Становлення і розвиток книгодрукування
Книгодрукування було винайдено в Китаї в VII ст. н.е., однак використовувалося лише в монастирях. Спочатку китайські монахи вирізували з дерева рельєфні тексти та ікони в їх дзеркальному відображенні, потім змащували їх фарбою і відтискали на папері зображення (цей процес отримав назву ксилографія).
У 1403 р. корейці навчились виготовляти чавунний шрифт за допомогою штампування й матричних форм.
У середині XV століття в усій західній Європі розповсюдилися книги, які друкували з паперових аркушів за допомогою дерев'яних форм-матриць.
Першим винайшов спосіб набирання текстів з окремих глиняних знаків коваль Лі Шен у XI столітті. Згодом такі знаки стали робити з олова, потім з міді.
В історію людства, однак, уписане ім'я I. Гутенберга як винахідника друкарства. Цікаво, що І. Гутенберг був проголошений "людиною тисячоріччя" за підсумками 1999 р. серед відомих персон різних країн світу [19].
Перші книги І.Гутенберга з'явилися в Німеччині в 40-х роках XV ст. До кінця століття книги вже випускалися в 200 містах Європи. У них було віддруковано 35-45 тис. видань. За перші 50 років людство отримало більше книг, ніж за сотні років до того.
Розуміння того, у чому заслуга І.Гутенберга спотворилося за більш ніж п'ять століть. 3 одного боку, не збереглося записів, як саме створювалися перші книги, з іншого боку, проникало неправильне уявлення про те, що І. Гутенберг друкував з дерев'яних дощок або за допомогою дерев'яних літер.
Заслуга І. Гутенберга не просто в переході до механічного друкування, а в створенні й практичному застосуванні принципу рухливих металевих літер; у "розробці комплексної технології виготовлення шрифту, одержанні розбірної друкованої форми й побудови процесу друкування на обох боках аркуша. Друкований верстат був найменш вирішальним і найменш оригінальним, хоч й істотним елементом винаходу" [21].
До відкриттів цього часу можна віднести також винахід гарту (типографського металу): 70 частин свинцю, 25 - олова, 5 - сурми. 3 XVI стали додавати вісмут, а в цілому склад залишався без змін протягом століть, так само як і типографська фарба із сажі Й лляного масла, що також була розроблена Гутенбергом, тому що чорнило не годилося для друку.
Конструкція друкованого верстата, хоча й повторювала ідею преса для винограду або паперового млина із незначним полегшенням деяких важких деталей, збереглася до XIX століття, поки не з'явилася друкована машина Кеніга. Однак, технологія автоматичного подання аркуша паперу точно на потрібне місце щодо друкованої форми й збереження однакового розміру полів й їхньої чистоти від фарби - заслуга І. Гутенберга.
Створена І. Гутенбергом технологія поліграфії виправдовувала себе протягом трьох з половиною століть, і суть її залишалася незмінною, незважаючи на гігантські успіхи механізації й хімії, а деякі операції зовсім не мінялися, наприклад, ручний набір. Він дожив до свого радикального відновлення тільки в наші дні, коли поступився місцем комп'ютерній верстці макета книги.
У Східній Європі одним з перших діячів книгодрукування був Франциск Скорина. Він добре знав церковнослов'янську мову, навчався в кількох університетах Європи. Перші слов'янські книги почали друкувати вже в XV ст. у Венеції.
Декілька друкарень було відкрито й на території сучасної України. Так, одна з таких друкарень була збудована мешканцем Львова Степаном Дропаном.
Заслуга відродження книгодрукування в Україні, як прибуткового ремесла, належить Івану Федорову, перша книга якого під назвою "Апостол" була видана у Львові в 1574 році.
Одним з осередків книгодрукування стала Печерська лавра, друкарство в якій розпочав архімандрит Єлисей Плетенецький (1599-1624 рр.). Лавра випустила у світ цілу низку розкішних видань, наприклад, "Бесіди на Діяння" 1624 р., "Апостол" 1665р., "Пересопницьке Євангеліє" 1667 та 1707 років.
Суспільний підйом 60-х років XIX ст. позначився як на загальному зростанні друкарської продукції, так і на зміні тематики літератури.
Зросла кількість підручників, релігійних книг, соціально-економічної, природничої літератури.
Незабаром друкована книга стала звичайним предметом, товаром і новим інформаційним ресурсом, перетворилася у форму багатства. Вона послужила зразком використання інших видів товарів і ресурсів, уключаючи людські ресурси. Однотипність і відтворюваність книги вплинули на різні галузі людської діяльності.
До XX століття книга представлялася, в основному, як добуток друку, як видання у формі кодексу; рукописна її форма була ґрунтовно забута. Мабуть, тому всі традиційні визначення книги були сформульовані з урахуванням двох її основних форм - друкованої та рукописної. Будучи гетерогенною за своєю природою, традиційна книга характеризувалася наявністю тексту, переданого умовними знаками, закріплена на матеріальному носії й призначена для зорового сприйняття (читання).
Кінець XX - початок XXI ст. ознаменувався переходом від звичного паперового варіанта матеріальної основи книги до нових технологій її створення - мультимедійних. З'явилась електронна книга (e-book). До позитивних сторін електронної книги відносяться:
-компактність - можливість співіснування на одному диску великої кількості книг;
- швидкий пошук - застосування функцій електронного каталогу та оперативного пошуку потрібного документа;
- конфіденційність - можливість захисту від несанкціонованого доступу за допомогою різноманітних технологій шифрування, упровадження електронного підпису;
- зручність модифікації - можливість перенесення до інших електронних документів;
- необмеженість тиражу - можливість тиражування за допомогою копіювання (за наявності погодження з автором).
На сьогодні відразу кілька великих компаній незалежно одна від одної займаються розробкою платформи для електронних книг. Так, компанії Microsoft і Adobe намагаються робити це на основі Windows. Компанії Everybook, NuvoMedia й SoftBook створюють принципово нові пристрої винятково для читання. Цікаві розробки пропонує компанія Sinbon - це планшет Sinbon minibus e-book Reader, побудована на операційній системі Culturecom 1610 Chinese. При всьому різноманітті електронні книги засновані лише на двох форматах: це PDF та різні інтерпретації мов HTML та XML.
Фірма Hewlett Packard створила пристрій, що заміняє паперовий матеріал книги. Ним став рідкокристалічний екран розміром не більше стандартної книги із сенсорною системою керування й підключенням до комп'ютера або сервера, що зберігає електронні копії книг. На цей пристрій можна "скачати" потрібний матеріал і читати, перегортаючи "сторінки", проводячи пальцем по панелі.
Американська компанія EInk створила "електронний папір", що являє собою дуже тонкий чорно-білий дисплей. Роль чорнила грають крихітні капсули, заповнені чорним або білим барвником. Його товщина становить менш 0,3 мм. Його можна згинати й скручувати (до певних меж). У співробітництві з Philips сконструйована на основі електронного паперу "електронна книга". Це два дисплеї, які з'єднані й розкриваються так, що нагадують звичайну книгу. "Електронний папір" забезпечує надзвичайну чіткість зображення. Зображення на ньому майже не відрізняється від надрукованого й читається без підсвічування.
Історія рукописної й друкованої книги, тематика й типи книг, їхнє виникнення й розвиток, способи поширення й відтворення (читання), історія друкарень і видавництв, а також умови суспільного побутування книги, її правового режиму більш детально вивчаються в рамках книгознавства. Саме в цій науці, спираючись на загальну історію, історію культури, науки й техніки, аналізуються факти й закономірності розвитку рукописної й друкованої книги, їхня роль на різних етапах людської цивілізації; виявляється загальне призначення книги, її основні функції як знаряддя науково-технічного й культурного прогресу. Функціональний підхід припускає вивчення книги й книжкової справи під кутом зору читача, задоволення його різноманітних потреб у книзі й читанні.
| | ||||||||||
Схема 5.4. Внутрішні елементи книги Характеристика внутрішніх елементів книги подана в таблиці 5.21. Таблиця 5.21. Внутрішні елементи книги № Внутрішні елементи книги Загальна характеристика 1. Текст Головний елемент книги, що передає зміст книги, семіотичну інформацію, зафіксовану за допомогою певної послідовності знаків (переважно словесних), що сприймаються візуально (виняток-книги для людей, позбавлених зору) 2. Апарат книги Додаткові тексти або реквізити, що вміщені в ній, з метою створити читачу більш зручні умови для користування книгою (довідково допоміжний апарат) та для кращого розуміння змісту (науково-довідковий апарат) 3. Ілюстрація Графічні зображення у виданні, що пояснюють або доповнюють текст і € засобами прикраси. 4. Декоративні елементи Прикраси: візерунки, орнаменти, емблеми тощо. Прикрашають книгу, слугують засобом поділу тексту на змістові частини Основні складові апарату книги наведено на схемі 5.5. 
Схема 5.5. Складові апарату книги Апарат книги, що несе інформацію - вихідні зведення на титульному аркуші, звороті титулу, кінцевій смузі. Він являє собою короткі основні дані, що характеризують книгу. До пошукового, довідково-допоміжного апарату книги відносяться титульний аркуш, зміст, покажчики, колонтитули, випускні відомості, анотація, реферат. Детальна характеристика елементів довідково-допоміжного апарату книги дана в таблиці 5.22. Таблиця 5.22 Складові елементи довідково-допоміжного апарату № Назва елементу Загальна характеристика 1. Титульний аркуш Перший двосторінковий аркуш книги, на лицьовій стороні якого розмішується необхідна читачеві, продавцеві книжкового магазину, спеціалісту галузі інформації, бібліотекарю, бібліографічна інформація 2. Шмуцтитул Окремий аркуш у книзі з назвою частини або розділу. Його вміщують перед окремими частинами або розділами книги. Щоб зекономити папір, а також кошти на оформлення книги, шмуцтитул, у якому зазначається частина чи розділ книги, замінюють складною рубрикацією - "шапкою", яку вмішують у верхній частині першої сторінки тексту даного розділу (частини) 3. Фронтиспис Малюнок, уміщений поруч із титулом, на лівій сторінці. Він відображає характер всієї книги або є ілюстрацією до кульмінаційного, найважливішого епізоду твору. Це може бути також портрет автора або персонажа 4. Вихідні відомості Сукупність даних, що характеризують видання, призначені для його оформлення, інформування споживачів, бібліографічної обробки та статистичного обліку; містять відомості про осіб, які брали участь у створенні видання, заголовок, підзаголовкові, вихідні та випускні дані, видавничу анотацію, реферат тощо, розміщені на титульному листі, його іншому боці, кінцевій смузі, на обкладинці або палітурці, суперобгортці 5. Вихідні дані Частина вихідних відомостей (місце випуску видання, назва видання, рік випуску видання) 6. Випускні дані Частина вихідних відомостей, що включають дату здачі видавничого оригіналу у набір, дату підписання видання в друк, формат паперу тощо, розміщені на кінцевій смузі видання або на іншому боці титульного аркуша 7. Зміст Дає уявлення про сутність книги та її склад, а також допомагає читачеві знаходити потрібні розділи та підрозділи, пункти, параграфи 8. Колонтитул Довідковий текст над основним текстом смуги, що пояснює читачеві, який матеріал надрукований на сторінці (у збірнику -твір і автор; у моновиданні - слово або початкові букви чи буква алфавіту тощо) 9. Анотація та реферат Допомагають читачеві під час вибору книги в магазині чи бібліотеці, являють собою характеристику книги з погляду тематики, призначення, форми та інших особливостей До науково-довідникового апарату книги входять: вступна стаття, передмова автора, редактора, видавця; післямова, коментарі, що дають тлумачення твору в цілому та тих місць, які можуть бути незрозумілими читачам; примітки (пояснюють терміни, дають короткі відомості про героїв, значення іншомовних термінів); бібліографічні посилання на джерела цитат; систематизовані списки видань на тему книги чи її частини. Характеристика перерахованих елементів науково-довідкового апарату книги подана в таблиці 5.23. Таблиця 5.23 Складові елементи науково-довідкового апарату № Назва елементу Загальна характеристика 1. Передмова Попередження читачів про те, що їм треба взяти до уваги, читаючи, вивчаючи чи переглядаючи книгу. Передмова зазвичай містить матеріали: а) про значення теми книги; б) про особливості змісту і форми чи добутку видання; в) про джерела твору; г) про принципи добору матеріалу; д) про принципи побудови книги; е) про змінні і невисвітлені проблеми і теми (щоб читач не розраховував на те, чого в книзі немає); ж) про відмінності від книг на ту ж чи інші близькі теми 2. Вступна стаття Відносно самостійний твір, у якому широко трактується творчість автора чи видаваний добуток як частина цієї творчості заради того, щоб допомогти читачу краще, глибше, тонше сприйняти зміст книги, розібратися в її складностях, познайомитися з її історією, читацькою долею й змінами в оцінках 3. Післямова Розміщено за текстом книги (або видавець не хоче впливати на читача до знайомства з творчістю автора, або саме тлумачення творчості автора і його добутків неможливо без досконалого знання його читачем, або потрібно доповнити матеріали новими і свіжими даними) 4. Примітки й коментарі Пояснення, доповнення до основного тексту, коли він може бути незрозумілий читачем у всьому обсязі чи зрозумілий перекручено. Різниця між цими термінами в тому, що примітка - це коротка довідка до слова (слів), а коментарі - тлумачення добутку в цілому з тієї чи іншої сторони (історико -літературної, текстологічної, видавничої і т.д.) чи його фрагментів 5. Бібліографічні посилання Опис джерел, цитат, запозичень, що згадуються в літературі, що рекомендуються, які диктуються змістом тексту з його фрагментом (знаками чи виносок винесень, прізвищ автора і роком видання); при книжкові бібліографічні списки й покажчики - тематичні відібрані описи джерел, зв'язані з текстом 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter Зовнішні елементи книги показано на схемі 5.6.
Схема 5.6. Зовнішні елементи книги
Характеристика наведених вище зовнішніх елементів книги знаходиться в таблиці 5.24.
Таблиця 5.24. Зовнішні елементи книги
| № | Зовнішні елементи книги | Загальна характеристика |
| 1. | Книжковий блок | Комплект скріплених на корінці зошитів чи аркушів, який містить усі сторінки та комплектаційні деталі майбутнього видання й призначений для накриття обкладинкою або для вставляння в палітуркову кришку |
| 2. | Палітурка | Міцне покриття з цупкого паперу, пластмаси, або картонних сторінок, обтягнених шкірою, тканиною чи папером, яке скріплюється з книжковим блоком за допомогою форзаців та слугує захистом для блока від пошкоджень та забруднень, а також для первинної інформації про видання та в якості елементу художнього оформлення |
| 3. | Обкладинка | Паперове покриття видання, не розраховане на тривале зберігання, інколи захищене плівкою прозорого полімеру, що з'єднується 3 книжковим блоком без форзаців |
| 4. | Форзац | Складений навпіл аркуш паперу або конструкції з двох аркушів, що з'єднані смужкою тканини, що скріплює перший зошит книжкового блока з лицьовою сторінкою палітурки |
| 5. | Суперобкладинка | Одягається на палітурку або основну обкладинку, що приклеєна до книжкового блока, і тримається за допомогою клапанів - широких відворотів, що загинаються на внутрішній бік передньої та задньої стінок палітурки або основної обкладинки |
| 6. | Манжетка | Обгортка, паперова смужка (стрічка) зі склеєними кінцями, котрі закривають лише частину палітурки |
| 7. | Футляр | Картонна або пластикова коробка спеціальної форми для зберігання особливо цінних книг |
Книга як вид медіа
Завдяки сучасному тяжінню науки до міждисциплінарності, з'являються нові оригінальні теорії, що використають для осмислення реалій інформаційного суспільства (суспільства знань) досягнення одночасно книгознавства й документології.
У цьому плані особливий інтерес представляє концепція феномена мультимедіа О. В. Шликової [29]. Відповідно до міркувань автора, книга може бути віднесена до медіа, тобто до засобів, що опосередковують людську комунікацію.
Слово "медіа" у перекладі з англійської означає "засіб", "спосіб", "посередник". Деякі дослідники відносять до медіа усну мову і виділяють три види медіа: усні, документні, електронні [25].
Народження письмової форми комунікації-медіа для запису, зберігання й передачі інформації - фіксує поява найстаршого з існуючих документів, написаних на глині, папірусі, дереві тощо. Еволюція в області медіа йшла через розвиток кожного з його видами і привела в цей час до появи мультимедіа й цифрових медіа (телебачення, Інтернет) [29].
До медіатехнології, як технології створення посередника людської діяльності в інформаційній галузі, можна віднести й друкарство. Книга є інформаційним засобом, друкованим посередником, друкованим медіа.
Зміна медіатехнології означає зміну парадигми й спричиняє розвиток і зміну культур. Використання для записів папірусу замість каменю привело до глобальних змін у культурі Єгипту й Римської імперії. М. Мак-Люен, наприклад, стверджує, що знамениті римські дороги зобов'язані своєю появою й розвитком папірусу. Цей дослідник навіть зв'язує кризу Рима із кризою "виробництва" папірусу. Упровадження друку й паперу поклало кінець у Середні віки влади церкви над знанням й інформацією й підготувало цілі революції, що змінили світосприйняття [22].
Дослідники медіа-технологій, стверджують, що кожна нова медіатехнологія змінювала й тип знання, й тип суспільства. Приміром, С Харнад у статті "Постгутенбергова галактика: четверта революція в засобах виробництва знання" пише, що історія людської думки пережила три революції й стоїть на порозі четвертої. Революційними були поява мови, винахід паперу й друкарства. Саме ці три трансформації визначили форми комунікації: мова дозволяє передавати думки у вигляді висловлень, папір - зберігати їх незалежно від мовця, друкування дає можливість зберігати їх незалежно від писання. Однак папір і друк володіють рядом недоліків, таких як повільне поширення, обмеженість доступу до них, недовговічність. Четверта революція - виникнення електронних засобів поширення інформації, направлена перебороти обмеження існуючих форм комунікації. Тексти минулого й сьогодення можуть тепер існувати в єдиному загальнодоступному середовищі, забезпечуючи наступність колективного знання [34].
Таким чином, книга з найдавніших часів і до сьогодення була предметом пізнання людей. Вона усвідомлювавалась як зберігач, транслятор знань, засіб пізнання навколишнього світу.
Літературознавці, семіотики, книгознавці тощо розглядають це явище шляхом світосприймання своєї науки. Наприклад, для історика книга - об'єктивний образ історичної дійсності, для літературознавця - суб'єктивне джерело, що відбиває свідомість автора, для книгознавця - певна єдність форми й змісту, для культуролога - соціокультурний феномен тощо.
Одним з результатів глибокого міркування над сутністю книги можна назвати приналежні ХЛ. Борхесу слова: "книга - не замкнена сутність, а відношення або, точніше, вісь незліченних відносин" [14].
Інакше кажучи, сутність книги не в її предметності, а в її взаємодіях. Інший відомий мислитель XX ст. У.Эко, який, приділяючи велику увагу проблемі книги, писав: "книги - це машини для провокування власних нових думок. Вони дозволяють зберегти спонтанні ідеї" [36].
Отже, слід зазначити тенденцію змін у відношенні до поняття "книга" тільки як до об'єкту книгознавчої науки. Слід враховувати таке розумінням книги, коли основний акцент став переноситися з інформаційно-функціональної ролі на її сутнісні особливості.
http://pidruchniki.ws/1674020851339/dokumentoznavstvo/zagalne_dokumentoznavstvo_-_paleha_yui