Принципи реалізації віртуальних організацій
Мертенс визначає вілртуальну організацію як форму кооперації незалежних підприємств, інституцій та осіб, кі на основі спільного ведення справ виготовляють продукт. Кооперовані партнери беруть участь в спільній роботі перш за все своєю ключовою компетенцією. Вони виступають проти третьої сторони як одне підприємство. При цьому у віртуальному підприємстві відмовляються від інституалізації центральних управлінських функій орг-ї, управління та роз-ку підприємства. Потреба в необхідній оординації і узгодженні задовольняєься інвформаційними і комунікаційними системами. мертенс вихдить з того, що віртуальна організація обєднана однією місією, одним завданням і припиняє своє існування після виконання цієї місії\завдання.
Давідов і Малоун визначають віртуальне підприємство виключно необхідні для успіху фактори. Ними є довіра між кооперованими організаційними одиницями, застосування інформаційної техніки для оформлення організації і для взаємодії з клієнтами, а також використання інформації для отримання конкурентних переваг. інші автори розглядають віртуальні організації перш за все, як організаційну форму, що виникла завдяки інформаційним технологіям.
Важливим аспектом в опису віртуальної організації є її зовнішній образ зі сторони клієнта. Виходячи з поняття «віртуальний», віртуальні підприємства презентують себе як реальні, проте без традиційних зовнішніх ознак: споруди, приміщення, статичні оргструктури, довготривалість. Віртуальне підприємство виступає повноцінним партнервом на ринку, наймає персонал, в деяких випадках в різних регіонах, має однозначні інтерфейси для клієнтів і постачальників, проводить юидично повноцінні трансакції та існує при цьому в обставинах «тільки в мережі».
Вебер і Волш визначають віруальне підприємство як тимчасову мережу незалежних фірм, обєднаних через інформаційну технологію. Метою віртуального підприємства є поділ витрат, взаємодоповнення здібностей і спільний вихід на ринки. Кожен учасник приносить свою ключову компетенцію. всі присутні в сучаснй літературі визначення віртуального підприємства можна представити такими тезами:
– одночасна поява перед клієнтом, навіть коли йдеться про велику кількість фірм-учасників;
– гнучка комбінація ресурсів, що дозволяє успішно зорієнтуватись на замовлення клієнта;
– центральна роль інформаційної та комунікаційної технології, без якого побудова функціонально здатного п-ва є неможливою.
Хофман виділяє такі чотири форми прояву віртуальної організації: на першому етапі будуються віртуальні робочі місця, які можна визначити як просторово віддалені, які можуть займати власні або позаштатні співробітники. Ця форма прояву існує вже понад 25 років під поняттям телероботи. Співробітники знаходяться повністю або частково вдома, або в центрах телероботи. Робочі місця є віртуальними, оскільки за допомогою відповідних засобів телекомунікації їх можна представити як внутрівиробничі події. Співробітники можуть обєднуватись в робочі групи на основі обміну даними та документами, не будучи, фактично, в одному місці. Тут йдеться виключно про просторове розміщення робочих місць без зміни змісту роботи.
На другому етапі будуються віртуальні команди. Команди учасників з багатьох підприємств утворюються на час тривалості проекту. Вони рпацюють над спільною метою проекту. Учасники команди є колегами, тому одержувач кінцевої продукції не повинен бути поінформованим про поділ роботи і відповідальності всередині команди. Великі концрни, які розкидані по багатьох місцях, використовують цю можливість, щоб зібрати розпорошених спеціалістів. ціллю віртуальних команд, попри подолання географічних відстаней, є також швидше комбінування ресурсів, щоб паралелізувати часткові процеси.
На третьому етапі будуються віртуальні організаційні одиниці. Великі компанії, застосовуючи телекооперацію в розрізнених виробничих структурах отримали таку ж продуктивність, що й в централізованих службах\відділах, але без залучення надлишкового персоналу. Наприклад, для таких децентралізованих виробництв і філій може бути створений віртуальний відділ кадрів. Центральні послуги можна виробляти без привязки до конкретного місця.
На останньому 4 етапі будується повноцінне віртуальне підприємство, як наступна форма віртуальної організації. Різні підприємства чи персони знаходять один одного, щоб заснувати окреме підприємство з власним імям і власними юридичними ознаками, але, звичайно, без відповідної над організаційної структури. Місце і час як обмеження підприємства стають неможливими. Метою віртуального підприємства є досягнення кращого представлення перед клієнтом на місці, ніж це можуть зробити окремі учасники.
Як ступінь віртуалізації можна визначити наступне:
· ступінь глобалізації, тобто представлення на світових ринках збуту;
· чутливість часу, тобто взяття до уваги скорочення тривалості процесно орієнтованих елементів;
· чутливість витрат, чим, власне і зумовлене утворення віртуальних організацій;
· гнучкість, як критерій формоутворення;
· якість організації процесів та виробництва продукту, а також інтенсивність інновацій.
Розрізняють інтра- та інтероорганізаційні форми і протиставляють їх ступеням прояву віртуалізації. З іншої точки зору, віртуальність може бути визначена як ступінь визначеності інших факторів виробництва. такими факторами виробництва на окремому підприємстві як виробництво, маркетинг, дослідження і розвиток може керувети окремий брокер, він також охоплює і постачальників, що повязані з підприємством довгостроковими договорами. Навіть якщо відмовитись від замкнутого циклу виробництва в «одному будинку» і турбуватись тільки про поставку складових частин для кінцевої подукції, то й тоді, на думку Сноу можна говорити про стабільну мережеву інституцію, оскільки тут мають місце довгострокові договори поставки.
Динаиічна мережа, як третій ступінь віртуальної форми організації, утвориться тоді, коли фірма позбавиться довгострокових компонентів співпраці і буде використовувати послуги в сфері маркетинг\збут, виготовлення, дослідження і розвиток. ці послуги можна було б отримати за допомогою брокера, подвбно до біржової чи ринкової моделі, і представити тим самим, варіант короткострокової і динамічної мережі. Причинами побудови віртуальної організації можна вважати складність продукції і послуг, а також бажання швидше реагувати на зміну навколишнього середовища. При цьомк особливе посилання буде на швидку зміну структури ринку. Беручи до уваги останній аспект, віртуальні організації є міжкорпоративною формою безперервного пристосування.