Порівняльна характеристика методів трансфертного ціноутворення
Етапи формування чинників механізму трансфертного ціноутворення в банківських установах
| Період | Ч И Н Н И К И | ||
| Зовнішні | Внутрішні, у тому числі: | ||
| інституціональні | стратегічні | ||
| 1 етап (1991 – 1995 рр.) | Низький рівень конкурентної боротьби; недостатність законо-давчого регулювання; високі темпи інфляції | Лінійно-функціональні організаційні структури; низький рівень децентралізації управління; незначна диверсифікованість продуктів та послуг; просте програмне забезпечення | Максимізація поточного прибутку |
| 2 етап (1996 – 1999 рр.) | Низький рівень конкурентної боротьби; посилення законодавчого регулювання; зниження темпів інфляції; кризові явища в 1998 р. | Ускладнення організаційних структур, розвиток філійної мережі, підвищення децентралізації управління, збільшення рівня диверсифікованості продуктів та послуг, покращання програмного забезпечення; створення казначейств | Забезпечення виживання |
| 3 етап (2000 – 2003 рр.) | Посилення конкурентної боротьби та зако-нодавчого регулю-вання; покращання економічної ситуації | Подальший розвиток тенденцій попереднього етапу; впровадження трансфертних цін | Завоювання ринкової частки |
| 4 етап (2004 – І-е півріччя 2008 рр.) | Подальший розвиток конкурентної боротьби; лібералізація банківського ринку; активне використання зовнішніх запозичень при формуванні фінансових ресурсів | Ускладнення організаційних структур, розвиток філійної мережі, збільшення рівня диверсифікованості продуктів та послуг, покращання програмного забезпечення; впровадження технологій іноземних банків; підвищення централізації управління; стрімке зростання кількості дочірніх установ міжнародних банківських груп | Максимізація частки ринку |
| 5 етап (ІІ-ге півріччя 2008р. – сьогодення) | Вплив світової фінан-сової кризи; недос-конале регулювання діяльності банків | Зменшується кількість філій; ство-рюються передумови для розвитку процесів реорганізації банків (злиття, поглинання чи ліквідації) | Забезпечення виживання, збереження фінансової стійкості |
Додаток Ж
Порівняльна характеристика методів трансфертного ціноутворення
| Назва методу | Характерні риси | Переваги | Недоліки |
| Метод експертних оцінок | Полягає в адміністративному визначенні трансфертної ціни вищим керівництвом або менеджментом банку | Застосування даного методу економічно обґрунтовується і реалізовується з урахуванням цілей підрозділів, що сприяє максимізації прибутку в банку в цілому | Даний підхід може ефективно запроваджуватися лише за умови високої професійної кваліфікації керівників структурних підрозділів банку. В даному випадку прибутковість філії може залежати від уміння її керівника проводити переговори з керівником філії-постачальника. |
| Ринкові методи | В якості трансфертних цін приймаються ціни на відповідні ресурси на зовнішньому ринку | За наявності ефективного грошового ринку та можливості вільного здійснення транзакцій відповідними підрозділами на зовнішньому ринку, які є достатньо адекватними | На практиці одночасне виконання зазначених умов є малоймовірним, крім того у підрозділів банку можуть існувати адміністративні або технологічні обмеження для здійснення операцій на зовнішньому ринку; 2.Необхідно визначити сектор фінансового ринку, параметри якого приймаються в якості трансфертної ціни ресурсів. Навіть якщо цей ринок є ефективним і виявляє ознаки конкуренції, на ньому можливі коливання процентних ставок, що ускладнює процес трансфертного ціноутворення. |
| Метод середньозваженої вартості | Передбачає зрівняння всіх зовнішніх джерел залучення фінансових ресурсів. Його рекомендується використовувати для аналізу фактично отриманого банком прибутку. | Простота у застосуванні, можливість мотивації підрозділів, що залучають ресурси. | Не дозволяє управляти спредом та оцінювати ефективність пасивів |
| Метод загального фонду засобів | Передбачає єдність трансфертної ціни для центрів-залучення і розміщення засобів. | Простота в реалізації, так я к не потребує систематичного підходу до оцінки ризиків, незбалансованості активів іпасивів у рамках методу. | Не дозволяє оцінити ефективність діяльності підрозділів, що беруть участь в активних операціях. Крім того, купівля чи продаж ресурсів за однією ціною не сприяє мотивації менеджерів підрозділів. При цьому вирівнювання диспропорцій і оплаті праці за рахунок встановлення коефіцієнтів преміювання по підрозділах не забезпечує оптимально управління, так як трансфертне ціноутворення не реалізує свої основні функції – управління ризиками і оцінку рентабельності підрозділів. |
| Метод, що базується на розподілі фондів засобів | Передбачає диференціювання трансфертної ціни, що базується на принципі розподілу фондів засобів. Використання даного підходу наближає банк до золотого правила ліквідності, коли поточні пасиви вкладаються в поточні активи, а строкові активи фінансуються за рахунок строкових зобов’язань. | Дозволяє управляти не лише ринковими ризиками, але і зобов’язаннями, а також проводити оцінку діяльності підрозділів. | Складний у застосуванні , потребує збільшення аналітичного апарату банку. |
| Метод покриття витрат | Встановлення трансфертної ціни ресурсів, виходячи з операційних витрат на залучення ресурсів плюс мінімально допустима маржа. | Стимулює залучення коштів без врахування потреб банку в певний момент часу. | Неприйнятний у індивідуальному і дрібносерійному виробництві Застосування для періодично повторюваних затрат Успішність застосування залежить від складу та якості нормативної бази Неможливість встановити норми щодо окремих видів затрат |
| Метод середньозважених граничних витрат | Дозволяє оцінити затрати як на залучені фонди, так і на власні засоби банку. | Гранична вартість залучення капіталу відображає відносну вартість різних фондів і дозволяє визначити дорогі і дешеві джерела фінансування. | Складність визначення граничної вартості пасивів і реалізація прогнозу не операційних витрат банку. |