Вгравхклюватися відлунням у відкриті вікна
Блязубадіяко вихаркрахкрлюватися
Перехляпавкуївплигд-жджуватися
Взумунуїзнузджуватися
Впрехстравблюватися (психоніяко-схромблено)
Сесіюритися навугодонозоридизя
Висмаркрамблюватися
Психоніяковмнузджуватися
Вмрех-плір-бльюніякуватися
Пчихкравхлюватися раптово - і
Вмайонезотрабавхкуватися (чолом об стіл втрабавхклюватися у післяпчихо-пересердятках...)
Перепчихо-вніздоніз’яклюватися
Ломбатися пчехно пхрендноспроможно
Вгравхклюватися відлунням у відкриті вікна
На протягах перепчихосиндромблюватися
Припчихо-саплоніяклюватися (хусточкою, скрученою в ріжок, в недопчихлому носі розпоколуплюватися і кози нігтем з носа вийматися, потім розглядатися і роздивлятися через лупу під мікроскопом, шо ж воно таке, сука, лізе і лізе зсередини... може, його до чогось присобачити? може ним щось змастити чи приклеїти?)
Перепчихосиндромблюватися (комусь над вухом вграхклюватися, щоб він аж підскочив з перестраху), макакароносомбритися, сомбрлесхліщкʼякуватися (здушувати собі носа, щоб луна від трипчихів не летіла надто голосно)
Тщедушно вргавхклюватися (а це навпаки: вирехклюватися від душі, навіть не пробуючи щось спинити і перепрошувати, аж сплавзно схліскнюватися від вирехнутого щастя) і майонезнолимонитися навсібіч (розплаканими, але щасливими очима роздивлятися, все ж ніби перепрошувано, як хто зреагував на твій трипчих... а похорон-відлуння йде його аж ген від огорожі стадіону...)
Викрехкрехкрлюватися-виверстерплюватися (а це більш солідно випчихнутися і вишмаркатися з крехом і витерти писок картатою хустинкою і піти, після секундного післяпчихового стояння і складання і запихання її в кишеню, з посоловілими очима викрехкнуто-задоволеним собою)
Вмл”юїхуанно висмарклюватися(побожно висмарклюватися в іспаномовному храмі)
Розпечоно-харонитися(вишмарклюватися з матюком, як той Харон, якому страшно допекли вже грішники дебільні-заторможені з мідяками в писках, котрі лізуть і лізуть,як хробаки у його човен і спросоння-заціплено навіть забувають ті мідяки випльовувати йому в баньочку, так що доводиться їх лупити по писках і виколупувати з писків пальцями, а вони ще й кусаються, зарази скупердозисті... “Кондукторку би треба взяти” – і нема кого – самі курви кістляві кругом тінями лазять, шкелетами калатають пришибленими... Хоч бери та у Зевса якусь блядь проси-позичай, трохи активнішу-розпластанішу-розпашілішу-розпоясанішу... А коли ж до нього підеш, як тут трупи лізуть і лізуть...)
З макароносондренням випльохкруватися (“Сугубо лічноє дєло” – десь собі в кабінеті з панорамним вікном, або сидячи в ще не наповненій ванні у великому залі з відлунням, - так голосно і смачно рехкнути-пчхнути, мало не всратися, і нікого-нічого не боятися і не мстидатися.)
Сунумо-крех-кльюїрновитотожнюватися-виварнякуватися-виздростлюватися (навіть не помічаючи власного пчиху, думати в той час, хто ж тебе причислив-притотожнив-приварнякав до вищої “варни” совєршенних мудрагелів-волхвів, любвеобільних і блискітно-лагідних на публіці, (але рехкних шмарклно-матюкових в себе вдома - при жінці-Драконниці-законниці, яка ніяк не хоче кинути курити, зараза...)
...блискних і верспучих – версально-трепетно-високопарних, спушено-одіозних, ґрандо-перчених: о я не пан – я “мсьйоу”, а це не жінка – “леді”, “мем”, “мермуазьйоуль”, а це в нас не з”їзд – а “сюмпозіум”, форум, “конґрессо-бієналє”, а ми - не щурі академічні – а “достопочтєнні сери і сериці”... зі своїми файликами в папочках і макіяжами в коробочках, колекціями галстучків в валізоньках та гандончиків з запахами і пупиришками в бічних кишеньочках...
Кишить наш хробот веледушний,
Щоб нам не смердилось в верхах, -
Нам ті доклади – набзді юшка –
Наш хробот вплавзиться в ставках
Розпанашілих сплизд слизьбоїбучих,
Розпашоластих тіл над хвилями грудей,
Маніжно-блискітних, манірно-шелестючих,
Їм не дієти в голові, а впертий пхей...
Їх день і ніч щоб грав би й грав, і грати
Не давав нікому, лиш сам би пер та й пер та й пер–
Щоб з мозгів злих всю вишкребти солому,
Лишити голос лиш, і серце, і цей хер
Психійно-слизгітно-психоло-хуліялий...
А хулі вам – що, шкода тих терпінь?
Нам близгодно-перлящий в небі гралос –
Стократ дорожчий золотих склепінь!..
Над хвилями грудей, цілунків, неба і природи,
У житах-пшеницях, на лугах сонце-трав
Ми скинемо зашкроблі човгободи
І розпережемо, що пан Біг-Бох послав...
Тут проситься з кафедри доповідь (теоретичні тлумачення) про два обличчя бога Януса:
синьо-зелене обличчя Бігу і червоно-оранжеве обличчя пухкого одухотвореного спокою по імені Бох-х-х.., коли він піниться хлібами (бох-ханцями хліба), напіненими кукурудзяними паличками, надутими формами пористої чеколяди, бульками пива, молодого вина чи шампаньського,.. – Бо у тих бульках-порах є спокійний Божий дух, і він, Бо в принципі, він повинен бути і в пухких надутих півпрозорих пруглих упаковках усіх свіжих товарів (функціонально це буде оправдано при продуванні їх швидкісними пневмо-руслами до адресатів-клієнтів пневмо-мережі постачання продуктів у формі бухнастих-бухластих пневмо-коконів (перед входом у пневмомережу надутих чи напінених),..А поки-що лише французи виконують умову «Бох-х-х» (щоб первинний потік Інь-нь був «обухлений», обухвоторений) - як естетичну норму для всіх висхідних Ж1-потоків. Навіть нагазована спонтанно кавітацією на лопастях помп-моторів вода з кранів – теж має сесь Біг-Бох-дух. Жінки, правда, його бояться - щоб не пучило - бо вони і так “інь”- від природи «обухотворені особи», і відкривають пляшки, вивітрюють газ з газбульки прямо в повітря - туди, звідки він прийшов, а потім вже пʼють свою люру...
Але чоловікам - початково скрученим, стиснутим, спресованим, сконцентрованим “янь-ським” музичним-ритмічним створінням) цей інь-ський дух був би навіть дуже корисний і поживний.
Бог-Біг – друге обличчя бога Януса - це кінетична енергія цілеспрямованого руху, яка накопичує потенціал, запомповує буховний заряд в душу, як генератор запомповує електричний заряд в акумулятори.
А Бог-Дух – це вже мікроструктурно перероблена, якісно видозмінена потенційна енергія цього накопиченого бігу, вона дуже необхідна для роботи, і її треба навчитися накопичувати простим смертним, щоб не потрапляти в залежність від алкоголю та іншого штучного бухла. – Накопичувати хоча би спанням на животі на правому боці лиця (це ніби положення нестійкої рівноваги, коли янь-ські (важкі) центри організму підняті над інь-ськими (легкими) - і організм за короткий сон добре заряджається енергією здорового буху до роботи – надувається, як пругкий м”яч, як овоч (огірок, помідор, апельсин, грейфрукт, гарбуз) під тиском (під тургором) внутрішніх соків. Воду перед таким сном теж треба пити – і її велика кількість не зашкодить ниркам, бо вони будуть вгорі, але голова добре прокачається повітрям і промиється водою і буде легко думати...
Ця порада може бути особливо корисною для дуже янь-ських організмів чоловіків, які воюють в снах. Наприклад, у японо-китайських іграх ”хей-ку”такою позою сплячого тіла ви можете навчитися перемагати і отримувати чергові “звання-титули” лідерів чемпіонату «хей-ку». А у снах горілиць ви будеие у програші: у надто розслаблених станах потенційної ями, коли не дихаєте і не можете поворухнутися, щоб витягти себе зі сну, - тоді в тих же іграх можна пройти через усі жахи і бути зарізаним десь на сходах у підвал, а ваш дух, безборонно пригнічений недиханням (у сні на спині), жриці-переможниці випустять у дві пластмасово-силіконові штучні ляльки, щоб вашою бичачою смертю оживити їх псяче ляльчане життя десь у верхніх іграшкових бутафорних світах...
Це досить складна багатоповерхова філософія, але існують методи і передумови, які дозволяють хоч раз в житті пережити щось подібне.
Фізіологічно ж все пояснюється тим, що автономна нервова система, котра керує автоматичними процесами дихання, серцебиття, перистальтики кишок, – вона працює за принципом негативного зворотнього зв”язку: перебуваючи у верхньому положенні (у сні спиною вгору), вона отримує менше кисню і відповідно працює активніше, щоб його закачувати в організм. А в сні горілиць (спиною донизу) – вона сама краще промивається кров”ю, але організм в цілому загальмовується і помалесенько здихає. Ці нюанси треба знати. Спортивний сон – сон на животі.
...Наприрклад, перепрошую, дебіли з СТБ знов страшать народ “кінцями світу”, бо не знають елементарних речей: якщо Едгар Кейсі – “сплячий пророк” - лежав на спині (спиною вниз) – значить він “зчитував” своєю ”духовною хмарою” інформацію з нижніх, янь-ських, ризикованіших полів – видно, мав задоволення від того, щоб пужати народ своїми видіннями. А якби він попробував у той самий “транс” входити, лежачи на животі (спиною вгору) – у нього були би зовсім інші – “райські” видіння.
“Пророки” переважно б”ють на психіку різними страхами, а в придушеній тютюном атмосфері - жахи “пророцтв” приймаються незворотньо і бездумно, як хомут на шию старої кобили. Придушені ним (сигаретноим смородом) люди - як сонні кури в тхором засмердженому тхором курнику - зовсім не опираються “рокованим” долям і навіть не збираються обурюватися і вишукувати якісь кращі варіанти прийдешньої реальності...
Отож, шановні творці страшних історій, щуриха-пиздобриїха розвальцьована вам в писок...
Це така сушка – такі “суші” щурячі: як вже не будете мати що жерти у ваших застрашених підземних норах – тоді вам ще щурячі “відбивні-каклєтки” підуть на поживу. Ну і там технологія, подібна до розвальцовування “геркулєса” (плющеної вівсянки), з парою і тиском над роз”їдженими кісточками – тоді прижарені щурячі хрусти виходять такі дуже офіґєнно смачнющі!
Ну і перед тим їх, звичайно, побрити треба – а це найдорожчий етап технологічного процесу, бо брити їх треба ще живими, щоб шерсть сторчма стояла дибом від щурячого страху...
Гваделопуїдющая офігєнно смачнющая пиздобриїха Ельза зо своїм смаркно-хльопотним океанчиком...
...Смикуліяло вихаркрахклюватися
і охуліяло витрабавхклюватися (це вже низом – коли проносить від півлітри пересолодженої несправжньої розчинної кави... нахублобаблоїженої на пустий шлунок після безсонної ночі з нашмарками і пиздотами в голові...)
Блязубодіяко поздосрако розпрлиг-прлинг-джглюватися
Брлязубодіяко розпорхпнявгбельним окіянчиком, хронічно простудженим...
Брлязубодіяко сухомліють сраколізуть скмазми вертепні,
Брляндочками брлимбалками, сиреногавкалками,
пфердно-стерпними пітардострілами підарасо-невсипущими і знов гавкалками сиреноквакальними фльюїр-буль-буль-чмавх-кравх-трап-трляп-дмух-брух-стриньмгливими дупозарізами душовгризами забавляючись серед ночі глупої...
Блязубодіяко вискрискримбрдлюватися, викрахкрамбрлюватися-виваркрахкуватися...
16:23, день св. Валентина 14 лютого 2006 року.
(Я нічого не маю проти океанчика Ельзи, просто мені тоді його старий - ректор Університету - щось згавнив і знехтував, і спрямував мої «ряди Ремета» на рецензію до прокуреного дебіла, і тою рецензією можна було сраку підтерти).