Оцінка рівня організаційної побудови цеху, дільниці

Рівень організації виробництва визначається його типом. Основною па­раметричною характеристикою типу виробництва є коефіцієнт закріплення операцій (К_з.о), який показує середню кількість тех­нологічних операцій, що виконуються на одному робочому місці дільниці (цеху) протягом місяця.

Так, високий рівень спеціалізації робочих місць у масовому виробництві характеризує високий рівень організації виробництва.

Для діагностики організаційного рівня виробництва проводить дослідження екстенсивної (розгорнутої в просторі) та інтенсивної (у часі) виробничої структури. Організація як процес являє собою єдність екстенсивної та інтенсивної структур, поза цієї єдності вона не існує. Визначальною (первинною) структурою, що зумовлює орга­нізацію, виходячи з генетичного принципу, є екстенсивна структура.

Для опису екстенсивної структури застосовують просторову декомпозицію мережі зв'язків елементів системи. Мережа стійких зв'язків між елементами системи відображає її внутрішню струк­туру (морфологію), а зв'язки з навколишнім середовищем – зов­нішню структуру. Внутрішня структура системи об'єднує технологічну, виробничу та організаційну структури.

Взаємодія елементів технологічної структури має силовий (енергетичний) характер. Виробнича структура характеризує мере­жу потоків предметів праці або продукції. Організаційна - мережу переважно інформаційних потоків.

Найістотнішими ознаками виробничої структури системи є її склад, форма, спеціалізація та структура (склад і рівень) кооперо­ваних зв'язків.

Ефективними вважаються цільові форми спеціалізації підроз­ділів – предметна та подетальна. При переході від технологічної спеціалізації до предметної та подетальної рівень організації ви­робництва підвищується. Структуру коопераційних зв'язків ха­рактеризує мережа зв'язків, моделлю якої є графік. Його верши­ни відображають елементи системи, а дуги – їх зв'язки.

Рівень зв'язків у кооперації є критерієм прогресивності і раціо­нальної організації побудови ВС. При низькому рівні зв'язків за­безпечується максимум пропускної спроможності ВС за обсягом виробництва.

До основних характерних зв'язків належать: фізичне напов­нення, направленість, тривалість, напруженість (потужність) та роль у системі.

За фізичним наповненням зв'язки можна поділити на предме­тні (речові), інформаційні та змішані.

За направленістю зв'язки поділяються на прямі, зворотні контр-зв'язки та нейтральні (фіктивні).

Напруженість зв'язків характеризує кількість деталей (складальних одиниць) та виробів, які перебувають у русі між підрозділами та їх елементами.

Цілісність виробничої системи забезпечується тоді, коли по тужність існуючих зв'язків між її елементами більша, ніж напруженість їх зв'язків з навколишнім середовищам. Напруженість предметних зв'язків оцінюється за інтенсивністю потоку деталей, операцій, складальних одиниць або виробів.

Роль зв'язку у ВС визначається характером його впливу на перебіг виробничого процесу. Формування істотних зв'язків елементів, упорядкування розподілу їх у просторі і часі характе­ризує виникнення організованості у виробничій системі.

Відображення зв'язків у структурі здійснюється методом гра­фічного моделювання виробничих потоків на основі теорії гра­фів, що розглядає різні форми взаємозв'язків між окремими про­сторовими елементами. На рис. 1.2. зображено граф зв'язків (виробничих потоків), що характеризує рух деталей, складальних одиниць і виробів між підрозділами цеху. Стрілками показані напрямки руху виробничих потоків між ними. Напруженість потоків відображена абсолютною величи­ною (цифрою) біля стрілки.

Рис. 1.2. Граф виробничих потоків механоскладального цеху:

1 – механічна, 2 – слюсарно-складальна, 3 – мікролампова,

4 – діагностичної апа­ратури, 5 – печатних плат.

Графік зв'язків дає уявлення про ступінь замкненості обробки продукції в межах даної виробничої системи, про рівень напруже­ності її зв'язків з іншими системами, а в цілому – про її організа­ційний рівень. Метод графічного моделювання дає можливість шляхом аналізу та синтезу забезпечити мінімізацію кількості ви­робничих потоків за рахунок перерозподілу їх напруженості.

Мінімізація досягається на основі таких обмежень: а) виробництво має бути технологічно замкнутим на кінцевий продукт (виріб, складальні одиниці, деталі); б) дільниці за кількістю робітників мають відповідати нормам керованості; в) пропускна спроможність дільниць має бути пропорційна напруженості виробничих потоків; г) цільове (подетальне або предметне) профілювання дільниць має ґрунтуватися на всебічному обліку конструктивних та технологіч­них особливостей деталей, вузлів, виробів, що виготовляються.

При аналізі рівня спеціалізації і кооперування всю номенкла­туру продукції, що обробляється, поділяють на дві групи: власну, яка виготовляється в даному підрозділі, та коопераційну, яка об­робляється у двох або більше підрозділах однієї чи різних вироб­ничих систем.

Коопераційна продукція з точки зору технологічної і економіч­ної доцільності розподіляється на вироби з виправданою та виро­би з невиправданою кооперацією.

Невиправдана кооперація характеризується фіктивними марш­рутами, коли, наприклад, деталі повертаються з термічного в механічний цех для передачі в цех комплектації або в складаль­ний цех.

Екстенсивна складова виробничої структури характеризується коефіцієнтом питомої ваги зовнішньої кооперації за кількістю передач предметів обробки (К_ек), відносно внутрішніх зв'язків, які визначаються за формулою:

де З_зов – загальна кількість зовнішніх (вхідних і вихідних; зв'язків ВС з іншими системами;

З_вн – кількість внутрішніх зв'язків системи;

N_ду – кількість вихідних прямих зв'язків ВС (число деталей, що входять в дану ВС);

(З_j - 1) – кількість прямих і зворотних зв'язків по деталі в да­ній системі (необхідна кількість верстатів для обробки деталі в даній ВС з урахуванням неодноразових повернень її на один і той самий j-й верстат без одиниці);

d – номенклатура деталей, що підлягає обробці в даній ВС.

Відомо, що рівень організованості системи буде вищий, коли кількість різноманітних елементів усередині підрозділу і зовнішніх зв'язків між підрозділами буде обмежена. Обмеження кількості різноманітних елементів виробничої системи досягається підбором та закріпленням за нею номенклатури деталей з високим ступенем подібності за конструктивно-технологічними ознаками. Наприклад, для приладобудування достатнім уважається ступінь відповідності не менше 0,85. Таке значення робить можливим створення групової поточної лінії.

Обмеження зовнішніх зв'язків зумовлюється метою ВС і має відповідати критерію ефективності цеху, дільниці.

Оцінка інтенсивної (К_ін) складової виробничої структури здій­снюється за допомогою коефіцієнта частки зовнішньої кооперації за трудомісткістю, який розраховується за формулою:

де Т_дк – сумарна трудомісткість обробки деталей за межами да­ної ВС (по кооперації), нормо-год.;

Т_дс – сумарна трудомісткість обробки деталей у межах даної ВС, нормо-год.

Коефіцієнт К_ін як норматив має встановлюватися для кожної ВС розрахунковим шляхом. Він характеризує ступінь замкненос­ті обробки предметів, що закріплені за даною ВС, а також трива­лість зв'язку і роль у системі, вплив на тривалість виробничого циклу, швидкість проходження деталей у процесі виробництва, і відповідно, на оборотність оборотних коштів.

Таким чином, доведення коефіцієнта закріплення операцій (К_з.о) і коефіцієнтів зовнішньої кооперації (за кількістю передач предметів праці (К_е) та за трудомісткістю (К_ін)) до раціонального рівня сприяє підвищенню організаційного рівня ВС.

За даними досліджень, доведення величини значення К_з.о майже до одиниці забезпечує: підвищення спеціалізації робочих місць за рахунок скорочення номенклатури деталей, що оброб­ляються (у 3 - 5 разів), міждільничної кооперації (10 разів), зменшення втрат часу на переналагодження (у 1,5 - 2 рази); скорочення міжопераційних перерв (на 30 -40%); розширення можливостей упровадження групових і поточних методів обро­бки, комплексної механізації та автоматизації виробництва; під­вищення відповідальності колективів дільниць за кінцевий ре­зультат роботи цеху, створення умов для суміщення професій, багатоверстатного обслуговування, колективних форм організа­ції праці.

Крім того, зниження значень коефіцієнтів К_з.о, К_е, К_ін скорочує тривалість виробничого циклу, величину незавершеного вироб­ництва за рахунок упорядкування руху предметів праці, зменшуються міжопераційні пролежування, які в одиничному вироб­ництві становлять 66 - 80%.