В) Машинні варіанти журнально-ордерної форми

Організація механізованої обробки інформації у журнально-ордерній формі обліку передбачає ведення журналів-ордерів, де вказують кореспондуючі рахунки, що забезпечує точність і швидкість відображення бухгалтерських записів. У разі механізованого способу організації облікового процесу побудова журналів-ордерів ґрунтується на тих самих принципах, що і ручного. Всі журнали-ордери формуються за кредитовим принципомі по кожному синтетичному рахунку в розрізі кореспондуючих рахунків. Дебетові обороти по синтетичному рахунку враховують у кількох журналах-ордерах. Об’єднання їх відбувається в Головній книзі при формуванні інформації, відбитої в різних журналах-ордерах. В облікових реєстрах (журналах-ордерах і допоміжних відомостях) аналітичний облік суміщується з синтетичним. Більшість журналів-ордерів, як правило, містить кілька синтетичних рахунків. У журналах-ордерах аналітичний облік формується за показниками, необхідними для контролю і складання періодичної і річної звітності. У журнально-ордерній формі обліку, як правило, застосовуються місячні журнали-ордери, допоміжні відомості розраховані на більш тривалий час. Основними перевагами журнально-ордерної форми обліку є поєднання аналітичного і синтетичного обліку в одному реєстрі; забезпечення своєчасного і рівномірного відображення бухгалтерських записів протягом звітного періоду, а також забезпечення розподілу облікових робіт; можливість проведення аналізу господарської діяльності підприємства; скорочення загальної кількості облікових реєстрів. Однак у нових умовах господарювання журнально-ордерна форма не відповідає всім потребам управління підприємством, а саме: побудова журналів-ордерів не відповідає за складом аналітичних даних, необхідних для управління підприємством.

6.

За нині діючим законодавством підприємствам надано право самостійно визначати облікову політику. У вітчизняній практиці термін „облікова політика” з’явився на початку 90-х років ХХ століття, а з прийняттям Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. [1] набув офіційного статусу.

Проблеми облікової політики досліджувались як у працях зарубіжних (Б.Нідлз, Р.Ентоні, Дж.Ріс, Ван Бред та ін.), так і вітчизняних (М.Т.Білуха, Ф.Ф.Бутинець, А.В.Загородній, М.В.Кужельний, В.Г.Лінник та ін.) вчених. Однак нині відсутнє єдине, точне та повне визначення поняття „облікова політика”.

Так, Білуха М.Т. тлумачить облікову політику як спосіб ведення облікового процесу [3, с.499].

Бутинець Ф.Ф. відмічає, що облікова політика – це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, а й вибір методики обліку, яка дає змогу використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя.

Методологічне і організаційне керівництво системою бухгалтерського обліку на підприємстві здійснюється державою, яка визначає нормативні документи, що містять конкретні рекомендації, перелік правил окремих методик і процедур бухгалтерського обліку.

Але розробка способів і процедур відображення тих чи інших операцій в обліку залежить як від держави, так і господарюючого суб’єкта. Отже, особливості формування облікової політики треба розглядати на двох рівнях: макрорівні, як вплив зовнішнього середовища на функціонування підприємства щодо методології бухгалтерського обліку, та мікрорівні – тобто бізнес-середовище самого підприємства. Стосовно останнього, слід зазначити, що вона включає обліковий інструментарій, який охоплює всі способи і процедури обліку, завдяки якому можливе поєднання вимог держави і власних потреб підприємства щодо ведення обліку.

Аналогічну думку висловлює Бутинець Ф.Ф. Він зазначає, що офіційна система не встановлює спосіб ведення бухгалтерського обліку з конкретного питання, і при формуванні облікової політики підприємство самостійно розробляє відповідний спосіб на підставі діючих положень. Тому облікова політика може формуватися на двох рівнях: макрорівень – політика державних органів щодо розвитку обліку в Україні, мікрорівень – політика конкретного підприємства з метою забезпечення надійності фінансової звітності [5, с.50].

Механізм формування облікової політики на підприємстві можна представити так (рис.1). При цьому потрібно:

по-перше, дотримуватись норм національного законодавства, вимог П(С)БО та інших нормативних документів щодо регулювання бухгалтерського обліку;

по-друге, сприяти формуванню якісної інформаційної бази бухгалтерського обліку (через системний характер) та оптимальному розкриттю інформації у фінансовій звітності;

по-третє, враховувати особливості діяльності підприємства (організаційних, технологічних, чисельності та кваліфікації облікових кадрів, рівня технічного оснащення бухгалтерії), власні інтереси, а також різних груп користувачів щодо облікової інформації.

На вибір облікової політики підприємства впливають такі чинники:

1) галузеві особливості або вид діяльності; 2) організаційно-правова форма (ВАТ, приватне підприємство тощо); 3) обсяги виробництва (кількість працюючих); 4) рівень кваліфікації облікового апарату та забезпеченість його комп’ютерною технікою; 5) взаємовідносини з податковою системою (які податки сплачує підприємство); 6) стратегія фінансово-господарської діяльності підприємством.

Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. передбаченозастосування такого принципу як постійність. Він означає тривале застосування обраної облікової політики. Її зміна можлива лише у випадках, передбаченими п.9 П(С)БО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”:

-зміна статутних вимог;

-зміна вимог органу, який затверджує П(С)БО;

зміни, які забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Таким чином, облікова політика – це вибрана підприємством, з урахуванням встановлених норм та особливостей, методологія бухгалтерського обліку, яка спрямована на досягнення його цілей і завдань та використовується з метою забезпечення надійності фінансової звітності та якісної системи управління.