Стратегії управління персоналом

Трудові ресурси або, як це прийнято визначати тепер, персонал, потребують створення відповідної системи управління ними, тобто визначення системи планування, організації, керівництва, контролю Цілі персонал-стратегій (як функціональної підсистеми підприємства):

визначення місця й ролі підсистеми управління персоналом як невід’ємної частини загальної системи управління, яка має забезпечувати підприємство кваліфікованими кадрами в необхідній кількості;

- формування кадрової стратегії, політики та «кар’єрних стратегій», які мають враховувати природу «людського ресурсу», що розвивається, змінюється не лише професійно, а й у стилі життя та праці, впливаючи на розвиток усього підприємства;

- формування системи підготовки фахівців, орієнтованих на специфіку діяльності та напрямки розвитку підприємства;

- управління персоналом як поєднання стратегічної та поточної діяльності, індивідуального та колективного впливу, комплексного розв’язання проблем оплати та дисципліни праці, захисту, безпеки та гігієни праці тощо;

- формування ефективних комунікацій, що базуються на позитивних стосунках як всередині підприємства, так і за його межами;

- дотримання чинного законодавства щодо регулювання трудових відносин;

- оформлення необхідних документів, що відбивають найм, просування, звільнення кадрів, згідно з вимогами державної звітності;

- формування системи планів і програм розвитку персоналу підприємства, що сприяє кращому розв’язанню поточних проблем.

Наведемо приклади стратегій управління персоналом.

1. Добір і навчання: добір і переміщення персоналу всередині підприємства; добір і заміна; балансування просування співробітників із загальними та функціональними стратегіями; організація процесу навчання; організація аналітичних центрів добору та розвитку персоналу тощо.

2. Стратегія винагороди та мотивації: балансування винагороди та прибутків із загальними та забезпечуючими стратегіями; використання системи оцінки «робочого внеску» в результати; система участі у прибутках; впрова-дження нематеріальних важелів мотивації тощо.

3. Стратегії формування трудових відносин: участь персоналу в управлінні; стосунки із профспілками; адаптація до системи державного регулювання трудових відносин тощо.

4. Стратегія управління персоналом існує у вигляді плану добору, найму, навчання, перекваліфікації та стимулювання робітників, які відповідали б потребам, що зумовлені майбутніми та організаційними змінами.

5. Стратегія розвитку / скорочення підсистеми управління персоналом.

Література

1. Ансофф И. Стратегическое управление; пер. С англ.. Й Ансофф - М. : Экономика, 1989.

2. Ашмарина С.И., Герасимов Б.Н., Управление изменениями, Москва, 2011.

3. Богатирьов А.М., Богатирьова Л.Д., Політова І.В. Менеджмент. Ч.2. Одеса, 2010.

4. Богатирьова Л.Д. Стратегічний менеджмент. Навч. посібник, Од. 2004.

5. Богатирьова Л.Д. та ін. Стратегічне управління підприємством УДАЗ, Одеса, 2004.

6. Богатирьова Л.Д. Основи менеджменту. Навч. посібник, Одеса, 2004.

7. Богатирьова Л.Д., Ісайко Т.А., Хлопотна НІ. Стратегічне управління, Одеса, 2012.

8. Винокуров В. А. Организация стратегического управления на предприятии. -М.: Центр экономики и маркетинга, 1996г.

9. Виханский О. С. Стратегическое управление. -М. Изд. Московского Университета, 2001г.

10.Велесько Е. Й. Стратегическое управление: практика принятия системних решений: Учебн. пособие. –Мн.: Техналогия, изд-во БГЗУ, 1997.

11. Забелин П, В., Мойсеева Н. К.Основи стратегического управлення: Учеб. пособие. -М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 1997.

12. Забродська Л.Д.- Стратегічне управління: Навчальний посібник. Харків: Консум, 2004.

13. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента. -М.: Дело, 1992г.

14. Парахіна В.Н., Максименко Л.С., Панасенко С.В. ­ Стратегический менеджмент: Ученик. –М.: Кнорус, 2011.

15. Стерлин А., ТулинВ.Стратегическое планирование в промышленных корпорациях США. – М.: Наука., 1990.

16. Сумець О.М. – Стратегія підприємства: Навчальний посібник. К.: ВД «Професіонал», 2005.

17. Шершньова 3. Є., Оборська С. В.Стратегічне управління: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2004.

Додаток

ВСТУП

Телекомунікаційний ринок є одним з найбільш перспективних та швидко зростаючих напрямків галузі зв’язку України. На даний час система телекомунікацій в Україні знаходиться на шляху швидкого розвитку, що в цілому орієнтоване на вхід української системи зв'язку в світову, як рівноправного партнера. Перед телекомунікаційними компаніями-операторами постали проблеми вивчення ринкових можливостей, пов’язаних з появою нових технологій, і розробки послуг, що в більшій мірі відповідають вимогам споживачів, ніж послуги конкурентів; сегментації ринку і орієнтації виробничої і маркетингової діяльності на різні ринкові сегменти; підвищення гнучкості тарифної політики; розширення номенклатури додаткових послуг і підвищення якості обслуговування; застосування різноманітних засобів просунення послуг і стимуляції продаж.

В теперішній час ці проблеми стали актуальними і для українських телекомунікаційних компаній, зокрема і ПАТ „Укртелеком”, що займає лідируючі позиції в галузі телекомунікацій України, так як демонополізація зв’язку створила умови для появи конкуренції і застосування ринкових методів управління. Для ефективного функціонування і конкурування на ринку послуг зв’язку необхідно постійно слідкувати за змінами споживчого попиту і відповідним чином реагувати як в плані комерціалізації і розширення послуг, так і в плані організаційно-технічного вдосконалення виробництва.

Спостереження за станом перспективного ринку, його оцінка, аналіз та визначення напрямків розвитку є найважливішим завданням сучасного стратегічного планування та маркетингу. Тому проблема визначення конкурентної стратегії телекомунікаційного оператора ПАТ «Укртелеком» є актуальною темою, яка знайшла відображення у даній роботі.

Метою дослідження є визначення стратегії телекомунікаційного оператора ПАТ «Укртелеком».