Принципи формування виробничих структур

Побудова виробничої структури ґрунтується на вимогах принципів про­сторової організації ідеального процесу, таких як: спеціаліза­ція, пропорційність, прямоточність. Під час побудови опти­мальної структури виробничої системи до її складу вклю­чаються тільки ті елементи і підсистеми, які забезпечують економію ресурсів.

На машинобудівних підприємствах основні цехи та дільниці формуються залежно від характеру операцій, що виконуються, та ступеня готовності предметів праці за такими принципами спеці­алізації: технологічний, предметний або змішаний (предметно-технологічний).

Технологічна форма спеціалізації розвивалася поступово ра­зом з підвищенням технічної озброєності, масштабів виробницт­ва, що спонукало його поділ на фази (стадії) з відокремлюванням відносно самостійних підрозділів.

У разі технологічної формі спеціалізації виробничого підроз­ділу виконується тільки певна частина однорідних операцій при широкій номенклатурі оброблюваних предметів праці, які вихо­дять з нього в стані напівфабрикату з подальшою обробкою на інших стадіях для того, щоб стати готовим чи частковим продук­том. При цьому використовується однотипне устаткування, іноді близьке за габаритами.

Прикладом цехів технологічної спеціалізації на машинобудів­ному заводі є ливарний, кувальний, термічний, гальванічний, ме­ханічний та ін. У свою чергу, механообробний цех у своєму складі має токарну, фрезерувальну, свердлильну, шліфувальну та інші дільниці. У таких цехах (дільницях), як правило, виготовля­ється вся номенклатура заготовок або деталей. Складальний цех також може бути віднесений до технологічно спеціалізованих, якщо в ньому складаються всі вироби, що випускаються заводом (рис. 1.5.).

Рис. 1.5. Схема взаємодії цехів, сформованих за технологічним принципом спеціалізації

При технологічній спеціалізації виготовлення за конструктив­ними характеристиками простої однорідної продукції здійсню­ється шляхом послідовної переробки незмінної за своїм складом сировини. Це визначає послідовне розташування устаткування на певній площі, що забезпечує прямоточний характер просування предметів праці у виробничому процесі.

Переваги технологічної структури полягають у поширенні регулювання завантаження устаткування, повнішому викорис­танні матеріалів; розширенні можливостей маневрування робіт­никами завдяки їх високій кваліфікації, універсалізації, обміну досвідом; застосуванні прогресивної технології; більшій гнучкос­ті в разі освоєння випуску нової продукції та розширенні її номен­клатури; спрощенні технічного керівництва підрозділом; додат­ковому системному ефекті за рахунок посилення функціональ­них, синергійних та спрощених просторових зв'язків.

Недоліки технологічної структури: з причин великої номенк­латури збільшуються втрати часу на переналагодження устатку­вання на інші види продукції і, відповідно, тривалість виробни­чого циклу; зменшується відповідальність за якість і строки виготовлення виробів у цілому; нераціональні і довгі маршрути руху деталей за групами верстатів, які зумовлені частими зміна­ми складу і послідовності операцій, що унеможливлюють їх розташування за ходом технологічного процесу; ускладнюється та дорожчає внутрішньозаводське кооперування; ускладнюється пла­нування і диспетчерування процесів.

Технологічна структура характерна для одиничного і дрібносерійного виробництв з випуском різноманітної та нестійкої но­менклатури виробів. З поглибленням спеціалізації виробництва, а також стандартизації й уніфікації виробів та їх частин технологіч­ний принцип формування цехів, як правило, доповнюється пред­метним, за якого основні цехи створюються за ознакою виготов­лення кожним з них певного виробу або його частини.

Побудова предметної форми спеціалізації передбачає концен­трацію в основних цехах усіх операцій з отримання часткових або готових виробів. У таких цехах повністю виготовляються за­кріплені за ними деталі або вироби вузької номенклатури, напри­клад, один виріб, кілька однорідних виробів або конструктивно-однорідних деталей (рис. 1.6.).

Рис. 1.6. Схема взаємозв'язку основних цехів, що сформовані за предметним принципом спеціалізації

Так, на автомобільному заводі функціонують цехи двигунів, кузовів, шасі, рам, заднього мосту тощо; на взуттєвій фабриці організовані цехи чоловічих черевиків, жіночого модельного взуття та ін.

Для цехів з предметною формою спеціалізації характерні різ­номанітність устаткування та оснащення, але вузька номенклату­ри деталей або виробів. Устаткування добирається відповідно до технологічного процесу і розташовується за ходом послідовності виконання операцій. У такий спосіб втілюється принцип прямоточності. Предметний тип виробничої структури притаманний масовому і великосерійному виробництву.

Переваги предметної форми спеціалізації: розташування устаткування за ходом технологічного процесу дає змогу впроваджувати нову техніку, механізувати та автоматизувати ви­робничі процеси, створює передумови для організації поточного методу виробництва, що забезпечує скорочення маршрутів руху предметів праці та тривалості виробничого циклу з урахуванням зменшення втрат на переналагодження устаткування, міжопераційних і міжцехових пролежувань деталей; підвищується відпо­відальність за якість, строки та обсяги виготовлення виробів, які закріплено за кожним цехом та дільницею; спрощується оператив­не планування та регулювання виробничих процесів, оскільки всі операції з виготовлення конкретного виробу зосереджені в одному цеху.

Недоліками предметної спеціалізації вважається: збільшення кількості устаткування у зв'язку з необхідністю мати в наявності всі його види для виконання різноманітних спеціалізованих опе­рацій; незавантаженість устаткування з причин зміни обсягів ви­робництва; неможливість маневрування робітниками внаслідок низької кваліфікації і високої спеціалізації кожного робітника; зниження темпів технологічного прогресу, обмеженість розширення номенклатури та освоєння нової продукції; ускладненість структури виробництва та керування підрозділами.

Практика свідчить, що створення предметне спеціалізованих підрозділів економічно доцільне тільки в умовах великих обсягів випуску обмеженої номенклатури виробів, коли найповніше заван­тажується устаткування, зменшуються втрати часу на його перена­лагодження в разі переходу на випуск іншого об'єкта. Такі цехи, де створюється можливість здійснювати замкнутий (закінчений) цикл виробництва продукції, називають предметно-замкненими. При цьому можливі варіанти суміщення заготівельної та обробної або обробної та складальної стадій (фаз) виробництва (наприклад, механозаготівельний, механообробний, механоскладальний цехи).

Водночас застосування ідеальної предметної структури, на­приклад на автомобільному чи будь-якому машинобудівному за­воді, недоцільне, бо веде до необхідності в кожному цеху монту­вати всі комплекти технологічного устаткування. При цьому неможливо завантажити деякі верстати через невеликий обсяг робіт на дільниці. Тому на машинобудівних підприємствах засто­совується змішана структура, за якої заготівельні виробництва та цехи будуються за технологічним принципом (ковальсько-пресовий, чавуноливарний, сталеливарний та ін.), а оброблювальні та випускаючі об'єднуються в предметно-замкнені ланцюги (цехи або дільниці).

Така змішана структура притаманна масовому та серійному типам машинобудівного виробництва. Підприємства, що працю­ють за індивідуальними замовленнями, використовують техноло­гічну структуру. Підприємства з технологічними переділами (ко­ли сировина послідовно проходить низку стадій зміни стану і форми, наприклад, металургійні чи текстильні) мають також тех­нологічну структуру.

Однак найбільший ступінь суміщення досягається в разі інте­грації декількох стадій виробничого процесу в спеціалізовані підрозділи виробничої системи. Але при цьому об'єднання здійс­нюється вже на основі функціонального призначення часткових продуктів (деталей) входженням їх як структурних елементів у готовий продукт, що виконують певні функції в ньому. Водночас привабливість високої ефективності такого рішення потребує біль­шої повторюваності робіт за умови стабільного (тривалий час) процесу та жорсткої пропорційності устаткування потягом усього виробничого циклу.