Фонемный склад голосних в давньогерманських мовах

ПЛАН

1. Наголос в давньогерманських мовах

2. Фонемный склад голосних в давньогерманських мовах

3. Аблаут

4. Умлаут

1. Наголос

Бiльшiсть мовознавцiв вважає, що спiльноiндоєвропейский словесний наголос був тонiчним (музикальним), тобто наголошений склад вимовлявся з пiдвищенням тону. Iндоєвропейский наголос був вiльним, тобто мiг падати на будь-який склад слова.

В iсторично засвiдчених давньогерманських мовах наголос є закрiпленим та динамiчним, вiн здебiльшого падає на кореневий склад слова. Новий наголос був у принципi кореневим або початковим, отже в бiльшостi слiв, де вiн в iндоєвропейську епоху падав на кiнець слова, вiдбулося його перемiщення на початок:

д.iнд. pitár	“батько”	- гот	fádar
д.iнд. matá(r)	“мати”	- д.сакс.	módar

У префiксованих германських словах наголос був неоднаковим - у дiєсловах кореневим, а в iменниках початковим.

Порівняйте Гот. 'andhafts «відповідь» - and'hafjan «відповідати»

Причину такої рiзницi в наголосi треба шукати в часi виникнення таких утворень. В перiод становлення фiксованого наголосу префiкс та дiєслово ще не злилися в єдиному словi, в той же час найдавнiшi префiксовані iменники сприймалися як єдине цiле.

Закрiплення сильного динамiчного наголосу на першому складi мало значний вплив на розвиток граматичного строю германських мов. Фiксований наголос видiлив головний у смисловому вiдношеннi склад i, напевно, сприяв редукцii ненаголошених складiв; внаслiдок дiї законiв кiнця слова довгi голоснi скорочувались, а короткi голосні послаблювались чи зовсiм зникали. Перший етап редукцiї вiдбувся, мабуть, вже в спiльногерманській мовi, пiзнiше ця тенденцiя дiяла з рiзною силою в усiх германських мовах.

Фонемный склад голосних в давньогерманських мовах

The most typical features of the PG (Protogermanic) vowel system are strict differentiation of short and long vowel phonemes and a tendency to positional assimilative changes.

В iндоєвропейськiй мовi-основi система голосних складалася з п’яти коротких i п’яти довгих а, о, u, i, е.

Ненаголошенi довгi голоснi редукувалися в нечiткий нейтральний звук “шва” (ə) Schwa primum. Ненаголошенi короткi голосні звичайно вiдпадали, але iнодi зберiгалися, переходячи в редукований голосний “другий шва” (ь). Schwa secundum

Уже в ранньому перiодi розвитку германської звукової системи їй була властива чiтка рiзниця мiж короткими й довгими голосними.

Короткi голоснi складали таку систему:

ĭ				ŭ
	ě
		ă

Iндоєвропейськi короткi голоснi вiдбилися в германськiй звуковiй системi так:

i.є. ă	II	герм. ă
лат. ager “поле”		гот. akrs, двн. ackar
лат. canō “спiваю”		д.а. hana, двн. hano
i.є. ŏ	II	герм. ă
лат. hostis “ворог”		гот. gasts, двн. gast
лат. hortus “сад”		гот. gards, двн. gart

Iндоєвропейськi ĭ, ĕ, ŭ могли переходити у вiдповiднi германські без змiн, або змінювалися під впливом наступних голосних. Якшо за голосним кореня йшли вузькi голоснi “і (j)”, “u”, або сполучення “носовий+приголосний”, то в коренi зберiгався вузький голосний або голосний кореня ставав вузьким (Common Germanic Fracture/ Breaking - загальногерманське преломление). В інших випадках в давньогерманських мовах спостерігалися широкі голосні:

i.є. ŭ	II	герм. ŭ, ŏ
д.iнд. sūnú “син”		гот. sunus, д.а., двн. sunu
лат. jugum “ярмо”		двн. joch , д.а.bеос(<*bос)
i.є. ĭ	II	герм. ĭ, ě
лат. piscis “риба”		гот. fisks, д.а., двн. fisc
лат. piper “перець”		двн. pfeffer
лат. vir “чоловiк”		гот. wair
i.є. ě	II	герм. ě, ĭ
лат. edere “їсти”		двн. ezzan, д.а. etan, гот. itan
лат. ventus “вiтер”		д.а. wind, двн. wint (преломление)

In Germanic languages the vowels displayed a tendency to powsitional assimilative changes. The quality of a stressed vowel in some cases depended on the following sound. The earliest manifistation of this principle has been termed fracture or breaking. Tracture concernsw two vowels: e & u and the pair u& o.

I.E e> Germ. i лат. ventus - д.а. wind, двн. wint “wind” лат.medius - д.а. middle “middle” BUT I.E e= Germ. e лат.edere - д.а. etan “to eat”	e + i/j or nasal+consonant
I.E u> Germ. o Celt. hurnan - OE horn “horn” BUT I.E u= Germ. u Skr sunus - OE sunu “son”	u + u or nasal+consonant

Виняток: у готському існувала тенденція до звуження голосних , т.е. герм. e, i > гот. i, герм. o, u > гот. u

Довгi голосні складали таку систему:

ī				ū
	ē		ō

i.є. ā	II	герм. ō
лат. māter “мати”		д.а. mōdor дсакс.mōdor, двн. muoter (ō>uo)
лат. frāter “брат”		гот. brōþar, д.а. broðor, днв. bruoder (ō>uo)
i.є. ō	II	герм. ō
лат. flōs “квiтка”		гот. blōma, д.а. blōma, двн. blōmo
рос. “плот”		гот. flōdus, д.а. flōd, двн. fluot
i.є.ī	II	герм. ī
лат. svīnus “свинина”		гот. swein [svi:n], д.а., д.в.н. swîn “свиня”
i.є. ū	II	герм. ū
лат. mūs “миша”		да., двн. mūs

Найскладнiшою була доля і.є. ē, яке ще в ранньогерманський перiод перейшло в германське е.У готській мови це c в зв’язку з загальною тенденцiєю готських голосних до пiдвищення, переходить в ē. У пiвничних i в захiдних мовах вiдбулося, навпаки, дальше пониження c в ā. Але пiзнiше в англофризькiй групi цей звук знов пiдвищився до c, порiвняйте: і.є. *dhē - д.сакс. dad, двн. tāt, да dæd, ded, д.фризьк. ded - “дiло, вчинок”.

Таким чином в германськiй мовi-основі було чотири коротких і чотири довгих голосних. (Common Germanic Vowel Shift - спільногерманський зсув голосних).

The Germanic Vowel Shift
IE	Germ
a o	a
ā ō	ō

Пізніше в окремих германських мовах різними шляхами виникли відсутні в мові-основі короткий “о” та довгий ā. (Short o and long āappeared from different sources later). Так в готській, довньонімецькій [o] виникає в наслідок монофтонгізації au перед r,h (в готській також перед a) - гот. haurn “ріг”, hauhs ”високий”. Довгий ā виникає в давньонімецькій із ē (порівняйте вище і.є. * dhē - двн. tāt), в готській відбувається подовження короткого “а” перед h внаслідок випадіння носового:

герм. þankja - гот.þāhta “думав”

АБЛАУТ

Аблаут (англ. - gradation) (термiни “аблаут”, “умлаут” належать Я.Грiмму) - це якісне і кількісне чергування голосних, не зумовлене оточенням, яке існувало ще в спільноіндоєвропейській мові і використовувалося у словозміні та словотворенні. Ці чергування збереглися й до наших часів у ряді індоєвропейських мов.

Найпоширенішим типом якісного аблауту було чергування ē - ō (укр. везти-возити; лат.tegō “вкриваю”- toga “тога”).

Кількісне чергування мало кілька типiв, з яких найпродуктивнiшими були чергування е-нуль, о-нуль, о-ō, е-ē. Довгi голоснi (ē, ō) репрезентують подовжений ступiнь чергування, форми з голосними “е” та “о” розгдядаються як повний, або нормальний ступiнь, форми без цих голосних вважаються нульовим ступенем аблауту (лат. es-t “є”, s-unt - множ., 3 особа; sedeo “сиджу” - sēdi “сидiв”).

Питання про походження індоєвропейського аблауту i досi лишається дискусiйним. Виникнення чергуваня по аблауту пояснюють впливом рiзних видiв наголосу. Вважається, що кiлькiсний аблаут виник пiд впливом динамiчного наголосу (в ненаголошених складах - нульовий ступінь, в наголошених - нормальний або подовжений ступiнь). Якiсний аблаут пов’язують з музикальним (тонiчним) наголосом.

Аблаут i його закономiрностi є явищем спiльноiндоєвропейским, а не вузькогерманським, його модель складалася задовго до вiдокремлення германської групи. Германськi мови успадкували її, але при цьому вона зазнала великих змiн.

Чергування голосних за аблаутом в германських мовах має тiсний зв’язок з морфологiчною будовою, зокрема на ньому повнiстю побудоване утворення форм сильних дiєслiв. Давня система чергування досить чiтко вiдбита в формах сильних дiєслiв готської мови (див. роздiл “Сильнi дiєслова”), в iнших германських мовах розпiзнати первiснi закономiрностi дуже важко.

и.е. e - o || герм. e - a (гот. i - a) д. исл. bera (нести) - barn (дитя)

e - o || e - o

Наиб. распр. - е - а - о (система сильн. глаголов)

bindan - band - bundum - bundans

и.е. о - о || герм. a - o (кач. - колич.) (в кл. сильн. гл.)

г. faran - for - forum - farans

Аблаут використовувався також у германських мовах як засiб словотвору. Порiвняйте: да. belūfan “лишатися” i lāf “залишок”, forlēosan “губити” i lēas “позбавлений”, двн., да. beran “нести”, “народити” i да. bcr “носилки”, двн. barn “дитина”, да. faran “їхати” - fōr “мандрiвка”.

УМЛАУТ

Умлаут (нiм. Umlaut, англ. mutation) - це такий випадок регресивної асимiляцiї, коли голосний кореня змiнюється пiд впливом наступного голосного, наближаючись до його артикуляцiї.

Найпоширенiшим типом у германських мовах був умлаут на “i”, або “j”. Наслiдком такої асимiляцiї було перетворення ā >ē, a>e; ō>лабіолізоване ē (c>ø), o>лабіолізоване е (æ, ø); ū>d, u>y.

Це явище почало розвиватися в V-VI ст. (в мовi готьскоi бiблii (IV ст.) його ще немає).

У давньоанглiйскій мовi умлаут на i/j вiдбувався ще в дописемний перiод, але вже на територiї Британських островiв. Ще в той час сам голосний “i” пiсля довгого складу зник, а в позицiї пiсля короткого складу редукувався в “е”. Вiдпадало всюду також “j”. Пор.:

гот.	да.
harjis	- here	“вiйско”
dails	- dæl	“частина”
sandjan	- sendan	“посилати”
dōmjan	- dcman	“судити”