Класифікація, характеристика іпричини виникнення

Надзвичайних ситуацій

Тема № 4

Всупереч розповсюдженій думці про те, що технічна цивілізація знизила ризик, якийпов'язаний з впливом на людину несприятливих природних процесів і явищ, аналіз емпіричного матеріалу за параметрами навколишнього середовища доказує, що сучасний світ

залишається уразливим до надзвичайних ситуацій, які дестабілізують соціальні та економічні системи.

Теоретична база технологічного аналізу надзвичайних ситуацій показує, що необхідно розглядати історію розвитку взаємодії природи і суспільства та його внутрішніх суспільних відносин. Історія розвит­ку природи і розвитку людини невід'ємно пов'язані між собою (люди­на своєю плоттю та кров'ю належить природі, знаходиться в її сере­дині і залежить від неї і законів її розвитку) і обумовлюють один од­ного, але при цьому одночасно постійно виникають протиріччя. Вихо­дячи з означеної методологічної передумови можна виділити дві гру­пи протиріч: між природою і суспільством та всередині суспільства (соціальні).

З аналізу надзвичайних ситуацій можна виділити дві сторони такої залежності:

об'єктивно обумовлену, що пов'язана з неможливістю для люди­ни і суспільства вцілому керувати силами природи (це наочно прояв­ляється у відношенні стихійних лих);

суб'єктивно обумовлену, що породжена незнанням, порушенням або ігноруванням законів природи в процесі господарської діяльності, внаслідок чого погіршується якість середовища її мешкання, виникає безпосередня загроза життю і здоров'ю людей (забруднення води, повіт­ря, грунту токсичними речовинами, виснаження озонового шару та ін.).

В останньому випадку негативні для природи явища і процеси виникають внаслідок використання не екологічних (матеріало- і енергоємких, «багатовідходних») технологій.

Іншу сукупність протиріч створює система «технологія-суспільство», в межах якої відбувається зворотній вплив засобів виробницт­ва на суспільство. Вплив техніки і технології на суспільство здійс­нюється безпосередньо через природне середовище. В цьому прояв­ляється його «посередницька» функція як з'єднуючого ланцюга між природою і суспільством.

Порушення нормальних умов життєдіяльності людей на

- 2 –

об'єкті або території, які викликані аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епіфіотією, великими пожежами, застосуванням засобів ураження, що привели або можуть привести до людських втрат і ма­теріальних збитків називають надзвичайною ситуацією.

Розглядаючи надзвичайні ситуації як наслідок загострення розглянутих вище протиріч можна виділити за місцем походження такі надзвичайні ситуації: природні, техногенні, екологічні, антропо­генні, соціально-політичні та соціально-психологічні.

Важливою характеристикою виникнення надзвичайних ситуацій є швидкість їх формування (розвитку). За часом, який проходить без­посередньо від виникнення надзвичайної ситуації до її кульмінаційної вершини, всі ситуації можна розділити на два типа — «вибухові» і «плавні». В надзвичайних ситуаціях першого типу час визначається не годинами, а хвилинами, а під час і секундами. Досить згадати сти­хійні лиха, деякі види технологічних катастроф (аварії на великих енергетичних об'єктах: АЕС, ТЕС, газопроводах, а також на хімічних підприємствах). Для ситуацій «плавного» типу властивий довготрива­лий латентний період, що продовжується інколи десятиріччями.

Ще однією важливою характеристикою надзвичайних ситуацій є масштаби впливу і наслідків, включаючи простір, соціально-екологіч­ні і економічні (людські і матеріальні втрати, деградація екосистем) аспекти. За цією комплексною ознакою можна виділити ще п'ять типів надзвичайних ситуацій: локальні, територіальні, регіональні, державні і глобальні.

Деякі при­родні катастрофи (повені, землетруси та ін.) можуть мати як суто природне, так і природно-антропогенне походження, особливо це ха­рактерно для сучасного етапу розвитку суспільства. Теж саме можна сказати і по відношенню до деяких епідемічних захворювань, дія яких носить також «комбінований» характер. Існує певний взаємозв'язок між «плавними» і «вибуховими» надзвичайними ситуаціями. Наприк­лад, катастрофа на трубопроводі «Західна Сибір-Поволжя», яка ста­лася під Уфою в 1989 р., по всім канонам відноситься до «вибухового» типу, але вона назрівала майже чотири роки.

- 3 –

Локальна надзвичайна ситуація при певних умовах може цілком перерости в регіональну, державну і глобальну. Важливо встановити конкретний тип критерія або параметра, згідно якого обстановка, що склалася, відноситься до того чи іншого типу надзвичайних ситуацій. Катастрофи-в Бхопалі (Індія) або Чорнобилі за техніко-економічним критерієм можна віднести до локальної екстремальної ситуації, за економічним — до державної, а за соціально-політичним (маючи на увазі міжнародний резонанс) і соціально-екологічним (найбільші ка­тастрофи за всю світову історію індустрії і енергетики) критеріям до глобальної надзвичайної ситуації.

Одним із важливих критеріїв надзвичайних ситуацій являється їхня зовнішня несподіваність, раптовість. Слово «зовнішня» вжито не випадково: цим можна підкреслити, що раптовість виникнення екс­тремальних ситуацій — не більше ніж форма їх реалізації, проявлен­ня. По суті вони виникають як закономірний результат дії багатьох факторів, що утворюють причинно-слідчий ланцюг подій, які призводять до екстремальних ситуацій. Звідси ви­ходить, що суспільство дотримується пасивної, очікуючої стратегії, концентруючи сили і засоби виключно на захист населення безпосе­редньо в умовах екстремальних ситуацій і ліквідації їх наслідків.

Надзвичайні ситуації слід аналізувати не в статиці як одномоментний акт — катастрофи, а в динаміці, як процес, в якому одні по­дії являються наслідком інших.

Технологічні катастрофи. Технологічні катастрофи знаходяться немовби в фокусі класифікаційної схеми, що обумовлено посередницт­вом функції технології як зв'язуючої ланки в системі виробничих сил між людьми, об'єднуючи їхні виробничі відносини, а також між ними і природними продуктивними силами.

Умови виникнення технологічних катастроф:

1. Існування джерел ризику — підприємства, виробничі засоби або технологічні процеси які передбачають використання вибухових, лег-когорючих, хімічно агресивних, отруйних і радіаційно-небезпечних ре­човин і матеріалів. До джерел ризику для здоров'я і життя людей від­носяться місця захоронення відходів, що вміщуюють токсичні речовини.

2. Дії факторів ризику — звільнення енергії (вибух, запалення)
або токсичних речовин в кількостях або дозах що уявляють

- 4 -

безпосе­редню загрозу життю населення. Порогові величини таких доз незавжди можуть бути точно встановлені(наприклад, в разі радіаційно­го впливу).

3. Експозиція населення, води, продуктів харчування, одягу та іншого впливу факторів ризику.

Формування означених умов і їх «трансформація» в реальну технологічну катастрофу уявляють собою причинно-слідчий ланцюг, який бере свій початок від потреб людей.

В даному випадку взято інтереси суспільства, в якому протиріччя інтересів між класами і соціальними групами відіграють важливу роль в генезисі технологічних катастроф.

Потреба людей об'єктивно обумовлена біосоціальною природою людини, необхідністю виживання, задоволення головної потреби в їжі,воді, одязі та інше.

Науково-технічний прогрес, забезпечуючи задоволення зростаю­чого матеріального і інтелектуального попиту суспільства, в той же час, призводить до виникнення нових проблем в техніко-економічно­му плані (поява нових, все більш потужних і небезпечних джерел ри­зику для життєдіяльності людей) та в соціально-економічному відно­шенні (концентрація населення в компактних міських агломераціях, де зосереджена промисловість, в тому числі небезпечні виробництва).

Глибинними причинами технологічних катастроф, виникнення джерел ризику, посилення експозиції населення є слідуюче:

1. Будівництво престижних, вигідних відомствам (фірмам) замовнику і підряднику, але не потрібних суспільству об'єктів і таких,
що наносять значний збиток навколишньому середовищу, та підвищують ризик виникнення екстремальної ситуації.

2. Будівництво необхідних суспільству об'єктів, експлуатація, яких пов'язана із значним ризиком для здоров'я людей, використан­ням застарілих проектів і технологій будівництва, обладнання. Це пов'язано з прагненням зекономити витрати на безпеку.

3. Технократично орієнтований вибір технології спрямований на будівництво необхідних народному господарству об'єктів в місцях, які уразливі в соціально-екологічному і, за деякими оцінками, військово-стратегічному відношеннях (незначна відстань до населених пунктів,особлива хрупкість екосистем та інше). До таких об'єктів відносяться деякі енергетичні об'єкти, особливо АЕС (наприклад,

- 5 -

одночасне бу­дівництво в Запоріжжі потужних ТЕС і АЕС та їх спільна експлуата­ція призводять до випадання кислотних дощів).

Важливою ланкою в причинно-слідчому ланцюзі формування надзвичайних ситуацій, не враховуючи інтереси і вибір технології, яв­ляється їхня безпосередня причина. Безпосередніми причинами тех­нологічних катастроф можуть бути зовнішні по відношенню до інже­нерних систем впливи (стихійні лиха, військово-диверсійні акції та ін.) і внутрішні, тобто умови та обставини, що пов'язані безпосередньо з даною системою, в тому числі технічні неполадки і людські помилки. "Останнім, згідно статистики і за думкою спеціалістів, належить головна роль в виникненні катастрофічних аварій інженерних систем. Отже причина аварій — не техніка, не організація праці, а сама пра­цююча людина.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру. Надзвичайні си­туації техногенного характеру — це ситуації, які виникають внаслідок порушення виробничої діяльності людей, впровадженням науково-технічного прогресу на покращення побуту та умов буття суспільства.

Але не завжди ця діяльність носить продуманий характер, на неї не завжди накладаються обмеження, внаслідок чого вона призводить до згубного впливу на навколишнє середовище і життєдіяльність людей.

За масштабами обсягу цей вид надзвичайних ситуацій має як правило локальний характер.

Причинами надзвичайних ситуацій техногенного характеру мо­жуть бути аварії, катастрофи на виробництві, нераціональне викорис­тання енергоносіїв, корисних копалин, помилки що допущені в техніч­них проектах, низький рівень виробничої кваліфікації робітників,

службовців, інженерного складу та ін. До категорії надзвичайних си­туацій техногенного характеру також відносяться розриви газопрово­дів, землетруси, що викликані викачуванням великої кількості води, газу, нафти, затоплення великих територій, які призводять до руйну­вання населених пунктів, виробничих об'єктів, знищенню рослинності та ш.

На території колишнього Радянського Союзу кожного року від­бувалося до 700 великих аварій в промисловості, нафто-газопроводах та в інших галузях.

Вцілому аналіз надзвичайних ситуацій техногенного характеру свідчить про можливість зростання катастроф з майбутньому.

Розглянемо причини і наслідки найбільш великих катастроф.

29 грудня 1984 р. в індійському місті Бхопалі сталася найбільша за всю історію хімічної промисловості катастрофа. Більше 3 тис. чоло­вік загинуло в перші години після вибуху, 20 тис. чоловік отримали серйозні пошкодження очей. Близько 100 тис. чоловік було госпіталі­зовано. Трагедія показала всьому світу, як велика хімія може оберну­тися великим лихом. Під час вибуху хмара метилізиціоніта (МІЦ) на­крила найбільш населену частину міста. За своїми токсичними діями МІЦ в 2-5 разів токсичніший фосгену і в 25-30 разів токсичніший від хлору.

На протязі години було викинуто більш ніж 30 тонн МІЦ, що складає до 2,5 млрд. смертельних доз. Причини аварії — принципові помилки технічного проекту. За нормами безпеки в кожному резер­вуарі повинно було зберігатися не більше 1 тонни МІЦ, але ця норма набагато була перевищена.

Ступінь небезпеки з кожним роком зростає в зв'язку з транспор­туванням цих речовин автомобільним і залізничним транспортом, річ­ковими і морськими судами, трубопровідним транспортом.

Найбільша кількість аварій відбулася на трубопроводі Ніжнєвартовськ-Нєфтєкумськ (Росія). Його довжина 1850 км, був спроектова­ний у 1982 р., побудований в 1985 р., заборонено експлуатацію в 1989 р. За цей час на цьому трубопроводі сталося 4 великих вибухи, самий трагічний в липні 1989 р. — вибух в Башкірії. При вибусі утворився вогняний смерч, який згубив 572 пасажира зустрічних поїздів, 1000 чоловік стали інвалідами. Сила вибуху порівнюється із вибухом атом­ного боєзапасу потужністю 6-8 кт, що у 2 рази менше від вибуху над Хіросімою.

Безумовно, до надзвичайних ситуацій техногенного характеру відносяться і великі викиди радіоактивності в навколишнє середови­ще. Катастрофа на Чорнобильській АЕС тому яскравий приклад. Надзвичайні ситуації техногенного характеру являються найбільш частими в усіх країнах світу. Вони завжди пов'язані з великими.

втратами, з масовими руйнуваннями, пожежами та іншими негатив­ними наслідками.

Надзвичайні ситуації екологічного характеру. Надзвичайні си­туації екологічного характеру — це такі надзвичайні ситуації, які виникають внаслідок діяльності людей і призводять до порушення екологічного балансу навколишнього середовища. Екологічна катас­трофічна ситуація характеризується глибокими незворотніми змінами природи, втратою природних ресурсів і різким погіршенням умов про­живання людей, погіршенням їх здоров'я, втратою генофонду і уні­кальних природних об'єктів. В Україні така ситуація виникла внаслі­док аварії на Чорнобильській АЕС. Як правило, цей вид надзвичайних ситуацій носить глобальний характер і впливає не тільки "на окремі регіони, а й на цілі держави.

Спеціалісти прогнозують що в найближчі 10 років над Європою може виникнути озоновий отвір. Такий прогноз було дано в 1993 році на Венській Конференції з питань стану озонового шару представни­ками більше 100 країн світу.

На Конференції відмічалось, що порівняно з 60-ми роками кіль­кість озону в атмосфері зменшилась на 10%. Якщо не прийняти рішу­чих заходів, то в XXI сторіччі населення такого континенту як Євро­па очікує екологічна криза.

На Конференції також відмічалось, що цілий ряд розвинутих країн не виконують Копенгагенської угоди 1992 р., яка передбачала припинення випуску продукції із озоноруйнівних матеріалів. Але ко­мерційні інтереси інколи ставляться вище вимог десятків мільйонів людей про заборону дикого знищення озонового шару.

Озоноруйнуючий потенціал різних країн світу приведений в табл.

Таблиця .

Назва країни	США	Японія	Німеч-чина	Англія	Франція	Росія	Китай	Італія	Іспанія	Інші країни
Потенцій-ність, в %

Дані табл. свідчать, що максимальний внесок в процес руйна­ції озонового шару вносять найбільш розвинуті країни світу США, Японія, Німеччина та інші

Зростання темпів індустріалізації може привести до світового екологічного кризису.

. За даними міжурядової групи з питань еволюції клімату (МУЕК), що створена при ООН, відбувається неперервний процес руйнування клімату.

ОХОРОНА ПРАЦІ.

Тема 1.1

Основи охорони праці - нормативна дисципліна, яка вивчаєть­ся з метою формування у майбутніх фахівців із вищою освітою не­обхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь із правових та організаційних питань охорони праці, ос­нов фізіології, гігієни праці, виробничої санітарії, безпеки процесів праці та пожежної безпеки, визначеного відповідними державни­ми стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я пра­цівників щодо результатів виробничої діяльності.

Курс "Основи охорони праці" як комплексна дисципліна ба­зується на теоретичних положеннях природничих (фізика, хімія, математика, медицина) та суспільних (економіка, соціологія, пси­хологія, право) наук. Важливе місце в структурі охорони праці за­ймають зв'язки з безпекою життєдіяльності, ергономікою, фізіо­логією та психологією праці, технічною естетикою та ін.

Історія розвитку науки про охорону праці пройшла довгий шлях свого становлення. Охорона праці як самостійна спеціальна дис­ципліна формувалася протягом більш ніж семидесяти років. Впер­ше ця дисципліна була впроваджена в 1929 році в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 року охорона праці ви­кладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін, а як самостійна дисципліна - лише в деяких інститутах.

У 1966 році цей курс був офіційно впроваджений у навчальні програми всіх інженерних спеціальностей, а всім технічним вищим навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охо­рони праці.

Значний внесок у розвиток науки про охорону праці на­лежить визначним російським і радянським ученим. У 1742 р. вийшла робота М. В. Ломоносова "Первые основания металлургии или рудных дел", в якій розроблено теорію природної вен­тиляції шахт, а також наведені рекомендації з безпеки при ви­користанні драбин і сходин, та щодо застосування робочого одя­гу. В книзі "Очерки рабочих движений" (1901р.) І. М. Сеченов встановив фізіологічні критерії, за якими можна було встанови­ти тривалість робочого дня. Це була перша книга з фізіології праці. Книга першого професора гігієни Московського університету Ф. Ф. Єрисмана "Курс гігієни" (1887 р.) і 19-томне видання "Материалы по исследованию фабрик и заводов Московской губернии" за його редакцією значно збагатили вчення про гігієну праці. Лікар А. В. Погожев видав у 1902-1903 рр. перший російський журнал "Промышленность и здоровье", а також заснував перший у Росії соціальний музей.

Дослідженнями з питань безпеки праці та виробничого середо­вища, управління і нагляду за охороною праці, координацією робіт у науково-технічній сфері охорони праці займається створений у 1994 році Національний науково-дослідний інститут охорони праці (ННДІОП).

Державна політика України щодо охорони працівиходить із конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпе­ки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворю­ваності.

В Україні прийнята і реалізується Національна програма по­ліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 рр., що була затверджена Кабінетом Міністрів від 10.10.2001 р. (наказ № 1320), на основі якої були розроблені галу­зеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

22.10.2001 р. наказом Мінпраці М> 432 була затверджена і впроваджується в життя Концепція управління охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні.

З метою підвищення ефективності державного нагляду за охо­роною праці _ч казом Президента України від 18 вересня 2002 року Л» 834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці утворено Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади у цій сфері.

У 2002 році органами Держнаглядохоронпраці проведено майже 199 тис. оперативних обстежень, призупинено більше 255 тис. робіт і об'єктів, накладено 1290 штрафів на підприємства, притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення нормативних і за­конодавчих актів про охорону праці понад 51 тис. працівників, з них 8,2 тис. - керівники підприємств і організацій.

Ймовірність загинути, отримати травму чи набути професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професій­ними навичками та знаннями правил безпеки, враховує цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають. Тому вивчення дисциплін, що стосуються охорони праці (основи охоро­ни праці та охорона праці в галузі), сприяє зменшенню виробничо­го ризику та збереженню життя і здоров'я багатьох людей.

Мета дисципліни «Основи охорони праці» - формування у май­бутніх фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" необхід­ного в їх професійній діяльності рівня знань та умінь, які відповіда­ють державним стандартам освіти і дають можливість професійно орієнтуватися в питаннях організації виробничого процесу, що відповідає всім нормам і правилам безпеки. Вивчення дисципліни передбачає, що студент користується, крім підручника, законодав­чою та нормативною базою України про охорону праці, а також спеці­альною і навчальною літературою.

Надалі, на етапі підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" за професійно орієнтованими програмами на базі знань дисциплін "Безпека життєдіяльності'', "Основи охорони праці '' та профілюючих дисциплін, планується поглиблене вивчення питань охорони праці в галузі, яку студент обрав для подальшої діяльності.

Найбільш вживані терміни та визначення, що застосовують­ся в підручнику (згідно з ДСТУ 2293-99):

Охорона праці - система правових, соціально -економічннх, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лі кувально-профі­лактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці - галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників, зумовлений умовами праці, і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Небезпечний (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гост­рого отруєння, різкого погіршення здоров'я або до смерті.

Шкідливий (виробничий) чинник - це такий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного виливу на здоров'я нащадків. Прим.Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо), тривалості впливу, шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним.

Безпека - етап захищеності особи та суспільства від ризику за­знати шкоди.

Рівень безпеки - оцінка безпеки, обґрунтована величиною прийнятного ризику.

Промислова безпека - безпека від аварій на виробничих об'єк­тах і наслідків цих аварій.

Небезпека - потенційне джерело шкоди.

Безпечні умови праці; безпека праці - стан умов праці, за яко­го вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чин­ників усунуто або вплив шкідливих чинників не перевищує гра­нично допустимих значень.