Основні принципи та методи організації виробництва

Організація виробництва — це процес упорядкування, координації й оптимізації у часі і просторі окремих елементів виробничого процесу з метою виготовлення продукції з найменшими витратами як живої, так і раніше уречевленої праці. Вона розглядає загальні закономірності організації виробничих систем, форми й методи здійснення виробничих процесів, спрямованих на виготовлення конкурентоспроможної продукції при раціонально­му використанні трудових, матеріально-технічних та фінансових ресурсів.

Виробничі процеси мають раціонально узгоджуватися у часі і просторі. Для кожного підприємства властиві власні особливості. Однак господарська практика виокремлює наступні принципи раціональної організації:

- Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу (зменшення номенклатури продукції). Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови для його автоматизації, внаслідок чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції, знижується її собівартість.

- Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної системи підрозділів і машин. Порушення цього принципу призводить до виникнення «вузьких місць» або неповного завантаження окремих підрозділів.

- Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів, що є особливо важливим у виготовленні складних виробів, які компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів.

- Принцип прямоточності означає, що предмети праці в про­цесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень.

- Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжни­ми технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах - хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві (наприклад, машинобудуванні), де технологічний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо як з технологічних, так і з організаційних причин.

- Принцип ритмічності полягає в тому, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю.

- Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу, що є особливо актуальним у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці.

- Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, пов'язаних з переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією.

- Принцип гомеостатичності полягає в тому, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці.

Просторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами. Є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий.

Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування, мають місце великі перерви між операціями. Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах.

За умов одиничного виробництва непотоковий метод здійснюється переважно за допомогою таких методів:

одинично-технологічний метод, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять обробку згідно з встановленим порядком;

партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються;

предметно-груповий метод дозволяє частково уникнути недоліків двох попередніх. Його суть полягає в тім, що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічно подібні групи за критерієм схожості технологій чи схожості устаткування, на якому продукція обробляється.

Кількість устаткування у непотоковому виробництві обчислюється для кожної групи однотипного устаткування за формулою:

,

де М – кількість верстатів у технологічній групі; n – кількість найменувань предметів, які обробляються на даному устаткуванні; N_і – кількість предметів і-го найменування, які обробляються за розрахунковий період; Т_р – плановий час роботи устаткування за розрахунковий період; t_і – норма часу на обробку і-го предмета, год.; k_вн – коефіцієнт виконання норм часу.

Потокове виробництво - високоефективний метод організації виробничого процесу. Потокове виробництво має такі ознаки: за групою робочих місць закріплюється обробка або скла­дання обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів; робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу; на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія – технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками.

За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на:

Одно предметні, на яких обробляється або складається виріб одного типорозміру протягом тривалого часу.

Багатопредметні, на яких одночасно або послідовно виготовляється кілька типорозмірів виробів, схожих за конструкцією й технологією виробництва.

За ступенем безперервності поділяють на:

Безперервні,- на яких предмети праці переміщуються по операціях безперервно, тобто без міжопераційного чекання (паралельне поєднання операцій).

Перериваною, або прямоточною, вважається лінія, що не може забезпечити безперервної обробки предметів через несинхронність операцій.

За способом підтримування ритму виокремлюють:

лінії з регламентованим ритмом, колипредмети праці передаються з операції на операцію через точно фіксований час, тобто за заданим ритмом, який підтримується за допомогою спеціальних засобів (переважно конвеєра);

лінії з вільним ритмом, коли не існує чіткого розрахованого ритму.

Залежно від місця виконання операцій лінії поділяють на лінії з робочим конвеєром і зі зняттям предметів для їхньої обробки.

До основних параметрів потокових ліній можна віднести:

Такт потокової лінії(r)–інтервал часу, за який з лінії сходять готові вироби, хв.

де Тр – плановий час роботи лінії за розрахунковий період; N – обсяг виробництва продукції за той самий період.

Ритм лінії (R) – інтервал часу, за який виготовляється передавальна партія

,

де n_m – розмір передавальної партії.

Кількість робочих місць (Мр_і), яка обчислюється для кожної операції

де t_i – норма часу на обробку і-го предмету.

Швидкість руху конвеєра (V), м/хв.:

де l – відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі.