Порядок здійснення кредитних операцій з векселями

До вексельних кредитів банків належать операції з урахування та переврахування векселів, а також надання позик під забезпечення векселями.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами і його ознаками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка називається дисконтом, а також накладних витрат на здійснення операції. За економічним змістом ця операція є трансформацією комерційного кредиту в кредит банківський, адже купівля банком векселя рівнозначна кредитуванню векселедержателя на строк, що залишився до погашення векселя. Цей кредит називаєтьсяобліковим кредитом. Його особливістю є те, що повернення кредиту здійснює не позичальник, а зобов’язана за векселем особа. Тому подібні кредити називають позиками, що самоліквідуються. Для отримання облікового кредиту векселедержатель подає у банк заяву разом з пакетом фінансових документів, що характеризують його платоспроможність. Працівники банку з’ясовують суму векселів, що будуть надані для врахування, перевіряють кредитоспроможність потенційного позичальника за звичайною процедурою, після чого вирішується питання про можливість надання позики. У разі позитивного рішення клієнту відкривається ліміт кредитування, який залежить від вартості вексельного портфеля клієнта, але не може перевищувати загальної кредитоспроможності останнього. Оскільки врахування векселів, поданих клієнтом, проводиться винятково в межах встановленого ліміту, працівники банку здійснюють облік заборгованості (обліго) клієнта, вираховуючи вільний залишок заборгованості. При врахуванні векселів ліміт кредитування зменшується, а при погашенні векселів – зростає.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається з процентної ставки (дисконту), а для іногородніх векселів – також з порто (поштових витрат) і дамно (комісії за інкасування іногородніх векселів).

Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:

D = S ⋅i⋅t

100⋅n ,

D- сума дисконту;

i – процентна ставка;

S – номінальна сума векселя;

t – строк у днях від дня врахування до дня платежу за векселем;

n – кількість днів року.

Особливістю дисконтного кредиту є те, що проценти стягуються банком у момент видачі позики, але вони зараховуються на його дохідний рахунок після отримання платежу за векселем. Конкретний розмір облікової ставки встановлюється банком за узгодженням з клієнтом.

Безоборотне врахування –різновид врахування, за якого пред’явник векселя вибуває з числа зобов’язаних за векселем осіб, що здійснюється шляхом учинення пред’явником у тексті індосаменту безоборотного застереження або через передавання банку векселя пред’явником без учинення індосаменту, якщо останній індосамент бланковий або на пред’явника. Урахування з реверсом –різновид урахування, за якого пред’явник векселя дає банку позавексельне зобов’язання викупити враховані векселі до настання строку їхньої оплати або при настанні чи ненастанні певних обставин.Від звичайного врахування цей різновид врахування відрізняється тим, що платіж за векселем виконує не безпосередньо зобов’язана за векселем особа-платник, а пред’явник, який підписує письмове зобов’язання викупити векселі до настання строку їхньої оплати та/або при настанні/ненастанні певних обставин.

Операції з надання позик під забезпечення векселями –це банківські кредитні операції, що передбачають видачу клієнтам таких кредитів, головною формою застави за якими є векселі.

Кредити під заставу векселів можуть надаватись у вигляді:

– строкових кредитів, тобто позик, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

– кредитів до запитання (онкольних кредитів), коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

4. Гарантійні операції банків з векселями

Функціонування комерційного кредиту і вексельного обігу можливе лише за наявності впевненості кредитора в оплаті боржником поставленої продукції (наданих послуг). Часто гарантії боржника, навіть такої, що спирається на силу вексельного права, виявляється недостатньо, і тоді відповідальність за невиконання боржником своїх зобов’язань може взяти на себе третя особа, відома своєю платоспроможністю у формі гарантії, поручительства.

Надання банківської гарантії як забезпечення оплати векселів є формою кредитування клієнта, що здійснюється згідно із загальними принципами банківського кредитування. Вексельні гарантії комерційних банків можуть мати явний або прихований вигляд. В явному вигляді видається аваль. Прихований вигляд мають учинені у формі окремої гарантії платежу (гарантійні листи), написи банку на векселі як однієї із зобов’язаних за векселем осіб, але не аваліста.

Аваль –це вексельна гарантія, в результаті якої особа, котра вчинила цю гарантію (аваліст), бере на себе відповідальність повністю або у частині суми за зобов’язання якоїсь із зобов’язаних за векселем осіб (векселедавця, акцептанта, індосанта). Аваль може бути наданий у будь-який час: при складанні, видачі та на будь-якому наступному етапі обігу векселя. Аваліст може бути як третьою особою, яка не має відношення до векселя, так і одним з написантів векселя.

Аваліст відповідає так само, як і особа, за яку видана гарантія, але аваліст є боржником «другої черги», й аваль набуває чинності лише після невиконання зобов’язань особою, за яку він виданий. Зобов’язання аваліста є дійсними навіть у тому разі, якщо те зобов’язання, яке він гарантував, виявиться недійсним з будь-якої іншої причини, крім дефекту форми.

За умови невиконання клієнтом своїх зобов’язань банк має оплатити вексель. Оплачуючи переказний вексель, банк-аваліст набуває прав, що випливають з переказного векселя як проти тієї особи, за яку був виданий аваль, так і проти тих осіб, які зобов’язані перед цією особою.

Наданню авалю має передувати перевірка репутації клієнта і його кредитоспроможності, для чого банки вимагають подання, крім заяви,інших документів, що характеризують фінансовий стан клієнта, а також угоди, на підставі яких були придбані векселі. Також банки встановлюють ліміти з авалювання векселів для кожного платника за векселем, а також кожного пред’явника векселя. Відповідальність банку як аваліста припиняється у разі:

– оплати векселя платником;

– оплати векселя особою, яка поставила свій підпис раніше від позичальника;

– закінчення строку позовної давності проти банку-аваліста.

Кошти за авальованим і прийнятим банком до оплати векселем своєчасно перераховуються банком на поточний рахунок векселедержателя. Після оплати векселя банк-аваліст набуває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зобов’язаних перед цією особою осіб як солідарних боржників.

5. Розрахункові та комісійні операції банків з векселями

До операцій за розрахунками векселями з погашення дебіторської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржника на користь банку. Їхня суть полягає в тому, що банк-кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника виконання іншого (вексельного) зобов’язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов’язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору.

Використання векселів для розрахунків за заборгованістю за банківським кредитом не допускається. Приймання або передавання банком векселів під час проведення вексельних платежів здійснюється з використанням реєстрів.

До комісійних операцій з векселями належать інкасування та доміциляція векселів.

банки можуть виконувати доручення своїх клієнтів- векселедержателів, беручи на себе відповідальність за подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів. Ця послуга називається інкасуванням векселів.

Здійснюючи інкасування, банк не бере на себе жодної відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підробку та юридичне значення будь-яких документів, так само як і за загальні та/або окремі умови, вказані в документах.

Векселедержатель звертається у банк із заявою, в якій міститься прохання про інкасування векселів зі свого портфеля. До заяви додаються примірники векселів, що виставляються для інкасування, по дві ксерокопії кожного векселя, реєстр векселів. Працівник банку, який приймає документи для розгляду, видає клієнтові розписку про їхнє отримання.

Працівники інкасуючого банку повинні своєчасно переслати векселі за місцем їхнього платежу і довести до відома платника через повідомлення про надходження векселя на інкасо.

Доходи банку від здійснення інкасової операції складаються з комісійної винагороди, що сплачується клієнтом за виконання доручення. Водночас банк може вимагати від клієнта відшкодування витрат на відправлення та отримання векселів, а за іногородніми векселями – ще й дайно і порто. У разі ненадходження платежу та здійснення протесту усі витрати, пов’язані з протестом, комісія й інші платежі також сплачуються клієнтом. Привабливість інкасової операції для банку полягає не лише в отриманні комісійної винагороди, а й в одержанні у тимчасове розпорядження ресурсів, які можна використати для своїх активних операцій. При цьому, здійснюючи інкасування векселів, банк не несе ризику, бо його роль зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта.

Доміциляція векселя –це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, зазначеної як платника за векселем. Отже, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим.

Ті векселі, оплата яких має здійснитися за місцезнаходженням платника, вважаються недоміцильованими, а особа, призначена для оплати таких векселів, є особливим платником. Натомість особа, призначена для оплати векселів поза місцезнаходженням платників, виступає в ролі доміциліата.

Ще однією формою комісійних операцій банків з векселями є зберігання банками векселів клієнтів. Комерційні банки за дорученням своїх клієнтів можуть здійснювати операції зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників векселів). Операції зберігання векселів клієнтів можуть полягати у:

а) схові;

б) передаванні оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя;

в) передаванні примірника переказного векселя, що призначався

для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя;

г) передаванні оригіналів, примірників і копій векселів іншій особі на умовах, вказаних довірителем.

Зберігання векселів в установах банків здійснюється у вигляді

«закритого» та «відкритого» зберігання.

Закрите зберігання передбачає зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь- яких інструкцій щодо дій банку з векселями і здійснюється на підставі договору схову.

При відкритому зберіганні векселів у банк подається супровідне до векселя доручення на зберігання з точними і повними інструкціями щодо дій банку з векселями. Доручення на зберігання має містити реєстр векселів, що передаються, якого достатньо для здійснення схову.

За здійснення операцій зі зберігання банк може утримувати на свою користь винагороду. Розмір винагороди може встановлюватись як у відсотках до вартості або суми векселів, так і становити фіксовану суму за один вексель.