Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

судину до краю нижньої щелепи на середині від­стані між підборіддям і кутом нижньої щелепи (рис. 5 1, б);

Рис. 50. Розміщення головних артерій людини (а) і місця їх притискання (б): 1 — стегнова; 2 — плечова; 3 — підключич­на; 4 — височна; 5 — сонна; 6 — пахова; 7 — ліктьова; 8 — променева; 9 — передня високогомілкова

— сильну кровотечу з ран на голові чи обличчі можна зупинити притис­канням однієї із сонних ар­терій. Сонну артерію при­тискають великим пальцем руки. Праву сонну артерію притискають лівою рукою, можна притиснути артерію 2, 3, 4, 5 пальцями правої руки (рис. 51, в). Сонні ар­терії живлять мозок, тому обидві сонні артерії здавлю­вати не можна: це призве­де до небезпечної для жит-

г д

Рис. 51. Пальцеве притискання артерій при кровотечі: а — височної (із ран на голові); б — нижньощелепної (із ран на щоці); в — сонної (із ран на голові і обличчі); г — плечової (із ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті); д — ліктьової і променевої (із ран кисті); е — стегнової (із ран нижніх кінцівок)

тя непритомності внаслідок гострого недокрів'я центральної нерво­вої системи;

— при кровотечах із ран на плечі у верхній його частині в області плечового суглобу і надпліччя притискують підключичну артерію до 1 ребра в надключичному заглибленні. Той, хто подає допомогу, стає збоку і спереду від потерпілого. Судину притискають великим пальцем, а інші чотири пальці руки розміщують на верхній частині спини пораненого;

— при пораненні плеча пахову артерію притискають стуленими пальцями рук до головки плечової кістки;

— кровотечу з ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті зупиняють притисканням плечової артерії до плечової кістки (рис. 51, г). Для цього великим пальцем руки притискують судину до плечової кістки, натискуючи в області зовнішнього краю згиналь­ного м'яза плеча. Іншими пальцями охоплюють плече ззовні та знизу. Стояти потрібно обличчям до пораненого, поранену руку тримати піднятою догори;

— при кровотечі на кисті притискують ліктьову і променеву ар­терію (рис. 51, д);

— при кровотечі з нижніх кінцівок притискують стегнову арте­рію великим пальцем або чотирма пальцями однієї руки до лобко­вої кістки від середини стегна в області паху (рис. 51, е).

Пальцеве притискування великих судин, особливо в місцях, де багато м'яких тканин (м'язи, жирова клітковина), дуже стомлююче. Притискувати треба з достатньою силою, щоб стиснути судину, інак­ше кровотеча не зупиниться.

Артеріальну кровотечу в області кінцівок можна зупинити силь­ним згинанням кінцівки в суглобі. Так, при пораненні судин перед­пліччя зігнуту руку в лікті із закладеним у ліктьовий згин валиком із тканини прибинтовують до плеча (рис. 52, а).

Рис. 52.Максимальне згинання кінцівок у суглобах для зупинки кро­вотечі з: а — передпліччя; б — плеча; в — гомілки; г — стегна

Щоб зупинити кровотечу із судин плеча, валик підкладають у
пахову ямку, а руку, зігнуту в лікті, прив язують до тулуба, обмотуючи бинт навколо грудей (рис. 52, б).

При пораненнях судин гомілки і підколін­ної артерії ногу згинають у колінному суглобі, поклавши попередньо на згинальну поверхню суглобу валик із тканини, гомілку прив'язують до стегна (рис. 52, в).

Для зупинки кровотечі із судин стегна і па­хової області нижню кінцівку згинають у ко­лінному і тазостегновому суглобах так, що стег­но підтягується до живота. У паховий згин кла­деться валик, і вся кінцівка закріплюється по­в'язками через гомілку і поясничну область (рис. 5 2 , г).

При сильній кровотечі у паховій ямці або в області ключиці обидва лікті із зігнутими пе­редпліччями відводять назад і закріплюють пов

Метод згинання кінцівок у суглобах не можна застосовувати при внутрішньосуглобових переломах та інших пошкодженнях суглобів.

При кровотечі з носа розстібають комір, на спинку носа кладуть намочену в холодній воді носову хусточку, рушник, а крила носа при­тискують великим і вказівним пальцями до носової перегородки.

При легеневих кровотечах ознакою пошкодження тканини ле­гень є кровохаркання. Потерпілого необхідно покласти в ліжко в напівсидячому положенні, заборонити вставати і робити різкі рухи. Можна давати пити слабо підсолену воду. Якщо кровохаркання не­значне або припинилося зовсім, потерпілого слід відправити в лікар­ню, уникаючи під час транспортування трясіння.

При шлункових кровотечах характерною ознакою є кров'яне блю­вання з виділенням крові темного кольору, подібне до "кавової гущі".

При всіх внутрішніх кровотечах потрібна термінова лікарська допомога.

При здавлюваннях, ударах із розтрощенням тканини, слід накла­сти джгут як і при кровотечах, щоб запобігти висмоктуванню про­дуктів розпаду змертвілих тканин. На розтрощену кінцівку накла­дають стерильну пов'язку і шину.

Рис. 53.Тимча­сова зупинка крово­течі з підключичної артерії відведеним рук назад

'язкою (рис. 53).

Вивихом називають зміщення кісток у ділянці суглобів, що су­проводжується розривом зв'язок або навколосуглобних сумок. Пер­ша допомога — накладання тугої пов'язки і шини. Без медичного працівника не треба намагатися вправити вивих, щоб не завдати додаткової травми.

Для перев'язування ран застосовують марлеві бинти, марлеві сал­фетки, вату, інколи хустинки, а якщо їх немає будь-який підручний матеріал: сорочку, хусточку, рушник, тощо. Речі ці не стерильні, але ними можна користуватися, якщо прогладити з обох боків гарячою праскою, потримати над вогнем.

При наданні допомоги потрібно дотримуватися таких правил: вимити руки з милом і, якщо можливо, протерти кисті рук спиртом; горілкою, кінчики пальців змастити йодом, підготувати матеріал для перев'язки, зняти або розрізати одяг, щоб відкрити рану, обтерти кров навколо рани, краї рани змазати йодом. Не можна промивати рану будь-яким розчином, тому що інфекція зі шкіри попадає в глибокі частини рани. Якщо рана забруднена землею, трісками, вугіллям, можна обережно чистою марлею зняти грязь.

На рану кладуть марлю (стерильну), потім вату, фіксують пов'яз­ку бинтом. Пов'язка має бути накладена щільно, але не дуже туго, і закріплена так, щоб бинт не сповзав і не розмотувався. Витки бинта не повинні утворювати кишень, вони накладаються один на одний у вигляді черепиці, закриваючи половину ширини попереднього вит­ка (крім другого оберта). Розкочуючи бинт, його головку потрібно тримати в правій руці, а лівою притримувати розгорнутий кінець. Таким чином, витки бинта спрямовують майже завжди зліва напра­во. На початку бинтування і в кінці його роблять закріплюючі вит­ки бинта. При першому оберті бинта потрібно перегнути його кінець і прихопити другим обертом, який накладається на перший, тоді бинт буде закріпленим. Кінець бинта можна закріпити шпилькою або розірвати кінець бинта вздовж на дві стрічки і зав'язати їх. Бинту­вання виконують у напрямку знизу вгору і з середини назовні. При бинтуванні кінцівок роблять перегини (рис. 54).

Рис. 54. Спіральна пов'язка з перегином

Для польових умов передбачені індивідуальні перев'язочні паке­ти першої допомоги. Пакет розривають, не порушуючи його стериль­ності. Вийнявши стерильний перев'язочний матеріал із паперу, його розгортають так, щоб не торкатися внутрішнього боку бинта і поду­
шечок. Подушечками прикривають вхід­ний і вихідний отвори рани.

До типових пов'язок, які накладаються на різні області тіла за допомогою бинта, відносять такі.

І. Прп пораненнях голови.

1. Пов'язку на око накладають так: дво­ма ходами бинта закріплюють його навко­ло лоба, потім із потилиці бпнт ведуть під вухом, через око на лоб і знову поверта­ються до потилиці. Ходи бинта чергують. Пов'язку закріплюють навколо лоба і по­тилиці (рис. 55).

2. Пов'язку на вухо накладають, почи­наючи з двох ходів, які закріплюють по­в'язку навколо шиї. Наступний хід роб­лять вгору через голову, починаючи його за здоровим вухом і закінчуючи проведен­ням через пошкоджене вухо. Далі бпнт ведуть знову навколо шиї на потилицю, потім на лоб і навколо лоба і т. д.

3. На потилицю накладають (той, хто подає допомогу, стає ззаду пораненого) хре­стовидну пов'язку. Спочатку бпнт закріп­люють навколо голови потім спускають з потилиці на шпю і ведуть навколо шпї, потім піднімають бпнт знову на потилицю і проводять навколо голови через лоб (рис. 56).

4. Для перев'язки ран в області підборіддя, губ, носа і потплпч- но-тім'яної частини голови застосовують пращевпдну пов'язку. Се­редину розрізаного на кінцях бинта накладають на рану, а роз­двоєні кінці пращі відповідно зв'язують навколо голови, одна пара кінців має перехрестити іншу (див. рис. 57).

5. Пов'язку на тім'яну область накладають у вигляді чепчика. Від бинта відрізають шматок довжиною 50 — 70 см. Ного наклада­ють на тім'я, а кінці спускають спереду вух і дають держати потер­пілому або помічнику. Потім бпнт прив'язують до одного з кінців на рівні вуха і проводять через лоб на протилежний бік. Тут два рази обкручують навколо другого кінця стрічки вертаються через тім'я, ведуть косо, щоб накрити нову частину голови, і так роблять доти, доки не покриє весь череп. Кінці, які висять, зав'язують під підборіддям (див. рис. 58).

Рис. 55. Пов'язка на око

р„с. 56. Хрестовидна пов'язка на потилицю

II. Прп пораненнях верхнього плечового поясу і верхніх кінцівок.

Рис. 57. Пращевндні пов'язки на обличчя:

о — праща; б, в, г — пов'язка на ніс, лоб і нижню щелепу

1. При пораненнях плечового сугло­ба, верхньої частини лопатки і верхньої третини плеча накладають колосовид­ну пов'язку (див. рис. 59). Стати по­трібно збоку від пошкодженої кінцівки, той, хто бинтує, накладає два закріплю­ючих ходи навколо верхньої третини плеча, виводячи бинт із пахової ямки угору на плечовий суглоб. Продовжую­чи бинтування, ведуть бинт косо донизу через спину під здорову руку, далі бинт проводять через груди на пошкоджений плечовий суглоб і навколо плеча. Ходи повторюють, перекриваючи попередній на половину ширини бинта доти, поки не буде забинтований повністю весь пле­човий суглоб і надпліччя.

2. На плече накладають звичайну кругову пов'язку; бинт спрямовують знизу вгору. Об'єм плеча знизу угору збільшується, тому під час бинтування роблять перегини, що дає можливість щільно його накладати. Закінчують бин­тування і закріплюють бинт унизу, на більш тонкій частині кінцівки.

Рис. 58. Пов'язка на го­лову у вигляді чепчика (а, б): 1—13 — послідовність накла­дання

3. На ліктьовий суглоб пов'язку накла­дають, зігнувши руку пораненого в суглобі

під кутом 90°. Тип пов'язки — вісім- коподібиа. Спочатку двома ходами за­кріплюють бинт навколо плеча, потім че­рез суглоб косо ведуть бинт на передпліч­чя і закріплюють його навкруги двома обертами; потім бинт знову ведуть косо через суглоб на плече і т. д., чергуючи косі, які сходяться, і кругові ходи бинта.

4. На кисть також накладають пов'яз­ку вісімкою: навколо зап'ястя закріплю­ють бинт, опускають його кінець до осно­ви пальця і обводять через долоню навко­ло основи 2—5 пальців. Потім від основи 2-го пальця бинт ведуть косо через тил кисті, пересікають перший косий хід і т. д., повторюючи в тому ж порядку всі оберти бинта; закріплюють бинт навколо зап'яс­тя (рис. 60).

5. При бинтуванні пальця бинт ведуть з тильного боку кисті на поранений па­лець, залишаючи кінець бинта нарівні пе­редпліччя. Довівши бинт до нігтьової фа­ланги, переходять на долонну поверхню пальця і ведуть бинт до основи пальців. Після цього бинтують палець навколо, а потім, закинувши бинт за залишений спо­чатку на рівні передпліччя довгий кінець, повторюють перші ходи уздовж пальця і т. д. Коли палець буде достатньо закри­тим, закріплюють навколо нього бинт кру­говими ходами в напрямку від нігтьової фаланги до основи пальця, де зв'язують бинт із залишеним вільним кінцем. За необхідності повторюючи ходи бинта че­рез палець, переходять на інші пальці. При накладанні пов'язки на кілька пальців, їх забинтовують окремо.

Рис. 59.Колосовидна по­в'язка на плечовий суглоб

Рис. 60. Ві- сімкоподібна по­в'язка на кисть

Рис. 61. Хрестовидна по­в'язка на груди

6. Пов'язка при пораненні грудної клітки накладається за типом вісімко- подібної. Перші ходи бинта роблять на­вколо грудної клітки знизу угору, потім перехрещують по черзі передпліччя; щоб закріпити пов'язку. Останні ходи

бинта знову направляють навколо грудної клітки (рис. 61).

7. Пов'язки на живіт накладаються за типом кру­гової. Бинт ведуть знизу вгору, перекриваючи на­ступним обертом попередній.

8. Пов'язка на нижні кінцівки накладається так само, як і на верхні, тобто при пораненні нижньої третини стегна застосовують колосоподібну пов'яз­ку, в середній третині накладають спіральну пов'яз­ку з перегинами, а вище — вісімкоподібну із закріп­ленням на поясі (рис. 62).

Пов'язка на колінний суглоб накладається так само, як на ліктьовий (рис. 63).

Прп накладанні пов'язки на стопу (рис. 64) бпнт закріплюють навколо нижньої третини гомілки кру­говими ходами, ведуть його косо по тплу стопи, огина­ють підошву і переводять на тпл стопи, звідси підніма­ють косо угору на гомілку, знову за­кріплюють навколо гомілки і т. д. до повного закриття суглоба. Закін­чують пов'язку на гомілці.

9. Прп пораненнях в області промежини зручно застосовувати так звану Т-подібну пов'язку. За­в'язують пояс навколо живота, а потім, прив'язавши кінці бинта до пояса по середній лінії, ведуть бпнт донизу, прово­дять його через промежину до поясу і т. д.

Пов'язки на різні ділянки тіла накладають не тільки за допомогою бинта, а й косинки.

1. Прп ранах на голові кут косинки спускають із потилиці, а кінці її над вухами проводять наперед, перехрещують і повертають з протилежних боків. Зав'язують кінці косинки наверх кута (верхівки), який піднімають і завертають у вузол (рис. 64).

2. Зручна косинка для пов'язки на лікоть. Одна сторона косинки лежить вздовж плеча, один кінець косинки обвиває плече, а другий — передпліччя. Кінці косинки проводять назустріч один одному і зав'язують.

Рис. 62.По­в'язка на тазо­стегновий суглоб

Рис. 63.По в'язка на колін ний суглоб

Рис. 64.Ві- сімкоподібна по­в'язка на гоміл- коступеневий су­глоб

Рис. 65.Ко- синочна пов'яз­ка на голову

3. На сіднпці або на животі косинку накладають основою угору, а кутом, верхівкою, униз; зав'язав- 378

шп кінці навколо тали, підводять до них верхів­ку і також прив'язують.

4. Дуже зручно засто­совувати косинку для під­вішування пошкодженої рукп. Косинку підводять між грудьми і рукою, зі­гнутою в лікті, і притис­кують до тулуба. Верхів­ка косинки знаходиться біля ліктьового суглоба, а кінці перехрещують на передній поверхні грудей і зав'язують ззаду на шиї. Верхівкою косинки обгинають лікоть і закріплюють шпилькою до косинки (рис. 66).

5. Коспночна пов'язка на плече зображена нарис. 67.

6. Зручно застосовувати косинку прп по­шкодженнях кисті та стопи (рис. 68).

Переложож називають порушення ціліс­ності кістки. Якщо перелом супроводжуєть­ся порушенням шкіри або слизової оболонки, він називається відкритим, а без пошкодження зовнішніх покривів — закритим.

Ознаками перелому є різкий біль, особли­во під час руху, припухлість, зміна форми і порушення функції органів. Під час руху іноді чутії хруст кісток.

Рис. 66.Підвішування руки на косинці (а, б)

Рис. 67.Косиночна пов'язка на плече

б

Рис. 68. Косиночні пов'язки на: а — кисть; б — стопу

Перша допомога — з пошкодженого органа знімають одяг (якщо це спричиняє різкий біль — одяг і взуття розрізають). За наявності рани накладають стерильну пов'язку. Після цього необхідно забезпечити повну нерухомість органів шляхом накладання шпн. Матеріалом для шпнп може бути будь-який предмет, що є поблизу (дошки, палки, парасолька, лижі, гіл­ки). Для іммобілізації кінцівок необхідно фіксу­вати два суглоби, розміщені вище і нижче пе­релому. Щоб запобігти тиску на м'які ткани­ни, на шину з боку, прилеглого до пошкодже­ної кінцівки, підкладають вату, м'які тканини або мох, траву, сіно та інші підручні матеріали.

Рис. 69. Іммобілізація стегна

Надання допомоги при переломах різних кісток має свої особли­вості .

При переломах стегна шини накладають із зовнішнього боку — від паху до п'ятки. Один помічник тримає потерпілого під пахви, а другий — за стопу, злегка витягуючи зламану ногу. Третій накладає шини. Шини закріплюють бинтами, рушничками, хусточками або косинками (рис. 69).

При переломах гомілки шини накладають від середини стегна до стопи. Помічники тримають випрямлену пошкоджену ногу: один за стегно, другий за стопу (рис. 70).

При переломі кісток стопи шина має бути трішки більшою, ніж довжина стопи. Закріплюють шину при положенні стопи відносно гомілки під прямим кутом; якщо стопа звисає, її положення не мож­на міняти.

При переломі фаланг пальців накладають шину довжиною від кінця пальця до пр омен ев о - з ап' ястн ого суглоба. Прибинтовують цю шину, починаючи з верхівки пальця до зап'ястя.

При переломі плечової кістки один помічник фіксує плече потер­пілого, а другий потягує зламану руку за зігнутий ліктьовий суглоб (під прямим кутом). Шини можна накладати дві, трохи більші від довжини плеча, або одну, зовнішню, а роль другої шини виконує бо­кова поверхня грудної клітки, до якої разом із шиною прибинтову­ють зламану руку.

Рис. 70. Іммобілізація гомілки

При переломі передпліччя руку потрібно зігнути в ліктьовому суглобі під прямим кутом, долоню повернути до тулуба. Одну шину накладають по розгинальній поверхні передпліччя від п'ясних кісток до середньої третини плеча із загином біля ліктьового суглоба, другу

по згинальнім поверхні пе­редпліччя, від п'ясних кіс­ток до ліктьового згину. Потім обидві шини при­бинтовують і підвішують РУ^КУ " косинку або на пояс (рис. 71).

Рис. 71. Іммобілізація передпліччя (а, б); підвішування на косинці (в)

При переломах ребер потерпілий відчуває сильний біль у місці перелому під час дихання, особливо під час глибокого вдиху. При рухах грудної клітини чути хруст від тертя кінців переламаних ре­бер. Потрібно накласти тугу кругову пов'язку на грудну клітину. Закріпивши навколо грудей рушник (у положенні глибокого вдиху, щоб дати потерпілому можливість дихати), туго прибинтовують його бинтом.

При переломі ключиці в пахову ямку з боку пошкодженої клю­чиці вкладають невеликий м'який валик, руку згинають у лікті, тро­хи відводять назад і щільно прибинтовують до грудної клітини.

При переломі хребта може бути травмований спинний мозок, що призведе до паралічу кінцівок і сечового міхура. Щоб не допустити ускладнень при переломах хребта і таза, потерпілого слід обережно покласти на ноші з твердим покриттям або на широку дошку, стул­ку дверей і обережно транспортувати до лікувальної установи.

Непритомність. Симптоми: запаморочення, потемніння в очах, нудота, блювота, тимчасова втрата свідомості, різка блідість шкіри, слабий пульс, поверхневе дихання, холодний липкий піт.

Перша допомога:

— покласти потерпілого в горизонтальне положення з підняти­ми ногами;

— розстебнути стискаючий одяг на грудях і на животі;

— забезпечити доступ свіжого повітря;

— лице побризкати холодною водою;

— дати понюхати нашатирний спирт або оцет на ватці, потерти ними скроні.

Допомога при тепловому та сонячному ударах. Перегрівання організму при високій температурі може призвести до порушення терморегуляції організму і виникнення теплового удару. У потерпі­лого з'являються в'ялість, головний біль, спрага, слабкість, пуЗй>Ь
120 —140 ударів за хвилину, підвищується температура тіла до 40 — 41 °С, червоніє шкіра, можливі втрата свідомості і смерть.

Тривале перебування під сонячним опроміненням у спеку може призвести до сонячного удару. При цьому з'являється сильний го­ловний біль, слабкість, сонливість, порушення дихання та серцевої діяльності, нудота, блювота, втрата свідомості.

Надання допомоги. Потерпілого перевести в затінок або прохо­лодне приміщення, покласти на спину, розслабити пояс і одяг, підня­ти голову, оббризкати холодною водою, покласти холодну примочку на голову і груди, дати понюхати нашатирний спирт і створити умо­ви для притоку свіжого повітря, дати випити 20 крапель валеріани або корвалолу і запити холодною водою. При необхідності провести штучне дихання і відправити до лікувальної установи.

Опік — це ушкодження тканин організму в результаті впливу термічних факторів, хімічних речовин, електричного струму або іоні­зуючого випромінювання.

При опіках шкіру навколо ураженої ділянки обробляють спир­том, одеколоном, 2 % -м розчином питної соди, після чого накладають стерильну пов'язку.

Щоб запобігти інфекції, не можна розтинати пухирі, звільняти опечену ділянку від шматків одягу, торкатися ураженої ділянки тіла. Особливо уважно треба ставитися до потерпілих із великими опіка­ми. Якщо більше десятої частини тіла людини уражено опіками, то потерпілому загрожує смерть. При великих опіках, коли бинтову пов'язку накласти неможливо, обпечену ділянку необхідно накрити простирадлом і негайно направити потерпілого до лікарні.

Подаючи допомогу, насамперед треба припинити дальший вплив температури чи іншої причини опіку.

Якщо на тіло потрапить кислота або луг, слід якнайшвидше об­мити ділянку струменем проточної води протягом 10 —15 хв, при допомозі із запізненням — не менше 1 год, а при фтороводневому, кислотному ураженні — не менш як 2 — 3 год. При опіку органічни­ми сполуками алюмінію уражену ділянку шкіри протирають гасом, бензином або етиловим спиртом, тому що при промиванні водою сполуки алюмінію спалахують. Для змивання негашеного вапна за­стосовувати не воду, а олію або тваринне масло.

При опіках фосфором з ураженої ділянки тіла видаляють шматоч­ки фосфору, для цього уражену ділянку необхідно занурити у воду, щоб не допустити самозаймання, і зняти частинку речовини, краще це робити в темному приміщенні, потім змочують слабким 3—5 %-м розчином мідного купоросу або марганцевокислого калію і наклада­ють пов'язку, змочену слабким розчином мідного купоросу. 382