Забезпечення виробництва технологічним оснащенням та інструментом

Система забезпечення виробництва технологічним оснащенням й інструментом – це сукупність відділів і цехів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, ремонтом та відновленням технологічного оснащення, його обліком, зберіганням і видачею у цехи й на робочі місця. Головною складовою цієї системи є інструментальне господарство підприємства.

Поняття технологічного оснащення поширюється на всі види різального, вимірювального та складального інструменту, штампи, моделі, різні види пристосувань тощо.

Метою функціонування інструментального господарства підприємства є організація стабільного забезпечення цехів, дільниць і робочих місць високоякісним технологічним оснащенням у потрібній кількості та асортименті при мінімальних за тратах на його проектування, придбання (або виготовлення), зберігання, експлуатацію, ремонт, відновлення й утилізацію.

Організація робіт із забезпечення виробництва технологічним оснащенням включає

· технологічний контроль конструкторської документації на предмет технологічності конструкції, міжвидової та внутрішньовидової уніфікації виробів, їх складових частин і конструктивних елементів (лінійні розміри, радіуси, фаски, різьби, матеріали, покриття тощо);

· спрощення кінематичної схеми виробу;

· розвиток предметної і технологічної спеціалізації та кооперації виробництва;

· типізацію технологічних процесів;

· уніфікацію технологічного оснащення й конструктивних елементів;

· розрахунок потреби в різних видах інструментів і оснащення;

· розрахунок запасів інструменту (експлуатаційного фонду; розташованого у центральному інструментальному складі тощо);

· проектування приміщень технічних засобів й організаційних проектів для зберігання та постачання оснащення на робочі місця;

· проектування і виготовлення спеціального оснащення;

· проведення маркетингових досліджень та складання контрактів на придбання технологічного оснащення від зовнішніх виробників і організацію її постачання на підприємство;

· організацію вхідного контролю придбаного оснащення;

· організацію зберігання оснащення та його постачання на робочі місця;

· організацію експлуатації оснащення й інструменту, їх ремонту та відновлення;

· організацію обліку і контролю використання оснащення, підвищення ефективності його оборотності;

· розроблення заходів для поліпшення використання оснащення та стимулювання працівників при здійсненні цих заходів.

На підприємствах може одночасно використовуватися кілька тисяч найменувань і видів технологічного оснащення й інструменту. Тому організаційна структура інструментального господарства може бути дуже різноманітною. На більшості підприємств створюються загальнозаводські та цехові органи інструментального господарства.

До загальнозаводських органів відносяться

· інструментальні цехи;

· майстерні та бази з відновлення інструменту й оснащення;

· центральний інструментальний склад (ЦІС);

· заточувальні майстерні (загальнозаводські);

· інструментальний відділ, який виконує планово-диспетчерські функції, функції планування й організації інструментального господарства. Керує відділом заступник головного інженера або головного технолога підприємства.

До цехових органів інструментального господарства належать

· інструментально-роздавальні комори (ІРК), які безпосередньо забезпечують робочі місця інструментами та оснащенням, зберігають їх обіговий фонд і передають до центрального складу зношений інструмент;

· дільниці (відділення) із заточування і поточного ремонту оснащення та інструменту.

На рис. 1.3. зображена схема обігу інструменту й оснащення на підприємстві.

Рис. 1.3. Схема внутрізаводського обігу оснащення.

У машинобудуванні та інших галузях народного господарства існує чітка класифікація оснащення й інструменту згідно з діючою системою ЄСКД. Так, за характером використання оснащення поділяється на універсальне, стандартне і спеціальне. Технологічне оснащення поділяється на класи, підкласи, групи, підгрупи й види. Використовується десяткова цифрова система класифікації. Потреба в інструменті та оснащенні визначається залежно від виду виробництва. Номенклатура універсальних (стандартних) видів оснащення у серійному і масовому виробництвах визначається за картами використання, а в одиничному й дрібносерійному – за картами типового оснащення робочого місця. Номенклатура спеціальних видів оснащення визначається за картами технологічних процесів.

Потреба підприємства в кожному виді оснащення на плановий період ( ), од. обчислюється за формулою:

де – затрати оснащення на виконання виробничої програми за плановий період;

– нормативний запас оборотного фонду на початок планового періоду (року);

– фактична його величина на початок планового періоду (року).

Для масового й крупносерійного виробництва затрати ріжучого інструменту для виконання виробничої програми визначають за формулою:

де

тут – обсяг виробничої програми або планова кількість виробів, які треба обробити, од.;

– машинний час оброблення одного виробу (виконання однієї операції), од. часу;

– кількість інструментів (різців), які одночасно використовуються для оброблення одного виробу на одному робочому місці, од.;

– машинний час роботи інструменту до повного зношення (норма зносу), од. часу;

– величина допустимого сточування ріжучого інструменту, мм;

– середня товщина шару, що сточується інструментом між двома заточуваннями, мм;

– тривалість однієї стадії роботи інструменту між двома заточуваннями (називається "стійкість інструменту"), од. часу;

– коефіцієнт передчасного виходу інструменту з ладу (дорівнює 0,02 ... 0,05).

Для дрібносерійного та одиничного виробництва витрати ріжучого інструменту на виконання запланованого обсягу робіт (виробничої програми) визначають за формулою:

де – загальна кількість (обсяг) часу (трудомісткість) роботи устаткування, од. часу;

– коефіцієнт, який ураховує питому вагу машинного часу в нормі часу;

– коефіцієнт використання даного виду інструменту.

Затрати вимірювання інструменту, яким користуються робітники, визначаються за формулою:

де – річна виробнича програма, од.;

– кількість вимірювань на один виріб (деталь), од.;

– вибірковість контролю;

– норма зносу вимірювального інструменту, од.,

тут – коефіцієнт допустимого зносу вимірювального інструменту;

– величина допустимого зносу, мкм (за ЄСКД);

– норма стійкості вимірювального інструменту, од.;

– допустима кількість ремонтів вимірювального приладу, од.

Інколи для визначення затрат оснащення для виконання виробничої програми використовують розрахунок за нормами затрат. Під нормою затрат оснащення розуміється його кількість, що зношується при виконанні визначеного обсягу робіт. Ці норми визначаються для кожного типорозміру оснащення.

Визначивши загальну (річну) потребу в технологічному оснащенні, планово-диспетчерське бюро інструментального відділу постійно виконує ще одну важливу функцію – поточне регулювання запасів інструменту та оснащення. Справа в то му, що потрібне оснащення постачається на підприємство не за один раз, а части нами. Тому по кожному виду інструмента й оснащення необхідно розрахувати

· експлуатаційний і обліковий фонд оснащення цеху;

· експлуатаційний та обліковий фонд оснащення (й інструменту тощо) підприємства.

1. Експлуатаційний фонд оснащення цеху ( ) в і-му виді інструменту (оснащення) визначається як сума інструменту, що знаходиться на робочих місцях ( ), в заточуванні й ремонті ( ), тобто:

де – кількість і-го виду інструменту (оснащення) на робочих місцях, од.;

– кількість інструменту (оснащення) і-го виду, що знаходиться у заточуванні та ремонті, од.;

– період доставки і-го виду інструменту на робочі місця, од. часу;

– період знімання інструменту з устаткування (верстатів), од. часу;

– кількість інструменту і-го виду, що одночасно використовується на всіх робочих місцях цеху, од.;

– чисельність робочих місць, на яких одночасно застосовується інструмент даного і-го виду, од.;

– коефіцієнт страхового запасу інструменту і-го виду, що знаходиться на робочих місцях;

– час, що витрачається на заточування і ремонт оснащення (й інструменту) і-го виду, од. часу.

2. Обліковий фонд інструменту (оснащення) і-го виду для цеху ( ) визначається як сума експлуатаційного фонду ( ) та інструменту (оснащення) і-го виду, що знаходиться в інструментально-роздавальній коморі ( ) цеху:

де – середньодобові затрати і-го виду інструменту в цеху, од.;

– середній період постачання інструменту і-го виду в інструментально-роздавальну комору цеху, діб;

– коефіцієнт страхового запасу інструменту (оснащення) і-го виду в інструментально-роздавальній коморі (ІРК).

Також рекомендується визначати:

a) мінімальну норму запасу інструменту і-го виду, що знаходиться в інструментально-роздавальній коморі:

b) норму запасу, що відповідає терміну виконання замовлення для постачання інструменту і-го виду в ІРК:

де – період часу між виконанням замовлення та постачанням інструменту і-го виду безпосередньо в ІРК, діб;

c) максимальну норму запасу інструменту і-го виду в ІРК, яка розраховується за формулою .

Основні напрями вдосконалення інструментального господарства та підвищення його ефективності функціонування:

1. У галузі проектування продукції і технології її виробництва – це спрощення конструкції (структури) продукції, її уніфікація та стандартизація; типізація технологічних процесів; контроль технологічності конструкції; використання в проектуванні наукових підходів і методів оптимізації (наприклад, системи управління проектами, що розглядалася в розділі 5, у період створення й освоєння нових виробів, основні принципи яких викладено у розділі 4 та ін.).

2. У галузі проектування й виготовлення технологічного оснащення та інструменту – це уніфікація і стандартизація оснащення її складових частин та конструктивних елементів; використання систем автоматизованого проектування на основі класифікації й кодування оснащення; скорочення тривалості розроблення та виготовлення оснащення.

3. В галузі організації менеджменту – використання наукових підходів і методів маркетингових досліджень, виявлення конструктивних переваг підприємства; вдосконалення обліку, контролю, аналізу та мотивації робіт.

4. В галузі експлуатації, ремонту й поновлення оснащення – забезпечення нормальних умов роботи центрального інструментального складу та інструментально-роздавальних комор; організація ефективного забезпечення робочих місць високоякісним оснащенням й інструментом сучасних зразків; організація централізованої системи заточування інструменту; посилення технологічного нагляду, впорядкування нормативного господарства, поліпшення оперативного та поточного обліку і лімітів затрат, а також ефективності ремонту й оновлення оснащення та інструменту.