Кх/Ах<Км/Ам, тобто кх<км.

Капіталомісткість сектору з виробництва товарів-субститутів імпорту є більшою, ніж капіталомісткість сектору з виробництва експортних товарів.

ВИСНОВОК: США експортують трудомісткі товари та імпортують капіталомісткі. Оскільки цей результат є протилежним до моделі Гекшера – Оліна, то можна охарактеризувати його як парадокс Леонтьєва.

На перший погляд парадокс Леонтьєва суперечить твердженням Гекшера – Оліна. Але цей висновок можна при точному аналізі спростувати.

1. Леонтьєв змушений був ввести ряд допоміжних гіпотез для того, щоб вивести свій парадокс, а саме: порівняння місткості факторів виробництва імпортних товарів з товарами-субститутами імпорту. Оскільки теорію Гекшера – Оліна необхідно спростовувати не через встановлення спостереження, а за допомогою інших гіпотез, то потрібно впевнитися, що вони мають вищий ступінь надійності.

2. Дослідження Леонтьєва не ставить в основу чіткий операційний аналіз "достатку факторів виробництва". Доки це поняття є інтуїтивним і не досить зрозумілим, доти не може бути жодного спростування твердження Гекшера – Оліна.

Особливою проблемою при визначенні достатку факторів виробництва є те, що обсяги капіталу і праці залежать від рівня технічних знань. Тому людський капітал і ефективність капіталу можуть впливати на твердження про відносне оснащення к* > к та спотворювати його. Наприклад, висока ефективність праці веде до низької капіталомісткості. При визначенні достатку факторів беруть до уваги людський капітал і показники ефективності. У цьому випадку не повинно виникати протиріччя щодо результатів Гекшера — Оліна.

Теорема Гекшера – Оліна і дослідження Леонтьєва базуються на двофакторній моделі. Леонтьєв вказує на те, що треба було б брати до уваги обсяги інших факторів, таких як земля, природні ресурси, врешті, також і суспільна та економічна системи.

Деякі дослідження свідчать, що частка експорту однієї галузі економіки в загальному виробництві США залежить від частки як висококваліфікованих робітників у загальній їх кількості, так і витрат на дослідження та розвиток згаданої галузі економіки. Ці дослідження дають змогу зробити висновок, що експорт США є таким, який містить людський капітал, і що переформульована гіпотеза Гекшера – Оліна, яка враховує ефективність факторів виробництва, може відповідати дійсності.

3. Дослідження Леонтьєва стосуються однієї країни. Ідеально він мав би розглянути торгові потоки між багатьма народними господарствами. Крім цього, є ряд досліджень про зовнішню торгівлю Індії, колишньої НДР, Японії, Канади, які досягли прогресу в науці. У цих працях проаналізовані відносини між двома країнами. Деякі зі згаданих досліджень підтвердили парадокс Леонтьєва, інші – ні.

4. Відомо, що при визначенні забезпеченості факторів к* > к умови попиту можуть звести нанівець твердження Гекшера – Оліна. Припустимо, що країна, де домінує фактор "капітал", надає перевагу торгівлі капіталомісткими товарами, її попит на капіталомісткі товари може бути таким великим, що вона почне імпортувати їх. У цьому випадку теорема Гекшера – Оліна може не відповідати дійсності. Прийняття до уваги фактора попиту привело б у відповідність з дійсністю модифіковане твердження Гекшера – Оліна. Також тут може відігравати свою роль різкий перехід місткостей факторів.

5. Більшістю імпортованих товарів США в 1947 році були нафта, мідь, метали, паперова продукція, природна сировина. Виробництво згаданих товарів є капіталомістким. Ці продукти імпортували тому, що США не могли виробляти їх взагалі або в достатній кількості. Отже, те, що США імпортували згадані товари, не було спричинене їх капіталомісткістю. Ці товари є ресурсомісткими.

6. Емпіричні дослідження свідчать, що з 1972 року парадокс Леонтьєва більше не виявляється.

Теорія технічного розриву

У 1961р. англієць М. Познер запропонував теорію технічного розриву, яка є особливим частковим видом теорії Гекшера — Оліна з введеним у неї додатко­во технологічним фактором. Центральний пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-небудь галузі в одній з країн, що торгу­ють. Внаслідок цього обмін технікою та технологією асиметричний. Країна-інноватор володіє тимчасовою квазімонополією на виробництво продукції (нової або з меншими витратами) та експортує її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом технологічний розрив зменшується внаслідок передачі технології, заміщення імпорту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу до нових технологій з боку власника.

Теорія розміру країни

Теорія абсолютних переваг не враховує відмінностей країн за їх виробничою спеціалізацією. Сучасні дослідження, які враховують фактор розміру країн, допомагають пояснити, у якому обсязі та якого типу продукція буде залучена у міжнародну торгівлю.

Теорія розміру країни твердить, що через те, що країни з більшою територією зазвичай мають різноманітніші кліма­тичні умови та природні ресурси, вони загалом ближчі до економіч­ної самодостатності, ніж малі за розміром країни.

Більшість великих країн, наприклад США, Росія, Китай, Індія, Бразилія, імпортують значно менше товарів та експортують значно менше своєї продукції, ніж невеликі країни, наприклад Нідерланди, Південна Корея, Ірландія, Бельгія. Проте є і винятки: Північна Корея, Куба — невеликі країни, у яких торгівля забезпечує дуже малу частку національного доходу через жорсткі торгові обмеження.

Теорія абсолютних переваг нехтує транспортними витратами, хоча вони по-різному впливають на великі та малі країни. Як правило, нормальна максимальна відстань перевезення продукту становить близько 100 миль, тому що зі збільшенням відстані ціни на перевезення надто зростають. Значна частина виробничих та ринкових потужностей у великих країнах, наприклад у США, знаходиться більш ніж у 100 милях від кордонів. У маленьких країнах, наприклад у Данії, майже всі виробничі та ринкові потужності розташовані менше ніж у 100 милях від кордонів. Отже, низькі транспортні витрати у невеликих країнах сприяють розвитку міжнарод­ної торгівлі, а значні транспортні витрати у великих країнах — її гальмують.

Якщо порівнювати країни за розміром їх економіки, то країни з розвиненою економікою та високим доходом на душу населення швидше за все вироблятимуть товари, для яких застосовуються технології, що вимагають більшої тривалості випуску продукції, тому що ці країни розвивають галузі, що обслуговують великі внутрішні ринки. Ці ж галузі намагаються досягти конкурентоспроможності на експортних ринках.

Отже:

1. Великі країни, порівняно з малими, експортують меншу част­ку виробленої продукції та імпортують меншу частку товарів.

2. Великі країни, на відміну від малих, мають різноманітніші ресурси.

3. Великі країни, порівняно з малими, мають вищі транспортні витрати у міжнародній торгівлі.

4. Великі країни, на відміну від малих, зазвичай можуть здійс­нювати великосерійне виробництво.