Дайте визначення цеху. Які вам відомі різновиди цехів підприємства?

Тема 4

Варіант 6: Як пов’язані між собою норми часу та норми виробітку? Яка математична модель описує цю залежність?

Норма часу - це величина витрат робочого часу на виконання одиниці роботи встановлюється працівникові або групі працівників (бригаді)відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах. Норму часу, встановлену на операцію або одиницю виробу, називають нормою штучного часу.
Норма виробітку - це встановлений обсяг роботи, який працівник чи група працівників відповідної кваліфікації повинні виконати за одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах. Таким чином, норма виробітку є величиною, обернено пропорційній нормі часу. Вона встановлюється, як правило, в масовому і великосерійному виробництвах, де на кожному робочому місці виконується одна або декілька операцій.

Норма часу і норма виробітку пов'язані між собою зворотною залежністю - із зменшенням норми часу збільшується норма виробітку.
При цьому слід зазначити, що норма виробітку збільшується у великих розмірах, ніж зменшується норма часу. Залежність між цими нормами визначається за формулами:
Х = ;
у = ;
де х - відсоток зниження норми часу;
у - відсоток підвищення норми виробітку.

Список використаної літератури:

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. - К.: Кондор, 2004. - 429 с.

Варіант 20. Питання 5: Чим принципово відрізняється норма штучного та штучно-калькуляційного часу?

Сумарна величина нормованих елементів затрат часу на одиницю продукції (виконання операції) є штучно-калькуляційним часом (Тшк), або повною нормою часу за певних організаційно-технічних умов .Норма штучно-калькуляційного часу використовується як основна планово-облікова одиниця з метою планування виробництва, організації праці, нарахування заробітної плати тощо. Розгорнута формула повної норми штучно-калькуляційного часу має такий вигляд:

Тшк = Тп-з + То + Тд + Торг + Ттех + Тв + Тос + Тпт,

де Тп-з — норма підготовчо-завершального часу, яка встановлюється в одиничному і дрібносерійному виробництві на одну деталь (виріб), у серійному — на партію деталей (виробів), у масовому додається до часу обслуговування робочого місця;

То — норма основного часу;

Тд — норма допоміжного часу;

Торг та Ттех — норма часу відповідно на організаційне та технічне обслуговування робочого місця;

Тв — норма часу на регламентований відпочинок;

Тос — норма часу на регламентовані особисті потреби;

Тпт — норма часу на регламентовані перерви з організаційно-технічних причин.

На практиці часто об’єднують основний і допоміжний час, час організаційного і технічного обслуговування, час на відпочинок та особисті потреби. У серійному та одиничному виробництвах час регламентованих перерв Тпр, як правило, відсутній. У такому разі формула штучно-калькуляційного часу набуває спрощеного вигляду:

Тшк = Тп-з + Топ + Тоб + Твоп,

де Топ — норма оперативного часу (То + Тд);

Тоб — норма часу на обслуговування робочого місця (Торг + Ттех);

Твоп — норма часу на відпочинок та особисті потреби (Тв + Тос)

У середині повної (штучно-калькуляційної) норми виділяють так звану норму штучного часу, яка відображає сумарні затрати часу (за винятком підготовчо-завершального) на виготовлення окремої одиниці продукції (виконання операції) за певних організаційно-технічних умов:

Тшт = Топ + Тоб + Твоп = То + Тд + Торг + Ттех + Тв + Тос.

Список використаної літератури:

1.Підручник «Організація виробництва» В. Г. Василько:Розділ «Нормування праці»ст.150-153

Тема 3

Вариант №20:Дайте определение прерывному годовому режиме работы производства

Вопрос 5:

Прерывный годовой режим – это когда предприятия и структурные подразделения не работают в общевыходные и праздничные дни. В эти дни производственные ремонтные работы и осуществляемые процессы непрерывного характера – водоотлив, вентиляция и др.

. Наиболее распространены для горных предприятий прерывные режимы работы: с тремя 7-часовыми сменами в сутки, двумя общими выходными днями — пятидневная рабочая неделя; с тремя 7-часовыми сменами в сутки, одним общим и одним скользящим выходным днём.

Прерывный режим работы может быть с 1 и 2 выходными днями для шахты и рабочих соответственно.

В настоящее время существуют следующие недельные режимы:

- прерывный(с 1 общевыходным днем, при котором шахта работает 6 дней в неделю, рабочие 5 дней с предоставлением 2 выходного дня по скользящему графику в течении недели).

- непрерывный(с 2 общевыходными днями, шахта и рабочие работают 5 дней в неделю).

Прерывный годовой режим работы с общими выходными днями имеет следующие положительные стороны: создаются нормальные условия для проведения планово-предупредительных ремонтов в общие выходные дни. Вследствие этого превышается надежность и увеличивается срок службы оборудования без существенного изменения его технических характеристик, обеспечивается постоянный состав рабочих без подменных бригад, способствует вовлечь рабочих в культурно-массовые и общественные мероприятия.

Недостатком прерывного режима работы является уменьшение планового фонда рабочего времени, а это в отдельных случаях может привести к ухудшению использования основных производственных фондов.

Прерывный режим работы может быть с одним или двумя общими выходными днями для рудника, горного участка и рабочих, а также с одним общим выходным.

Вариант 6: Плановый баланс рабочего времени

Статья 50. Норма продолжительности рабочего времени Нормальная продолжительность рабочего времени работников не может превышать 40 часов в неделю. Предприятия и организации при заключении коллективного договора могут устанавливать меньшую норму продолжительности рабочего времени, чем предусмотрено в части первой настоящей статьи.

Норма продолжительности рабочего времени на 2012 год:

При 40 часовой рабочей неделе-2001 час;

При 36 часовой рабочей недели-1807,2 часа.

Тема 2

6. Кооперування - це тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, що спільно випускають якусь складну продукцію.

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості розрізняють три форми кооперування:

1. Предметне кооперування полягає в тім, що ряд підприємств поставляє різні вироби (електромотори, генератори, редуктори й ін.) головним заводам, що випускають машини й устаткування.

І.Подетальне кооперування, коли ряд спеціалізованих підприємств поставляє головному заводу вузли і деталі (підшипники, втулки і т.д.).

3. Технологічне чи стадійне кооперування, що виражається в постачаннях одними підприємствами напівфабрикатів головним заводам (пряжа - ткацьким фабрикам, виливка - машинобудівним заводам).

Показники рівня кооперування:

1. Основним показником є частка вартості напівфабрикатів, заготовок, деталей і вузлів, одержуваних від інших підприємств чи виготовлених підприємством на сторону в порядку кооперування, у загальній вартості продукції підприємства (питома вага кооперованих постачань).

2. Непрямим показником є кількість підприємств, з якими кооперуються головні підприємства.

3. У деякій мірі рівень кооперування характеризує і радіус кооперування, що визначається як середньозважена величина.

З погляду галузевої приналежності і територіального розташування заводів, що кооперуються між собою, розрізняють наступні види зв'язків по кооперуванню між промисловими підприємствами:

• внутрішньорайонні, коли кооперуються підприємства, розташовані в одному економічному (адміністративному) районі, не залежно від галузевої приналежності;

• міжрайонні, коли кооперуються підприємства, розташовані в різних економічним (адміністративних) районах;

• галузеві, коли кооперуються підприємства однієї галузі;

• міжгалузеві - при кооперуванні заводів різних галузей;

• міждержавні -коли кооперуються підприємства різних держав.

Питання 9. Основні форми комбінування виробництва.

Комбінування як специфічна суспільна форма організації виробництва -- це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому.

До характерних ознак комбінованого підприємства (комбінату) належать:

- об'єднання різнорідних виробництв;

- пропорційність різнорідних виробництв;

- техніко-економічна та організаційна єдність виробництва;

- єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.

Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази, а також системи управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність потуж ностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі. Виробництва в складі комбінатів є технологічно та організаційно взаємозв'язаними настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію.

Розрізняють три основні форми комбінування:

· на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сировини) -- характерне для хімічної і текстильної промисловості, а також чорної металургії;

· на основі використання відходів виробництва -- поширене у деревообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;

· на основі комплексної переробки сировини (наявність кількох напрямів переробки вихідної сировини) -- поширене в галузях переробки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля.

Сучасні комбінати можуть поєднувати дві або навіть три форми

комбінування.

Список використаної літератури:

Економічна теорія: Підручник. - К.: Видавничий центр „Академія", 2004. - 856 с. (Альма-матер)

Тема 1

Дайте визначення цеху. Які вам відомі різновиди цехів підприємства?

Цех — адміністративно, організа­ційно і технологічно відокремлена (за виробничими, техноло­гічними або функціональними ознаками) виробнича одиниця підприємства, яка спеціалізується на виготовленні продукції відповідної якості або на виконанні певних технологічно одно­рідних чи однакового призначення робіт. До складу цеху вхо­дять виробничі дільниці, ланки, які становлять об'єднану за певною ознакою групу робочих місць.

Цех– це виробничий адміністративно відособлений підрозділ підприємства, в якому виготовляється продукція або виконується певна стадія виробництва. Невеликі гірничі підприємства можуть працювати за безцеховою структурою з поділом на виробничі дільниці.

При цій системі скасовується проміжна ланка в управлінні цеха разом з їх адміністративно – управлінським персоналом, а замість них утворюються виробничі дільниці, очолювані майстрами, які підпорядковуються безпосередньо головному інженеру і директору підприємства. Безцехова система управління підвищує оперативність керівництва процесом виробництва, збільшує роль і відповідальність майстра, безпосереднього організатора і керівника дільниці. Разом з цим централізація функцій управління дозволяє найраціональніше використовувати наявний штат фахівців і службовців, виключаючи паралелізмі в роботі.

Цех і виробничі дільниці в умовах гірничого виробництва підрозділяються на основні, допоміжні і обслуговуючі.

У основних цехах і на виробничих дільницях виконується певна стадія технологічного процесу або виробляється готова продукція.

Допоміжні цеха і дільниці забезпечують роботу основних цехів, створюючи умови для їх продуктивної роботи (наприклад компресорна, цех мереж і підстанцій, ремонтний цех і інші).

Варіант 20: Питання 10:

Види організаційних структур

Адміністративно-організаційна система управління може мати структуру одного з таких типів: лінійну, функціональну, лінійно-штабну, матричну.

Лінійна структура управління забезпечує прямий вплив на об’єкт управління. Усі функції управління кожним об’єктом у такому разі зосереджені в одному місці.

У лінійній структурі управління повною мірою втілюється принцип жорсткого підпорядкування, керівник несе повну відповідальність за результати роботи підлеглих йому підрозділів. Якщо управління здійснюється правильно, підлеглі не можуть отримувати суперечливі й не пов’язані між собою завдання та розпорядження.

Проте за лінійної структури управління кожний керівник має володіти різносторонніми знаннями, необхідними для ефективного управління різнотипними підлеглими підрозділами. Зі зростанням кількості рівнів ієрархії, кількості підлеглих підрозділів і специфічних особливостей кожного з них це завдання стає дедалі важчим.

У разі функціональної структури управління для виконання певних функцій системи створюються спеціальні служби — планова, фінансова, виробничо-диспетчерська, технологічна, збуту тощо. Вони подають підпорядкованим підрозділам обов’язкові для виконання рішення в межах своїх повноважень; на них покладаються відповідальність та контроль за здійсненням зазначеними підрозділами потрібних функцій.

Функціональна структура дає змогу залучати до керівництва фахівців у певних галузях, більш компетентно розв’язувати поточні питання, розвантажувати й спрощувати роботу керівників вищого рівня. Функціональне управління не виключає лінійного, але дещо обмежує роль лінійних керівників.

Водночас функціональне управління певною мірою порушує принцип єдиноначальності, оскільки виконавець отримує вказівки відразу від кількох функціональних керівників.

У системі управління з функціональною структурою існує небезпека гіпертрофованого підвищення значення функціональних органів управління на шкоду інтересам організації як єдиного цілого. ОПР схильна вважати свої функції першорядними, нерідко переоцінюючи значення свого підрозділу в рамках організації.

Усередині організації вертикальні зв’язки з виконання окремих функцій значно сильніші, ніж горизонтальні зв’язки між функція­ми. Чим далі по горизонталі розташовані два керівники, тим менш вони схильні брати до уваги взаємні прохання або вимоги.

Підготовка та затвердження планів всередині організації, а надалі і контроль за їх виконанням здійснюються по вертикалі. План усієї організації часто являє собою просте об’єднання, зведення окремих функціональних планів, лише з частковим урахуванням інтересів організації в цілому (що іноді навіть відбивається в назві плану — «зведений план»). Це суперечить інтересам організації і зв’язкам всередині неї, які за своєю природою є в багатьох випадках горизонтальними, міжфункціональними та призводить до небажа­ного роздрібнювання процесів управління.

Недоліком функціональних структур є те, що в окремих підрозділів виникає прагнення до самозбереження, часто чиниться опір будь-яким змінам, які проводяться в інтересах усієї організації. Ось чому практично всі спроби скорочувати бюрократичний апарат не мали успіху.

У процесі розвитку лінійного і функціонального управління виникло їх органічне поєднання — лінійно-штабна структура управління. За такої структури при керівникові організації створюється один чи кілька осередків або окремих виконавців, відповідаль­них за певні функції управління. Такий осередок, що являє собою своєрідний виробничий штаб, складається з фахівців, компетентних у певній галузі. Вони відіграють роль помічників і консультантів керівника, контролюючи виконання підрозділами організації даної функції та готуючи для керівника плани й рішення у своїй галузі.