Пісня: “Зелений дубочку, чого похилився”

ІІ ведучий: РРѕР·РІС–РґРєР° виявила, що РЅР° станціях Бахмач С– Пліски РґРѕ 3000 москалів, Р· СЏРєРёС… 1500 матросів, РґРІР° РґРѕР±СЂРѕС— конструкції панцирники. Р’С–Р№СЃСЊРєРѕРј керує Муравйов.

ІІ ведучий: Почали підраховувати свої сили: частина юнацької школи (250душ), студентський курінь до 300 юнаків, серед яких були уродженці з нашого краю, із Західної України, напри­клад, Микола Карпан з-під Болехова та Пипський.

ІІ ведучий: Стояла зоряна морозяна ніч 28 січня, чулася де-не-де стрі­лянина. Обабіч залізничного насипу копали землянки. Сотник Лощенко поспіхом приготував “бронепотяг”. Це був відкритий вагон, на якому стояла гарматка. Лощенко під’їжджав аж до сусідньої станції Пліски і обстрілював ворожі війська. Його відвага дратувала москалів.

І ведучий: Надходив день29 січня – день слави. Мороз доходив до 15°, Студентський курінь займав позицію з обидвох боків високого насипу колії. Біля 10 години ранку розпочався бій. Москалі широкою лавою пішли на курінь. Свистіли кулі, рвалися гра­нати і шрапнелі, тріщали кулемети. В рядах ворога рідшали чорні постаті, але на їх місце ста­вали другі. Падали другі, ставали треті.

ІІ ведучий: Дух молодого війська підносив сотник Лощенко, який водив свою фортецю на колесах з гарматою і двома скорострілами від станції до ворожих лав. Але не вистарчало набоїв.

І ведучий: Про перебіг бою говориться у багатьох творах наших пись­менників. Послухайте деякі з них.

Вірш: “Бій під Кругами” (уривок з поеми Василя Письменного), декламу­ється в супроводі гри на бандурі.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути.

І ту гарячу кров святу

Землі вкраїнській – не забути!

Не встигла молитва долинуть до Бога

Гармати по юних вже б’ють без кінця…

І падають діти… І раптом: “Підмога!” –

Це радісний крик січового стрільця.

До насипу в Крутах з-під білої пари

3’явився паротяг, на якому овва,

Два грізних “максими” й гармата до пари:

А хто там сказав, що нас Бог забува?

Та мало набоїв, замовкли "максими",

Отаман упав на скривавлену твердь,

А губи шепочуть: Я вбитий не в спину,

Віч-на-віч орлята, зустрінемо смерть .

І ворог здригнувся: “Пора повернути

В Івангород – поруч в заметах село.

Дались Муравйову трикляті ці Крути,

Крути не крути – нам весь день не везло.

Та чорний полковник (каратель за фахом),

Пославши під кулі своїх вояків,

На їхню поразку дивився без жаху,

Бо мав яничарів – також козаків,

Червоне козацтво – від крові червоне,

На конях з шаблями летіло туди,

Де діти у шанцях лічили патрони,

Як велети ставши супроти орди.

Мазеп РЅР° капусту! Рубай РЅР° капусту!

Кубанки у стрічках червоних кричать.

Знать розум під ними вродився не густо

Їм шле Україна прокляття з проклять.

Здурілі від ізмів, сп’янілі від крові,

Дітей українських січуть до пахвин.

Страшні яничари, що вбити готові

І батька, і матір – такий у них чин.

Ніхто не здається, – кричить пелехатий, –

Не людського роду, а Іродів син.

– Я буду їм руки, мазепам рубати...

І мертвих рубає ординець-кретин.

Шість тисяч ворожих, що рвались у Крути,

Навпіл поріділи, а серед снігів

Дітей наших мертвих ординськії круки

Збирали й скидали у крутинський рів.

У звільнений Київ тіла повернулись,

Всього вісімнадцять, отих, що знайшлись,

І плакали люди на кожній із вулиць,

Бо рідні усім їм ті діти були.

Пісня: “Повіяв вітер степовий”.