Переваги поточного виробництва
Загальна характеристика планування.
Планування– процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення.
Принципи планування:
1. Цільова направленість.
2. Системність.
3. Безперервність.
4. Збалансованість.
5. Оптимальне використання ресурсів.
6. Адекватність об’єкту і предмету планування.
П’ять (5) основних цілей направленості:
- господарсько-економічна;
- науково-технічна;
- виробничо-технологічна;
- економічна;
- соціальна.
Системність і планування повинні охоплювати всі види діяльності.
Безперервність і підтримання безперервної планової перспективи.
Збалансованість – визначальна умова в обгрунтуванні плану (відповідають взаємозв’язаними розділами та показниками плану).
В умовах ринку зростаюче значення надається прогнозуванню; в залежності від тривалості планового періоду.
Планування поділяють на:
1. Перспективне – охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове планування.
Середньостроковий план - більш деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства (повна номенклатура виготовлюваної продукції і конкретні інвестиції і фінансові показники).
2. Поточне – плани на конкретний період.
Оперативно-календарне планування – календарна взаємоузгодженість виробничої програми між структурними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів виробничого процесу.
Ядром системи планів підприємства є стратегія розвитку, при розробці якої використовуються результати аналізу зовнішнього середовища, виконання прийнятих стратегічних та тактичних планів.
Методи планування:
· ресурсний – при монопольному становищі підприємства або при слабо розвинутій конкуренції;
· цільовий – за потребами;
З посиленням конкурентної боротьби початковим моментом планування стають потреби ринку (попит на продукцію).
2. Стратегія розвитку підприємства.
Стратегія- генеральна політика (комплексна програма дій), яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місії, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення.
Результат стратегічного планування – довгостроковий плановий документ.
Стратегічне планування – процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових цілей та напрямів діяльності підприємства.
Основна загальна ціль підприємства - чітко визначена причина існування:
- основне призначення;
- напрямок соціально-підприємницької діяльності – місія.
Стратегічні цілі повинні бути конкретними і вимірювальними, чітко зорієнтованими у часі.
Цілі повинні бути:
- досяжними;
- збалансованими;
- ресурсозабезпеченими;
- односпрямованими;
- взаємопідтримуючими.
В системі стратегічних цілей мають бути присутні такі показники:
· ринок товарів і послуг;
· прибутковість діяльності;
· наукові дослідження і їх впровадження;
· ефективність виробництва і організаційна структура;
· кадри підприємства і соціальне відновлення.
Після визначення місії наступає діагностичний етап.
Методи вибору генеральної стратегії розділяються на:
1. Однопродуктовий (аналізується вузька гама промисловості і послуг).
2. Портфельний (коли диференціюється виробництво).
Метод PIMSвперше реалізований компанією “General Elektric” (дженерал-електрик).
Моделювання впливу стратегічних чинників на показники ефективності підприємства.
Метод кривих освоєнь: будується на залежності розміру витрат на виробництво і його обсяг, відображає вплив внутрішніх чинників.
Метод циклу життя товару: впровадження (освоєння), зростання, зрілість і спад.
Портфельний аналіз:
- одна вісь – темп зростання обсягів виробництва;
- друга вісь – контрольована частина ринку даного підприємства.
Чотири категорії методу:
1. З високими темпами зростання і з високою часткою ринку;
2. З високими потенційними темпами зростання і низькою ринковою часткою;
3. З низькими темпами зростання і високою часткою ринку (найбільш складним завданням).
4. З низькими потенційними темпами зростання і низькою часткою ринку.
Послідовність переходу виробів з однієї категорії в інші:
- з 1-ої в 3-ю категорію;
- з 3-ої в 2-у категорію;
- з 2-ої в 4-у категорію.
Метод «Маккінз»:конкурентна позиція і привабливість ринку.
Метод «Портера» - загально-стратегічний. Враховуються стратегічні переваги і цілі.
Метод «Шелл» - розглядаються потенційний ринок і потужності підприємства.
Різновиди стратегій:
1. Зростання – наміри підприємства на зростання прибутку і капітальних вкладень.
2. Стабілізація – діяльність підприємства в умовах нестабільної діяльності.
3. Виживання – це чисто оборонна стратегія.
4. Функціонування – економічна складова частина.
5. Науково-дослідних і експериментальних робіт.
6. Виробнича стратегія.
7. Стратегія кадрів і соціального розвитку.
8. Фінансово-організаційна стратегія.
9. Інвестиційна стратегія.
3. Середні та короткострокові плани.
Середні та короткострокові плани відносяться до тактичного планування.
Різниця між тактичним та стратегічним плануванням:
- часова різниця;
- за охопленням сфер впливу (стратегічними – ширше і глибше)
- сутня змістовність (в стратегічному відображаються місія і ціль, а в тактичному – сукупність засобів для досягнення цілей).
Зміст тактичних планів:
1. Маркетингова діяльність.
2. Виробнича діяльність:
- випуск продукції в натуральному і вартісному виразі;
- обгрунтування виробничої програми підприємства.
3. Науково-дослідні роботи: відтворюються заходи щодо створення нових технологій.
4. Праця, кадри і соціальний розвиток колективу.
5. Капіталовкладення та капітальне будівництво: обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт.
6. Матеріально-технічне забезпечення.
7. Організація виробництва і заходи щодо удосконалення форм і методів організації і виробництва, праці та управління.
8. Природоохоронна діяльність.
9. Зовнішньо – економічна діяльність.
10. Затрати, прибуток, рентабельність.
11. Фінансова діяльність.
Показники плану:
· За економічним змістом:
- натуральні;
- вартісні.
· За економічним призначенням:
- кількісні;
- якісні.
Кількісні показники – абсолютний обсяг виробництва і ресурсів.
Якісні показники – за їх умовою визначається ефективність використання виробничих ресурсів і всього виробництва.
· За способом характеристики предмету:
- абсолютні;
- відносні.
Оперативне планування.
Оперативне планування - один з важелів (рычаг) управління виробництва, засіб довго-, коротко-, середньострокових планів.
Оперативне планування об’єднує два напрямки:
1. Календарне планування – розробка оперативних планів та напрямів виготовлення і випуску продукції.
2. Диспетчеризація (оперативний облік, контроль та регулювання виконання оперативних планів).
Основні завдання оперативного планування:
1. Забезпечення виконання плану виробничої діяльності.
2. Встановлення режиму роботи підприємства.
3. Максимальне скорочення тривалості виробничого циклу, обсягів незавершеного виробництва.
Оперативне планування здійснюється на рівні цехів і дільниць.
Основні елементи оперативного планування:
1. Планово-облікові одиниці виміру продукції .
2. Планово-обліковий період, на який розробляється оперативний план.
3. Нормативи просування виробництва.
Міжцехове оперативне планування – погодження номенклатури заготовок деталей, вузлів та строки їх пересування між цехами.
Системи оперативного планування:
· по детальна;
· комплектна;
· на замовлення.
Вибір системи визначається типом виробництва і складом особливостей продукції.
По детальна система: за планово-облікову одиницю використовується деталь певного найменування.
Види по детальної системи:
а). Складська система – рівень завантаженості та рівномірність випуску продукції визначається необхідністю підтримання складських запасів певних розмірів; використовується при великій кількості застосованих стандартних вузлів та деталей.
б). Система планування за нормами технологічних запасів: забезпечення виробничого процесу необхідними вузлами. Застосовується при серійному виробництві та великосерійному.
в). Система планування за строками подачі: в її основі лежать встановлені строки, засоби випуску партії деталей з урахуванням технологічних запасів та строків міжцехових подач в умовах серій і великосерійного випуску продукції при розробці оперативного плану і кожного разу по-різному. При цій системі в масовому виробництві встановлюються строки.
г). Система планування за тактом потоку: єдиний такт випуску продукції . Така система застосовується в масовому виробництві з широким використанням поточного виробництва.
Комплексна система –за облікову одиницю беруть об’єднані за певними ознаками комплекти деталей або вузлів.
Найбільш поширені підсистеми:
· комплектно-вузлова;
· комплектно-групова;
· машино-комплектна.
а). Комплектно-вузлова: за планову одиницю беруть вузловий комплект. Ця система характерна для виробництва складної продукції з тривалим виробничим циклом.
б). Комплектно-групова: вона застосовується, коли визначаються деталі і вузли, що мають загально-технологічний процес (однакова періодичність запуску, випуску). Використовується як і машино-комплектна для виробництва нескладних виробів з невеликою кількістю деталей.
в). Машино-комплектна найбільш проста система за планово-облікову одиницю використовується машинокомплект, тобто повний комплект деталей.
Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням строків запуску-випуску продукції конкретного замовника.
Замовлення є планово-обліковою одиницею для підприємства в цілому.
Застосовується ця система в одиничному та дрібносерійному виробництві.
Переваги поточного виробництва
1. Зменшення вартості.
2. Краще використання обігових фондів.
3. Висока продуктивність.
Недоліки поточного виробництва
1. Малозмістовна праця при жорсткому ритмі роботи.
2. Суперечливість між консервативною (конструктивно-технологічною стабільністю) і вибором динамічного виробництва і потреб ринку.
3. Вузька спеціалізація робочих місць їх розміщення за ходом технологічного процесу створюють труднощі при переході на випуск нової продукції.
Стратегічний напрямок розвитку техніки і виробництва, гнучкі автоматизовані системи (ГАС).
Найбільш перспективним напрямом є сукупність ГАС + автоматизоване проектування продукції: об’єднання верстатів з числовим програмним проектуванням роботів, багато функціональних маніпуляціонних автоматичних транспортних засобів.