Обгрунтування вибору технологiчного процесу

При проектуваннi технологiчних процесiв може розроблятися кiлька варiантiв, з яких вибирають такий варiант, що за всiх iнших рiвних умов дає можливiсть виготовити деталь з найменшими витратами на її виробництво, з найменшою собiвартiстю.

Вибiр варiантiв технологiчних процесiв здiйснюсться на основi зiставлення технологiчної собiвартостi. До її складу входять тiльки такi елементи величина яких рiзна для порівнювальних варiантiв. При цьому всi витрати на виготовлення виробу треба подiлити на змінні (В_зм), рiчний розмiр яких прямопропорцiйно залежить вiд рiчного обсягу випуску виробу (N_рч) та умовно постійні – розмiр яких не залежить вiд змiни обсягу виробництва.

До змінних належать такi витрати: на основнi матерiали за винятком відходiв; на паливо (для технологiчних цiлей); на рiзнi види енергiї (для технологiчних цiлей); на основну та додаткову заробiтну плату виробничих робiтникiв з вiдрахуваннями на соцiальнi цiлi; на експлуатацiю унiверсального технологiчного устаткування на експлуатацiю iнструменту та унiверсального оснащения.

До умовно-постiйних належать витрати: на експлуатацiю устаткування оснащення та iнструменту, спецiально сконструйованих для здiйснення технологiчного процесу за даним варiантом; на оплату пiдготовчо-завершального часу.

Загальна формула технологiчної собiвартостi для операцiї (i-j) має такий вигляд:

C_тех=∑ В_зм· N+∑ В_ум.пт ,

Пiсля визначення технологiчної собiвартостi за двома варiантами процесу розраховують величину рiчного критичного обсягу продукції за кожною операцiєю.

Якщо зiставлення варiантiв технологiчного процесу здiйснити графiчно, то буде очевидно, що критичним обсягом виробництва продукцi є абциса точки перетину двох прямих з початковими ординатами В_ум.пт1 та В_{ум.пт 2}, для кожного варiанта рiвняння його технологiчної собiвартостi.

Таким чином, визначення абциси цiєї «критичної точки» є завершальним етапом технiко-економічних розрахункiв, якi встановлюють сфери найдоцiльнiшого застосування кожного з варiантiв, що зiставляються i якi обмежуються певним розмiром програм N_{рч .}

Наприклад, треба вибрати ресурсозберiгаючий технологiчний процес, який складається з чотирьох операцiй, кожна з яких має два варiанти виконання табл.2.1.

Таблиця 2.1.

Економічні параметри варіантів технології

№ п/п	Варіанти технології	Взм, грн/шт.	Вум.пт, грн/рік
	Виготовлення паст 1 варіант 2 варіант
	Трафаретний друк 1 варіант 2 варіант
	Термообробка паст 1 варіант 2 варіант
	Захист тонкоплівних елементів 1 варіант 2 варіант

Для першої операції N_кр=(150000-1200000)/(150-120)=1000 шт. Технологічна собівартість родукції на першій операції при обсязі N_кр=1000 шт. становить:

С_тех1=150·1000+120000=270000грн.;

С_тех1 =120·1000+150000=270000грн.;

Також визначають N_кр та С_тех за варіантами на всіх операціях. За розрахунковими даними будуємо графік зміни собівартості продукції і визначаємо зони з найменшими витратами (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Графік зміни технологічної собівартості за1 і 2 варіантами

Виходячи з заданої програми N=800 шт.,вибираємо на першій операції 1 варіант,тому що N=800шт. менше N_кр =1000шт.,що забезпечує нижчу собівартість продукції аналогічно діємо на всіх операціях.

Загальна технологiчна собiвартiсть продукцiї заданої програми становить:

С_{тех.заг} =(150+150+120+250)·800+(120000+200000+250000+350000)=1456 тис.грн.

Собівартість одиниці продукції С_тех.од=1456000/800=1860 грн.

Якщо треба визначити економiчний технологiчний процес з бiльшої кiлькостi варiантiв (наприклад, з п’яти), тодi будується орiєнтовний граф, дуги якого являють собою технологiчнi операції. Для оцiнки використання ресурсiв при можливих варiантах виготовлення деталей (виробу) вводиться цiльова функцiя С_тех, тобто сума технологiчних собiвартостей за кожною з запрограмованих операцiй, з тим щоб їх сума була мiнiмальною:

Визначити оптимальний варiант технологiчного процесу можна шляхом вибору маршруту в заданому орiєнтовному графi, що має мiнiмальну сумарну собiвартiсть

Показники ефективності технологічної підготовки виробництва

1. Технологічності:

а) коефіцієнт уніфікації виробу:

K_y = N_yн/N_зaг,

де N_yн- номенклатура уніфікованих деталей у виробі; N_зaг- загальна номенклатура деталей у виробі;

б) коефіцієнт стандартизації виробу:

К_ст= Ncт/N_заг"

де N_CT- номенклатура стандартних деталей у виробі, ДСТ, СТП;

в) коефіцієнт наступності виробу:

К_н= Nз/N_заг,

де N₃ - номенклатура деталей, запозичених з раніше освоєних виробів;

г) узагальнений показник технологічності:

K_кнп=(N_yн+N_ct+N₃)/N_заг=K_CT+K_y+K_H.

2. Використання матеріалів:

в_вм= Qд/Q_заг,

де Qд –сумарна вага деталей у даній конструкції; Q_заг— норма витрати матеріалів на виріб (вага заготівель).

3. Питома трудомісткість:

Т_пит=Т_заг/х

де х – основна експлуатаційна характеристика машини (продуктивність, вантажопідйомність, потужність, корисний обсяг).

4. Питома фондомісткість

Ф_пит=Ф_бал/х

5. Питома енергоємність:

Е_пит=З_ен/х

де З_зн - вартість усіх видів енергії, необхідної для виробництва виробу.

6. Питома собівартість:

С_уд=З/х.