Тема 12. Оновлення продукції
План.
1. Формування планів оновлення продукції.
2. Оптимізаційні планові розрахунки оновлення продукції.
3. Планування витрат на підготовку і освоєння виробництва нової продукції.
4. Об'ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції.
5. Сітьові методи планування підготовки виробництва і освоєння нових виробів.
1. Формування планів оновлення продукції.
В умовах ринку підприємство не може забезпечити міцну конкурентну позицію тільки завдяки скороченню витрат, зниженню цін, реклами тощо. Рано чи пізно перед ним постає питання оновлення тієї продукції, що випускається. Без випуску на ринок принципово нової або значно удосконаленої продукції стабільна діяльність у тривалій перспективі неможлива. Оскільки розробка та впровадження у виробництво нової продукції потребує значних інвестицій та часу ця діяльність повинна ретельно плануватись. В основі розробки плану оновлення продукції лежить маркетинговий пiдхiд до планування та бажання забезпечити постійне завантаження потужностей підприємства для отримання максимального прибутку.
|
Планування оновлення продукції базується на прогнозі попиту та виходячи із життєвого циклу продукції. При цьому, можуть використовуватися різні моделі (БКГ, «Мак-Кінсі» тощо).
При плануванні підприємством розробки нових товарів необхідно з'ясувати на якій стадії життєвого циклу знаходяться його аналоги, які вже запропоновані ринку. Включаючись у виробництво товару, який знаходиться вже на стадії зрілості, підприємство ризикує з'явитися на ринку в той момент, коли почнеться стадія старіння і попит на даний товар падатиме. Не можна допускати того, щоб об'єми продажів значно знижувалися, необхідно підтримувати об'єм продажів на певному, стабільному рівні. Для цього підприємству необхідно забезпечити впровадження і збільшення випуску модифікованого товару, розробленого до настання старіння попереднього товару. Для того, щоб досягти стабільності в продажах (підтримуючи рівень П0), розробникові нового (оновленого) товару слід починати ще до того моменту, коли попередній вступає в стадію зрілості.
Перед ухваленням стратегічного рішення, що стосується впровадження нового виробу проводиться ідентифікація стадії його життєвого циклу. В процесі ідентифікації одну стадію відрізняють від іншої за допомогою таких основних показників як процентне збільшення об'ємів продажів, конкурентна позиція, привабливість ринку.
Оновлення продукціїбазуається на завданнях стратегічного плану.
План оновлення продукції у розширеному варіанті може мати таки розділи:
-якісні та структурні зміни „портфеля” продукції підприємства;
-економічна ефективність виробництва нової продукції;
-норми і нормативи;
-виробництво та реалізація продукції;
-матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;
-персонал і оплата праці;
-витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.
Розробка та реалiзацiя плану оновлення ставить на метi:
- своєчасне забезпечення потреб потенцiйних споживачів у даному видi нової продукції;
- скорочення термiнiв, що необхiднi для розробки та освоєння виробництва нової продукції;
- створення i виробництво продукції високого технiчного та якiсного рiвня, що забезпечуватиме вподальшому її конкурентнспроможнiсть.
Умовно процес оновлення можно поділити на п’ять стадій: генерація ідеї; аналіз можливого попиту і технічних можливостей; конструювання та створення; тестування та затвердження; виробництво. При цьому до стадії техніної підготовки нового виробу відносять:
а) науково-дослідні роботи зі створення продукції;
б) дослідно-конструкторські роботи;
в) технічну підготовку виробництва;
г) освоєння виробництва.
Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є: планові завдання з розробки і освоєння виробництва нової продукції, планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу підготовки. Планові нормативи технічної підготовки виробництва поділяються на об’ємні (кiлькiсть оригiнальних деталей на вирiб, кiлькiсть технологiчних карт) і трудові (трудомiсткiсть конструкторських робiт з проектування оригiнальної деталi, трудомiсткicть проектування технологiчного процесу й оснащення на одну оригiнальну деталь) – Найчастiше при цьому використовують галузевi нормативи. За допомогою об’ємних нормативів встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою трудових – у нормо-годинах.
Встановивши загальну трудомісткість, визначають тривалість циклу кожного етапу технологічної підготовки виробництва в днях:
,
де Tц - тривалість циклу кожного етапу технологічної підготовки виробництва в днях;
ti –трудомісткість і-ї стадії (етапу), люд-год;
Кд –коефіцієнт, який враховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін у технічну документацію та ін., що не передбачено нормативами (Кд =1.1 ÷1.5);
Чі –чисельність робітників, які одночасно виконують дану стадію, етап робіт, осіб;
Тзм –тривалість зміни, год.;
Квн –коефіцієнт виконання норм;
Kв –коефіцієнт переведення робочих днів у календарні
(Кв = число календарних днів у плановому році/ число робочих днів у плановому році).
На пiдставi цього розробляють генеральний план-графiк технічної пiдготовки виробництва нового виробу, який визначає послiдовнiсть робiт і загальну тривалiсть циклу технічної пiдготовки виробництва.
2. Оптимізаційні планові розрахунки оновлення продукції.
Оскільки оновлення продукції потребує значних коштів, необхідно ретельно обґрунтовувати можливі рішення. Основою розрахунку економічної ефективності впровадження нової продукції є встановлення вигідності того чи іншого проекту за умов обмеженості капіталу, як ресурсу, та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів інвестицій.
Інвестиції – це ресурси, вкладені в об’єкти підприємницької та інші види діяльності, для отримання прибутку або соціального ефекту. Інвестиційне планування необхідне для детального техніко-економічного обґрунтування планових нововведень.
У практиці господарювання підприємства приймають різноманітні рішення, пов’язані з інвестуванням нововведень. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) й порівняльну ефективність інвестицій. Абсолютна ефективність капітальних вкладень вказує загальну величину їх віддачі (результативності) на тому, чи іншому підприємстві. Порівняльна ефективність капітальних вкладень у нововведення визначається тільки тоді, коли є декілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання).
Застосовують два взаємопов’язані показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій: перший (прямий) – коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат – Еп; другий (зворотний) – період окупності капітальних вкладень - Ткв:
Еп =∆Пр / КВ;
Ткв = 1 / Еп;
де ∆Пр –приріст прибутку, грн.;
КВ – кошторисна вартість проекту, грн.
Розрахункове значення коефіцієнта Еп повинно порівнюватися з нормативним коефіцієнтом Ен (його тривалість зазвичай дорівнює так званому горизонту прогнозування чи індикативного планування). Проект капітальних вкладень буде доцільним за умови:
Еп > Ен
Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої складає вибір економічно кращого проекту/варіанту капітальних вкладень, здійснюється шляхом обчислення показника так званих зведених витрат.
Проект з найменшими зведеними витратами вважається найкращим з економічної точки зору.
Для більш об’єктивної оцінки доцільності інвестицій в ринкових умовах використовують методику оцінки за наступними критеріями: чиста поточна вартість; період окупності; індекс прибутковості; внутрішня норма прибутковості (детальніше див. [17]).
Планування витрат на підготовку та освоєння виробництва нової продукції здійснюється на підставі кошторису витрат. Номенклатура кошторису витрат на підготовку виробництва нової продукції (за економічними елементами):
· матеріальні витрати;
· витрати на оплату праці;
· відрахування на соціальні заходи;
· амортизація;
інші операційні витрати;
Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва містить:
· прямі матеріальні витрати;
· прямі витрати на оплату праці;
· інші прямі витрати;
· загальновиробничі витрати.
В окремих галузях номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної з урахуванням специфіки підготовки виробництва нової продукції, тому склад статей калькулюляції нової продукції встановлюється підприємством.
Слiд мати на увазi, що вироби, якi мають рiзнi абсолютнi значення собiвартостi та трудомiсткостi, мають однотипну динамiку їхнього зниження на етапi освоєння. Ступінь освоєння виробу залежить вiд кiлькостi виготовлених виробiв з початку виробництва. Iснує залежнiсть мiж порядковим номером виробу та його трудомiсткiстю і собiвартостю. Ця залежнiсть визначається формулами:
де 
( 
) – собiвартiсть (трудомісткість) Ni-го виробу з моменту початку випуску виробiв;
С1 (Т1) – собiвартiсть (трудомiсткiсть) першого випущеного виробу;
– номер виробу з початку випуску;
b – показник ступеня освоєння.
Початковими даними для планування технічної підготовки виробництва є планові завдання розробки і освоєння виробництва нової продукції, планові нормативи для визначення об'єму і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.
До об'ємних нормативів відносяться: кількість оригінальних деталей, які приходяться на виріб відповідної групи складності; кількість технологічних карт на одну деталь по видах обробки; коефіцієнти технологічної оснащеності по видах обробки; типові розподіл деталей, технологічних процесів і оснащення по групах складності. До трудових нормативів відносять трудомісткість конструкторських робіт по проектуванню оригінальних деталей, трудомісткість проектування технологічного процесу і оснащення на одну оригінальну деталь. Кількість оригінальних деталей у виробі залежить від його конструктивної складності і новизни.
Обсяг робіт з конструкторської підготовки виробництва визначається залежно від кількості оригінальних деталей відповідної групи складності, а по розробці технологічного процесу – від кількості оригінальних деталей і технологічних карт на одну деталь по видах обробки.
Обсяг робіт по проектуванню і виготовленню технологічного оснащення залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнта технологічної оснащеності їх виробництва.
Коефіцієнт технологічної оснащеності – це число, яке показує, скільки одиниць спеціального оснащення доводиться в середньому на одну оригінальну деталь.
На основі встановленої по нормативах трудомісткості робіт може бути розрахований цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва в календарних днях (Тц).
де:
ti – трудомісткість стадії (етапу), чол. – годин.;
Чi – чисельність працівників, які одночасно виконують даний етап робіт, чол.;
кв.н. – коефіцієнт виконання норм;
кг – коефіцієнт, який враховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін в технологічну документацію і ін., переглянуті нормативами (кг = 1,1 - 1,5);
кз – коефіцієнт перерахунку робочих днів в календарні.
де:
Дк – число календарних днів в періоді;
Др – число робочих днів в плановому періоді.
Після цього розробляється основний плановий документ – генеральний план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва.
Нові вироби, які проектуються, повинні бути високоефективними і перевищувати за своїми техніко-економічними показниками вироби-аналоги. Забезпечення високої ефективності вимагає визначення ефективності впровадження у виробництво нової продукції.
Розраховуються наступні показники оцінки інвестицій:
· чиста теперішня вартість;
· індекс прибутковості проекту;
· період окупності;
· внутрішня норма прибутковості.
збільшення рентабельно
Планування витрат на підготовку і освоєння виробництва нової продукції.
Основною метою планування витрат є забезпечення зростання прибутковості виробництва, у зв'язку з цим при плануванні витрат на підготовку і освоєння виробництва необхідно вибрати такий варіант технологічного процесу виготовлення нової продукції, витрати по якому будуть найменшими.
Поточні витрати або собівартість продукції в порівнюваних варіантах розраховується по змінних елементах витрат. Сума порівнюваних поточних витрат, які залежать від прийнятого варіанту технологічного процесу, називається технологічною собівартістю.
Зміна собівартості залежно від варіанту технологічного процесу визначається наступними витратами: вартість основних матеріалів, вартість технологічної енергії, заробітна плата основних і допоміжних працівників з нарахуваннями, витрати на амортизацію, ремонт устаткування і пристосувань, витрати на інструмент. По перерахованим елементам визначається технологічна собівартість.
До капітальних вкладень, які враховуються при визначенні річного економічного ефекту, при виборі варіанту технологічного проекту, відносяться: вартість устаткування, пристосувань; виробничі площі, зайняті устаткуванням; витрати на науково-дослідні роботи, дослідження; витрати на технологічну підготовку виробництва; на заходи щодо охорони навколишнього середовища.
Для різних технологічних процесів технологічна собівартість має різну структуру. У загальному випадку річна її величина визначається по формулі:
де:
С' – змінні витрати на одиницю продукції;
С'' – умовно-постійні витрати за рік;
N – річний випуск продукції.
Аналогічно розділяються і капітальні витрати. Вкладення в універсальне устаткування і вартість площ, яку воно займає, відносяться до капітальних змінних витрат.
Витрати на високопродуктивне спеціалізоване устаткування (включаючи вартість площі, яку вона займає), спеціальні пристосування не залежать від обсягу випуску продукції по даному технологічному процесу. Це умовно-постійні капітальні витрати. До них також відносяться витрати на науково-дослідні роботи, технологічну підготовку виробництва.
Для відповідного варіанту технологічного процесу капітальні вкладення визначаються по формулі:
де:
К' – змінні капітальні витрати;
К'' – постійні капітальні витрати.
Порівняння двох варіантів технологічних процесів здійснюється виходячи з наступного співвідношення:
де С1 і С2 – технологічна собівартість по першому і другому варіантах.
Обсяг випуску Nкр порівнюють з плановим випуском Nпл. Варіант з меншими постійними і великими змінними витратами вигідніше при Nпл < Nкр. При Nпл > Nкр вигідніше варіант з великими постійними і меншими змінними витратами.
Планування науково-технічної підготовки виробництва нової продукції включає:
· розробку планів виконання робіт на кожній стадії робіт;
· складання вільного плану-графіка робіт;
· розробка кошторису витрат на підготовку виробництва.
Загальною економічною закономірністю періоду освоєння випуску нової техніки є наявність підвищених витрат початкового виробництва.
Процес освоєння виробництва можна вважати закінченим у тому випадку, коли трудомісткість або собівартість відповідатимуть плановим.
Номенклатура статей витрат на підготовку виробництва нової продукції (по економічних елементах):
· матеріальні витрати;
· витрати на оплату праці;
· відрахування на соціальні заходи;
· амортизація;
· інші операційні витрати.
4. Об'ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції.
Цей вид планування передбачає доведення до підрозділів і безпосередніх виконавців тематику і номенклатуру робіт з підготовки виробництва.
Виділяють наступні статті діяльності, які пов'язані з виробництвом нової продукції:
· вибір і обгрунтування тактичних дій підприємства;
· обгрунтування форми організації підготовки виробництва;
· визначення схеми руху матеріальних потоків;
· розробка основних календарно-планових нормативів;
· оперативне планування роботи виробничих підрозділів;
· організаційна підготовка виробництва.
Основне завдання ОКП підготовки виробництва – забезпечення на підприємстві ритмічності виробничих процесів з метою найбільшого задоволення основних потреб ринку, раціонального використання наявних економічних ресурсів і максимізації прибутку. За умови становлення ринку важливим є скорочення термінів технічної підготовки з метою прискорення впровадження досягнень науки і техніки; підвищення якості роботи і своєчасного захоплення ринкової ніші.
З метою скорочення термінів підготовки використовується метод паралельного і паралельно-послідовного ведення робіт. Паралельне і паралельно-послідовне виконання всіх робіт скорочує час технічної підготовки і освоєння нової продукції. В результаті поєднання різних стадій проектування загальний цикл підготовки різко скорочується.
Послідовне виконання робіт полягає в тому, що кожна наступна стадія починається тільки після повного завершення попередньої. У цьому разі цикл технічної підготовки виробництва в днях визначається за формулою:
* ∑( 
)
Цикл технічної підготовки виробництва нової продукції при поєднанні за часом стадій (етапів) визначається за формулою:
∑( ),
де t –трудомісткість стадії (етапу), люд.-год.;
К1 –коефіцієнт, який враховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін у технічну документацію, що не передбачено нормативами (k2 =1.1 ÷1.5);
– тривалість зміни, год.;
Кв.н – коефіцієнт виконання норм;
K2 –коефіцієнт переведення робочих днів у календарні (К2 = число календарних днів у плановому році/ число робочих днів у плановому році);
К3 – середній коефіцієнт паралельності виконання стадій технічної підготовки виробництва в залежності від конкретних умов (0,3÷0,7).
5. Сітьові методи планування підготовки виробництва і освоєння нових виробів.
Оскільки процес організації випуску нової продукції достатньо складний використовують сітьові моделі
Сітьова модель – множина поєднаних між собою елементів для опису технологічної залежності окремих робіт і етапів майбутніх проектів.
Сітьове планування – одна з форм графічного відображення змісту робіт і тривалості виконання планів, яке забезпечує оптимізацію розробленого графіка на підставі економіко-математичних методів.
Основним плановим документом системи сітьового планування є сітьовий графік – інформаційно-динамічна модель, що відображає всі логічні взаємозв’язки й результати робіт, необхідні для досягнення кінцевої мети планування.
На всіх сітьових графіках важливим елементом є шлях, що визначає послідовність робіт чи подій, в якій результат однієї стадії збігається з початковим показником наступної за нею іншої фази.
 |
Рис.1. Приклад сітьового графіка виробництва нової продукції
Операції: 1 – прийняття рішення про виробництво нової продукції; 2 – визначення технічних параметров продукції; 3 – розробка тенічної документації; 4 – виготовлення технологічного оснащення комплектуючих; 5 – отримання готової продукції; 6 – пошук каналів збуту; 7 – продаж продукції.
На будь-якому графіку прийнято розрізняти декілька шляхів:
- повний шлях від початкової до кінцевої події;
- шлях, що передує даній події від початкової;
- шлях, наступний за даною подією до кінцевої;
- шлях між декількома подіями;
- критичний шлях від початкової до кінцевої події максимальної тривалості.
На рис.1 наведено процес освоєння нової продукції, що є предметом планування і охоплює період з моменту появи задуму до просування товару на ринок. На ньому видно послідовність операцій з випуску нової продукції. Моменти завершення етапів позначені кругами, що називаються „подіями”, а відрізки часу між подіями - зображені у вигляді стрілок і називаються „роботами”. Подія, що відбувається у певний момент, може залежати як від єдиної події, так і від комплексу попередніх взаємозалежних подій. Жодна подія не може мати місця без завершення попередніх операцій.
Етапи сітьового планування випуску нового виробу:
· розподіл комплексу робіт на окремі частини і їх закріплення за виконавцями;
· виявлення і опис кожним виконавцем всіх подій і робіт, необхідних для досягнення поставленої мети;
· побудова первинних сітьових графіків і уточнення змісту планових робіт;
· побудова зведеного сітьового графіка виконання комплексу робіт;
· обгрунтування або уточнення часу виконання кожної роботи в сітьовому графіку.
Розрахунки основних параметрів сітьових графіків повинні бути використані при аналізі і оптимізації сітьових стратегічних планів.
Оптимізація сітьових графіків полягає в поліпшенні процесів планування, організації і управлінні комплексом робіт з метою скорочення витрат економічних ресурсів і підвищенні фінансових результатів при заданих планових обмеженнях.