначення
Витрати на опалення, освітлення, водопостачання й інші витрати, пов'язані з утриманням виробничих приміщень
Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування працівників та апарату управління виробництвом, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами, за якістю продукції (робіт, послуг))
Витрати на удосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи робітників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, покращанням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі, витрати матеріалів, комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх підприємств)
Витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища
Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складу в цехи та готової продукції на склади; недостачі та втрати від псування запасів у цехах: оплата простоїв тощо)

Класифікація витрат за іншими ознаками наведена в лекції 26. Не включаються до виробничої собівартості та списуються на витрати періоду, в якому вони були здійснені, наступні витрати:

– понаднормативні відходи;

– витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва;

– адміністративні витрати;

– витрати на збут.

Етапи обліку витрат виробництва

Сегмент діяльності підприємства, в якому виникають витрати, називають місцем виникнення витрат. До місць виникнення витрат відносяться структурні підрозділи (цехи, відділи, ділянки), які є об'єктами нормування, планування, обліку та контролю витрат виробництва з метою управління ними.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції (заготовок, деталей, вузлів, виробів) або на виконанні однорідних технологічних процесів.

Розрізняють наступні види цехів:

– основні, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії - заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До них належать цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), і цехи, які випускають напівфабрикати (наприклад, цех деталей - гвинтів, шайб, гайок тощо);

– допоміжні, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, модельний, ремонтно-механічний тощо;

– обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних і допоміжних цехів;

– побічні, які займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку. Побічне виробництво може бути організоване як самостійна галузь роботи підприємства, яка виконує частину його основної виробничої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини);

– експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів і виконання експериментальних робіт.

Виробнича структура цеху - це сукупність його ділянок, допоміжних і обслуговуючих ланок, форма їх зв'язків, характер спеціалізації та кооперування для спільного процесу виготовлення продукції.

Ділянка є первинним виробничим підрозділом промислового підприємства. Ділянки можуть входити до складу цехів або бути самостійними структурними підрозділами.

Підприємства, що мають безцехову структуру, складаються тільки із самостійних ділянок. Залежно від масштабів виробництва та характеру спеціалізації ділянка може мати різні назви: майстерня - це велика та слабо спеціалізована ділянка; відділ цеху - це велика ділянка або декілька функціонально пов'язаних ділянок (у поточному виробництві вузько спеціалізована ділянка називається лінією, в серійному - конвейєром).

Допоміжні виробництва - це сукупність цехів та інших підрозділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного виробництва, виконанням робіт для нього та наданням йому послуг.

Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Етапи обліково-обчислювальної роботи з визначення собівартості продукції

На першому етапі прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі - на збірно-розподільчих.

На другому етапі:

– змінні загальновиробничі витрати розподіляються за кожним об'єктом витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;

– постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт
витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати,
обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

На третьому етапі відбувається оцінка залишків незавершеного виробництва, яка здійснюється згідно з галузевим порядком калькулювання собівартості готової продукції, за винятком понесених внаслідок технічно неминучого браку, відшкодування зносу спеціального інструменту та витрат і освоєння виробництва нових видів продукції. Допускається оцінка незавершеного виробництва за сумою прямих виробничих витрат.

Розмір незавершеного виробництва уточнюється при проведенні інвентаризації.