Теплинська Таїсія Петрівна

Незабаром відзначатимемо сумну річницю – 75 років тому, як в Україні лютував голод. За підрахунками істориків, в Україні від голоду померло близько 7 – 10 мільйонів чоловік. І це лише за вісім місяців. Голодомор 1032 – 1933 років забрав життя у восьми членів нашої великої родини. Розповідала мені моя бабуся.

Помер мій дідусь і шестеро його дітей, ще їхня тітка. З чим можна порівняти горе моєї бабусі? Досі не можу збагнути ,де знайшлися сили в її маленькому тільці, щоб жити далі і ростити трьох дітей, які вижили після голодовки. У другої бабусі в сім’ї за один день померло п’ятеро дітей, мати перехрестилась, а сліз не було, тому, що сама вся була пухла, голодна і хво-ра. Приходили з обшуком. Не показували будь-яких посвідчень, нічого не говорилиЄ а лише вигрібали все їстівне. Взимку масово стали помирати, ховали там, де застане смерть. Без труни, ледве прикидавши у рівчаку. Бо на той час люди вже були знесилені голодом, що не вистачало сили викопати могилу. Здебільше ховали рідних у неглибоких ямах. А навесні, коли зійшов сніг, і земля осіла, із тих могил стреміли підняті до небес руки. Хто вижив і ще якось тримався на ногах, йшли на цвинтар і присипали шаром землі ті поховання.

Орачов Іван Тихонович

Орачов Іван Тихонович народився 10 квітня 1921 року в с. Новобіла у сім’ї селян:

Орачової Наталії Семенівни та Орачова Тихона Сергійовича.

Дитинство пройшло у лихолітті голодомору. Тяжко жилося, але вижили. Та біда не ходить одна. У 1937 році батько Іван Тихонович був репресований і висланий на Далекий Схід. Додому він не повернувся – там і помер. Залишився Іван Тихонович жити з матір’ю, бабусею та меншим братом Василем.

Владіміров Тимофій Савелійович.

Владіміров Тимофій Савелійович народився 10 лютого 1917 року.

Сім’я: батько – Владіміров Савелій Андрійович

Мати – Владімірова Марія Тимофіївна

Брати – Іван, Яким, Єгор

Сестра – Раїса.

У господарстві сім’ї було 5 га землі, 4 воли, корова, свині, 5 овець, гуси, кури.

У Новобілій було 10 сотень, вулиць не було, ми жили в 4 сотні. У сотні було приблизно 100 – 120 чоловік. У селі на той час жило 10000 чоловік, землі було 17000га. Працювало 4 школи, я ходив у школу на території 4 сотні (біля церкви на 2 бригаді). Колгоспів не було, садили все на своїй землі. Техніки не було, тож всі культури садили вручну. Коли з’явилися сівалки та інша техніка, її розпродували. Брали люди хто за гроші, хто в кредит. Ми взяли плуг, сівалку та інший інвентар в кредит. У цю техніку запрягали волів, так і обробляли свою землю. У 1931 році, коли з’явилися колгоспи, то всю живність і техніку здавали в колгосп. З цієї причини свої городи люди не обробляли, сіно та солому не заготовляли. Скотину в колгоспі чимось кололи і через деякий час вона дохла. Голодомор почався в 1933 році. У городах посаджено нічого не було, в погрібах було пусто. А у сусідній Новобілій в Росії було все: зерно, хліб, тварини і т.д. , бо землі були оброблені, люди тримали худобу. В ці часи було організовано групи, які називали « Актив». Вони ходили по дворах , забирали зерно, хліб, крупи, муку та все інше, що було у людей. В «Актив» вибирали передовиків з колгоспу. Сіяти та збирати врожай не вміли, землі обробляти не вміли, тому люди і помирали з голоду. Бувало,що їли листя з дерев, траву та різну зелень. Ми ходили в Росію заробляли буряки, зерно та крупи, тому наша сім’я (діти) вижила. Батько й мати померли, бо їжу залишали дітям. А взагалі виживали ті, хто вирощував вдома буряк, зерно, моркву та ін..

Бондар Павло Васильович.

Народився Бондар Павло Васильович в 1919році 12 липня в селі Новобіла. В сім’ї простого селянина. Батьки Василь і Явдоха, батько був плотником, він робив діжки, а мати була простою робочою. В сім’ї було 5 дітей, з яких вижило тільки двоє. Під час голодовки батько ходив по селах міняти одяг на продукти, щоб прогодувати дітей. Одного разу він не повернувся додому. Потім мені довелося самому ходити по селах і просити собі їсти. Пізніше познайомився з одним хлопцем, з яким вирішив поїхати до Москви. Добиралися чим могли: і пішки, і їхали. А одного разу переходили через річку і простудилися і захворіли на тиф, нас виходила одна жінка, ми лежали біля її дому в соломі, я вижив, а товариш – помер. Коли я добрався до Москви, я найнявся на роботу до одного повара, який працював у ресторані. У ресторані я жив і вчився готувати. Потім мені прийшов лист від матері, щоб я повертався додому.