Права та обов’язки володільців патенту на сорт рослин, породу тварин

Патентоволоділець володіє певними правами та несе ряд обов’язків, виконання яких пов’язується з наявністю патенту на сорт рослин, породу тварин.

Зокрема, до основних прав патентоволодільця на сорт рослин, породу тварин, відносяться:

- право на використання, яке полягає у виключній можливості правоволодільця на свій розсуд виготовляти, відтворювати, доводить до посівних кондицій для наступного розмноження, вивозити з території України і ввозити на неї, пропонувати до продажу, продавати селекційне досягнення всіма дозволеними способами, засобами, а також здійснювати його збереження з цією метою; а також забороняти вчинення подібних дій іншим особам без відповідного дозволу патентоволодільця;

- право на відступлення патенту іншій особі, яке може мати будь-яку з наступних допустимих законом договірних форм: оформлюватися договором купівлі-продажу, безоплатної передачі, міни тощо;

- право на надання дозволів на використання селекційного досягнення реалізують шляхом видачі ліцензій, які можуть бути відкритими або примусовими.[29]

Що стосується обов’язків, то патентоволоділець зобов’язаний:

- підтримувати сорт, породу тварин протягом строку дії патенту таким чином, щоб зберігалися ознаки, зазначені в описах сорту, породи, складених на дати реєстрації їх в установі. Патентоволоділець також зобов’язаний за запитом установи надіслати насіння сорту або племінний матеріал для проведення контрольних випробувань і надавати можливість здійснювати інспекції на місці;

- сплачувати збори у встановлених випадках, включаючи збори за підтримання чинності патенту;

- виплачувати винагороду автору сорту рослин, породи тварин;

- надавати за плату і на прийнятних для себе умовах насіння сорту, племінний матеріал породи в кількості, достатній для використання , володільцеві примусової ліцензії.

Зокрема, збір за підтримання чинності майнового права власника сорту сплачується за кожний рік, починаючи з календарного року, наступного за роком державної реєстрації. Збір за наступний рік сплачується протягом 4 останніх місяців поточного календарного року. Збір за підтримання чинності права у першому календарному році, наступному за роком державної реєстрації, може бути сплачено також протягом перших 4 місяців цього року.

Відповідно до ч. 3 ст. 488 ЦК України строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду – через тридцять п’ять років, що підліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Отже, встановлені Законом строки правової охорони сорту на території України є більшими ніж ті, забезпечення яких вимагається Конвенцією. У разі приведення Закону у відповідність до законодавства Європейського Союзу, а також внесення відповідних змін до Цивільного і Господарського кодексів України у разі їх адаптації з європейським законодавством слід визначитись, чи принесе користь вітчизняним суб’єктам селекції та насінництва, державним і суспільним інтересам зазначене збільшення строку охорони прав на сорти рослин порівняно з мінімальними строками охорони, встановленими Актом 1991 р. Конвенції UPOV, чи взагалі сприятиме така ситуація забезпеченню захисту прав вітчизняних селекціонерів, економічних інтересів держави і суспільства.

Загальновідомо, що після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт, цей сорт стає суспільним надбанням і його насіння (садивний матеріал) може вільно використовувати будь-яка особа для задоволення своїх потреб у рослинній сировині. Тобто, зазначена норма Закону, в першу чергу, захищатиме інтереси не держави і суспільства, а безпосередньо поширюватиметься на права тих власників сортів, на які штучно створюватимуться умови "тривалого та ефективного" практичного використання. У разі залишення зазначених норм Закону без змін слід навести змістовне обґрунтування цієї позиції Держсортслужби.

Вимоги щодо назви сорту відповідно до статті 20 Конвенції встановлюються національним законодавством, і статтями 13, 28 і 49 Закону ці вимоги повністю сформульовано згідно з вимогами зазначеної статті Конвенції.

Право власника сорту відповідно до статті 21 Конвенції може бути визнане недійсним тільки у разі коли:

- право на сорт надане особі, яка не має на це права;

- умови новизни сорту і його вирізняльності не виконувалися на момент надання права;

- право надане на основі інформації і документів, внесених до експертного органу заявником, а умови однорідності та стабільності сорту фактично не були виконані на момент надання права на сорт.

Умови визнання права власності на сорт рослин недійсним встановлено статтею 52 Закону, згідно з якою майнове право власника сорту може бути визнане недійсним повністю або частково у судовому порядку в разі, коли:

а) сорт не був вирізненим на дату, на яку заявка вважається поданою;

б) сорт не був новим на дату, на яку заявка вважається поданою;

в) за умови набуття права власника сорту головним чином на підставі інформації та документів, наданих заявником, сорт не був однорідним чи стабільним на дату, на яку заявка вважається поданою;

г) право власника сорту надано особі, яка не має на це права, за умови, що воно не передається особі, яка має на це право.

Разом з визнанням майнового права власника сорту недійсним визнаються недійсними в тому ж обсязі державна реєстрація цього права та патент, що його засвідчує.