Виробнича структура підприємств.

2.3.1. Принципи організації виробничої структури.

Підприємство є системою взаємопов'язаних підрозділів, які утворюють виробничу структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства – це сукупність його основних частин виробничого призначення, їх кількість, розташування, взаємозв'язок.

Розрізняють два поняття:

1. Виробнича структура, тобто сукупність виробничих частин підприємства.

2. Загальна структура, яка включає, крім того, підрозділи непромислового характеру, а також функціональні відділи підприємства..

Чинники, що визначають склад виробничої структури:

· організаційна форма підприємства;

· процес перероблення сировини (прямий, аналітичний, синтетичний);

· масштаби випуску продукції та тип виробництва;

· особливості технологічного процесу;

· наявність кооперування та комбінування.

Вибір виробничої структури підприємства полягає у визначенні необхідного ступеню розчленування підприємства на підрозділи та у встановленні певних форм їх спеціалізації і внутрішньовиробничого кооперування.

Схема виробничої структури (принципова або спрощена) виглядає так:

Підприємство

Цехи різного призначення

Дільниці або відділки

Виробничі потокові лінії

Робочі місця

На підприємстві за його вибором може бути:

· безцехова структура (основний виробничий підрозділ – дільниця);

· цехова структура.

2.3.2. Характеристика внутрішньовиробничих підрозділів різного призначення.

Цех – це адміністративно та технологічно відокремлена частина підприємства, де виконується закінчений процес по якісному перетворенню або виготовленню продукції, або ж по матеріально-технічному, енергетичному господарському обслуговуванню основного виробництва або підприємства в цілому.

В цеху може вироблятися або готова продукція, яка відправляється за межі підприємства, або напівфабрикат, призначений для подальшої обробки в іншому цеху (підрозділах підприємства).

Цех не може бути юридичною особою.

Поділ на цехи здійснюється за трьома основними принципами:

1. Функціональний принцип – це поділ на цехи за їх роллю в процесі виробництва. У відповідності до цього принципу цехи поділяються на:

· основні;

· допоміжні;

· обслуговуючі;

· підсобні;

· побічні.

Основі – виробляють продукцію або надають послуги, на які націлена вся діяльність підприємства.

Допоміжні – безпосереднього відношення до процесу виробництва не мають, але створюють умови по технічному, енергетичному, інструментальному забезпеченню виробництва (електроцех, котельня тощо).

Обслуговуючі – займаються транспортним забезпеченням виробництва, зберіганням сировини, матеріалів, готової продукції.

Підсобні цехи випускають продукцію без якої не можливий випуск основної продукції (цех ящичної тари, гофре коробів).

Побічні цехи випускають продукцію, що підлягає реалізації, але не має спільного призначення безпосередньо з основною продукцією підприємства (продукція із вторинної сировини тощо).

2. Технологічний принцип – це поділ на цехи за однорідними стадіями технологічного процесу (наприклад, цех розливу, цех бродіння тощо).

3. Предметний принцип – виділення цехів із загальної структури за видами продукції, що виробляється (наприклад, цех цукерок, цех м'якої тари тощо).

Ці принципи носять загальний характер для поділу будь-якого попереднього підрозділу на наступні

Дільниця – це частина цеху, де здійснюється частковий виробничий процес загального процесу виробництва, в результаті якого предмет праці після технологічного оброблення змінює свій якісний стан.

Потокові лінії виділяється в середині багатоасортиментних виробництв та дільниць на тих підприємствах, де випускають широкий асортимент продукції. Потокові лінії спеціалізуються на випуску одного виду виробів або декількох найменувань даного виду продукції.

Робоче місце – це частина потокової лінії, яка закріплюється за одним робітником або бригадою робітників та оснащена всіма видами технічних засобів та матеріально-сировинних ресурсів.

Класифікація робочих місць:

1. За рівнем спеціалізації робочі місця поділяються на:

а) спеціалізовані (виконання одної операції);

б) комбіновані (виконання декількох операції).

2. Залежно від способу виконання операцій:

а) з ручним виконанням;

6) з машинно-ручним;

в) з машинним та автоматизованим.

З. За кількістю зайнятих робітників:

а) індивідуальні (1 робітник – 1 робоче місце);

б) групові (група робітників – 1 робоче місце);

в) багатоверстатні (1 робітник – група обладнання).

4. Залежно від характеру руху робітника:

а) стаціонарні (робітник не переміщується);

б) маршрутні (робітник переміщується);

в) пересувні (робітник переміщується разом з машиною, наприклад, автонавантажувачі, автокрани тощо).

2.3.3. Генеральний план підприємства.

Генеральний план підприємства – це план земельної ділянки (промислового майданчика), яка відводиться під будівництво майбутнього підприємства з розташованими на ньому будівлями, спорудами, транспортними комунікаціями, шляхами, інженерними комунікаціями, озелененням, благоустроєм тощо.

При проектуванні генерального плану необхідно передбачити комплексне вирішення питань щодо:

· планування та благоустрою території;

· розміщення будівель та споруд;

· транспортних комунікацій, інженерних частин;

· організації системи господарського та побутового обслуговування.

Основні вимоги щодо вирішення генерального плану:

· розміщення будівель та споруд;

· дотримання санітарних норм;

· протипожежні норми;

· транспортні комунікації;

· інженерні комунікації;

· благоустрій території.

Техніко-економічні показники генерального плану:

· загальна площа території (Га);

· площа забудови будівлями та спорудами;

· площа озеленення;

· коефіцієнт забудови (розраховується як відношення площі, що забудована будівлями та спорудами, до загальної площі території, оптимальне значення його - 0,3-0,4);

· коефіцієнт використання території (розраховується як відношення площі забудови будівлями і спорудами + площі доріг + площі озеленення до загальної площі території оптимальне значення його - не менше 0,65-0,7).

2.3.4. Основні шляхи вдосконалення виробничої структури підприємств.

Основні напрямки вдосконалення виробничої структури:

1. Реорганізація підприємств, у тому числі створення нових організаційних форм, укрупнення підрозділів підприємства, а також створення нових цехів та дільниць на основі визначення оптимальних розмірів підприємства та його підсистем.

Оптимальна структура передбачає:

· визначення найбільш раціональної кількості цехів та підрозділів;

· визначення найбільш раціональної форми спеціалізації кожного підрозділу;

· вибір характеру взаємозв'язків кожного підрозділу, у тому числі із допоміжним, обслуговуючим, підсобним, побічним виробництвами;

· визначення рівня концентрації виробництва в межах кожного підрозділу, вирішення питань щодо внутрішньо цехової спеціалізації;

· підвищення ступеня оснащеності та технічного обслуговування;

· досягнення стійких зв'язків по матеріально-технічному забезпеченню.

2. Раціоналізація територіального планування підприємства і його території. Умови, які при цьому необхідно враховувати:

· послідовний вид руху предметів праці в процесі оброблення, який повинен забезпечуватись переважно по прямоточній траєкторії. Це забезпечує мінімальну довжину шляху проходження сировини, матеріалів тощо;

· наявність правильної видовженої форми приміщень для більш раціонального потокового розташування устаткування (співвідношення сторін 1 до 2);

· виробничі покоти не повинні перетинатися тобто всі переміщення сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо повинні здійснюватись в одному напрямку та без зворотних рухів;

· необхідно уникати проходження сировини, матеріалів, напівфабрикатів через виробничі приміщення, де вони не підлягають обробленню;

· розташування виробничих підрозділів повинно гарантувати відсутність попадання до них прямих сонячних променів;

· забезпечення найкоротшої відстані між цехами та дільницями, які зв'язані в процесі виробництва.