Основні техніко – економічні показники ливарного виробництва, напрямки розвитку.

Значення ливарного виробництва в промисловості надзвичайно велике: майже всі машини та прилади мають литі деталі. Немає такої галузі машинобудування, приладобудування, будівництва, де не застосовували б виливки.

Впровадження комплексної механізації автоматизації у виробництво дозволило в 3-4 рази збільшити продуктивність праці при одночасному підвищенні точності і фізико-механічних властивостей виливків і поліпшення санітарно - гігієнічних умов в ливарних цехах.

Чавун є найбільш найпоширенішим матеріалом для виготовлення фасонних виливків завдяки хорошим технологічним властивостям і відносно низькій вартості в порівнянні з іншими ливарними сплавами.

Основними технічно-економічними показниками роботи ливарних цехів є: об’єм випуску продукції (т) за номенклатурою і в грн. за одиницю часу;

об’єм випуску продукції на м2 виробничої площі;

витрати електроенергії;

рівень автоматизації і механізації;

собівартість 1т лиття.

У структурі собівартості лиття основна частка становлять видатки метал (до 80%). Виробляючи техніко-економічний аналіз ливарного виробництва, особливу увагу необхідно привертати до ті стадії і елементи технологічного процесу, які безпосередньо пов'язані з можливими втратами металу на чад, розбризкування. Собівартість лиття залежить від обсягу виробництва, рівня механізації і автоматизації технологічних процесів.

Ливарним виробництвом називають галузь машинобудування, яка займається виготовленням заготовок технологіями лиття.

Сутність ливарного виробництва полягає у виготовлення деталі або заготовки шляхом заливання рідкого металу в ливарну форму, порожнина якої за розмірами і конфігурацією відповідає готовій деталі.

Контроль якості виливків здійснюють з метою забезпечення якості на усіх стадіях виготовлення продукції і недопущення відхилень від вимог нормативно-технічної документації (браку). Якщо брак невиправний, то виливок переплавляють. Якщо ж брак виправний, то виливки виправляють наплавленням, заварюванням, забиванням замазками або мастиками, просочення (усунення пористості).

Основними напрямками розвитку ливарного виробництва є:

впровадження технологій електричного плавлення (в дугових та індукційних печах), використання яких дає змогу підвищення якості виливків, зменшення витрат енергії, поліпшення умов праці, підвищення ефективності виробництв; впровадження систем автоматизації, роботизації, комп’ютеризації процесів виробництва, контролю та управління;

Обробкою тиском називають технологічний процес зміни форми та розмірів заготовок внаслідок пластичного деформування металів в гарячому чи холодному стані під дією зовнішніх сил.

Обробка тиском базується на використанні однієї з основних механічних властивостей металів – пластичності.

Основними видами обробки металів тиском є: прокатка, пресування, волочіння, кування й об’ємне і листове штампування.

Широке використання технологічних процесів обробки металів тиском пояснюється простотою, високою економічністю та продуктивністю технологічного процесу. Найбільш поширеним видом обробки тиском металів, сплавів та інших конструкційних матеріалів є прокатка, яка має величезне значення в розвитку машинобудівної промисловості.

Прокатка – вид обробки, при якому заготовка обтискається двома обертовими валками прокатного стану. Після обробки отримують виріб, що називається прокатом. Сукупність прокату, що випускається із зазначенням профілів та розмірів, називається сортаментом прокату. За сортаментом продукцію прокатного виробництва поділяють на такі групи: сортовий прокат, листовий прокат, труби, спеціальний та періодичний прокат.

Пресування полягає у витіснені металу із закритого об’єму крізь отвір у матриці. Профіль пресованого виробу відповідає перерізу цього отвору. Вихідною заготовкою для пресування є відливка або круглий прокат.

Волочіння полягає в протягуванні (частіше в холодному стані) прокатних або пресованих заготовок крізь отвір у матриці (волоці), переріз якого менший за переріз заготовки. Інструментом для волочіння є волочильна матриця (волока), робочу частину якої виготовляють з інструментальних сталей, твердих сплавів або технічних алмазів. Для отримання профілів потрібних розмірів волочіння виконують за кілька проходів крізь ряд отворів, переріз яких поступово зменшується. В результаті холодної пластичної деформації відбувається зміцнення металу.

Куванням називають процес деформування заготовки під дією молота або преса. Виріб, виготовлений куванням, називають поковкою. Кування виконується або ударною (динамічною) дією на метал, де використовується енергія удару падаючих частин молота, або повільною (статичною) дією, де використовується тиск преса. Кування може бути ручним і машинним. Ручне кування застосовують в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва переважно при ремонтних роботах для штучного виготовлення дрібних поковок. Машинне кування дозволяє виготовляти поковки великої ваги у великій кількості за допомогою кувальних молотів і гідравлічних пресів.

Штампуванням називають метод обробки виробів деформуванням металу або інших матеріалів в заздалегідь виготовлених формах – штампах.

Продуктивність штампування в десятки разів більше, ніж при куванні, а необхідна кваліфікація робітників значно нижче, крім того, при штампуванні досягається значно більша, ніж при куванні, точність розмірів і чистота поверхні. Однак штампування вигідне в масовому і серійному виробництвах, тому що витрати на виготовлення штампів, виправдовуються лише при випуску значної кількості поковок. Штампування буває гаряче і холодне, об’ємне і листове.

Зварювання – технологічний процес утворення нероз’ємного з’єднання матеріалів, деталей, споруд та конструкцій шляхом місцевого сплавлення або пластичного місця з’єднання деформування внаслідок чого отримуються міцні зв’язки між атомами (чи молекулами) сполучних частин. Зварюванням з’єднують однорідні і різнорідні метали і їх сплави, метали з деякими неметалічними матеріалами (керамікою, графітом, склом та ін.), а також пластмаси.