Сучасні інтенсивні системи землеробства

У результаті тривалої науково-дослідної роботи для кожної природно-економічної зони нині розроблені наукові основи ве­дення сільського господарства, складовою частиною яких є інтен­сивні системи землеробства.

Сучасні системи землеробства — основа інтенсифікації сіль­ського господарства — процесу різкого збільшення виробницт­ва зерна, технічних, кормових та овочевих культур на основі роз­ширеного відтворення родючості ґрунту. Цей процес відбувається як шляхом додаткового вкладення коштів, так і на основі приско­рення науково-технічного прогресу.

Різноманітність систем землеробства в Україні зумовлена зональними, природно-економічними особливостями. До них можна віднести такі:

1) плодозмінну з проведенням меліоративних заходів для окультурення ґрунтів (Полісся України);

2) зернопросапну з проведенням заходів для захисту ґрунтів від водної ерозії (лісостепові райони України);

3) зернопаропросапну з проведення заходів для захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії (південні степові посушливі райони України);

4) просапну з вирощуванням переважно просапних культур (понад 50%). Цю систему впроваджують у господарствах, що спеціалізуються на вирощуванні технічних, кормових та овочевих культур, а також в овочево-картоплярських приміських господар­ствах. У полях сівозмін цієї системи вносять багато органічних і мінеральних добрив, впроваджують інтенсивний обробіток ґрун­ту, зрошення та осушення;

5) зернопарову з проведенням заходів по захисту ґрунтів від вітрової ерозії (посушливі райони півдня України).

Сучасні інтенсивні системи землеробства характеризуються високим технічним оснащенням виробництва, використанням більш ефективних способів обробітку ґрунту, внесенням органіч­них і мінеральних добрив з розрахунку на запланований урожай і розширене відтворення родючості ґрунту, інтенсивними ґрун­тозахисними технологіями вирощування сільськогосподарських культур, меліоративними, а також прогресивними організаційно-господарськими заходами.

Проведення значних організаційно-господарських, агротехн­ічних, меліоративних заходів сприяє переходу до вищих форм систем землеробства відповідно до сучасного рівня розвитку продуктивних сил, науки і техніки.

При високому рівні інтенсифікації сучасних систем землероб­ства дуже важливу роль відіграють енергозберігаючі та ґрунто­захисні заходи для запобігання та усунення наслідків ерозії ґрунту.

Проте, як свідчить досвід, запровадження зазначених вище інтенсивних систем землеробства не завжди забезпечує достатню їх ґрунтозахисну спрямованість. Не зважаючи на відносно високу продуктивність інтенсивних систем, запровадження їх у зонах активної дії водної і вітрової ерозії не забезпечує надійно­го захисту ґрунту від водної ерозії та дефляції.

Інтенсивний пошук більш ефективної в екологічному відно­шенні ґрунтозахисної системи землеробства дало змогу запоб­ігти розвитку дефляційних процесів і забезпечити стійкий розви­ток зернового господарства. Важливою складовою ланкою цієї системи землеробства є плоскорізний обробіток ґрунту, при яко­му стерню не загортають у глибокі шари, а залишають на по­верхні ґрунту як мульчу.

Багато дослідників (А. А. Каштанов, Ф. Т. Моргун, М. К. Шикула, О. Г. Тарарико та ін.) зазначають, що в умовах поширеної вод­ної ерозії й інтенсивного обробітку ґрунту вирішити проблему підвищення продуктивності землеробства і повторного контро­лю над ерозією ґрунтів можна тільки на основі запровадження сучасних інтенсивних систем землеробства з контурно-меліора­тивною протиерозійною організацією території. Основна суть такої організації полягає в тому, що весь земельний фонд госпо­дарства залежно від крутизни схилів та еродованості ґрунтового покриву поділяють на три технологічні групи за типом їх вироб­ничого використання:

— рівнинна частина землекористування і схили крутизною до 3°. Сюди відносять усі землі, технологічно придатні для ви­рощування просапних культур, в тому числі і цукрових бу­ряків. На цих землях застосовують інтенсивні зернопро-сапні і зернопаропросапні сівозміни;

— схили крутизною від 3 до 7°. Тут розміщують інтенсивні зерно-трав'яні сівозміни без просапних культур, які в цих умо­вах забезпечують не тільки високу продуктивність, а й на­дійний захист ґрунтів від ерозії;

— сильноеродовані схили крутизною понад 7° використовують під тривале залуження високопродуктивними бобово-злако­вими травосумішками з польовим періодом через 5-6 років.

Отже, на рівнинній частині землекористування концентрують­ся посіви озимої пшениці та інших зернових культур, усіх про­сапних, які вирощують за інтенсивними технологіями з обов'яз­ковим розміщенням технологічної колії упоперек схилу.

До другої технологічної групи належать культури лише суціль­ного способу сівби та багаторічні трави, які найменше знижують урожай на змитих ґрунтах, одночасно захищають ґрунт від ерозії. Зернові культури тут вирощують за традиційними технологіями.

У третій технологічній групі виконання навіть найпростіших технологічних операцій пов'язане з певними труднощами, тому схили відводять під постійне залуження культурами з коротким польовим періодом.

Крутосхили понад 20° після терасування використовують під на­садження плодових і лікарських деревоподібних культур. Яри, що не підлягають виположуванню, та балки відводять під лісонасадження.

Елементи контурно-меліоративної організації території (межі полів, робочі ділянки, лісосмуги, земляні вали, дороги тощо) тре­ба проектувати, виходячи з контурності, тобто максимально на­ближати до горизонталей місцевості. Одночасно вони є межами польових і ґрунтозахисних сівозмін.