Тема 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК НАУКОВОЇ

ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

Вивчаючи дану тему, треба звернути увагу на початковий етап створення науки про організацію праці та управління, до якого відносять дослідження щодо вивчення виробничих процесів американського раціоналізатора Ф.Тейлора.

У межах теми необхідно ознайомитися з основою організації праці на виробництві, яка запропонована послідовниками Ф. Тейлора: Г. Фордом, Ф. Гілбертом та іншими.

Студенти мають вивчити процес становлення та розвитку наукової організації праці у РСРС, звертаючи увагу на наукові праці видатних теоретиків науки О.О.Богданова, Й.А.Єрманського, О.К.Гастєва, П.М.Керженцева, А.П.Труханова та інших.

При вивченні даної теми необхідно звернути увагу на такий важливий період розвитку науки про організацію праці, як 20-ті роки. Саме до цього періоду відноситься розгортання наукової роботи у галузі вивчення проблем праці. Так, у 1920 р. О.К.Гастєв створив інститут праці при ВЦСПС, який у 1921 р. був перетворений на Центральний інститут праці (ЦІП).

У 1921 р. була проведена Перша Всеросійська ініціативна конференція з наукової організації праці та виробництва, привертаючи увагу вчених та практиків до питань удосконалення організації праці на науковій основі.

У березні 1924 р. пройшла Друга Всеросійська конференція з НОП, метою якої було розроблення єдиної платформи.

Особливість та важкість обставин у країні в передвоєнні та післявоєнні роки внесли корективи у діяльність щодо вдосконалення організації праці. Робота з НОП у 30-50 рр. була помітно послабленою, але не припинялася.

Важливу роль для розвитку НОП у країні мала Всесоюзна нарада з організації праці (1967р), на якій було сформульовано актуальне і в теперішній час визначення наукової організації праці; було визначено завдання науково-дослідних організацій в галузі досліджень з НОП, зазначено дії для здійснення типового проектування робочих місць та їх обслуговування, сформульовано завдання для розгортання проектування організації праці у складі проектів будівництва нових підприємств, створення на підприємствах служби НОП, а також подані рекомендації з інших питань, пов’язаних з НОП.

Ознайомившись з основними етапами розвитку процесу організації праці, можна більш впевнено орієнтуватися у таких проблемах та завданнях організації праці, які стоять перед країною у теперішній час, та виділити пріоритетну проблему організації праці – досягнення більш високого рівня використання трудового потенціалу суспільства.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Суть теорії Ф.Тейлора та Г.Форда у галузі організації праці та їх аналіз.

2. Дайте коротку характеристику внеску російських вчених у науку про організацію праці.

3. Основні етапи роботи щодо розвитку організації праці у 20-ті роки.

4. Зміст та значення першої та другої Всеросійських конференцій з НОП.

5. Напрямки роботи щодо НОП у післявоєнний період.

6. Основні проблеми та шляхи вдосконалення організації праці на сучасному етапі.

Тема 3. ПОДІЛ ТА КООПЕРУВАННЯ ПРАЦІ

Поділ и кооперування праці є одним із важливіших напрямків організації праці, об’єктивною необхідністю організації колективної праці.

Суспільний поділ праці – це об’єктивній процес обґрунтовування різних видів трудової діяльності та закріплення їх за окремими групами людей. Під поділом праці в економічній науці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності, розділення сукупного трудового процесу на частини, кожна з яких виконується визначеними групами працівників, об’єднаних за загальними, професійними або кваліфікаційними ознаками. Сутність кооперування праці, об’єктивно обумовлено її поділом, міститься у встановленні взаємозв’язків між виконавцями часткових трудових процесів, які пов’язані між собою.

Поділ та кооперування праці – об’єктивні процеси, які пов’язані з організацією колективної праці. Ці процеси є технічною основою організації праці в суспільстві та на підприємстві.

Обгрунтованість доцільності форм поділу та кооперування праці, які застосовуються, сумісництво професій, визначення рівня поділу та кооперування праці вимагають попереднього визначення чисельного стану працівників, його структури за професіями та кваліфікацією.

Загальна чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпвп) визначається за формулою^

Чпвп = ,

де ВП – валовий випуск продукції (шт., тис. грн.);

Впл. – плановий виробіток на одного працівника ПВП у тому ж вимірі.

Чисельність виробничих робітників (Чвр) визначається за формулою:

Чвр = ,

де Т – трудомісткість робіт за розрахунковий період (нормо/годин);

Ф – корисний фонд робочого часу одного робітника (годин);

Кн – коефіцієнт виконання норм.

Поділ та кооперування праці притаманні будь-якій суспільно-економічній формації. Зміна формації приводить до зміни форм їх проявлення.

У даній темі студенту необхідно розібратися з тим, що являє собою поділ праці у межах суспільства, які чинники містяться в основі цього процесу. Слід розглянути типи та види поділу праці, навчитися визначати межі поділу праці, знати критерії їх оцінки, ознайомитися з основними формами кооперування праці на підприємстві. Треба уяснити соціальне та економічне значення поділу та кооперування праці, а також звернути увагу на вплив НТП, на зміну форм даних процесів.

Студенти мають привернути увагу на визначення кількісної оцінки форм поділу праці. Так, раціональність функціонального поділу праці визначається показником використання робочого часу. Варіант поділу праці вважається раціональним за умови:

,

де питома вага оперативного часу в сукупному робочому часі при існуючому поділу праці;

питома вага оперативного часу в сукупному робочому часі при поділу праці, який проектується.

Технологічний – поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він означає розстановку працівників у відповідно до технології виробництва і значно впливає на рівень змістовності праці. Виділяють чотири різновиди технологічного поділу праці: предметний, подетальний, поопераційний, за видами робіт.

Рівень технологічного поділу праці можна визначити коефіцієнтом спеціалізації за формулою:

,

де – витрати часу на переналагодження обладнання протягом зміни (Тзм);

Ч – чисельність робітників.

Професійний – поділ праці між працівниками за професіями та спеціальностями. У цьому напрямку зміни характеризуються зростанням частки професій інтелектуальної праці, механізованої праці, професій широкого профілю.

Кваліфікаційний – поділ праці між групами працівників у залежності від складності виконуваних ними робіт. Рівень кваліфікації робітників встановлюється на підставі присвоєння їм кваліфікаційних розрядів за тарифною системою.

Коефіцієнт використання робітників за кваліфікацією розраховується за формулою:

,

де Rp-k – середній кваліфікаційний розряд робітників;

Rp-т – середній кваліфікаційний розряд робіт.

Якщо середній розряд робітників вищий за розряд робіт, які вони виконують, то формула має такий вигляд:

Рівень поділу – це прийнята розрахункова, або фактично досягнута величина, яка характеризує стан поділу праці.

Встановлюючи оптимальний рівень поділу праці, аналіз доцільно розпочинати розрахунками з використанням соціальних, потім психофізіологічних, а потім економічних критеріїв.

Рівень поділу на підприємстві можна розрахувати за формулою:

,

де t _непер. – час виконання робітником непередбаченої завданням зміни;

n – кількість різноманітних робіт, які виконує робітник;

Ч – численість робітників.

Рівень кооперування праці на підприємстві можна розрахувати за формулою:

де, t _витр. – витрати робочого часу у зв’язку з недоліками у системі обслуговування робочих місць.

Важливими напрямами вдосконалення поділу та кооперування праці є поєднання функцій професій та посад, поширення зон обслуговування, багатоверстатне обслуговування, колективні форми організації праці.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Об’єктивна необхідність поділу та кооперування праці у суспільстві та на підприємстві.

2. Види та форми поділу праці, чинники, які впливають на їх зміни.

3. Межі поділу праці та критерії їх оцінки.

4. Кооперування праці, його форми та значення у сучасних умовах.

5. Наведіть послідовність встановлення оптимального рівня поділу праці.

6. Наведіть формули розрахунку рівня поділу праці та рівня кооперування праці на підприємстві.