Надзвичайні ситуації терористичного походження 2 страница

Організація пожежно-профілактичних заходів покладена на міс­цеві органи влади, керівників і власників об'єктів.

Населенню треба дотримуватись правил і норм пожежної безпе­ки під час експлуатації електроприладів, освітленні і використанні газу. Необхідно передбачити швидке відключення окремих ділянок електромережі й газопроводів за сигналами цивільного захисту.

Важливими заходами у боротьбі з пожежами є забезпечення во­дою населених пунктів і об'єктів виробництва. У населених пунк­тах влаштовують водойми з під'їздами до них і майданчиками для пожежних машин для забору води. Якщо поблизу населеного пунк­ту або об'єкта є річка або озеро, на березі потрібно обладнати пірс для встановлення пожежної машини і забору води.

У пожежонебезпечний період необхідно очистити територію на­селених пунктів і об'єктів від горючих матеріалів, пофарбувати у білий колір вікна, повісити білі штори, вкрити вогнезахисними су­мішами дерев'яні конструкції горищ, обшиті шалівкою дерев'яні будівлі та інші елементи будівель. Як вогнезахисні покриття можна застосовувати вапняно-сольові, суперфосфатні й глиняні обмазки.

В айн ян о - со льов а обмазка складається із 62 % гашеного вапна, 6 % кухонної солі і 32 % води. Суперфосфатна обмазка складаєть­ся з 65 % суперфосфату і 35 % води. Обмазку наносять на по­верхні, які потрібно захистити двома шарами, загальна товщина захисного шару має бути 2,5 мм. На 1 м поверхні потрібно при­близно 2 кг обмазки.

У період безпосередньої загрози пожежі в будівлях мають бути зняті й прибрані у безпечні місця тюлеві занавіски, гардини, ска­терті, ковдри — матеріали, які швидко загоряються від світлового і теплового випромінювання через вікна.

Пожежне обладнання і первинні засоби гасіння (вогнегасники, внутрішні пожежні крани з рукавами, ванни, бочки з водою, ящики з піском) необхідно тримати справними. Під'їзд і підхід до джерел протипожежного водозабезпечення, кришки колодязів пожежних гідрантів мають бути очищеними від сміття і снігу, вказане місце їх знаходження.

Всі ці заходи зменшать можливість виникнення пожеж та забез­печать своєчасну ліквідацію їх у населених пунктах.

Для боротьби з пожежами в лісогосподарських організаціях і відомствах щорічно складають прогноз пожежної обстановки на несняно-літній і осінній періоди. Ці дані систематично уточнюють і доповнюють. На основі цього прогнозу розробляють протипожежні заходи захисту лісів і торф'яників.

Початковими даними для такого прогнозу є дані про наявність горючих матеріалів, їх властивості, метеорологічні умови і характер місцевості. Оцінку погоди і місцевості щодо їх впливу на пожежну обстановку складають за даними метеообстежень, лісовими картами і спеціальними описами.

Зовнішні ознаки високого ступеня пожежної небезпеки такі: ве­лика кількість майже сухої рослинності, інтенсивний листопад, підви­щена ламкість хвої і гілок. На інтенсивність поширення пожеж у засушливий період впливають вологість повітря і швидкість вітру. Поряд із прогнозуванням у пожежонебезпечний період ведуть без­перервне пожежне спостереження.

На основі даних прогнозу проводять пожежно-профілактичні захо­ди, спрямовані на повне або часткове усунення причин виникнення і розвитку пожеж, а також на створення умов, необхідних для успішної їх ліквідації і проведення рятувальних робіт. Основними з них є такі.

1. Створення протипожежних бар'єрів у найбільш небезпечних ділянках лісу, смуг по його межах (шириною до 4 м), насадження на узліссі дерев листяних порід шириною 25— 50 м.

2. У місцях, де є небезпека торфових (ґрунтових) пожеж, улашту­вання захисних канав глибиною до мінерального шару або на 0,5 м нижче рівня ґрунтових вод і шириною дна до 1 м.

3. Підготовка природних водойм, заглиблення або створення за­гат, майданчиків для пожежних насосів, прокладання шляхів до них.

4. Санітарна рубка, прибирання сушняку, бурелому тощо.

5. Наземне і повітряне патрулювання (контроль) лісових масивів.

6. Заглиблення у землю або обвалування місткостей з горючими рідинами, віднесення на безпечну відстань тимчасових складів, роз­міщення бензовозів, бензозаправників окремо від іншої техніки і, як правило, в укриттях.

7. Оснащення об'єктів сучасною високоефективною технікою, об­ладнанням, інвентарем і пристосування іншої техніки для гасіння пожеж, утримання їх у постійній готовності, навчання протипожеж­них формувань і всього населення заходам боротьби з пожежами.

8. Підвищення відповідальності посадових осіб і всього населен­ня за порушення правил пожежної безпеки на об'єктах; проведення роз'яснювальної роботи про дотримання правил пожежної безпеки, організація лекцій, бесід, доповідей, виставок, екскурсій тощо.

Систематичне дотримання цих заходів дасть змогу максимально запобігти виникненню і поширенню пожеж, підвищити протипожеж­ну безпеку об'єктів.

Профілактичні заходи поділяються на два види: запобігання ви­никненню осередків горіння у лісі (запобіжні заходи) поширення вогню по площі та захист цінних ділянок никнення в них вогню (обмежувальні заходи).

Заходи, спрямовані на виявлення і гасіння лісових ляються на:

— дозорно-сторожові, які забезпечують прогнозування пожежної небезпеки в лісі за даними погоди, своєчасне виявлення виникнення осередків горіння і оповіщення про них служб пожежогасіння;

— гасіння осередків пожеж, що виникли, на початковій стадії їх розвитку.

До протипожежних заходів належать і роботи, спрямовані на ліквідацію наслідків лісових пожеж (вирубка згарищ, боротьба зі шкідниками і хворобами у пошкоджених пожежею насадженнях), оскільки від виконання цих робіт залежать стан лісів та клас їх природної пожежної небезпеки.

Перед початком ліквідації лісової пожежі керівник проводить попереднє оцінювання пожежної обстановки і визначає ділянки найбільш швидкого поширення вогню; можливі рубежі локалізації лісової пожежі; пожежну обстановку на маршрутах руху пожежних формувань; можливість загорання населених пунктів (об'єктів), роз­міщення у лісових масивах; наявність загрози людям, які знахо­дяться у лісі, сільськогосподарським тваринам, цінній техніці; на­явність і характеристику вододжерел; потребу в силах і засобах, не­обхідних для гасіння пожежі.

Після отримання завдання командир формування організовує пе­ресування особового складу і техніки до ділянки пожежі.

Для уточнення обстановки на маршруті руху і в районі пожежі командир формування висилає розвідку зі складу свого формуван­ня, яка повинна уточнити характер пожежі, рубежі та напрямок по­ширення вогню, можливі місця улаштування загороджувальних опор­них смуг, наявність і стан вододжерел, можливість їх використання, під'їзні шляхи до них, шляхи виведення і способи рятування людей, які знаходяться в зоні пожежі.

На підході до району пожежі командир формування залежно від одержаного завдання, на основі даних розвідки й особистого спосте­реження визначає заходи і порядок дій під час гасіння пожежі, дає завдання кожному підрозділу, вказує на характер і напрямок поши­рення пожежі, місце відпочинку, пункт харчування, заходи безпеки.

і обмеження лісу від про- пожеж, поді-

У локалізації і гасінні пожежі можуть брати участь, як само­стійно, так і разом, формування цивільного захисту загального при­значення, лісопожежні, протипожежні формування, а також населен- н ю
ня. Для організації взаємодії при виконанні завдання об'єднаними силами необхідно визначити порядок підтримання зв'язку і взаєм­ної інформації, узгодити способи локалізації і гасіння пожежі, уточ­нити порядок застосування пожежної техніки, використання водо- джерел, матеріального та технічного забезпечення.

Успіх дії формувань при гасінні та локалізації лісових пожеж залежить від того, як особовий склад підготовлений до боротьби з лісовою пожежею. Для перевірки готовності формувань цивільного захисту, а також інших загонів до боротьби з пожежами необхідно проводити практичні заняття і тренувальні навчання. Органи лісо­вого господарства, протипожежної служби, органи управління ци­вільного захисту розробляють єдиний план заходів з розрахунком залучення всіх сил і засобів для боротьби з пожежею.

Розробляючи план цивільного захисту лісогосподарського об'єкта, який передбачає заходи профілактики і гасіння лісових пожеж, необ­хідно дати оцінку можливої пожежної обстановки, виходячи з даних довгострокового прогнозу; визначити конкретні пожежно-профілак- тичні заходи в лісі; встановити порядок залучення лісопожежних та інших формувань, населення, сил і засобів з інших об'єктів; заплану­вати заходи матеріально-технічного забезпечення; встановити поря­док організації безпосереднього керівництва діями лісопожежних та інших формувань, а також залученого населення; розробити схему організації і зв'язку; значну уваги приділити заходам пожежної про­філактики, спрямованим на запобігання виникненню лісових пожеж, обмеження їх поширення і своєчасного виявлення осередків вогню в лісі; передбачити в лісі загороджувальні смуги і розриви для обме­ження поширення пожеж і створення умов для успішної ліквідації осередків вогню; проводити роз'яснювальну і виховну роботи серед населення з метою виховання відповідальності за збереження лісів, турботи про них як багатства країни і всього народу.

При ядерному вибуху одним із найбільш небезпечних факторів для лісового господарства є світловий потік. Світлове випроміню­вання у разі ядерного вибуху має таку інтенсивність, що може при­звести до спалахування горючих матеріалів у населених пунктах і в лісі на значних відстанях від центру вибуху. Виникнення, розвиток і поширення лісових пожеж від світлового випромінювання буде залежати від багатьох факторів: щільності деревостою (у густому лісі небезпека загорання на ґрунті менша), вологості дерев, породно­го складу (листяний ліс загорається важче, ніж хвойний), умов рельє­фу, періоду року та інших причин.

Знаючи характеристику лісових пожежонебезпечних матеріалів, можна передбачити ступінь пожежної небезпеки в лісі з урахуван­ням віддаленості даного лісового масиву від можливого місця ядер­ного вибуху.

Для планування проведення рятувальних робіт у населених пунк­тах при пожежах важливою є оцінка можливості проходу, техніки, людей.

Загальне і безпосереднє керівництво протипожежною службою України здійснюється міністром Міністерства України з питань над­звичайних ситуацій.

Для забезпечення успішної боротьби з пожежами в Україні ство­рені професійні загони МНС для охорони населених пунктів і об'єктів промисловості, сільського і лісового господарства, відомчі професійні пожежні команди, протипожежні формування і добровільні пожежні дружини (команди) підприємств, організацій, установ, сільсько-лісо­господарських об'єктів.

У лісових районах з підвищеною пожежною небезпекою на базі підприємств, організацій і установ Державного комітету лісового гос­подарства України організовані спеціальні лісопожежні формування цивільного захисту. Залежно від технічної бази, на якій створені ці формування, наявності транспорту і доріг на території, яку вони охо­роняють, такі формування можуть бути наземними або авіаційними.

Базою для створення наземних лісопожежних формувань є, як правило, штатні й добровільні пожежні та лісопожежні підрозділи: по жежн о - хімічні станції, нештатні пожежні команди і пости, до­бровільні пожежні дружини.

Зведені загони і команди механізації робіт цивільного захисту під час гасіння та локалізації лісової пожежі можуть влаштовувати загороджувальні мінералізовані (звільнені від горючого матеріалу) смуги (канали) або опорні смуги для пуску зустрічного вогню (відпал).

Зведений загін (команда) може також вести боротьбу з низовою пожежею, використовуючи ті засоби пожежогасіння, механізми і шанцевий інструмент, що є в загоні (команді).

Лісові п оже жн о - хімічні станції (ПХС), створені при лісництвах і лісгоспах, є основною силою лісогосподарських підприємств у бо­ротьбі з пожежами і здійснюють наземну охорону лісів.

В особливо пожежонебезпечних лісах (Автономна Республіка Крим, Херсонська область та ін.) можуть бути створені центральні або базисні склади дрібного протипожежного інвентарю, щоб забезпе­чувати ним залучених робітників, службовців нелісових підприємств і організацій, а також населення для гасіння великих стихійних по­жеж. У базисних складах потрібно зберігати таку кількість дріб­ного протипожежного інвентарю (не менше 500 комплектів), яку мож­на було б швидко видати і застосувати без спеціальної підготовки.

Особовий склад формувань повинен досконало володіти прийо­мами роботи із засобами гасіння пожежі й утримування їх у постійній готовності до використання.

Протипожежні підрозділи забезпечуються вогнезахисними кос­тюмами, ізолюючими і фільтруючими протигазами з гопкалітовими патронами.

Обов'язки начальника (командира) протипожежної служби (ко­манди) цивільного захисту і його штабу:

— у режимі повсякденної діяльності — забезпечення постійної готовності протипожежної служби (команди) до дій у разі загрози надзвичайної ситуації; розробка плану оповіщення особового складу протипожежної служби (команди); вивчення пунктів розосереджен­ня або зосередження особового складу і техніки протипожежної служби (команди); контроль за виникненням вимог проектування інженер- но-технічних заходів цивільного захисту всіма підприємствами, органі­заціями, розміщеними в районі охорони, а також розробка разом із заінтересованими службами і затвердження в установленому поряд­ку невідкладних пожежно-профілактичних заходів; пристосування існуючих будов і споруд під укриття і сховища та влаштування най­простіших укриттів для особового складу і техніки, які залишаються на місці при загрозі надзвичайної ситуації; вивчення оперативно-так- тичної характеристики району (об'єкта) і можливої пожежної обста­новки як у мирний, так і у воєнний час;

— у режимі підвищеної готовності, при загрозі надзвичайної ситуації: оповіщення, збір і зосередження у вихідних районах в установлені строки особового складу, бойової і резервної техніки; забезпечення укриття особового складу і техніки, які залишаються на об'єкті; контроль за виконанням невідкладних и оже жо-пр офі лак - тичних заходів на об'єкті, інформування вищого начальника цивіль­ного захисту протипожежної служби і начальника цивільного захи­сту об'єкта про хід виконання заходів; контроль за виконанням пра­вил і норм пожежної безпеки всіма підприємствами, організаціями, установами і окремими особами на об'єкті;

— у режимі надзвичайної ситуації, після виникнення надзви­чайної ситуації: забезпечення регулярного зв'язку з вищим на­чальником протипожежної служби; проведення пожежної розвідки в осередку масового ураження та інформування вищого начальника протипожежної служби про пожежну обстановку, що склалася; кон­троль радіоактивного забруднення, а також одержання від вищесто­ящого начальника протипожежної служби даних про загрозу радіо­активного забруднення, хімічного і бактеріологічного зараження особового складу, техніки території; вжиття необхідних заходів за­хисту особового складу і техніки; керівництво діями особового складу протипожежної служби при ліквідації пожежі й проведенні ряту­вальних робіт; виставлення постів для спостереження за розвитком пожежі в осередку ураження; забезпечення своєчасної зміни підроз­ділів, які діяли в осередку ураження; санітарна обробка особового складу і знезараження техніки; забезпечення особового складу га­рячим харчуванням, водою і необхідними умовами для відпочинку.

Особовий склад протипожежної служби (команди) повинен знати уражаючі фактори надзвичайної ситуації і способи захисту від них; уміти користуватися засобами індивідуального захисту й утримува­ти їх у повній готовності; знати порядок знезаражування одягу, інвен­тарю, техніки, порядок санітарної обробки людей і уміти надавати першу допомогу потерпілим в осередках ураження; знати покажчи­ки і попереджувальні знаки небезпечних зон, зараження ділянок і продуктів, особливості й тактику боротьби з масовими пожежами, у тому числі в осередку ядерного і хімічного ураженння з урахуван­ням можливих ускладнень (нестачі води, задимлення, наявність радіо­активного забруднення та ін.); впевнено і енергійно виконувати обо­в'язки в осередках ураження, рятуючи людей.

Гасіння пожеж

Основні способи гасіння пожежі: захльостування або закидан­ня ґрунтом кромки пожежі; улаштування загороджувальних і міне­ралізованих каналів і смуг; гасіння пожежі водою або розчинами вогнегасних хімікатів, відпал (пуск зустрічного вогню).

Захльостування або закидання кромки пожежі ґрунтом застосову­ють при боротьбі зі слабкими або середньої сили швидкими низови­ми пожежами. Жмутком гілок довжиною 1—2 м або невеликих де­рев переважно листяних порід мітлами гасять вогонь ковзними уда­рами по вогню збоку, ніби змітаючи матеріали, що горять, у бік вигорі­лої площі. Закидати кромки пожежі ґрунтом можна ґрунтометами і смугопрокладачами фрезерного типу, встановленими на тракторах.

Загороджувальною називають смугу місцевості, з якої прибрані лі­сові насадження і горючі матеріали, що розташовані на поверхні землі. Мінералізована — це смуга місцевості, з якої прибрані трав'яниста рос­линність, лісова підстилка та інші горючі матеріали до мінерального шару ґрунту. Ширина загороджувальної смуги має бути не меншою подвійної висоти полум'я вогню (інколи до 100 м). Такі смуги улашто­вуються за допомогою дорожньої і землерийної техніки (див. рис. 4).

Для зупинки торфових пожеж (підземних) копають канави ши­риною по дну від 0,3 до 1 м, глибиною до мінерального шару або на 0,5 м нижче рівня ґрунтових вод.

в г

Рис. 4.Основні способи гасіння низових пожеж:

, _ оточення пожежі; б — гасіння з фронту; в — гасіння з тилу; г — гасіння сильної пожежі комбінованим способом; 1 — гасильники; 2 — пе­рехід гасильників; 3 — опорна мінералізована смуга; 4 — загороджувальна мінералізована смуга

У місцях, де неможливе застосування спеціальних машин або не ефективні легкі механізми і ручна праця, використовують вибухові речовини для влаштування загороджувальних і мінералізованих смуг.

Гасіння пожежі водою — ефективний метод боротьби з вогнем. При випаровуванні вода поглинає велику кількість тепла і зона горіння охолоджується. Для подачі води можна використовувати поливально- мийні, пожежні машини і мотопомпи. Щоб вода швидше просочувала горючий матеріал, в неї додають невелику кількість змочувачів.

Більш ефективні, ніж вода, розчини вогнегасних і хімічних речо­вин. Для їх випаровування потрібно більше тепла, ніж для випаро­вування води, і охолоджувальна їх властивість сильніша.

При гасінні лісових пожеж найбільше застосовують 20 % -ві (за вмістом основної речовини) водні розчини хлористого кальцію, хло­ристого магнію і сульфату амонію.

Для підвищення ефективності розчинів вогнегасних хімікатів у них додають змочувачі — мийні засоби.

Відпал (пуск зустрічного вогню) — це завчасний пуск вогню по надґрунтовому покриву назустріч низовій або верховій пожежі з метою створення на її шляху широкої загороджувальної смуги.

Відпал проводять від опорних смуг (рис. 5), якими можуть бути дороги, яри, річки та інші природні перешкоди. Якщо їх немає, опорні смуги у вигляді мінералізованих смуг створюють вручну або за до­помогою різних знарядь і механізмів.

Рис. 5. Приклад гасіння великої пожежі: 0 — прокладання опорної мінералізованої смуги; б — пуск відпалу від мінера­лізованої смуги і частини берега струмка, де напрямок вітру упоперек русла, прокладання опорних додаткових смуг для спрямування лінії відпалу; в — пуск відпалу від решти берега струмка і від берега річки; 1 — опорна мінера­лізована смуга; 2 — початок пожежі; 3 — переважаючий напрямок вітру

а

б

в

Для прискорення відпалу можна застосувати пуск вогню "гребін­кою" (рис. 6). Надґрунтовий покрив підпалюють не тільки вздовж опорної смуги, а й перпендикулярно до неї через кожні 6— 8 м. Гли­бина зубців, що утворюються, має бути не більше 3 — 4 м.

При гасінні низових пожеж застосовують два основних прийо­ми: оточення пожежі (гасіння кромки вогню по всьому периметру пожежі), гасіння пожежі з фронту (або тилу) з наступним просуван­ням до флангів, а потім у тил (чи до фронту пожежі).

Оточення пожежі доцільне при стійких пожежах, які поволі поши­рюються, а також тоді, коли сил і засобів, залучених для гасіння поже­жі, достатньо для того, щоб її локалізувати не більш як за 30 — 40 хв.

Гасіння пожежі з фронту і тилу застосовують при нестачі сил і засобів для одночасного оточення. Перший прийом спрямований на локалізацію слабких і, в деяких випадках, середніх пожеж, другий — сильних, коли гасіння з фронту утруднене.

Єдиний спосіб боротьби з верховою пожежею — це відпал (рис. 6). Стійка верхова пожежа буває при штилі або слабкому вітрі й через це не має ясно вираженого фронту: поширюється вона зі швидкістю 1 — 2 км/год. Таку пожежу потрібно охоплювати відпалом з усіх боків

1 для її зупинки достатньо відпалити смугу шириною 20 — 30 м. Врахо­вуючи, що при посиленні вітру пожежа може перейти у швидку, шири-

ну відпаленої смуги необхідно збільшити до 100 м.

Швидка верхова пожежа поширюється по кронах дерев за напрямком вітру (тобто по фронту), фланги і тил — це, по суті, низова пожежа. Через це насамперед вживають заходів для зупинки фронту пожежі, що починається. Відпал почи­нають проти центру фронту пожежі дві команди, які роз­ходяться по опорній смузі або по трасі відпалу (якщо немає опорної смуги) у протилежні боки. Кожна команда спочат­ку підпалює надґрунтовий по­крив на ділянці шириною 20 — 30 м. Наступну ділянку підпалюють після того, як во­гонь відійде від опорної сму­ги на 2 — 3 м.

Вогонь на флангах і в тилу ліквідують такими ж способа­ми, як і при низових пожежах.

СЬппнт ПОЖЄЖІ

2—3 М"»

Фронт пожежі Рис. 6. Способи прискорення відпалу: а — випалювання попереджувальним вогнем; 6 — випалювання способом "гребінки"; в — "плямисте" випалюван­ня; г — ступеневий відпал; г — гасиль­ник; 1 — небезпечна зона. Поблизу фрон­ту пожежі знаходитися не можна; 2 — друга лінія попереджувального вогню; З — перша лінія попереджувального вог­ню; 4 — опорна мінералізована смуга; 5 — перша опорна мінералізована смуга (тимчасова); 6 — друга опорна мінералі­зована смуга (тимчасова)

При гасінні торфових (підземних) пожеж зусилля зосереджують на захисті на­селеного пункту, лісового ма­сиву чи основного торфового поля від вогню. Для локалі­зації території, що горить, про­кладають (прокопують) за до­помогою землерийної техніки загороджувальні смуги (кана­ви) шириною до 1 м і глиби­ною до мінерального шару (або на 0,5 м нижче рівня ґрунтових вод). Водяними стволами-розпилювачами за­ливають місця горіння водою із змочувачами.

Пересування людей і техніки організують обережно, щоб не про­валитися у вигорілі осередки торфу під мінеральним шаром ґрунту. Підозрілі місця попередньо обстежують щупами.

Гасіння польових пожеж організують такими ж способами, як і лісових низових пожеж. Слабкі польові пожежі (при швидкості вітру до 3 м/с) гасять захльостуванням, закиданням, затиранням кромки вогню підручними засобами, водою, хімікатами.

Більш сильні пожежі зупиняють улаштуванням загороджуваль­них смуг. При створюванні загороджувальної смуги хліб спочатку скошують, а потім землю орють трактором. Ширина смуги має бути 10 —12 м. Для ліквідації іскор і головешок вздовж такої смуги роз­ставляють людей, які не допускають поширення вогню через заго­роджувальну смугу.

Пожежі, які поширюються з великою швидкістю (15 — 20 км/год), локалізують пуском зустрічного вогню (відпалом). Опорна смуга при цьому вибирається на такій відстані від фронту пожежі, щоб була можливість до підходу пожежі розставити людей з інтервалом 70 — 100 м один від одного і одночасно по всьому фронту пустити зустріч­ний вогонь.

У всіх випадках гасіння пожеж необхідно безперервно вести спо­стереження і розвідку на ділянках, які не горять, встановлювати по­жежні пости із засобами гасіння з підвітряної сторони.

При виникненні пожежі в населеному пункті або на виробництві насамперед слід повідомити по телефону або посильним пожежну команду і приступати до боротьби з вогнем. Бензин, газ, органічні мастила і розчинники потрібно гасити піском, землею, пінними і порошковими вогнегасниками, а якщо осередок пожежі невеликий, накрити його азбестовим або брезентовим покривалом, великою тка­ниною чи одягом, намоченим у воді. Рідину та електропроводку, що загорілися, водою гасити не можна.

Локалізувати пожежу в населеному пункті можна різними спо­собами: оточенням, охопленням з фронту чи з тилу.

Оточення доцільно проводити при слабкому нестійкому вітрі, коли пожежа може поширюватися в усі боки з майже однаковою імовір­ністю. Для одночасного оточення осередку пожежі потрібно багато сил і засобів.

Охоплення осередку пожежі з фронту або тилу застосовують, якщо недостатньо сил і засобів або оточення пожежі за умовами обстанов­ки недоцільне.

При нестачі протипожежних сил, а також при ширині вулиць 50 м і більше, суцільні пожежі можна локалізувати захистом водяними струменями суміжних будівель, що не горять, з тим, щоб не допусти­ти їх загоряння.

Під час гасіння пожежі у населеному пункті, на об'єкті необхідно стежити за станом будівельних конструкцій і технологічного облад­нання і в разі небезпеки терміново попереджувати всіх учасників ліквідації пожежі.

Якщо горить електричне обладнання або проводка, необхідно вимкнути рубильник, вимикач, або електричні пробки, а потім гаси­ти вогонь.

Особливо важко гасити пожежі на фермах та в інших приміщен­нях для тварин. Основна трудність полягає у тому, щоб вивести тва­рин з палаючих приміщень, оскільки поява диму і вогню викликає у тварин сильний переляк і неспокій, що утруднює їх рятування. Щоб вивести тварин, відкривають навстіж усі двері та ворота. Якщо виходи відрізані вогнем, треба негайно розібрати частину стіни, найбільш відда­лену від осередку пожежі. Бажано, щоб тварин по можливості виво­дили люди, які постійно за ними доглядають і до яких тварини звикли.

Коні й велика рогата худоба з палаючих приміщень виходять спокійніше. На коня треба накинути мотузку або надіти вуздечку і швидко вивести з палаючого приміщення. Велику рогату худобу виводять двоє: один веде тварину, а інший підганяє її ззаду. Якщо тварина дуже нервує, їй слід закрити очі мішком або ганчіркою.

Особливо неспокійно поводять себе під час пожежі лошата, теля­та, вівці й кози. їх треба силою виганяти з палаючих приміщень. Виганяючи кіз та овець, потрібно передусім вивести козла чи барана, а за ним гнати всю отару. В теплу пору року цих тварин виганяють з палаючих приміщень сильним струменем води. Великі труднощі виникають під час пожежі у свинарниках, оскільки свині опирають­ся, коли їх виганяють, і навіть кидаються на людей. Свиней можна виносити з приміщення за задні ноги або вуха.

Якщо займаються сіно, солома, складені у скирти, вогонь дуже швидко охоплює всю поверхню, тому насамперед треба збити полу­м'я. Для цього копицю, або скирту поливають спочатку розсіяним, а потім, починаючи згори, потужним струменем води. Після припи­нення горіння копицю або скирту розкидають баграми, граблями і вилами, починаючи зверху. Горіле сіно чи солому розкидають і по­ливають водою. Так само гасять бавовну, льон, коноплі та інші куль­тури, складені в скирти, копиці та ін.

Під час гасіння пожежі на зернотоку, складах із зерном треба враховувати, що вода і дим псують зерно. Тому не слід поливати водою зерно в тих місцях складу, яким вогонь безпосередньо не за­грожує. Необхідно терміново вимкнути електрострум, зупинити ро­боту зерноочисних машин і вентиляторів, переключити потокові гази в димову трубку, включити розвантажувальне обладнання, потім при­ступити до гасіння вогню. Зерно, яке зберігається в мішках, вино­сять із приміщення. Насамперед треба збити полум'я, а потім оста­точно погасити вогонь розсіяним струменем води. Після цього зер­но перелопачують, відокремлюючи горіле від негорілого.

Якщо пожежа застала в приміщенні, ви почули тріск вогню, за­пах диму, пригинайтесь до підлоги і повзіть підлогою під хмарою диму до дверей приміщення, але не відчиняйте їх відразу:

— необхідно обережно доторкнуться до дверей тильним боком до­лоні, якщо двері не гарячі, то обережно відчинити їх і швидко вийти;

— якщо двері гарячі — не відчиняйте їх, тому що дим та полум'я за дверима не дадуть вийти;