РќРѕРІРёР№ етап Сѓ розвитку культури РљРёС—РІСЃСЊРєРѕС— РСѓСЃС– (X-XI СЃС‚.).

Архітектура

1) до прийняття християнства кам'яні будівлі у східнослов’янських землях майже не зводилися. Лише кам'яні святилища Прикарпаття, які зводилися аж до кінця XII ст.;

2) дерев'яні перші церкви Києва часів Володимира Великого; всі сільські храми.

Р· РҐ СЃС‚. Сѓ РљРёС—РІСЃСЊРєС–Р№ РСѓСЃС– – новий етап Сѓ розвитку монументального кам'СЏРЅРѕРіРѕ зодчества:

В1) Десятинна церква,

В2) Софійський СЃРѕР±РѕСЂ.

Внутрішній простір оздоблювали мармуровими колонами, капітелями, монументальними мозаїчним панно та фресками, для акустики – голосники (порожнина в товщі стін, в яку закладали глечики);

В3) Сѓ період князювання Ярослава РњСѓРґСЂРѕРіРѕ Р· 1037 СЂ. розпочинається будівництво "града великого" – Софіївський СЃРѕР±РѕСЂ, Золоті ворота, Георгіївський та Ірининський монастирі.

Із 70х ХІ ст. розпочинається наступний стильовий етап зодчества – відмова від грандіозних форм:

1) храми – менші за розміром, строкаті в оздобленні; шести- або чотиристовповий кубічний храм, увінчаний однією банею;

2) три-, п'ятикупольна храмова будівля (Спасо-Преображенський (1036), Борисоглібський собори в Чернігові; Кирилівська (1146) і Василівська (1183) церкви в Києві; Успенська церква Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві (1118).

Пам'яток архітектури періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато (Миколаївська хрестовокупольна церква – Львів; П'ятницька церква, костел Хрестителя, Святоіванівський собор у Хелмі, Спаський монастир поблизу Самбора).

Р— кінця ХІІ СЃС‚. посилюються народні традиції РІ архітектурному будівництві. Розвивається будівельна техніка. РљРЅСЏР·С–РІСЃСЊРєС– резиденції витісняються РЅР° околиці, РІ центрі – зводяться ратуші Р№ церкви. Храми – РЅРµ лише культове місце, Р° Р№ окраса міста. Розбудовуються столиці удільних князівств (Чернігів, РќРѕРІРіРѕСЂРѕРґ-Сіверський, Путивль, РљСѓСЂСЃСЊРє, Рильськ та С–РЅ.).

Монументальне мистецтво Р·'являється РІ РљРёС—РІСЃСЊРєС–Р№ РСѓСЃС– Р· проникненням християнства:

1) у ІХ-Х ст. розвиваються інтенсивно фресковий і мозаїчний живопис (церковний і світський характер) образ Богоматері Оранти (Благаючої) – з молитовно піднятими на рівень голови руками.

Софійська Богоматір Оранта в Києві (1037р.) – найвище досягнення монументального візантійського мистецтва. Софія – Божа Премудрість і Богоматір Оранта – символ нерушимої стіни, захисту держави.

2) орнаменти в художньому оформленні храмів (плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу; орнамент рослинного характеру);

3) ікони – спочатку завозили з Візантії (ікону Володимирської Божої матері було подаровано з Візантії кн. Володимиру Мономаху на початку ХІІ ст. У 1155р. вивезено з Вишгорода до Володимира-на-Клязьмі кн. Андрієм Боголюбським);

4) з ІІ половини ХІ ст. при давньоруських монастирях починають працювати власні іконописні майстерні.

Найвизначнішими іконописцями того часу були Григорій та Алімпій (межа ХІ і ХІІ ст. при Києво-Печерській лаврі).

ВВВВВВВ Найдавніші С–РєРѕРЅРё Галичини ХІІІ СЃС‚.:

Ікона богоматері Одигітрії кінця ХІІІ - ХІV ст. з Покровської церкви м. Луцька (нині в Києві);

Ікони – "Юрій Змієборець" XIV ст. зі Станилі поблизу Дрогобича, “Архангел Михаїл в діяннях” (с. Сторонка).

Набуває поширення оздоблення рукописів мініатюрами, заставками, орнаментами.

Книжкова мініатюра – в оформленні "Остромирового євангелія", "Ізборника" (1073, 1078).

5) оволодіння технікою вироблення скла, майолікової кераміки (смальта, браслети, намисто, персні, кубки, чари).