Переклад тексту за допомогою он-лайн перекладача META
Сканування тексту
| Сканований текст | Відредагований текст |
| CHAPTER VII It was when curiosity about Gatsby was at its highest that the lights in his house failed to go on one Saturday night — and, as obscurely as it had be- l■ uti, his career as Trimalchio was over. Only gra-dually did I become aware that the automobiles which turned expectantly into his drive stayed for 11ist a minute and then drove sulkily away. Wonder-ing if he were sick I went over to find out — an unfamiliar butler with a villainous face squinted at me suspiciously from the door. “Is Mr. Gatsby sick?” "Nope.” After a pause he added “sir” in a dilatory, 1:1 udging way. I hadn’t seen him around, and I was rather wor- i led Tell him Mr. Carraway came over.” 'Who?” he demanded rudely. "(larraway.” “(larraway. All right, I’ll tell him.” Mn uptly he slammed the door. My Finn informed me that Gatsby had dismissed every servant in his house a week ago and replaced them with half a dozen others, who never went into I West Egg Village to be bribed by the tradesmen, but ordered moderate supplies over the telephone. The grocery boy reported that the kitchen looked like a pigsty, and the general opinion in the village was that the new people weren’t servants at all. Next day Gatsby called me on the phone. “Going away?” I inquired. “No, old sport.” “I hear you fired all your servants.” “I wanted somebody who wouldn’t gossip. Daisy comes over quite often — in the afternoons.” So the whole caravansary had fallen in like a card house at the disapproval in her eyes. \ * “They’re some people Wolfsheim wanted to do something for. They’re all brothers and sisters. They used to run a small hotel.” “I see.” He was calling up at Daisy’s request — would I come to lunch at her house to-morrow? Miss Baker would be there. Half an hour later Daisy herself telephoned and seemed relieved to find that I was coming. Something was up. And yet I couldn’t believe that they would choose this occasion for a scene — especially for the rather harrowing scene that Gatsby had outlined in the garden. The next day was broiling, almost the last, certainly the warmest, of the summer. As my train emerged from the tunnel into sunlight, only the hot whistles of the National Biscuit Company broke the simmering hush at noon. | CHAPTER VII It was when curiosity about Gatsby was at its highest that the lights in his house failed to go on one Saturday night — and, as obscurely as it had begun, his career as Trimalchio was over. Only gradually did I become aware that the automobiles which turned expectantly into his drive stayed for just a minute and then drove sulkily away. Wondering if he were sick I went over to find out — an unfamiliar butler with a villainous face squinted at me suspiciously from the door. “Is Mr. Gatsby sick?” "Nope.” After a pause he added “sir” in a dilatory, grudging way. I hadn’t seen him around, and I was rather worried Tell him Mr. Carraway came over.” 'Who?” he demanded rudely. "Carraway.” “Carraway. All right, I’ll tell him.” Abruptly he slammed the door. My Finn informed me that Gatsby had dismissed every servant in his house a week ago and replaced them with half a dozen others, who never went into I West Egg Village to be bribed by the tradesmen, but ordered moderate supplies over the telephone. The grocery boy reported that the kitchen looked like a pigsty, and the general opinion in the village was that the new people weren’t servants at all. Next day Gatsby called me on the phone. “Going away?” I inquired. “No, old sport.” “I hear you fired all your servants.” “I wanted somebody who wouldn’t gossip. Daisy comes over quite often — in the afternoons.” So the whole caravansary had fallen in like a card house at the disapproval in her eyes. “They’re some people Wolfsheim wanted to do something for. They’re all brothers and sisters. They used to run a small hotel.” “I see.” He was calling up at Daisy’s request — would I come to lunch at her house to-morrow? Miss Baker would be there. Half an hour later Daisy herself telephoned and seemed relieved to find that I was coming. Something was up. And yet I couldn’t believe that they would choose this occasion for a scene — especially for the rather harrowing scene that Gatsby had outlined in the garden. The next day was broiling, almost the last, certainly the warmest, of the summer. As my train emerged from the tunnel into sunlight, only the hot whistles of the National Biscuit Company broke the simmering hush at noon. |
Переклад тексту за допомогою он-лайн перекладача META
| Відсканований текст | Перекладений текст | Перекладений і відредагований текст |
| CHAPTER VII It was when curiosity about Gatsby was at its highest that the lights in his house failed to go on one Saturday night — and, as obscurely as it had begun, his career as Trimalchio was over. Only gradually did I become aware that the automobiles which turned expectantly into his drive stayed for just a minute and then drove sulkily away. Wondering if he were sick I went over to find out — an unfamiliar butler with a villainous face squinted at me suspiciously from the door. “Is Mr. Gatsby sick?” "Nope.” After a pause he added “sir” in a dilatory, grudging way. I hadn’t seen him around, and I was rather worried Tell him Mr. Carraway came over.” 'Who?” he demanded rudely. "Carraway.” “Carraway. All right, I’ll tell him.” Abruptly he slammed the door. My Finn informed me that Gatsby had dismissed every servant in his house a week ago and replaced them with half a dozen others, who never went into I West Egg Village to be bribed by the tradesmen, but ordered moderate supplies over the telephone. The grocery boy reported that the kitchen looked like a pigsty, and the general opinion in the village was that the new people weren’t servants at all. Next day Gatsby called me on the phone. “Going away?” I inquired. “No, old sport.” “I hear you fired all your servants.” “I wanted somebody who wouldn’t gossip. Daisy comes over quite often — in the afternoons.” So the whole caravansary had fallen in like a card house at the disapproval in her eyes. “They’re some people Wolfsheim wanted to do something for. They’re all brothers and sisters. They used to run a small hotel.” “I see.” He was calling up at Daisy’s request — would I come to lunch at her house tomorrow? Miss Baker would be there. Half an hour later Daisy herself telephoned and seemed relieved to find that I was coming. Something was up. And yet I couldn’t believe that they would choose this occasion for a scene — especially for the rather harrowing scene that Gatsby had outlined in the garden. The next day was broiling, almost the last, certainly the warmest, of the summer. As my train emerged from the tunnel into sunlight, only the hot whistles of the National Biscuit Company broke the simmering hush at noon. | ГЛАВА VII Це було тоді, коли, цікавість про Gatsby знаходиться в його найвищому, що вогні в його хаті були не в змозі тривати суботній колись вночі - і, так неясно, як це почалося, його кар'єра, оскільки Trimalchio закінчився. Тільки поступово я став обізнаним, що автомобілі, які перетворили з надією на його їзду, залишилися тільки впродовж хвилини а потім стадо, надувшись далеко. Ставлячи питання, якщо він були хворі, я проходжу, щоб з'ясувати - незнайомий дворецький з лиходійським обличчям жмурився в мені підозріло від дверей. "- містер Gatsby sick"? "Є". Після паузи він включив повільний, стриманий шлях "сера". Я не побачив його навкруги, і я швидше хвилюється Говорять йому, що Кмин містера прийшов". 'Who"? він вимагав грубо. "Кмин". "Кмин. В порядку, я говоритиму йому". Різко він хлопнув двері. Моя Фінка інформувала мене, що Gatsby звільнив кожного служителя в його хаті тиждень тому і замінив їх півдюжини інші, хто ніколи не йшов я На захід Змащую яйцем Село, яке підкуповують торговці, але замовлені помірні постачання над телефоном. Хлопчик бакалійного магазину повідомив, що кухня нагадує свинарник, і загальна думка в селі була, що нові люди не є служителями взагалі. Наступний day Gatsby назвав мене на телефоні. "Відхід"? Я запитав. "Ні, старий спорт". "Я чую, що ви звільнили усіх своїх служителів". "Я захотів кого-небудь, хто не зможе базікнути. Маргаритка приходить нерідко - пополудні". Так цілий великий наявний готель був пропащим подібно до хати карти в незгоді в її очах. "Вони - деякі люди Wolfsheim захотів зробити що-небудь. Вони - усі брати і сестри. Вони використовували, щоб управляти маленьким готелем". "Я дивлюся". Він кликав по запиту Маргаритки - я прийшов би обідати в її домашньому завтрашньому дні? Пропустіть Пекаря був би там. Пізніша Маргаритка півгодини безпосередньо телефонувала і здавалася полегшеною, щоб знайти, що я приходив. Що-небудь закінчилося. І все ж я не зміг вважати, що вони виберуть цей випадок для місця дії - особливо для швидше несамовитого місця дії, яке Gatsby описав в саду. Наступного дня смажився, майже витримка, звичайно тепліше всього, літа. Оскільки мій потяг з'явився від тунеля в сонячному світлі, тільки гарячі свисти Національної Компанії Бісквіта порушили киплячу тишу опівдні. | РОЗДІЛ СЬОМИЙ Саме в той час, коли загальна зацікавленість особою Гетсбі досягла апогею, в його будинку одного суботнього вечора не засвітилися вогні, і його кар'єра Трімальхіона завершилася на цьому так само таємниче, як і почалася. Я не зразу помітив, що машини, які так весело завертали до його будинку, рівно за хвилину понуро від'їздили геть. А помітивши, подумав, чи не захворів він, і пішов довідатися. Незнайомий лакей з бандитською пикою зупинив мене на порозі, підозріливо змірявши очима. — Містер Гетсбі часом не захворів? — Ні. — Подумавши, він спроквола неохоче додав: — Сер. — Я давно не бачив його і занепокоївся. Перекажіть йому, будь ласка, що приходив містер Каррауей. — Хто-хто? — грубо перепитав він. — Каррауей. — Каррауей. Гаразд, перекажу. I він грюкнув дверима в мене перед носом. Моя фінка розповіла мені, що тиждень тому Гетсбі звільнив усіх своїх слуг і найняв нових, які до селища не ходять і хабарів у торговців не беруть, а замовляють усе потрібне по телефону, і то в поміркованій кількості. Хлопець-розсильний з бакалійної крамниці каже, що кухня там стала схожа на свинюшник, і в селищі подейкують, ніби нові слуги взагалі не слуги. Наступного дня Гетсбі подзвонив мені. — Ви виїжджаєте? — спитав я. — Ні, друже. — Кажуть, ви повиганяли всіх своїх слуг. — Бо мені потрібні такі, що вміють тримати язика за зубами. Дейзі тепер часто буває в мене — вечорами. Отже, весь караван-сарай розпався, мов картковий будиночок, під її осудливим поглядом. — Ці люди — знайомі Вольфсгайма, він просив їх прилаштувати, тож я і взяв їх. Всі вони родичі — брати й сестри. Колись тримали невеличкий готель. — Ясно. Дзвонив він мені на прохання Дейзі — вона запрошує мене до себе на завтра на сніданок. Міс Бейкер теж буде. За півгодини зателефонувала сама Дейзі й дуже зраділа, почувши, що я приїду. Видно, щось затівається, подумав я, а проте мені не вірилося: невже вони збираються влаштувати сцену, і то вельми тяжку, якщо все буде так, як Гетсбі намалював мені в саду. Наступного дня зранку стояла страшенна спека — це був чи не останній і чи не найспекотніший день літа. Коли мій поїзд виринув з тунелю на сонячне світло, тільки гарячі гудки фабричного димаря «Нешнел біскуіт компані» порушували розпечену полуденну тишу. |
Висновок
Отже, ми бачимо, що електронні перекладачі не можуть перекласти текст правильно тому, що вони не можуть розпізнати суть великих текстів, особливо, якщо це текст художнього змісту. Вони переводять занадто дослівно і не завжди дане слово переводиться в правильному значенні як от, наприклад, ім’я дівчина Дейзі (від англ.Daisy) він перевів дослівно Маргаритки тому, що це слово має декілька значень. Тому, для таких способів перекладу великого тексту он-лайн перекладачі не є правильним рішенням, вони більше підходять для перекладу одиничного слова або фрази.