Методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції

Залежно від виду виробництва і особливостей технології застосовують такі методи обліку витрат і визначення собівартості продукції: простий, попередільний, позамовний, нормативний.

Простий метод обліку витрат використовують там, де виробництво має закінчений цикл і витрати відносять безпосередньо на об'єкт обліку, на якому визначають собівартість продукції. За таким методом можна визначати собівартість добутого каменю розпилювання лісу, переробки олійних культур та ін.

Попередільний метод використовують на виробництвах, де виробничий процес складається з окремих переділів. Облік витрат і визначення собівартості напівфабрикатів здійснюють по кожному переділу. Наприклад, по цегельному виробництву визначають собівартість заготівлі глини, виготовлення цегли-сирцю, випалювання цегли.

Позамовний метод застосовують у дрібносерійному виробництві, де виконують певні роботи або виробляють продукцію на замовлення. Аналітичні рахунки відкривають на кожне замовлення (виготовлення столярних виробів - по замовниках).

Нормативний метод є одним із прогресивних методів обліку витрат. Цей метод грунтується на роздільному обліку витрат за нормами і відхилень від цих норм, що дає можливість встановити причини, місця виникнення, винних осіб, а також вплив цих відхилень на собівартість продукції.

За нормативним методом обліку витрат розраховують нормативну собівартість продукції (робіт, послуг). Нормативна собівартість визначається на основі науково обгрунтованих норм витрачання матеріальних і трудових ресурсів. В ході діяльності підприємства можуть проходити зміни в технології виробництва, впроваджуватись нові прогресивні методи організації праці, які вимагають внесення змін у діючі норми. Фактична собівартість продукції за нормативним методом визначається за формулою:

Фс = Не ± Вн ± Зн,

де, Фс - фактична собівартість;

Не - нормативна собівартість;

Вн-відхилення від норм;

Зн - зміни норм.

Нормативний метод обліку витрат і визначення нормативної собівартості є важливим інструментом управлінського обліку з допомогою якого здійснюється систематичний контроль за формуванням собівартості продукції. Система контролю, яка здійснюється за нормативним методом, дає можливість менеджерам систематично аналізувати вплив факторів на фактичну собівартість продукції, а також вплив самої собівартості на фінансовий результат від реалізації (збуту) продукції.

Вибір методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є важливим завданням управлінського обліку, що забезпечить об'єктивність визначення показника собівартості продукції та фінансових результатів діяльності підприємства.

Зарубіжні методи обліку витрат. Із зарубіжної практики ведення обліку відомі такі методи обліку витрат: стандарт-кост і директ-костинг.

Аналогом нашого нормативного методу є система "Стандарт-кост", яка була розповсюджена і зарекомендувала себе на підприємствах СІЛА, Великобританії та інших країн.

Термін "стандарт-кост" означає "стандартні витрати", тобто розроблені заздалегідь стандарти (кошториси) витрат на виробництво продукції.

Спільними рисами нормативного методу і методу стандарт-кост є те, що облік ведеться за повними витратами (прямими і непрямими) в межах норм.

Між нормативним методом і системою стандарт-кост є і відмінності. За методом стандарт-кост витрати понад встановлені норми відносяться на винних осіб, а за їх відсутності - на результати фінансово-господарської діяльності. При нормативному методі наднормативні витрати, по яких винні особи не встановлені, списуються на витрати (включаються у собівартість реалізованої продукції). Стандарт-кост не передбачає ведення в поточному обліку змін норм, як це має місце при нормативному методі. Якщо система стандарт-кост зорієнтована на процес реалізації, то нормативний метод - на процес виробництва і не забезпечує обгрунтування цін. Разом з тим, побудова нормативного методу за передбаченими принципами є більш гнучкою системою контролю за діяльністю підприємства.

На початку 50-х років на промислових підприємствах США та інших зарубіжних країн почала широко застосовуватись система калькулювання собівартості продукції на основі змінних витрат. Цей метод дістав назву директ-костинг.

Термін "директ-костинг" дослівно означає калькулювання прямих витрат. За цим методом собівартість обчислюється тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Метод директ-костинг базується на тому, -що всі витрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі витрати можна віднести безпосередньо на певний вид виробу, непрямі витрати є накладними (невиробничими) і не включаються в собівартість.

За методом директ-костинг собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; постійні виробничі витрати і невиробничі витрати покриваються за рахунок доходу підприємства. В процесі калькулювання визначається маржинальний дохід як різниця між доходом від реалізації продукції і змінними витратами:

Мд = Др-Зв,

де, Мд - маржинальний дохід,

Др - дохід від реалізації,

Зв -змінні витрати.

Якщо від маржинального доходу виключити постійні витрати, отримаємо чистий дохід:

Чд = Мд-Пв; Чд = Др-Зв-Пв,

де, Чд - чистий дохід, Пв - постійні витрати.

Приклад. Фірма одержала від реалізації продукції дохід (виручку) в сумі 125000 доларів. Змінні витрати становлять 85000 доларів, постійні витрати -15000 доларів.

Маржинальний дохід фірми буде становити 40000 доларів (125000 — 85000). Чистий дохід фірми буде становити 25000 доларів (40000 - 15000).

Таким чином, до собівартості продукції включаються тільки змінні витрати, а постійні виробничі і невиробничі витрати включаються в маржинальний дохід фірми.

Система директ-костинг має певні переваги перед системою повного розподілу витрат (стандарт-кост): дані про собівартість, обсяг виробництва, прибутки завжди можна одержати з регулярної звітності; інформація про витрати виробництва і доходи більшою мірою відповідає інтересам керівництва фірми; показники маржинального доходу дозволяють оперативно оцінити вироби, доцільність їх виробництва в майбутньому та ін.

Разом з тим, не завжди правильно можна розподілити витрати на постійні і змінні. Одні і ті ж витрати в одному випадку можуть бути постійні, а в іншому -змінні, залежно від виду діяльності. При збільшенні суми постійних витрат розмір доходу буде зменшуватись, і навпаки - при зменшенні постійних витрат розмір доходу буде збільшуватись.

Найважливіші переваги зарубіжних систем обліку витрат, якими є стандарт-кост і директ-костинг, можуть бути використані в умовах футщіонування управлінського обліку в нашій країні.