Кожне підприємство повинно бути забезпечене необхідно кількістю води для цілей пожежогасіння

Систему протипожежного водопостачання поділяють на дві частини: зовнішню (ззовні будівель) та внутрішню (всередині будівель). Протипожежний водопровід (зовнішній та внутрішній) є одним з найбільш важливих елементів системи протипожежного водопостачання.

До зовнішнього водопроводу належать усі пристрої та споруди для забору, очищення, зберігання та розподілу води мережею до вводу в будівлю.

Внутрішні водопроводи являють собою сукупність трубопроводів та пристроїв, які забезпечують постачання води із зовнішньої мережі та її подавання до місця відбору води для гасіння пожеж, що можуть виникнути в будівлі.

Для відбору води із зовнішнього водопроводу на ньому встановлюють пожежні гідранти. Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір.

Біля місць розташування пожежних гідрантів і водойм повинні бути встановлені покажчики (об'ємні зі світильником або плоскі із застосуванням світловідбивних покриттів) з нанесеними на них:

- для пожежного гідранта - літерним індексом ПГ, цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водогінної мережі (тупикова чи кільцева);

— для пожежної водойми — літерним індексом ПВ, цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів, котрі можуть одночасно встановлюватися на майданчику біля водойми.

Кожний пожежний кран повинен бути укомплектований пожежним рукавом однакового з ним діаметра та стволом, а також важелем для полегшення відкривання вентиля, Будова внутрішнього пожежного крана показана на рис. 2.

Рис. 2. Внутрішній пожежний кран:

1 - місце зберігання ключа;

2 - пульт дистанційного пуску насоса-підвищувача;

3 - пожежний кран;

4 -пожежний рукав;

5 - ствол.

Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання.

Влаштовуючи шафки, слід враховувати можливість розміщення в них двох вогнегасників.

На дверцятах пожежних шафок із зовнішнього боку повинні бути вказані після літерного індексу «ПК» порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Пожежний рукав необхідно утримувати сухим, складеним в «гармошку» або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново.

Пожежні крани не рідше одного разу на шість місяців підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на працездатність шляхом пуску води з реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування.

Пожежні крани повинні постійно бути справними і доступними для використання.

Пожежні машини призначені для виготовлення вогнегасних речовин: газу, повітряно – механічної піни, аерозольних сумішей, порошків, снігоподібної маси. Вони можуть бути стаціонарними або пересувними.

Пожежні автомобілі використовують для ліквідації пожеж на значних відстанях від їх осередків. Широко використовуються автомобілі, устатковані пожежними машинами з використанням води. Ними переважно оснащені регіональні пожежні частини та пожежні частини великих підприємств.

Мотопомпа — це пожежна машина, призначена для створення великого струменя води під тиском, із забором її з водоймища. Мотопомпи бувають стаціонарні або пересувні.

До первинних засобів пожежогасіння відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) та пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

Вони використовуються для локалізації та ліквідації пожеж у початковій стадії розвитку.

Первинні засоби пожежогасіння можуть розміщуватися на пожежних щитах (стендах) - рис. 3.

Рис. 3. Пожежний щит.

1. Для визначення виду та кількості первинних засобів пожежогасіння слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.

2. Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення, а також для етажерок відкритих установок.

3. Якщо в одному приміщенні знаходяться декілька різних за пожежною небезпекою виробництва, не відділених одне від одного протипожежними стінами, усі ці приміщення забезпечують вогнегасниками, пожежним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за норми найбільш небезпечного виробництва.

4.Покривала (з матеріалів, вказаних у п. 1) повинні мати розмір не менше як 1м х 1м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж у разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до величини 2м х 1,5м, 2м х 2м. Покривала слід застосовувати для гасіння пожеж класів “А”, “В”, “D”, (Е).

5.Бочки з водою встановлюють у виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та наявності горючих матеріалів, а також на території об’єктів, у садибах індивідуальних жилих будинків, дачних будиночків тощо. Їх кількість у приміщеннях визначається з розрахунку установки однієї бочки на 250 – 300 м² площі, що захищається .

6. Бочки для зберігання води з метою пожежогасіння відповідно до ГОСТ 12.4.009 – 83 повинні мати місткість не менше 0,2 м³ і бути укомплектовані пожежним відром місткістю неменше 0,008 м³.

7.Пожежні щити (стенди) встановлюють на території об’єкта з розрахунку один щит ( стенд) на площу 5000м². До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщаються на ньому, слід включати: вогнегасники – 3 шт., ящик з піском – 1шт, покривало з негорючого теплоізоляційного матеріалу або повсті розміром 2м х 2м – 1 шт., гаки – 3 шт., лопати – 2 шт., ломи – 2 шт., сокири – 2 шт.

8.Ящики для піску повинні мати місткість 0,5, 1,0 або 3,0м³ та бути укомплектованими совковою лопатою. Вмістилища для піску, що є елементом конструкції пожежного стенду, повинні бути місткістю не менше 0,1м³.

9.Склад лісу, трави та волокнистих матеріалів слід забезпечувати збільшенню кількістю пожежних щитів з набором первинних засобів пожежогасіння з місцевих умов.

10. Будівля та споруди, які зводяться та реконструюються, мають бути забезпечені перинними засобами пожежогасіння з розрахунку:

- на 200 м² площі підлоги - один вогнегасник (якщо площа поверху менша 200 м² - два вогнегасники на поверх), бочка з водою, ящик з піском;

- на кожні 20 м довжини риштування (на поверхах) – один вогнегасник (але неменше двох на поверсі), а на кожні 100м довжини риштування – бочка з водою;

- на 200 м² площі покриття з горючим утеплювачем або горючими покрівлями - один вогнегасник, бочка з водою, ящик з піском;

-на кожну люльку для будівництва градирень – по два вогнегасники;

-у місці встановлення теплогенераторів, калориферів - два вогнегасники та ящик з піском на кожний агрегат.

У вищезазначених місцях слід застосовувати вогнегасники пінні чи водяні місткістю 10 л або порошкові не менше 5 л. Місткість бочок з водою та ящиків з піском, а також їх укомплектованість інвентарем (відрами, лопатами) – має відповідати вимогам пунктів 6 та 8.

На території будівництва в місцях розташування тимчасових будівель, складів, майстерень встановлюють пожежні щити ( стенди) та бочки з водою.

Вогнегасником називається переносне чи пересувне обладнання для гасіння пожежі за рахунок випуску запасеної вогнегасної речовини.

Вогнегасники розподіляються:

а) за способом транспортування на:

— переносні (ручні та ранцеві);

— пересувні;

б) за видом вогнегасної речовини на:

— водяні,

— пінні (повітряно-пінні та хімічні пінні),

— порошкові,

— вуглекислотні,

— хладонові,

— комбіновані.

Вибір типу та визначення потрібної кількості вогнегасників здійснюється згідно з таблицями, що наведені у Правилах пожежної безпеки в Україні в залежності від їх вогнегасної здатності, граничної площі, що захищається, класу пожежі тощо.

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

- облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації;

- пломби на пристроях ручного пуску;

- бірки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Зарядження й перезарядження вогнегасників усіх типів повинні виконуватися відповідно до інструкції з експлуатації.

Персонал об'єктів зобов'язаний пройти необхідне навчання та набути навичок щодо застосування вогнегасників.

Переносні вогнегасники містять у собі обмежену кількість вогнегасної речовини і, як правило, безперервне подання відбувається протягом короткого проміжку часу, через що помилки, які допущені при користуванні, виправити не має змоги.

Практичні прийоми (у різних ситуаціях), яких слід дотримуватися при користуванні найбільше розповсюдженими порошковими (1) та вуглекислотними (2) вогнегасниками:

1). Порошкові вогнегасники використовуються для гасіння пожеж класів А (крім вогнегасника з порошком ПСБ-3) В і С (горіння твердих, рідких та газоподібних речовин).

При гасінні пожежі класу А (горіння твердих речовин) вогнегасний порошок необхідно подавати до осередку пожежі, переміщуючи струмінь з боку в бік з метою збиття полум'я. Після того як полум'я збито, треба наблизитись і покрити всю поверхню речовини, що горить, і особливо окремі осередки шаром порошку, при цьому порошок подається, переривчастими порціями.

Під час гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин) струмінь порошку спочатку подають на найближчий край, переміщуючи насадок з боку в бік для покриття пожежі по всій ширині. Подачу порошку слід робити безперервно при повністю відкритому клапані, переміщуючись уперед і не залишаючись позаду й з боків непогашеної ділянки, намагаючись постійно підтримувати у зоні горіння порошкову хмару.

Під час гасіння пожежі класу С (горіння газоподібних речовин) струмінь вогнегасного порошку спочатку необхідно спрямовувати в струмінь газу майже паралельно газовому потоку.

Під час гасіння електроустаткування струмінь вогнегасного порошку слід спрямовувати безпосередньо у джерело полум'я.

До початку гасіння знеструмити електроустаткування.

Гасити з навітряного боку!

На рівній поверхні гасіння починати з переднього боку!

Стіну, що горить, гасити знизу доверху!

За наявності кількох вогнегасників використовувати всі одночасно!

Стежити, щоб горіння не поновилося!

Після використання вогнегасники відправити на заряджання!

2) Вуглекислотні вогнегасники застосуються, як правило, для гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин) й електроустаткування (Е).

Під час гасіння пожежі і класу В розтруб має бути спрямований в основу вогнища пожежі, що знаходиться найближче до оператора. Під час гасіння оператор зобов'язаний виконувати рухи розтрубом з боку в бік, просуваючись уперед. При гасінні електроустаткування тактика аналогічна користуванню порошковими вогнегасниками.

При застосуванні всіх типів вогнегасників необхідно дотримуватися таких загальних правил безпеки:

- у випадку виявлення пожежі подати сигнал тривоги й сповістити пожежну охорону;

- не проходити повз пожежу у пошуках вогнегасника, тому що тупикове приміщення може стати пасткою;

- під час гасіння електроустаткування, що знаходиться під напругою, необхідно, щоб відстань від електроустаткування до насадка (розтруба) вогнегасника була не менше, ніж 1 метр;

- гасіння здійснювати з навітряного боку;

- залишати вільним шлях евакуації (забезпечити собі можливість евакуації);

- у разі невдалого гасіння залишити приміщення і очікувати на допомогу. Ваше знання обстановки допоможе тим, хто прийде на допомогу;

- під час використання для гасіння кількох вогнегасників не здійснювати гасіння струменями вогнегасної речовини, спрямованої назустріч один одному;

- після закінчення гасіння відходити необхідно, залишаючись лицем до вогнища;

- у разі наявності запасного вогнегасника з вогнегасною речовиною охолоджувальної дії зробити обробку нагрітих поверхонь з метою попередження повторного займання.

Організаційні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки. Відповідно до Закону України "Про пожежну безпеку" забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) покладається на їх керівників та уповноважених керівниками осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Забезпечення пожежної безпеки під час проектування та забудови населених пунктів, будівництва, розширення, реконструкції та технічного переоснащення підприємств, будівель і споруд покладається на органи архітектури, забудовників, проектні та будівельні організації.

Забезпечення пожежної безпеки в житлових будинках державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів (далі - ЖБК) покладається на власників цих будинків або на уповноважені ними органи, а в житлових приміщеннях (квартирах) – також і на квартиронаймачів (членів ЖБК). Взаємні зобов’язання власника і квартиронаймача щодо забезпечення пожежної безпеки повинні визначатися договором житлового найму, а членів ЖБК – статутом.

Забезпечення пожежної безпеки в житлових будинках (квартирах) приватного житлового фонду та інших приватних, окремо розташованих господарських спорудах і гаражах, на територіях, а також у дачних будинках, на садових ділянках покладається на їх власників чи наймачів, якщо інше не обумовлено договором найму.

Обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди.

Повноваження у галузі пожежної безпеки асоціацій, корпорацій, концернів, інших виробничих об'єднань повинні визначатися їх статутами або договорами між підприємствами, що утворили об'єднання.

За порушення вимог Правил, невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду або створення перешкод для їх діяльності, посадові та фізичні особи притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством України.

Якщо на промисловому підприємстві здійснюється перепланування будівель, приміщень, споруд, зміна технології, штатного розкладу, то адміністрація повинна забезпечити вчасну переробку інструкцій та планів евакуації

Біля телефонних апаратів мають бути вивішені або наклеєні на самі апарати, спеціальні таблички з указаним номером телефону для виклику пожежної охорони.

У сучасному виробництві застосовується дуже багато різноманітних речовин та матеріалів, у тому числі імпортних, на які не завжди є характеристики щодо пожежної небезпеки. В цьому випадку власник підприємства повинен заборонити їх застосування до з'ясування через відповідні установи та організації відомостей про їх пожежну небезпеку

Коли за технологічних умов має місце застосування або переробка сильнодіючих отруйних речовин та джерел радіоактивного випромінювання, власники підприємств зобов'язані регулярно в узгоджені з пожежною охороною терміни інформувати її про кількість таких речовин і матеріалів, їх токсичні властивості, особливості наслідків впливу високих температур, повідомляти про інші дані, необхідні для забезпечення безпеки особового складу, який залучається для гасіння пожежі та проведення аварійно-рятувальних робіт на цих підприємствах. Така ж інформація повинна бути доведена і до членів добровільних пожежних дружин, спеціалістів, що працюють з цими речовинами, та до інших відповідальних осіб.

При складанні генеральних планів сільськогосподарським підприємств питання пожежної безпеки вирішують одночасно з питанням виробничої санітарії, технологічної послідовності виробництва і економічної доцільності.

Відповідно до вимог пожежної безпеки генеральні плани сільськогосподарських (та інших) підприємств повинні: забезпечувати необхідну безпечну відстань від меж підприємства до сусіднього підприємства (об'єкта), населеного пункту, магістральних залізниць, трубопроводів і водних шляхів; передбачати правильний вибір зон для окремих будівель і споруд залежно від їх призначення та інших ознак; задовольняти вимогам щодо вибору необхідних протипожежних розривів між будівлями і спорудами.

В окремих випадках відстань між підприємством або окремим виробництвом (ремонтна майстерня, пункт ТО, ферма тощо) і населеним пунктом (магістраллю певного значення) визначається розмірами санітарно-захисних зон, які, як правило, за своїми розмірами перевищують розміри протипожежних розривів.

Протипожежним розривом називають відстань між об'єктами, яка запобігає поширенню пожежі від об'єкта, що горить, на інші внаслідок перекидання вогню або дії променевої теплоти.

Залежно від ступеня вогнестійкості житлових і громадських будівель віддаль від них повинна становити: для складу кам'яного вугілля – 6-15м; фрезерного торфу – 18-36, грудкового торфу – 12-24, дров і лісоматеріалів – 12-30; сіна, соломи, льону, конопель, необмолоченої хлібної маси – 30-50; легкозаймистих рідин – 18-36; горючих рідин – 18-36; відкритих майданчиків для зберігання сільськогосподарської техніки – 15-20 м.

До усіх будівель і споруд має бути вільний під'їзд пожежних автомобілів по всій їх довжині з одного боку, якщо ширина будівлі до 18 м, і з двох, якщо ширина будівлі понад 18 м. Під’їзні дороги повинні мати ширину 6 м, а віддаль від основної дороги до будівель – не більш як 25 м.

До об'єктів, що є джерелами води для пожежних технічних засобів, а також навколо них, повинні бути дороги або спеціальні майданчики з твердим покриттям для розворотів пожежної техніки.

На фермах, комплексах, пунктах переробки сільськогосподарської продукції дороги мають бути кільцевими, а тупикові під'їзди закінчуватися кільцями радіусом не менш як 10 м або майданчиком розміром 12х12 м для розвороту пожежних автомобілів. Внутрішньогосподарські дороги, в'їзди і під'їзди взимку необхідно очищати від снігу і постійно утримувати в справному стані. На території населеного пункту і господарства обладнують пожежні депо для виробництв категорії А, Б і В з радіусом обслуговування 2 км, для Г і Д – 4км.

Населені пункти чисельністю понад 5000 чоловік повинні забезпечуватися пожежним автомобілем. У населених пунктах меншої чисельності населення допускається мати пожежну помпу і пристосовану для гасіння пожеж сільськогосподарську техніку.

Гаражі, навіси для зберігання сільськогосподарської техніки, майстерні і пункти технічного обслуговування розміщують на окремих майданчиках із ступенями вогнестійкості: при зберіганні більш як 100 автомобілів II, від 50 до 100 – III, від 21 до 50 – IV, 20 і менше – V.

Сільськогосподарські машини розміщують так, щоб була можливість їх евакуації на випадок пожежі.

Треба розробити окрему інструкцію для працівників охорони підприємства, в якій необхідно визначити їх обов'язки щодо контролю за додержанням протипожежного режиму, огляду території і приміщень, порядок дій в разі виявлення пожежі, спрацювання засобів пожежної сигналізації та автоматичного пожежегасіння, а також обов'язково вказати, хто з посадових осіб адміністрації має викликатися в нічний час у разі пожежі. Для цього у приміщеннях та постах охорони має бути список відповідних посадових осіб підприємства із зазначенням їх домашньої адреси та телефонів.

Система протипожежного захисту підприємства забезпечує досягнення своєї мети тільки тоді, коли буде ефективно працювати. Оскільки система базується на відповідних функціях конкретних працівників та службовців, то дуже важливим фактором її забезпечення є контроль. Тому власник (керівник) підприємства повинен вживати відповідних заходів реагування на факти порушень чи невиконання посадовими особами, іншими працівниками об'єкту встановленого протипожежного режиму, вимог правил пожежної безпеки та інших нормативних актів, які діють у цій сфері.