Форми поділу й кооперації праці.

Поділ праці полягає в дробленні складних і трудомістких виробничих процесів на дрібні операції, що дають можливість ефективного використовувати працю робітників відповідно до їх кваліфікації. Розрізняють наступні форми поділу праці: технологічні, функціональні, професійно-кваліфікаційні.

Технологічний поділ праці складається в розчленовуванні трудового процесу на технологічно однорідні операції, стадії й види робіт.

Різновидом технологічного поділу праці є предметне, коли працівники виконують відносно закінчені види робіт, виготовляють певні вироби. Усередині кожної стадії й виду робіт здійснюється пооперационное поділ робіт, що передбачає закріплення операцій технологічного прогресу за певними робітниками місцями (застосовується, як правило, у масовому й крупносерийном виробництві).

Функціональний поділ праці пов'язане з поділом усього комплексу робіт залежно від змісту праці й виконання цільових функцій працівниками. Відбиттям функціонального поділу праці є розподіл усього персоналу на робітників, фахівців, службовців, молодший технічний персонал, учнів, охорону. Провідної є категорія робітників, які діляться на основних виробничі й допоміжних.

Критерієм доцільності поділу праці є показник використання робочого часу. Якщо при виділенні якої-небудь функції в самостійну операцію коефіцієнт завантаження робітників зменшується, то в цьому випадку поділ праці недоцільно.

Професійно-кваліфікаційний поділ праці - це розподіл працюючих по професіях (спеціальностям), а усередині них - по групах складності й відповідальності праці.

Поділ праці визначає й зміцнює відповідальність робітника за доручену справу. Кожна спеціалізована робота повинна бути організаційно відособлена, кількість і якість отриманих результатів повинне строго перевірятися. Якщо неможливо задовольнити ці вимоги, доцільно не виділяти виконання відповідної операції, а розглядати її складовою частиною якого-небудь більшого процесу.

Отже, поділ праці на підприємствах має певні границі: економічні, фізіологічні, соціальні.

Показник економічної границі служить мінімальна тривалість виробничої операції (циклу). Економія часу, що досягається при виконанні окремих операцій, зведеться до нуля, якщо збільшиться час на межоперационный облік і контроль, транспортування, складування й т.д. При проектуванні поділу праці важливо з'ясувати, якою мірою воно впливає на тривалість виробничого циклу.

Фізіологічна границя поділу праці визначається ступенем стомлення працівників.

Соціальні границі поділу праці характеризуються престижністю посади, функцією й відбиваються такими показниками як рівень плинності кадрів, суспільна активність працівників, середній тарифний розряд, частка функцій розумової й висококваліфікованої праці.

Поділ праці, створюючи передумови до спеціалізації робітників, веде до підвищення продуктивності праці й тому вимагає повного й рівномірного завантаження спеціалізованих робочих місць. Однак багато робіт можна виконувати тільки в результаті колективної праці.

Кооперація праці виражається у встановленні виробничих взаємозв'язків між окремими виконавцями в бригадах, колективами спеціалізованих ділянок і цехів у єдиному виробничому процесі.

Розрізняють міжцехову, внутріцехову й внутрідільничну кооперацію виконавців. Міжцехова й внутріцехова кооперація праці здійснюється виходячи з технологічного, предметного або функціонального принципу формування ділянок і цехів.

Внутрідільнична кооперація праці найбільше повно здійснюється між різними бригадами, а також між окремими індивідуальними виконавцями.

Практика роботи підприємств показує, що сучасним вимогам науково-технічного й соціально-економічного прогресу найбільше відповідає бригадна форма організації й стимулювання праці.

Бригади нового типу характеризуються наступними відмітними рисами:

-комплексним і наскрізним характером роботи;

-роботою з єдиного вбрання;

-наявністю планово-облікової одиниці її діяльності;

-функціонуючою Радою бригади;

-визначенням реального трудового внеску кожного члена бригади за допомогою КТУ;

-творчою співдружністю членів бригади з ІТП і фахівцями підприємства.

Залежно від характеру виконуваних робіт бригади підрозділяються на спеціалізовані й комплексні, однозмінні й наскрізні.

Одним з напрямків удосконалювання поділу й кооперації праці служать:

-сполучення професій і посад;

-розширення зон обслуговування й функцій окремих працівників.

Сполучення професій - це така форма організації праці працівника, коли він у визначений робочий час виконує поряд з роботами з основної професії також роботи з однієї або декількох іншим професіям.

Можливість і доцільність сполучення професій визначається наступними умовами:

-наявністю в працівників невикористаного робочого часу;

-розбіжністю робіт, що сполучаються, у часі;

-технологічною й функціональною спільністю робіт, що сполучаються, тісним їхнім взаємозв'язком один з одним, територіальною близькістю;

-відсутністю негативного впливу робіт, що сполучаються, на точність і якість їхнього виконання;

-теоретичною й практичною підготовленістю працівника до сполучення робіт.

Можливе сполучення професій основних робітників (токарі й фрезерувальника), основних і допоміжних робітників (токаря й наладчика встаткування), допоміжних робітників (слюсарі з ремонту встаткування й електромонтера) і т.д.

Розширення зон обслуговування відрізняється від сполучення професій тим, що тут відбувається сполучення робіт у рамках однієї професії. Цією мірою можна досягти поліпшення використання робочого часу; вивільнення працівників, робочий день яким завантажений не повністю; підвищення змістовності праці.

На промислових підприємствах використовується система багатоверстатного обслуговування. Багатоверстатної називається робота одного робітника одночасно на декількох одиницях устаткування. У її основі лежить використання часу машинно-автоматичної роботи одних машин для виконання ручних і машинно-ручних робіт на інших машин, що обслуговуються робітником, і для переходів від однієї машини до іншої.

Найбільше вигідно багатоверстатне обслуговування, якщо машинний час, що не переривається, більше часу ручних операцій, активного спостереження на інших машинах і часі переходу до них. Однак багатоверстатне обслуговування економічно доцільно й при порушенні цього балансу часу, зокрема при дефіциті робочої сили, коли є зведене встаткування. Ефективність багатоверстатної роботи вище, якщо вона сполучається зі сполученням професій, тому що в цьому випадку підвищується ступінь використання встаткування й робітників місць.