Структура собівартості продукції. Загальні положення.

Енергозбереження в усіх галузях діяльності людини має чи не найголов­ні­ший аспект своєї реалізації – фінансово-економічну вигоду підприємства, яке вирі­ш­и­­­­ло його реалізувати. Як вам відомо, економічна вигода підприємства (його вла­с­ника – держави або приватної особи) полягає у одержанні фі­нан­со­во­го при­бутку від реалізації виробленої і відпущеної продукції.

Саме заводській собівартості, тобто вартості виробленої продукції для під­при­­ємства-виробника в значній мірі залежить, будуть, чи не будуть, впро­вад­жені енергозберігаючі технічні рішення, оскільки енергетична складо­ва собі- вар­тості продукції займає чільне місце у повній її собівартості.

Повна собівартість продукції промислового підприємства визначається за уні­вер­сальною формулою:

С_прод^Σ = С_прод^Е + С_прод^експл + С_прод^рент (3.1)

де:

С_прод^Е – енергетична складова собівартості виробленої продукції, грн/од.прод;

С_прод^експл – експлуатаційна складова собівартості продукції, грн/од.прод;

С_прод^рент – складова рентабельності виробництва, грн/од.прод.

Визначальним фактором одержання прибутку підприємством є спів­від­но­шен­ня заводської со­­бівартості продукції – С_прод^Σ, грн/од. прод. і її ринкової ціни – С_прод^ринк, грн/од. прод, за якою підприємство має змогу реалізувати свою продукцію, покривши свої екс­п­луатаційні витрати та одержавши певний при­буток.

Для фінансового успіху виробництва заводська собівартість про­дукції має бу­­ти меншою за її ринкову вартість (у разі відсутності соціально-полі­тич­них ас­пе­ктів у співіснуванні виробників продукції, покупців продукції та орга­нів вла­ди) оскіль­ки ринкова вартість містить в собі “ринкові” додатки до заводської собівар­тості, а са­ме:

- податок на додану вартість;

- витрати посередників на транспортні послуги та зберігання;

- посередницькі витрати;

- інші обґрунтовані або не обґрунтовані додатки. (див. навчальну дисципліну “Економіка енергетики”).

Зрозуміло, що тільки менша за ринкову ціну собівартість продукції, тобто, умова: С_прод^Σ < С_прод^ринк, гарантує власнику підприємства фінансовий прибуток. У випадку зворотної ситуації, за якої С_прод^Σ > С_прод^ринк, підприємство буде нести фінансові збитки від своєї діяльності.

Продукція промислових підприємств є багатоплановою. Продукцією може бу­ти і технологічна продукція – продукти, вироби, пристрої, матеріали і енер­ге­тична продукція – паливо, теплова енергія, електрична енергія, штучний холод.

Вироблення кожного виду промислової продукції потребує затрат паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) і тому в структурі заводської собівартості продук­ції є її енергетична складова – С_прод^Е.

Підприємство витрачає коштів не тільки на закупівлю ПЕР, а і на цілу систему експлуатаційних потреб, а саме: на закупівлю сировини, на виплату заробітної плати та виплат державі нарахувань на зарплату опера­тив­ного та управлінсько-адміністративного персоналу, на закупівлю запасних час­тини та витратних мате­ріалів, на поточний та капітальний ремонт облад­нання, на виконання наукових досліджень, на виконання робіт з енергозбере­ження, на ви­п­лату державі аморти­заційних відрахувань, на оплату кредитів, тощо.

Крім вищевказаних витрат коштів до структури собівартості має входити і ск­ла­­дова прибутковості (рентабельності) підприємства – С_прод^рент. Справа у то­му, що кожне підприємство має одержати фінансовий прибуток, а не тільки ком­пенсувати свої витрати. Цей прибуток і формується дозволеним державою рівнем прибутковості (рентабельності) підприємства. Як правило, величина дозволеної державою рен­табельності на має перевищувати 20 % від виробничої собі­вартості, що компен­сує витрати коштів. Зрозуміло, що реальне життя не є зразком законослух­няності і порядку, тому на окремих підприємствах може мати місце (для одер­жання фінансової вигоди) завищення нормативного рівня рентабельності.

Складові собівартості на експлуатацію і на рентабельність є значними і мо­жуть стано­вити до 80 % від загальної собівартості і тому їх визначення є відпо­ві­дальною справою фінансово-економічних структур підприємства.

Належить долучати макси­мум зусиль для зменшення С_прод^ПЕР – паливно-енер­ге­тичної складової собі вар­тості продукції. А ці зусилля полягають у постійному удосконалення систем споживання ПЕР і зменшенні їх споживання тепло технологічними установками на всіх вироб­ництвах.

3.2. Одиниці виміру собівартості енергоресурсів

Паливно енергетична складова собівартості продукції – С_прод^Е визнача­єть­ся формулою:

С_прод^ПЕР = ΣS^τ_ПЕР / А^τ_прод (3.2)

де:

А^τ _прод – обсяг одержаної продукції за певний період часу “τ”, год, міс, рік, тонн прод./ τ. Визначається системою обліку виробленої продукції.

ΣS^τ_ПЕР – обсяг коштів, витрачених за певний період часу “τ”, год, міс, рік, на за­­ку­півлю ПЕР, грн/ τ міс. Виз­на­чається за формулою:

ΣS^τ = С^ПЕР · ∑Е^τ _ПЕР (3.3)

де:

С^ПЕР – вартість ПЕР у відповідності до вигляду використаних енергоресурсів. Визначається кон’юнктурою енергоринку.

∑Е^τ _ПЕР – загальний обсяг ПЕР, використаних підприємством за певний період часу “τ”, год, міс, рік, τ міс. Виз­на­чається за індивідуальними для кожного підприємства формулами, що враховують вид спожитого ПЕР та термін його споживання.

Оскільки для використання обсягів вироблення та споживання енер­го­ресурсів використовуються як “системні”, так і “позасистемні” одниці їх ви­міру, а саме Гкал, ГДж, кВт.год, кВт, Гкал/доб, ГДж/міс, тощо, то є важ­ли­вою інформація, щодо співвідношень між “системними” та “позасистемними” оди­ницями виміру собівартості енергоресурсів. Особливо враховуючи вартість для Замовника робіт з енергозбереження помилок у визначенні очікуваної собівартості продукції.

Співвідношення між системними” та “позасистемними” оди­ницями виміру собівартості енергоресурсів наведені нижче.

С_{грн/(кВт∙год)} = С_{грн/Гкал} / 1164

С_{грн/ГДж} = С_{грн/Гкал} / 4,19

С_{грн/ГДж} = С _{грн/(кВт∙год)} / (3,6 ∙ 10^–3)

С_{грн/(кВт∙год)} = С_{грн/ГДж} / 277,8

С_{грн/(кВт∙год)} = С_{грн/ГДж} ∙ (3,6 ∙ 10^–3)

С_{грн/Гкал} = С_{грн/(кВт∙год)} ∙ 1164

С_{грн/Гкал} = С_{грн/ГДж} ∙ 4,19

3.3. Енергетична складова собівартості вироблення паливно-енергетичних ресурсів

Паливно-енергетична складова повної собівартості паливно-енергетичних, як продукції, яку виробляють джерела енергопостачання та підприємства з вироблення палива – С_ПЕР^Е , грн/ГДж або грн/Гкал, або грн/кВт.год визна­ча­ється для всіх видів енергоресурсів за універсальною формулою:

С_Е^ПЕР = ∑S_ПЕР^τ / A_ПЕР^τ (3.4)

де:

∑S_ПЕР^τ – загальний обсяг коштів, витрачених на закупівлю ПЕР для вироблення того чи іншого виду ПЕР (теплової енергії, електричної енергії, штуч­но­го холоду, палива) за розрахунковий період роботи підприємства (го­дину, добу, де­каду, місяць, рік);

A_ПЕР^τ – обяг вироблених енергоресурсів за розрахунковий період роботи підпри­ємства (годину, добу, де­каду, місяць, рік);

Для кожного об’єкту з вироблення ПЕР ф-ла (3.3) трансформується у вигляд, що відповідає їх організаційно технічними особливостям.

Наприклад,

Для парової котельні, для якої продукцією є теплова енергія, кількість якої вимірюється, наприклад, в Гкал/місяць, витрата коштів на закупівлю ПЕР зводиться до закупівлі палива та електричної енергії, кіль­кість яких вимірю­єть­ся в тис. грн/міс, ф-ла (2.3) приймає вигляд:

(С_т/е^ПК) ^Е = (S_міс^газ + S_міс^е/е) / А_міс^т/е (3.5)

де:

(С_т/е^ПК)^Е – паливна складова собівартості відпущеної від парової котельні теп­ло­вої енергії, грн/Гкал(т);

S_міс^газ – вартість закупленого палива (природного газу) для котельні, грн/міс;

S_міс^е/е – вартість закупленої електричної енергії, грн/міс;

А_міс^т/е – кількість відпущеної за місяць теплової енергії від котельні, Гкал/міс.

Складові ф-ли (3.3) визначаються за своїми конкретними фор­мулами, на­­при­клад, числове значення S_міс^е/є , визначається за форму­лою:

S_міс^е/е = Σ(W_і ^встан · К_і ^завант) · 24 · 30 · V^е/е (3.6)

де:

W_і^встан – встановлена електрична потужність споживача електричної енергії в сис­темі електроспоживання парової котельні (електропроводів жи­виль­них насосів, димососів, вентиляторів, приладів освітлення, тощо), кВт(е);

К_і^завант– коефіцієнт середньодобового експлуатаційного завантаження спожи­ва­ча електричної енергії, од.;

24 – число годин в добі, год/доб;

30 – число діб в місяці, доб/міс;

V^е/е – закупівельна (з ПДВ) вартість електричної енергії, грн/кВт·год.

Для холодильної установки, для якої продукцією є штучний холод, кількість якого вимірюється, наприклад, в Гкал(х)/місяць (або МВт·год (х)/міс), а ви­т­рата коштів на закупівлю ПЕР зводиться до закупівлі електричної енергії для електропродів компресорів, кількість якої вимірюється в кВт·год/міс, ф-ла (2.3) приймає вигляд:

(С_шт.х ^Хо.У) ^Е = S_міс^е/е / А_міс^шт.х (3.7)

де:

(С_шт.х^ПЕР)^Хо.У – енергетична складова собівартості відпущеного від холодильної установки штучного холоду, грн/Гкал (х);

S_міс^е/є – вартість закупленої електричної енергіі, грн/міс;

А_міс^шт.х – кількість відпущеного штучного холоду, Гкал(х)/міс.